Ухвала

від 24.04.2019 по справі 1-201/11

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11/804/6/19

1-201/11

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду в складі:

головуючого Гєрцика Р.В.

суддів Гришина Г.А., Сєдих А.В.

секретаря Параскєвіної Н.П.

за участю прокурора Заіки О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Донецького апеляційного суду в м. Маріуполі кримінальну справу за апеляцією обвинуваченого на вирок Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 серпня 2011 року, яким

ОСОБА_1 Одинаєвича, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 Таджикистан, громадянина України, раніше не судимого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі нас трок п'ять років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування основного покарання з випробуванням (іспитовим строком на два роки), з покладенням обов`язків на підставі ст. 76 КК України.

Стягнуто з засудженого ОСОБА_1 витрати на стаціонарне лікування потерпілої та судові витрати.

Вирішено питання щодо речових доказів.

В С Т А Н О В И Л А :

Як визнав встановленим суд, злочин було скоєно обвинуваченим ОСОБА_1 за таких обставин:

02 серпня 2010 року приблизно о 18:30 годині водій ОСОБА_1, керуючи згідно подорожнього листа технічно справним автобусом Богдан А09201 д/н НОМЕР_1, що належить ТОВ Богдан-Авто та рухаючись по вул. Заозерній за напрямком пр. Ілліча до пров. Транспортного в Іллічівському районі м. Маріуполя, Донецької області, в порушення п.12.3 Правил дорожнього руху, згідно якого в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, не переконавшись у безпеці руху керованого ним транспортного засобу, проявив неуважність та небезпечність, яка реалізувалася в злочинній необережності, в повні мірі не переконався в безпечності свого подальшого руху при виявленні малолітніх дітей поблизу проїжджої частини, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода малолітню ОСОБА_2, яка перетинала проїзну частину справа наліво відносно напрямку руху автобусу. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепномозкової травми: перелома основи черепа, забою головного мозку легкого ступеня, закритого перелому нижньої третини правої великогомілкової кістки зі зміщенням та інші менш тяжкі тілесні ушкодження.

Апеляцію прокурора було відкликано до початку розгляду справи в порядку ст.355 КПК України.

В апеляції обвинувачений, фактично не оспорюючи встановлених судом обставин скоєного злочину, доведеності винуватості та кваліфікації його дій, просить вирок суду скасувати в частині призначеного йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк два роки. Вказує, що судом при призначенні цього покарання недостатньо було враховано всі обставини справи та дані про його особу. Зокрема той факт, що він має задовільні характеристики, окрім спеціальності водія іншої не має, джерелом доходу є саме робота водієм, працевлаштування на іншу роботу за новою спеціальністю майже неможливе, а на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей. Також зазначає, що судом безпідставно взято до уваги тяжкі наслідки для потерпілої, що вже охоплюється складом злочину, за який його засуджено, а також не надано оцінки протиправній поведінці самої потерпілої, яка раптово вибігла на дорогу.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вироку, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

Проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку у вироку, суд обґрунтовано визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст.286 КК України, та відповідно кваліфікував дії останнього.

А тому висновки суду стосовно фактичних обставин справи, винуватості засудженого, правильності кваліфікації його дій, які не оскаржувались в апеляції, згідно зі ст.365 КК України (1960 року) апеляційним судом не перевіряються.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд належним чином врахував обставини вчинення кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, дані щодо особи обвинуваченого, призначив йому основне покарання, яке відповідає вимогам ст.65 КК України, вид якого, розмір, а також підстави звільнення від нього за ст.75 КК України, за змістом фактично не оскаржуються в апеляції, а тому також не підлягають перегляду.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 року № 14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших

причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Відповідно до пункту 21 вище зазначеної Постанови у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Така правова позиція цілком збігається з рекомендаціями, викладеними в п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 04.10.2003 року № 7 Про практику призначення судами кримінального покарання .

Приймаючи рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк два роки, суд першої інстанції надав належної оцінки у вироку самим обставинам дорожньо-транспортної події з потерпілою, яка була на той час малолітньою, та шкідливим наслідкам для її здоров'я, характеру порушень ПДД і поведінці самого обвинуваченого, який залишив місце події, та прийшов до цілком правильного та обґрунтованого висновку про доцільність застосування такого покарання, навіть з огляду на професію водія обвинуваченого, що цілком відповідає вимогам та цілям, визначеним ст.ст.50,65 КК України та правовим позиціям зазначених постанов Пленуму ВС України.

Доводи засудженого в апеляції про протиправну поведінку самої потерпілої не є слушними з огляду на обвинувачення, яке ним не оскаржено, а також вік останньої, який ПДР визначає як додатковий чинник для особливої поведінки на дорозі для водіїв.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, відповідає вимогам ст.ст.323,334 КПК України (1960 року).

Порушень кримінального процесуального закону та підстав для скасування або зміни вироку, передбачених ст.367 КПК України (1960 року), колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію обвинуваченого ОСОБА_1 Одинаєвича залишити без задоволення.

Вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 серпня 2011 року щодо ОСОБА_1 Одинаєвича залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5