Постанова

від 22.04.2019 по справі 136/1637/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 136/1637/16-ц

провадження № 61-3527св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Концерн Сімекс Агро ,

третя особа - відділ Держгеокадастру у Липовецькому районі Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Концерн СімексАгро на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2018 року у складі судді Стадника С. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Концерн Сімекс Агро (далі - ТОВ Концерн Сімекс Агро ), третя особа - відділ Держгеокадастру у Липовецькому районі Вінницької області, про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,6122 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області. 20 жовтня 2006 року вона уклала з ТОВ Концерн Сімекс Агро договір оренди землі № 1195 строком на 10 років, предметом якого є вищезазначена земельна ділянка. Вказаний договір оренди зареєстрований Липовецьким відділом Вінницької філії ДП Центр ДЗК 25 жовтня 2006 року за № 04068640078. У подальшому на підставі додаткової угоди (без зазначення дати укладення) до договору оренди землі від 20 жовтня 2006 року № 1195, яка 05 серпня 2010 року зареєстрована Липовецьким відділом Вінницької філії ДП Центр ДЗК за № 041004400002, ТОВ Концерн Сімекс Агро зареєструвало право оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 на строк 20 років. Про існування такої додаткової угоди позивачка дізналася після того, як у вересні 2016 року звернулася до відповідача щодо припинення договірних правовідносин у зв'язку із закінченням строку, на який був укладений договір оренди землі. Вказану додаткову угоду позивачка не підписувала, тобто її волевиявлення на укладення правочину відсутнє.

ОСОБА_4 просила визнати недійсною додаткову угоду (без зазначення дати укладення) до договору оренди землі від 20 жовтня 2006 року № 1195, що укладена між нею та відповідачем.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду (без зазначення дати укладення) до договору оренди землі № 1195 від 20 жовтня 2006 року (зареєстрована Липовецьким відділом Вінницької філії ДП Центр ДЗК 05 серпня 2010 року за № 041004400002), яка укладена між ОСОБА_4 та ТОВ Концерн Сімекс Агро щодо оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,6122 гектари (кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Стягнуто з ТОВ Концерн Сімекс Агро на користь ОСОБА_4 судові витрати на проведення експертизи в сумі 6 089,04 грн, а також судовий збір в сумі 551,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, керуючись нормами статей 203, 215 ЦК України, враховуючи висновок повторної почеркознавчої експертизи від 18 червня 2018 року № 22, дійшов висновку, що волевиявлення позивачки на укладення додаткової угоди до договору оренди землі не було, тому вказаний правочин підлягає визнанню недійсним. При цьому суд першої інстанції відхилив як докази висновок судово-почеркознавчої та технічної експертизи від 09 лютого 2017 року

№ 3100/3101/16-21, оскільки він не дав відповіді на поставлене питання, а також висновок додаткової судово-технічної та почеркознавчої експертизи

від 15 вересня 2017 року № 5021/5022/17-21 через розбіжності заключної частини цього висновку експерта з її дослідницькою частиною. Відтак суд дійшов висновку про сумнівність правильності такого висновку, недоліки якого не можуть бути усунуті шляхом опитування в судовому засіданні експерта з приводу проведеного дослідження.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ Концерн Сімекс Агро залишено без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ТОВ Концерн Сімекс Агро , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

15 лютого 2019 року ТОВ Концерн Сімекс Агро через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити , мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Висновки експерта проведеного у межах справи почеркознавчої експертизи не відповідає вимогам законодавства, є упередженими, проте суди врахували його при вирішенні справи.

Доводи інших учасників справи:

03 квітня 2019 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги

ТОВ Концерн Сімекс Агро відмовити, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити в силі.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Липовецького районного суду Вінницької області.

Зупинено виконання рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року, до закінчення касаційного провадження.

27 березня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

28 березня 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,6122 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

20 жовтня 2006 року між ОСОБА_4 та ТОВ Концерн Сімекс Агро укладено договір оренди землі № 1195 строком на 10 років, предметом якого є вищевказана земельна ділянка. Даний договір зареєстрований Липовецьким від-ділом Вінницької філії ДП Центр ДЗК 25 жовтня 2006 року за

№ 04068640078.

В подальшому на підставі укладеної з орендодавцем додаткової угоди (без зазначення дати укладення) до договору оренди землі від 20 жовтня 2006 року № 1195, яка 05 серпня 2010 року зареєстрована Липовецьким відділом Вінницької філії ДП Центр ДЗК за № 041004400002, ТОВ Концерн Сімекс Агро зареєструвало право оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 на строк 20 років.

Згідно з висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи

від 18 червня 2018 року № 22, підпис у графі Орендодавець у додатковій угоді до договору оренди землі від 20 жовтня 2006 року № 1195, яка 05 серпня 2010 року зареєстрована у Вінницькій філії ДП Центр ДЗК за

№ 041004400002, виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підписів підтверджує наміри учасників правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також, усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року за наслідками розгляду цивільної справи № 136/1857/16-ц (касаційне провадження № 61-366св17).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, обґрунтовано виходив із наявності підстав для визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, оскільки підпис на ній вчинено не орендодавцем, а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення останнього на укладення угоди строком саме на 20 років.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, аргументи наведені у касаційній скарзі є аналогічними аргументам наведеним у апеляційній скарзі, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ТОВ Концерн Сімекс Агро підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року .

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Концерн Сімекс Агро залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська