Ухвала

від 23.04.2019 по справі 756/5067/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

23 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 756/5067/16-ц

провадження № 61-6947ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Проектно-технологічний інститут Укроргводбуд на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року і постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю Проектно-технологічний інститут Укроргводбуд про стягнення індексації заробітної плати та компенсації за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, уточнивши свої позовні вимоги, просив стягнути з відповідача індексацію заробітної плати за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2015 року в сумі 55 203,32 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2015 року по 31 жовтня 2016 року в розмірі 47 547,33 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що з 1985 року до 30 червня 2015 року він перебував у трудових правовідносинах з Товариством з додатковою відповідальністю Проектно-технологічний інститут Укроргводбуд . Починаючи з 01 квітня 2009 року до дня звільнення його з роботи відповідач не проводив передбачену чинним законодавством України індексацію заробітної плати, внаслідок чого були порушені його права на оплату праці. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив задовольнити позов.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю Проектно-технологічний інститут Укроргводбуд на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2015 року в сумі 55 203,32 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2015 року по 06 грудня 2016 року в сумі 25 298 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з додатковою відповідальністю Проектно-технологічний інститут Укроргводбуд задоволено частково, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року змінено, визначено розмір індексації - 2 802,39 грн та розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 39 410,78 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

01 квітня 2019 року Товариство з додатковою відповідальністю Проектно-технологічний інститут Укроргводбуд подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в цій частині ухвалити нове рішення, яким змінити рішення місцевого суду та визначити розмір індексації - 2 802,39 грн і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 2 002,07 грн, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

03 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив змінити рішення Оболонського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та визначити розмір індексації заробітної плати за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2015 року в сумі 55 203,32 грн та розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 62 037,33 грн за період з 01 липня 2015 року по 06 грудня 2016 року включно і здійснити розрахунок стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день постановлення остаточного рішення суду, виходячи із середньоденного заробітку - 170,43 грн, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарги подані на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.

Предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача індексації заробітної плати за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2015 року в сумі 55 203,32 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2015 року по 31 жовтня 2016 року в розмірі 47 547,33 грн, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційні скарги та додані до них матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , тобто після 15 грудня 2017 року.

Оскільки оскаржувані заявниками судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі Зубац проти Хорватії від 05 квітня 2018 року).

Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю Проектно-технологічний інститут Укроргводбуд на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року і постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю Проектно-технологічний інститут Укроргводбуд про стягнення індексації заробітної плати та компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити заявникам.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук