Постанова

від 14.04.2019 по справі 914/1556/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2019 р. Справа№ 914/1556/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Калатай Н.Ф.

Мартюк А.І.

без виклику (повідомлення) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.12.2018

у справі №914/1556/18 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Хаусбау Груп

про стягнення 171 527, 85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі за текстом позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Хаусбау Груп (далі за текстом - відповідач) грошових коштів згідно умов договору у розмірі 171 527, 85 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №1 від 03.03.2017, укладеного між сторонами, а саме останнім не оплачено послуги із забезпечення безпеки.

Відповідач відзив на позов не надав, свою позицію у спорі не визначив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №914/1556/18 позов Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 44 640, 00 грн. основного боргу, 91, 73 грн. пені, 670, 98 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують надання послуг за договором №1 від 03.03.2017 лише за травень 2017 року на суму 44 640, 00 грн. В іншій частині позовних вимог не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76-77 ГПК України надання послуг за вказаним договором.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, скаржник (Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №914/1556/18 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Також, разом з апеляційною скаргою скаржником додана заява про відстрочення сплати судових витрат, відповідно до якої останній просить відстрочити сплату судових витрат.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом невірно застосовано норми процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що матеріалами справи підтверджено надання відповідачу згідно умов договору №1 від 03.03.2017 послуг із забезпечення безпеки. Проте, відповідачем надані послуги не оплачено. Жодних зауважень до актів або табелів робочого часу на протязі дії вказаного договору у відповідача до позивача не виникало та в письмовій формі не надходило.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2019, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №914/1556/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючий судя (судя - доповідач) Зубець Л.П., судді Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 в клопотанні Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відстрочення сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №914/1556/18 - залишено без руху. Надано скаржнику право протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки.

11.02.2019 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази сплати судового збору в розмірі 3 859, 39 грн. (платіжне доручення №127 від 01.02.2019 на суму 3 859, 39 грн.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №914/1556/18 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 та призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Роз`яснено відповідачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленому п. 3 зазначеної ухвали.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надійшов, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджено та встановлено судом першої інстанції про те, що 03.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Хаусбау Груп (за договором - замовник) та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (за договором - виконавець) укладено договір №1 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору предметом є надання послуг по забезпеченню безпеки силами виконавця, без матеріальної відповідальності.

Пунктом 2 Договору встановлені права та обов`язки виконавця, відповідно до яких виконавець зобов`язаний організувати та здійснити на умовах визначених в цьому договорі, відповідно дислокації, у встановлений час, за планом комплексного використання сил та засобів послуги по забезпеченню безпеки на відповідній території замовника за адресою: Львівська область, м. Борислав, вул. Коновальця, 11а (п. 2.1.1 Договору).

Згідно п. 3.1.1 Договору замовник зобов`язаний здійснювати оплату наданих виконавцем послуг в порядку і строки, визначені у Договорі.

Відповідно до п. 4.1 Договору за надані послуги замовник розраховується з виконавцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця (на підставі наданих виконавцем рахунків) не пізніше 10 числа поточного місяця за попередній після підписання сторонами Акту наданих послуг та Табелю робочого часу (на кожного військовослужбовця).

Вартість послуг по забезпеченню безпеки одним військовослужбовцем за одну годину становить 30, 00 грн. в т.ч. ПДВ. Вартість послуг по забезпеченню безпеки особовим складом на місяць орієнтовано становить 43.200, 00 грн. в т.ч. ПДВ (п. 4.2 Договору).

Згідно з п. 4.3 Договору Акти наданих послуг та Табелі робочого часу (на кожного військовослужбовця) погоджується сторонами. Замовник зобов`язаний підписати ці документи на першу вимогу виконавця. У випадку наявності у замовника зауважень до Акту або Табелю робочого часу він має право викласти окрему думку до даного Акту або Табелю. При безпідставній відмові замовника від погодження Акту наданих послуг або Табелю робочого часу, в Акті (Табелі) робиться відмітка про це, а послуги вважаються наданими виконавцем належним чином, якісно та прийнятими замовником у повному обсязі (визначеному у Акті або Табелі).

Відповідно до п. 4.4 Договору складання Актів наданих послуг та Табелів робочого часу (на кожного військовослужбовця) покладається на виконавця.

За твердженням позивача спір виник між сторонами Договору внаслідок того, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором від 03.03.2017 №1 оплату виконаних виконавцем послуг по забезпеченню безпеки за період з травня 2017 року по січень 2018 року повністю не здійснив, в зв`язку з чим у замовника виникла заборгованість в сумі 149 286, 09 грн. Також за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано пеню в розмірі 22 241, 76 грн.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що відносини, які виникли внаслідок забезпечення безпеки силами позивача, є відносинами з надання послуг.

Частиною першою статті 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В ст.ст. 626, 627, 628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріадів справи, умовами пункту 4 Договору визначено вартість послуг та порядок розрахунків по забезпеченню безпеки.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 4.3 Договору акти наданих послуг та табелі робочого часу (на кожного військовослужбовця) погоджується сторонами. Замовник зобов`язаний підписати ці документи на першу вимогу виконавця. У випадку наявності у замовника зауважень до акту або табелю робочого часу він має право викласти окрему думку до даного акту або табелю. При безпідставній відмові замовника від погодження акту наданих послуг або табелю робочого часу, в акті (табелі) робиться відмітка про це, а послуги вважаються наданими виконавцем належним чином, якісно та прийнятими замовником у повному обсязі (визначеному у акті або табелю).

В матеріалах справи наявні Акти надання послуг та табелі обліку виконання послуг по забезпеченню безпеки згідно договору №1 від 03.03.2017: №6 від 31.05.2017 на суму 44 640, 00 грн., №7 від 31.07.2017 на суму 44 640, 00 грн., №8 від 31.08.2017 на суму 44 640, 00 грн., №9 від 30.09.2017 на суму 43 200, 00 грн., №10 від 31.10.2017 на суму 44 640, 00 грн., №11 від 30.11.2018 на суму 43 200, 00 грн., №12 від 31.12.2017 на суму 44 640, 00 грн., №1 від 18.01.2018 на суму 24 480, 00 грн.

З наведених Актів вбачається, що Акт №6 від 31.05.2017 підписаний та скріплений печатками обох сторін. Втім, Акти №7 від 31.07.2017, №8 від 31.08.2017, №9 від 30.09.2017, №10 від 31.10.2017, №11 від 30.11.2018, №12 від 31.12.2017, №1 від 18.01.2018, підписані та скріплені печаткою лише з боку позивача. Акт наданих послуг за червень 2017 року взагалі не подано.

Доказів щодо надіслання позивачем актів наданих послуг за період з червня 2017 року по січень 2018 року на адресу відповідача не подано.

Наявні в матеріалах справи Акти за період з липня 2017 року по січень 2018 року не містять відмітки про те, що замовник безпідставно відмовився їх підписувати, а отже відсутні підстави вважати, що послуги за Договором у цей період як це визначено п. 4.3 договору є наданими позивачем та прийнятими відповідачем.

Отже наявні в матеріалах справи докази підтверджують надання послуг за Договором лише за травень 2017 року на суму 44 640, 00 грн.

Слід зазначити, що скаржником при зверненні з апеляційною скаргою було додано в додатках як доказ виконання умов Договору у спірний період, витяги з наказів про залучення особового складу, які на думку скаржника підтверджують те, що згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) П.Ю. Шуляк в період з 01.07.2017 по 17.01.2018 особовий склад військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залучався до несення служби по забезпеченню безпеки Товариства з обмеженою відповідальністю Хаусбау Груп за Договором №1 від 03.03.2017, за адресою: Львівська область, м. Бориспіль, вул. Коновальця, 11а.

Колегією суддів досліджуючи подані витяги з наказів про залучення особового складу встановлено наступне (том 1, аркуші справи 118-442).

Відповідно до витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України П.Ю. Шуляк (липень - грудень 2017 року), на теріторії Товариства з обмеженою відповідальністю Хаусбау Груп за адресою: Львівська область, м. Бориспіль, вул. Коновальця, 11а залучався особовий склад зазначеної вище військової частини. Підставою залучення особового складу вказано Договір від 03.01.2017 №1. Щодо витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України П.Ю. Шуляк за період січня 2018 року, то підставою зазначено Договори від 03.01.2017, 10.01.2017, 03.01.2018, 10.01.2018 та 16.01.2018.

Отже, дослідивши та проаналізувавши вказані вище витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України П.Ю. Шуляк, колегія суддів вважає не приймати останні до уваги, оскільки в розумінні ст.ст. 76-77 ГПК України вони не є належними та допустимими доказами для розгляду спору по справі №914/1556/18, адже предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором надання послуг по забезпеченню безпеки від 03.03.2017 №1.

За приписами ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 ЦК України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 ЦК України передбачений обов`язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено виконання позивачем Договору від 03.03.2017 №1, а саме надання послуг по забезпеченню безпеки за травень 2017 року (Акт надання послуг №6 від 31.05.2017 підписаний та скріплений печатками обох сторін). Проте, докази на підтвердження оплати відповідачем за вказаним Актом матеріали справи не містять.

Отже, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором від 03.03.2017 №1, а саме оплату наданих послуг за травень 2017 року у визначений строк відповідачем не виконано, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка складає 44 640, 00 грн.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ст.ст. 525- 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суджу про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг за травень 2017 року в розмірі 44 640, 00 грн., а в іншій частині позовних вимог про стягнення основного боргу в позові слід відмовити, оскільки матеріалами справи не підтверджено надання послуг за період з червня 2017 року по січень 2018 року за Договором від 03.03.2017 №1.

Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов Договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 ЦК України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.5 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати наданих послуг замовник зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні Договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати наданих послуг.

Пунктом 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що в зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по сплаті наданих послуг за травень 2017 року відповідач не виконав, останній повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої, за розрахунками позивача, становить 91, 73 грн. (за період з 01.07.2017 по 03.07.2018). В іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити, оскільки пеня нарахована на суми боргу, надання послуг на які не підтверджено матеріалами справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не доведено факт порушення відповідачем умов Договору щодо оплати послуг за період з липня 2017 року по січень 2018 року, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення вимоги про стягнення з відповідача коштів за вказаний період відсутні.

Нормами ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Таким чином, закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів, що дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі, зокрема, шляхом подання доказів. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у даній справі судової ухвали відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (Військова частина 3002 Національної гвардії України).

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №914/1556/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №914/1556/1 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України.

4. Матеріали справи №914/1556/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено та підписано - 25.04.2019.

Головуючий суддяЛ.П. Зубець

СуддіН.Ф. Калатай

А.І. Мартюк