Рішення

від 15.04.2019 по справі 922/3263/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3263/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Зернотрейдинг ЛТД", місто Харків до Приватного акціонерного товариства "Моноклея", місто Харків про стягнення 1 041 022,60 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 довіреність б/н від 20.06.2018 - адвокат;

позивача - ОСОБА_1 довіреність б/н від 20.06.2018 - адвокат;

відповідача - ОСОБА_3 ордер ПТ № 098115 від 22.12.2018 - адвокат;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Зернотрейдинг ЛТД" (позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Люботинський хлібозавод" (далі - відповідач) про стягнення 1 041 022,60 грн., з яких: 670 000,00 грн. - основна заборгованість за Договором поставки № 2911/17 від 29.11.2017 (далі - Договір № 2911/17), 237 796,88 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором № 2911/17, 102 910,20 грн. - втрати від інфляції та 30 315,52 грн. - 3% річних.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 15 615,34 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3263/18, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 13.03.2019 здійснено зміну назви відповідача у справі № 922/3263/18 з Приватного акціонерного товариства "Люботинський хлібозавод" на Приватне акціонерне товариство "Моноклея"; підготовче провадження у справі № 922/3263/18 закрито та призначено справу № 922/3263/18 до судового розгляду по суті на 19 березня 2019 року.

Ухвалою суду від 19.03.2019 судове засідання з розгляду справи № 922/3263/18 по суті відкладено на 01 квітня 2019 року.

Ухвалою суду від 01.04.2019 провадження у справі № 922/3263/18 зупинено до вирішення питання про відвід судді та передано вказану заяву на автоматизований розподіл в порядку статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.04.2019 року в задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Моноклея" (вх. № 7920 від 01.04.2019 року) про відвід судді Рильової В.В. відмовлено.

Ухвалою суду від 03.04.2019 провадження у справі № 922/3263/18 поновлено та призначено її до судового розгляду по суті на 15 квітня 2019 року.

Представники позивача, які брали участь в судовому засіданні 15.04.2019, позовні вимоги підтримували в повному обсязі та просили суд їх задовольнити з підстав неналежного виконання відповідачем умов Договору поставки № 2911/17 від 29 листопада 2017 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.04.2019 та у відзиві на позовну заяву (вх. № 496), поданому до суду 09 січня 2019 року, в задоволенні позовних вимог просив відмовити, заперечуючи факт укладення Договору поставки № 2911/17 від 29.11.2017, факт оформлення, підписання видаткових накладних та факт отримання товару від позивача ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод".

Так, за твердженням відповідача, ОСОБА_5, як директор ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод", не мав права укладати договір на вказану в ньому суму без відповідного рішення загальних зборів товариства (згідно із п. 2.1 Договору, на який посилається позивач, його орієнтовна вартість складає 3 400 000 грн., виходячи з позову - продукції було поставлено на суму 3 003 221, 78 грн.). Відповідно до п. 13.11.8 Статуту відповідача - вчинення директором від імені Товариства будь-яких значних правочинів на суму, що перевищує 25 відсотків балансової вартості активів Товариства за дами останньої річної фінансової звітності Товариства, можливо лише після надання попередньої згоди загальними зборами Товариства.

Крім того, представник відповідача зазначає, що підпис на Договорі не належить ОСОБА_5, а печатка - ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод". Також не підписувався відповідачем і ОСОБА_2 звіряння взаємних розрахунків між ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" та ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод".

Заперечуючи проти позову представник ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" посилається і на те, що із п. 3.2. нібито підписаного відповідачем договору, постачальник зобов'язаний на кожну партію продукції, що постачається, видати посвідчення якості, що підтверджує відповідність продукції вимогам стандарту або технічних умов та декларацію про оптову ціну на продовольчі товари, щодо яких запроваджене державне регулювання, на кожну партію товару. Проте позивачем не надано доказів передачі відповідачеві вказаних супровідних документів, а отже обов'язку з оплати такого товару у відповідача не виникло.

Також представник відповідача зазначив, що надані позивачем видаткові накладні не відповідають вимогам ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":

- не позначено хто від імені ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" підписував видаткову накладну № 490 від 27 грудня 2017 року; при цьому цей підпис при візуальному огляді значно відрізняється від того, що міститься в Договорі;

- видаткові накладні № 412 від 30 листопада 2017 року та № 409 від 29 листопада 2017 року не містять печатки ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" і даних особи, яка їх підписала від імені Відповідача;

- видаткові накладні № 466 від 21 грудня 2017 року, № 475 від 21 грудня 2017 року, № 462 від 17 грудня 2017 року, № 444 від 14 грудня 2017 року, № 426 від 08 грудня 2017 року, № 418 від 05 грудня 2017 року, № 477 від 24 грудня 2017 року, № 476 від 22 грудня 2017 року не містять номера і дати довіреності.

В судовому засіданні представник відповідача вказує на те, що суд не може брати до уваги надану позивачем копію Договору поставки № 2911/17 від 29.11.2017, оскільки за його умовами примірник такого договору викладено на трьох сторінках, а копію зроблено лише на двох аркушах.

Заслухавши представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29 листопада 2017 року року між Приватним акціонерним товариством "Люботинський хлібозавод" (нині - Приватне акціонерне товариство "Моноклея"), в особі генерального директора ОСОБА_5, який діє на підставі Статуту (надалі - Покупець), з одного боку, і Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Зернотрейдинг" в особі директора ОСОБА_6, який діє на підставі Статуту (надалі Продавець), з іншого боку, було укладено Договір поставки № 2911/17 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язаний поставити борошно пшеничне вищого сорту (ґатунку) (далі па тексту - Продукція), а Покупець - прийняти та сплатити вартість прийнятої продукції.

Згідно пункту 2.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити, а покупець оплатити таку Продукцію: Борошно пшеничне вищого сорту:

- передбачуваний обсяг поставок: В/с 500 тон 000 кг +/- 10%;

- вартістю продукції за тонну: В/с - 6800,00 грн., у тому числі 1133,33 грн. ПДВ;

- орієнтовна вартість Договору складає: 3 400 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%: 566666,67 грн.

Остаточна вартість і обсяг Продукції визначаються Сторонами як сума у видаткових накладних за даним Договором.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що Постачальник зобов'язаний на кожну партію Продукції, що постачається, видати посвідчення якості, що підтверджує відповідність Продукції вимогам стандарту або технічних умов та декларацію про оптову ціну на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання, на кожну партію Продукції.

Умови постачання та розрахунку встановлені Сторонами у розділі 4 Договору: Продукція за цим Договором відвантажується на умовах "СРТ" (Харківська область, м. Люботин, вул. Деповська, 127) та/або "СРТ" (м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120), згідно правил "Інкотермс-2010".

ОСОБА_4 власності на Продукцію переходить до Покупця з моменту підписання Покупцем належним чином оформлених видаткових накладних на кожну відповідну партію. Ризики пошкодження Продукції та втрати Продукції переходять до Покупця з моменту поставки Продукції. Моментом поставки Продукції є момент передачі Продукції перевізнику.

На кожну партію Продукції повинна бути окрема накладна. Продукція вважається поставленою за умови прийняття Продукції Перевізником та підписання обома сторонами належним чином оформленої видаткової накладної.

Поставка проводиться в декілька етапів або одноразово.

Оплата поставленої Продукції за цим Договором проводиться Покупцем у термін 5 (п'ять) банківських днів з моменту поставки Продукції. Допускається повна або часткова передплата на підставі рахунку. Дата оплати є дата находження коштів на рахунок Постачальника (п.п. 4.1. - 4.4. Договору).

Позивач зазначає, що в період з 29 листопада 2017 року по 27 грудня 2017 року ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" здійснило одинадцять поставок борошна пшеничного вищого ґатунку в кількості 441,65 т. на загальну суму 3 003 221,78 грн. (три мільйони три тисячі двісті двадцять одна гривня 78 коп.), що підтверджується видатковими накладними:

- № 409 від 29 листопада 2017 року на суму 170 000,10 грн.;

- № 412 від 30 листопада 2017 року на суму 170 000,10 грн.;

- № 418 від 05 грудня 2017 року на суму 170 000,10 грн.;

- № 426 від 08 грудня 2017 року на суму 170 000,10 грн.;

- № 444 від 14 грудня 2017 року на суму 149 600,09 грн.;

- № 462 від 17 грудня 2017 року на суму 149 600,09 грн.;

- № 466 від 21 грудня 2017 року на суму 340 000,20 грн.;

- № 475 від 21 грудня 2017 року на суму 319 600,19 грн.;

- № 476 від 22 грудня 2017 року на суму 340 000,20 грн.;

- № 477 від 24 грудня 2017 року на суму 510 000,30 грн.;

- № 490 від 27 грудня 2017 року на суму 514 420,31 грн. (том 1, арк.с. 37-47),

а також товарно-транспортними накладними: № 2911-4 від 29 листопада 2017 року, № 3011-9 від 30 листопада 2017 року, № 0512-13 від 05 грудня 2017 року, № 0812-4 від 08 грудня 2017 року, № 1412-5 від 14 грудня 2017 року, № 1712-2 від 17 грудня 2017 року, № 2012-6 від 20 грудня 2017 року, № 2012-7 від 20 грудня 2017 року, № 2112-7 від 21 грудня 2017 року, № 2112-8 від 21 грудня 2017 року, № 2212-8 від 22 грудня 2017 року, № 2212-9 від 22 грудня 2017 року, № 2412-4 від 24 грудня 2017 року, № 2412-5 від 24 грудня 2017 року, № 2412-6 від 24 грудня 2017 року, № 2712-2 від 27 грудня 2017 року, № 2712-3 від 27 грудня 2017 року та № 2712-4 від 27 грудня 2017 року (том 1, арк.с. 59-76).

У відповідності до вимог статей187, 201 Податкового кодексу України, ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" за фактом відвантаження борошна пшеничного, в адресу ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" було виписано та зареєстровано податкові накладні:

- № 26 від 29 листопада 2017 року на загальну суму 170 000,10 грн.,

- № 28 від 30 листопада 2017 року на загальну суму 170 000,10 грн.;

- № 6 від 05 грудня 2017 року на загальну суму 170 000,10 грн.;

- № 15 від 08 грудня 2017 року на загальну суму 170 000,10 грн.;

- № 34 від 14 грудня 2017 року на загальну суму 149 600,09 грн.;

- № 35 від 17 грудня 2017 року на загальну суму 149 600,09 грн.;

- № 36 від 21 грудня 2017 року на загальну суму 340 000,20 грн.;

- № 61 від 21 грудня 2017 року на загальну суму 319 600,19 грн.;

- № 62 від 22 грудня 2017 року на загальну суму 340 000,20 грн.;

- № 63 від 24 грудня 2017 року на загальну суму 510 000,30 грн.;

- № 80 від 27 грудня 2017 року на загальну суму 514 420,31 грн. (копії зазначених податкових накладних та квитанцій про реєстрацію їх в Єдиному реєстрі податкових накладних - том 1, арк.с. 94-113).

За фактом здійснення поставок ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" в адресу ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" були виписані та надіслані рахунки на оплату: № 486 від 29.11.2017, № 488 від 30.11.2017, № 496 від 05.12.2017, № 507 від 08.12.2017, № 518 від 14.12.2017, № 531 від 17.12.2017, № 533 від 21.12.2017, № 542 від 21.12.2017, № 543 від 22.12.2017, № 544 від 24.12.2017 та № 557 від 27.12.2017 (том 1, арк.с. 48-58).

Разом з тим, за твердженням позивача, за поставлену згідно вищевказаних накладних продукцію ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" розрахувалось невчасно та не в повному обсязі: на розрахунковий рахунок позивача було здійснено перерахування грошових коштів на загальну суму 2 333 221,78 грн. Вказані обставини підтверджуються наданими до позовної заяви копіями платіжних доручень, засвідчених банком (том 1, арк.с. 114-204), а також випискою ПАТ "Банк Восток" по рахунку ТОВ "ТД Зернотрейдінг ЛТД" за період з 27.11.2017 до 19.11.2018 (том 1, арк.с. 205-215).

Крім того, 11 червня 2018 року між ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" та ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" було підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 27.11.2017 по 11.06.2018, відповідно якого сальдо кінцеве (заборгованість відповідача) станом на 11.06.2018 складала 841 000,00 грн. (том 1, арк.с. 81).

Враховуючи викладене, позивач наголошує на тому, що станом на 27.11.2018 сума основної заборгованості ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" за Договором поставки № 2911/17 від 29.11.2017 складає 670 000,00 грн. Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за Договором, позивачем нараховано пеню в розмірі 237 796,88 грн., втрати від інфляції в розмірі 102 910,20 грн. та 3% річних в розмірі 30 315,52 грн. Обставини щодо стягнення боргу та вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Зернотрейдинг ЛТД" до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що оригінали доказів, копії яких надані ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" до позовної заяви, були надані представниками позивача та оглянуті судом в підготовчому засіданні 11.03.2019. Жоден з доказів не викликав у суду сумніву з приводу їх достовірності.

Суд, разом з тим, критично оцінює посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_5, як директор ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод", не мав права укладати Договір поставки № 2911/17 від 29.11.2017 на суму 3 400 000,00 грн. без відповідного рішення загальних зборів товариства, оскільки відповідно до п. 13.11.8 Статуту відповідача - вчинення директором від імені Товариства будь-яких значних правочинів на суму, що перевищує 25 відсотків балансової вартості активів Товариства за дами останньої річної фінансової звітності Товариства, можливо лише після надання попередньої згоди загальними зборами Товариства.

По-перше, відповідачем не було надано до суду Статут ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" для його дослідження, в підтвердження заперечень та доводів представника.

По-друге, якщо генеральний директор ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" ОСОБА_5 мав повноваження на укладення договорів і угод від імені цього товариства (у тому числі договору поставки №2911/17 від 29.11.2017), але не дотримався додаткових вимог до порядку вчинення значного правочину, то цей правочин вважається вчиненим ним із перевищенням обсягу повноважень на здійснення правочину.

Відповідно до частини першої статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту вказаної статті вбачається, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Суд зазначає, що предметом доказування в межах даної справи є здійснення господарської операції між позивачем та відповідачем, а також наявність чи відсутність у відповідача основної заборгованості і своєчасність виконання зобов'язань за Договором поставки № 2911/17 від 29.11.2017.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З урахуванням зазначеного, факт поставки товару повинен підтверджуватися, зокрема, накладними та товарно-транспортними накладними, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і відповідають вимогам статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Отже, для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, для з'ясування реальності господарської операції суд також має встановити чи мало місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

Дослідивши подані до суду докази, суд зазначає, що поставка ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" борошна пшеничного вищого ґатунку в кількості 441,65 т. на загальну суму 3 003 221,78 грн. (у період з 29 листопада 2017 року по 27 грудня 2017 року), підтверджується не тільки видатковими накладними, які, на думку представника відповідача, не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів у справі, а й товарно-транспортними накладними, що містять всі обов'язкові реквізити первинних документів.

Позивачем, крім того, належним чином оформлено податкові накладні, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Матеріали справи містять також подані Головним управлінням ДФС у Харківській області копії податкової звітності з податку на додану вартість, які надані ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод", а також дані з Єдиного реєстру податкових накладних за період листопад - грудень 2017 року щодо податкових накладних, зареєстрованих ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" (ІПН 388765920318), покупцем по яких є ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" (том 2, арк.с. 54 - 69).

Відповідно до податкової звітності з податку на додану вартість ОСОБА_4 "Люботинський хлібзавод" включено суми податку на додану вартість до податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" в податкових періодах: 11, 12 місяці 2017 року та 2, 3 місяці 2018 року (період складання податкових накладних 11.2017 - 12.2017) всього з ПДВ - 3 173 221,88 грн., що за виключенням накладної № 16 від 24.11.2017 на суму 170 000,10 грн., яка не є предметом спору у даній справі, складає саме 3 003 221,78 грн. Отже, судом встановлено також, що всі спірні операції з отримання товару від ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" були відображені ОСОБА_4 "Люботинський хлібзавод" у податковій звітності.

Матеріалами справи підтверджено і те, що на протязі періоду з листопада 2017 року по листопад 2018 року (згідно 91 платіжного доручення) ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" на розрахунковий рахунок ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" перерахувало грошові кошти в сумі 2 333 221,78 грн. Призначенням платежу у платіжних дорученнях, при цьому, визначено: "Сплата за борошно зг. Дог. № 2911/17 від 29.11.2017 року".

Отже, сама по собі відсутність у генерального директора ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" повноважень на укладення від імені товариства договору № 2911/17 від 29.11.2017 без попереднього погодження, не створює підстави для визнання цього договору неукладеним, оскільки наведені вище обставини (отримання товару, підписання товаросупровідних документів, здійснення оплати) свідчать про те, що договір не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 06.04.2016 року по справі № 922/796/15).

Встановлені судом факти щодо здійснення господарської операції між позивачем та відповідачем також спростовують твердження представника відповідача стосовно того, що підпис на Договорі поставки № 2911/17 від 29.11.2017 не належить ОСОБА_5, а печатка - ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод", а отже Договір є недійсним. Відповідно до приписів статті 204 Цивільного Кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Однак, матеріали даної справи не містять ані заяви колишнього керівника відповідача ОСОБА_5 щодо підтвердження даних обставин, ані доказів звернення відповідача до суду із позовом про визнання недійсним Договору поставки № 2911/17 від 29.11.2017, ані доказів на підтвердження втрати або викрадення печатки ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" чи протиправності використання печатки іншими особами. Напроти, умови Договору виконувались ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" систематично та без зауважень.

Не приймаються судом і посилання представника відповідача на те, що копію Договору поставки № 2911/17 від 29.11.2017 викладено на двох аркушах, в той час, як за його умовами примірник такого договору викладено "на трьох сторінках одностороннього друку". Оригінал Договору поставки № 2911/17 було досліджено судом та встановлено його відповідність до поданої ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" копії. Кількість сторінок Договору, разом з тим, не є істотною умовою договору, а невідповідність з реальною кількістю аркушів, на яку вказує відповідач у даному випадку, не є підставою для визнання Договору поставки № 2911/17 від 29.11.2017 недійсним.

Наведені обставини підтверджують необґрунтованість та безпідставність доводів представника відповідача щодо невизнання умов Договору поставки № 2911/17 від 29 листопада 2017 року.

Позивачем, крім того, на підтвердження факту поставки ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" продукції (борошна пшеничного) на склад ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" також подано до суду заяви свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Разом з тим, зазначені заяви не можуть бути прийняті судом в якості допустимих доказів вчинення та/або виконання правочину в розумінні статті 77 ГПК України, якою встановлено: обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною другою статті 87 ГПК України, також визначено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилається і на те, що позивачем не надано доказів передачі ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" документів про якість поставленої продукції, визначених пунктом 3.2. Договору, а отже обов'язку з оплати товару у відповідача не виникло.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що товарно-транспортні накладні (том 1, арк.с. 59-76) містять відмітки "Супровідні документи на вантаж" із зазначенням у них передачі "посвідчення про якість борошна та манних круп".

Крім того, відповідачем не надано до суду жодних доказів звернення до ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" із претензіями чи зауваженнями стосовно якості поставленого товару чи відсутності документів про якість; повідомленнями про відмову від Договору поставки №2911/17 від 29.11.2017 та намір повернути поставлений товар, тощо. З огляду на викладене, суд зазначає, що посилання відповідача на порушення ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" вимог п. 3.2 Договору поставки № 2911/17 від 29.11.2017 року є безпідставними та спростовуються відповідними доказами.

Суд також критично оцінює посилання представника відповідача на те, що надані позивачем видаткові накладні не можна вважати належним чином оформленими, тому вони не можуть підтверджувати поставку товару й виникнення у ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" обов'язку з його оплати.

Відповідно до положень статті 58-1 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Відбиток печатки не може бути обов'язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Крім того, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, серед обов'язкових реквізитів первинних документів відсутній такий реквізит як печатка.

Видаткові накладні № 412 від 30 листопада 2017 року та № 409 від 29 листопада 2017 року, окрім підпису про отримання товару, містять посилання на довіреності №1 15 від 29.11.2017 та № 116 від 30.11.2017, за якими було отримано товар. Вказані довіреності виписані на ім'я генерального директора ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" ОСОБА_5 У довіреностях також містяться зразки підпису ОСОБА_5, які у повній мірі відповідають тим, що стоять у видаткових накладних № 412 від 30 листопада 2017 року та № 409 від 29 листопада 2017 року.

Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства межах та порядку, визначених установчими документами.

Таким чином, для отримання товару згідно видаткових накладних № 466 від 21 грудня 2017 року, № 475 від 21 грудня 2017 року, № 462 від 17 грудня 2017 року, № 444 від 14 грудня 2017 року, № 426 від 08 грудня 2017 року, № 418 від 05 грудня 2017 року, № 477 від 24 грудня 2017 року, № 476 від 22 грудня 2017 року ОСОБА_5, як генеральному директору ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод", не потрібна була довіреність.

Суд, разом з тим, звертає увагу відповідача на те, що Законом України № 2164-VIII від 05.10.2017 статтю 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" було доповнено абзацом дев'ятим, згідно з яким неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У відзиві на позов представник відповідача також зазначає, що підпис на ОСОБА_2 звіряння взаємних розрахунків за період 27.11.2017-11.06.2018 та накладній № 490 від 27 грудня 2017 року не належить ОСОБА_5, а печатка - ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод", а отже, такі документи не можуть вважатися доказами у справі.

Надаючи оцінку вказаним запереченням, суд враховує те, що накладну № 490 складено 27.12.2017, а ОСОБА_2 звіряння взаємних розрахунків було підписано сторонами станом на 11.06.2018. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником і підписантом ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" з 29.12.2017 року була ОСОБА_9. Крім того, підписи на акті звіряння взаємних розрахунків та видатковій накладній № 490 від 27.12.2017 не розшифровано, відсутні відомості про посаду, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка поставила підпис. Отже, можна зробити висновок, що підписи у ОСОБА_2 звіряння/видатковій накладній № 490 та договорі відрізняються тому, що ці підписи зроблені різними особами.

Разом з тим, факт здійснення господарських операцій між ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" та ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод", зокрема, обставини передачі товару за видатковою накладною № 490 від 27.12.2017 підтверджуються іншими наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами (в т.ч. первинними документами).

Крім того, суд також вважає за необхідне звернути увагу сторін на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18: "Касаційний господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб".

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звіряння взаємних розрахунків від 11.06.2018 містить печатку ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод", а відображені в ньому відомості щодо заборгованості відповідача додатково підтверджені матеріалами справи (тобто ОСОБА_2 не є єдиними доказом у справі).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що в матеріалах справи наявні належні та достатні докази, які підтвердили реальність виконання Договору поставки № 2911/17 від 29.11.2017, укладеного між ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" та ОСОБА_4 "Люботинський хлібозавод" та докази про дійсний рух активів між сторонами, як учасниками відповідних господарських операцій.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно статей 11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в статтях 173-175 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Частиною першою статті 530 ЦК України також встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, згідно приписів статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Окремим видом зобов'язання є договір поставки. Так, згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно приписів статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до приписів статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Зважаючи на встановлені судом факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, докази остаточної сплати відповідачем суми заборгованості відсутні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Зернотрейдинг ЛТД" в частині стягнення основного боргу за Договором поставки № 2911/17 від 29.11.2017 в розмірі 670 000,00 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами частини другої статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини першої статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

За приписами статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також згідно частини другої статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч. 1 ст. 199 ГК України).

Згідно приписів статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.1. Договору поставки № 2911/17 від 29.11.2017 передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору Сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України. У разі порушення Покупцем строків оплати поставленої продукції, пунктом 5.4. Договору передбачено, що Покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 3% за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Разом з тим, підпунктом 2.9 п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 передбачено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

До матеріалів справи позивачем надано розрахунок пені, який відповідає подвійній обліковій ставці Нацонального банку України, окремо по кожному зобов'язанню та з урахуванням проплат Приватного акціонерного товариства "Люботинський хлібзавод".

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленої Продукції у встановлений Договором термін, господарський суд доходить висновку про правомірність позовних вимог ТОВ "ТД Зернотрейдинг ЛТД" щодо нарахування пені за прострочку платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Однак, здійснивши самостійний розрахунок в частині нарахування пені за зазначені в позові періоди, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача 237 566,34 грн., що є арифметично вірним. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_4 "Моноклея" пені в розмірі 230,54 грн. суд відмовляє, у зв'язку із безпідставністю відповідних нарахувань.

Відповідно також до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши зазначені позивачем періоди та кожне нарахування окремо, суд встановив, що розрахунки 3% річних в загальному розмірі 30 315,52 грн. та інфляційні втрати загальному в розмірі 102 910,20 грн. не суперечать вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Зернотрейдинг ЛТД" в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006р. № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Зернотрейдинг ЛТД" до Приватного акціонерного товариства "Моноклея" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, судовий збір покладається на Приватне акціонерне товариство "Моноклея" пропорційно до суми задоволених позовних вимог та підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 15 611,89 грн.

З огляду на наведене, відповідно до статей 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтями 173-175, 193 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст. 1, 13, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Зернотрейдинг ЛТД" до Приватного акціонерного товариства "Моноклея" задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Моноклея" (місцезнаходження: 61038, місто Харків, вулиця Маршала Батицького, будинок 8, офіс 7, код ЄДРПОУ 00381976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Зернотрейдинг ЛТД" (місцезнаходження: 61045, місто Харків, вулиця Отакара Яроша, будинок 18; код ЄДРПОУ 38876594) суму основної заборгованості за Договором поставки № 2911/17 від 29.11.2017 в розмірі 670 000,00 грн., 3% річних в розмірі 30 315,52 грн., інфляційні втрати в розмірі 102 910,20 грн., пеню в розмірі 237 566,34 та судовий збір в розмірі 15 611,89 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "25" квітня 2019 р.

Суддя ОСОБА_10

справа № 922/3263/18