Постанова

від 24.04.2019 по справі 910/5625/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/5625/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Студенець В.І., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку Укргазбанк ,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Пінчук В.І.)

від 02.08.2018,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Мартюк А.І., судді - Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф.)

від 22.01.2019,

за позовом приватного акціонерного товариства Українська національна розрахункова картка ,

до публічного акціонерного товариства акціонерного банку Укргазбанк ,

про стягнення 813 592,87 грн,

В С Т А Н О В И В:

у травні 2018 року приватне акціонерне товариство Українська національна розрахункова картка звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 813 592,87 грн, з яких 541 647,18 грн - пеня за договором про надання послуг процесингового центру № 777 від 01.10.2001, 65 442,24 грн - 3% річних та 206 503,45 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору № 777, додаткової угоди № 84 від 31.08.2017, відповідачу були надані послуги у період з квітня 2017 року до січня 2018 року на загальну суму 14 695 865,42 грн, що підтверджується підписаними між сторонами актами виконаних робіт за вказаний період. Оскільки відповідач свої зобов'язання виконав з порушенням встановлених строків, то з нього підлягають стягненню 541 647,18 грн пені згідно з п. 6.2.1 договору, 65 442,24 грн - 3% річних, 206 503,45 грн - інфляційних втрат в силу ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь ПрАТ Українська національна розрахункова картка 541 647,18 грн пені, 65 442,24 грн 3% річних, 206 503,45 грн інфляційних втрат та судові витрати.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 змінено. Викладено резолютивну частину в такій редакції: Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, код ЄДРПОУ 23697280) на користь Приватного акціонерного товариства Українська національна розрахункова картка (09025, Київська область, Сквирський район, с. Безпечна, вул. Ордаша, 19) 541 647,18 грн. пені, 65 442,24 грн. 3% річних, 158 934,14 грн, 11 483,86 грн судового збору.

В іншій частині в позові відмовлено.

Стягнуто з ПАТ Акціонерний банк Укргазбанк на користь ПрАТ Українська національна розрахункова картка 17 225,78 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

19.02.2019 відповідач ПАТ акціонерний банк Укргазбанк подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставами для скасування судових рішень зазначає те, що за квітень, травень 2017 року послуги були оплачені банком вчасно, а тому неправомірним є стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат за ці періоди. Вказує на те, що господарські суди не врахували п. п. 4.4, 4.5 договору № 777 від 01.10.2001. Зазначає, що недотримуючись умов цього договору, позивач систематично відправляв на адресу банку вже оформлені, підписані та з проставленими датами акти виконаних робіт разом із виставленими рахунками для сплати послуг за відповідний розрахунковий період. У зв'язку із цим банк не міг скористатися своїм правом, передбаченим ст. ст. 853, 854 ЦК України. Посилається на те, що судами не було застосовано закон, який підлягав застосуванню - ч. 1 ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України; порушено ст. ст. 129, 282 ГПК України, оскільки стягнуто судовий збір за апеляційну скаргу, за яку банк сплачував судовий збір у сумі 18 305,83 грн. Стверджує, що з врахуванням обставин справи суд мав право зменшити розмір пені за договором № 777 від 01.10.2001 з урахуванням того, що банком була сплачена сума основної заборгованості за договором (всі платежі були сплачені банком; надано докази, що між сторонами тривало узгодження обсягу наданих послуг за актами наданих робіт (послуг) за квітень та травень 2017 року, банк не затримував безпричинно підписання цих актів, а повідомляв про необґрунтованість переліку наведених у актах операцій). Вказує на те, що індекс інфляції є помісячною величиною та не може бути застосований до періодів існування заборгованості, яка є меншою за місяць. На думку відповідача, за рахунками № 339 від 12.05.2017, № 340 від 12.05.2017, № 414 від 06.06.2017, № 508 від 04.07.2017, № 1 від 02.01.2018, № 2 від 02.01.2018, № 104 від 01.02.2018 кількість прострочених днів менше одного місяця, а тому стягнення судами інфляційних втрат на користь позивача за ці місяці є неправомірним. Зазначає про ненадання оцінки доводам відповідача. Посилається на постанови Вищого господарського суду України від 03.08.2017 у справі № 905/1638/16, від 20.07.2017 у справі № 917/906/16, від 13.02.2017 у справі № 914/1240/16, від 07.12.2016 у справі № 904/5707/16 та постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/7401/16, від 17.01.2018 у справі № 906/1291/16.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а рішення господарських судів такими, що прийняті відповідно до вимог чинного законодавства. Судами правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, в повному обсязі з'ясовано обставини справи. Посилається на постанови Вищого господарського суду України від 14.12.2011 у справі № 9/082-11, від 10.07.2013 у справі № 923/125/13-г, постанову Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Як вбачається із матеріальної справи та встановлено судами, 01.10.2001 між ПрАТ Українська національна розрахункова картка (компанія) і АБ Укргазбанк правонаступником якого є ПАТ акціонерний банк Укргазбанк (банк) було укладено договір про надання послуг процесингового центру № 777, за умовами якого позивач надає, а відповідач використовує та оплачує послуги процесингового центру позивача, згідно з тарифами (комісіями), що наведені у додатку № 1 до договору.

Банк використовує ресурси ПЦ компанії, який сертифікований у асоціації Europay International як Member Service Provider (MSP) для забезпечення емісії і обслуговування банківських платіжних карток асоціації Europay International в межах наданих банком ПЦ функцій (додаток № 2). Банк використовує ресурси ПЦ для забезпечення емісій і обслуговування банківських платіжних карток локальної платіжної системи банку Енергія , а також локальної міжбанківської платіжної системи УКРКАРТ (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору № 777 від 01.10.2001 перелік і вартість послуг ПЦ визначається згідно з тарифами (комісіями), наведеними у додатку № 1.

Згідно з п. 4.2 договору № 777 від 01.10.2001 розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Пунктом 4.4 договору № 777 від 01.10.2001 встановлено, що протягом 3 (трьох) робочих днів після закінчення розрахункового періоду компанія проводить рахунок вартості наданих послуг, оформляє акт виконаних робіт з деталізацією наданих послуг, який сторони підписують.

Після підписання акта виконаних робіт компанія виставляє рахунок для сплати наданих послуг за розрахунковий період, який банк сплачує протягом 3 (трьох) банківських днів (п. 4.5 договору № 777 від 01.10.2001).

Всі зміни і доповнення до договору мають оформлятися як додатки до договору (п. 11.3 договору № 777 від 01.10.2001).

Додатковою угодою № 84 від 31.08.2017 до договору сторони погодили викласти розділ 4 основного договору в такій редакції: банк протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання актів наданих послуг, підписує ці акти та передає один підписаний зі свого боку екземпляр компанії або у цей же строк направляє компанії письмову вмотивовану відповідну відмову від підписання актів наданих послуг.

У випадку, якщо протягом 5 (п'яти) робочих днів отримання актів наданих послуг банк не надсилає компанії один екземпляр підписаного зі свого боку акту наданих послуг чи вмотивовану відмову від його підписання, акти наданих послуг вважаються підписаними банком, а послуги компанії за цим договором вважаються прийнятими банком без зауважень та підлягають оплаті на загальних підставах.

Оплата наданих послуг здійснюється банком на підставі актів наданих послуг, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня їх підписання банком.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач оплатив надані за договором № 777 від 01.10.2001 та додатковою угодою № 84 від 31.08.2017 послуги з простроченням, внаслідок чого з відповідача підлягають стягненню 541 647,18 грн пені в силу п. 6.2.1 договору, 65 442,24 грн 3% річних, 206 503,45 грн інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд, здійснивши перерахунок інфляційний втрат, дійшов до висновку про необхідність їх стягнення у сумі 158 934,14 грн. Щодо 3 % річних, пені, то суд апеляційної інстанції погодився щодо їх стягнення з висновком місцевого господарського суду.

Проте, з такими висновками господарських судів не можна погодитись з огляду на таке.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць .

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Однак, місцевий господарський суд вказаного не врахував та не здійснив належного перерахунку 3 % річних та інфляційний втрат, які виникли внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем вказаних позивачем рахунків (зокрема № 339 від 12.05.2017, № 340 від 12.05.2017, № 414 від 06.06.2017, № 508 від 04.07.2017, № 587 від 04.08.2017, № 1 від 02.01.2018, № 2 від 02.01.2018, № 104 від 01.02.2018).

Не перевірив і розрахунку пені, а обмежився лише посиланням на наявність підстав для їх стягнення в силу п. 6.2.1 договору.

Задовольняючи позов та не здійснюючи при цьому належного перерахунку заявлених позивачем 3 % річних, інфляційних втрат, пені на підставі наданих сторонами доказів суд не дотримався вимог щодо прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі.

Водночас, апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення інфляційних втрат, вказуючи на те, що при розрахунках інфляційних втрат за рахунками № 339, № 340 від 12.05.2017 було помилково враховано індекс інфляції за травень 2017 року, належним чином не дослідив інших рахунків, не звернув увагу на те, що в розрахунок інфляційних втрат не може включатися заборгованість менше місяця.

Зазначення про те, що інфляційні втрати не нараховуються якщо прострочення у виконанні зобов'язання складає менше місяця, але здійснення при цьому розрахунку з урахуванням такого місяця, є неправильним перерахунком.

Як вбачається із матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву, апеляційній скарзі відповідач заперечував щодо нарахування йому штрафних санкцій (пені) в повному обсязі та зазначав про можливість її зменшення судом. При цьому, посилався на ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Однак, ні місцевим, ні апеляційним судом не було враховано ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, не надано оцінки доводам відповідача щодо можливості зменшення пені з урахуванням того, що відповідач посилався на те, що в нього відсутня основна сума заборгованість за договором, що всі платежі ним було сплачено.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Порушення права на справедливий розгляд за ст. 6 Конвенції буде мати місце у випадках: відмови суду розглядати в своєму рішенні доводи, засновані на Конвенції, які до того ж були ясно і повно викладено; відмови суду оцінювати доводи заявника, засновані на Конституції; відмови суду в задоволенні скарги заявника без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення в судовій ухвалі тексту рішення суду нижчого рівня (рішення ЄСПЛ у справах Гарсія Руїс проти Іспанії , Іро Баланіт проти Іспанії , Проніна проти України , Хелле проти Фінляндії , Татішвілі проти Росії ).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені і в статтях 7 (рівність перед законом і судом) та 13 (змагальність сторін) ГПК України.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Господарські суди не надали ніякої правової оцінки доводами відповідача щодо можливості зменшення пені про які відповідач вказував у відзиві на позовну заяву (а.с. 90-93, т. 1), апеляційній скарзі (а.с. 142-146, т. 1), чим порушили принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Також, задовольняючи частково апеляційну скаргу відповідача, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що при поданні відповідачем цієї апеляційної скарги ним було сплачено 18 309,83 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 9497-3274 від 07.08.2018. Тобто апеляційний суд при частковому задоволенні скарги відповідача повторно, всупереч ст. 129 ГПК України, стягнув з відповідача судовий збір за апеляційну скаргу.

Судами неправильно було зазначено і організаційно-правову форму відповідача, адже наявними в матеріалах справи документами підтверджується те, що відповідач є публічним акціонерним товариством акціонерним банком Укргазбанк , а не приватним. Незважаючи на це, судами обох інстанції саме з приватного акціонерного товариства акціонерного банку Укргазбанк було стягнуто на користь позивача пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (ч. 4 ст. 310 ГПК України).

З урахуванням вказаного рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, здійснити належний перерахунок заявлених позивачем 3 % річних, інфляційних втрат та пені. Зокрема, належним чином встановити можливість нарахування інфляційних втрат на заборгованість, яка існувала менше місяця і чи можливо в їх розрахунок включати період, коли була сплачена заборгованість. Надати належну правову оцінку наявним у відзиві на позовну заяву, апеляційній скарзі посиланням відповідача на можливість суду зменшити пеню в силу ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України. З урахуванням вказаного, шляхом взяття до уваги доводів всіх учасників справи, що відповідає як ст. 7 ГПК України, так і практиці Європейського суду з прав людини (справи Проніна проти України , Серявін та інші проти України ), на підставі дослідження всіх доказів у справі згідно з ст. 86 ГПК України прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

Щодо посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на те, що представник відповідача Шкурат О.М. не мав необхідного обсягу повноважень для звернення до суду від імені відповідача, то вони є безпідставними, адже Шкурат О.М., який діє на підставі довіреності № 649 від 26.12.2018, є адвокатом про що свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката № 3652/10 від 24.04.2008.

Недоречними є посилання позивача у відзиві на постанову Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, адже у справі № 910/11857/17 Верховний Суд виходив з інших фактичних обставин справи, встановлених судами.

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку Укргазбанк задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02 серпня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 січня 2019 року у справі за № 910/5625/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді В. Студенець

І. Ткач