Постанова

від 15.04.2019 по справі 496/839/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 496/839/16-ц

провадження № 61-2887св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЧервинськоїМ. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач 1 - ОСОБА_5,

відповідач 2 - ОСОБА_6,

відповідач 3 - ОСОБА_7,

відповідач 4 - ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Біляївського районного суду Одеської області в складі судді Дранікова С М. від 26 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області в складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Черевка П. М. від 19 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя, що є спільною сумісною власністю сторін; визнати за нею право власності на Ѕ частку житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 150,5 м, житловою площею 67,8 кв.м., що складається з житлового будинку літ. А , гаражу літ. Б , сараю літ. В , вбиральні літ. Г , душу літ. Д , літньої кухні літ. Е , навісу літ. Є , цистерна І, басейн ІІ, огорожа 1-3.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона з ОСОБА_5 знаходилась у зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 1996 року по 01 березня 2016 року. За цей період на земельній ділянці, яка належить відповідачеві на підставі договору дарування від 18 червня 2005 року, за адресою: АДРЕСА_1, подружжям збудовано житловий будинок з надвірними спорудами. Оскільки спірне нерухоме майно збудовано сторонами під час перебування у шлюбі, то в силу статті 60 СК України воно є спільною сумісною власністю подружжя, і частки їх є рівними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 150,5 кв.м., житловою площею 67,8 кв.м., що складається з житлового будинку літ. А , гаражу літ. Б , сараю літ. В , вбиральні літ. Г , душу літ. Д , літньої кухні літ. Е , навісу літ. Є , цистерна , басейн ІІ, огорожа 1-3 Вирішено питання про судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне майно сторони побудували за час шлюбу за спільні кошти, отже в силу статті 6- СК України таке майно є спільним сумісним майном подружжя, частки в якому є рівними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду, зазначив про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильність висновку суду не спростовують.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги, без проведення експертизи, вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на Ѕ частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, суд першої інстанції одночасно грубо порушив норми матеріального права щодо способів та порядку поділу нерухомого майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки в позовній заяві позивачем всупереч частини першої статті 71 СК України не було заявлено вимог щодо поділу в натурі спільно набутого нерухомого майна з відповідним обґрунтуванням подільності предмету спору, а навпаки, всупереч частині третій статті 372, частині другій статті 367 ЦК України були вимоги щодо фактичного збереження режиму спільної власності з визначенням часток, але без вимог про припинення відносин спільної власності. Апеляційний суд Одеської області, переглядаючи справу в апеляційному порядку не звернув уваги на ці порушення та не надав їм жодної правової оцінки

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Указує на те, що вона не заявляла вимог про поділ спільно нажитого з відповідачем будинку в натурі, тому суд й не мав цього робити, та правильно розглянув позов в межах заявлених вимог.

Узагальнені доводи відповіді на відзив

У березні 2014 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якому просить врахувати вказану відповідь при ухваленні судового рішення. Просить скасувати оскаржувані ним судові рішення, як такі, що були постановлені судами попередніх інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що призвело до порушення частини першої статті 70 СК України принципу рівності часток подружжя у спільно набутому нерухомому майні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 496/839/16-ц з Біляївського районного суду Одеської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 14 вересня 1996 року по 01 березня 2016 року. За цей період на земельній ділянці, яка належить відповідачеві на підставі договору дарування від 18 червня 2005 року, за адресою: АДРЕСА_1, сторонами побудовано житловий будинок з надвірними спорудами.

Згідно технічного паспорту, рік побудови будинку та надвірних споруд - 2009 рік; згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 150,5 м, житловою площею 67,8 кв.м., що складається з житлового будинку літ. А , гаражу літ. Б , сараю літ. В , вбиральні літ. Г , душу літ. Д , літньої кухні літ. Е , навісу літ. Є , цистерна І, басейн ІІ, огорожа, 1-3 внесений до реєстру 05 березня 2014 року, власником будинку є ОСОБА_5

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, застосувавши презумпцію спільності майна подружжя за статтею 60 СК України, яку відповідач не спростував, правильно виходили із того, що спірний будинок був збудований під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому дійшли обґрунтованого висновку про його поділ та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину вказаного майна.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не призначив по справі судово-будівельну експертизу є неспроможними, оскільки вимог щодо розподілу спірного будинку в натурі позивачем не заявлено, що у свою чергу виключає необхідність з'ясування можливих варіантів розподілу будинку між сторонами.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило