Рішення

від 08.04.2019 по справі 640/22263/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2019 року 09:52 № 640/22263/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., за участю секретаря судових засідань Семеняки А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДВАНТАЖ УКРАЇНА" 04050, м.Київ, вулиця Мельникова, 12) доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві 04116, м.Київ, вулиця Шолуденка, 33/19) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.10.2018р. , за участю представників сторін:

від позивача: Гуменюк Д.В.

від відповідача: не прибув

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві:

- №00012401402 від 04 жовтня 2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 373 148,00 грн.;

- №00012411402 від 04 жовтня 2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1 304 401,00 грн.;

- №00012421402 від 04 жовтня 2018 року, яким зменшено розмір від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 56 959,00 грн.;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна (ідентифікаційний код 40445180, п/р 26005519248 в АТ Райффайзен Банк Аваль , МФО 380805) судові витрати, що в загальному розмірі складають 100 597,62 грн. (витрати зі сплати судового збору - 41 017,62 грн.; витрати на професійну правничу допомогу - 59 580,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що контрагент позивача є реальним, який перебуває на податковому обліку, є платником ПДВ, не знаходиться в стадії ліквідації, а серед видів діяльності, зокрема, є посередництво у торгівлі сільськогосподарською сировиною. Крім того, всі договірні зобов'язання ФГ Ількон-2016 перед позивачем були виконані в повному обсязі, соя була поставлена в установлені строки та в обумовленій кількості. Пізніше, у травні 2018 року придбана соя експортована Товариством з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна до Чехії та Словаччини. При цьому, експорт купленої у ФГ Ількон-2016 сої і фактичний перетин товаром митного кордону України підтверджується митними деклараціями Форми МД-2.

Додатково представник позивача повідомив, що в результаті здійснення зазначених господарських операцій Товариство з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна отримало прибуток, що свідчить про наявність економічного ефекту, а придбання позивачем сої у ФГ Ількон-2016 та її подальший експорт мали реальну ділову мету.

Також, представник позивача наполягав, що наявність кримінального провадження щодо контрагентів позивача не може мати наслідком визнання правочинів, укладених раніше, недійсними, якщо це не буде прямо зазначено у вироку, винесеному судом за результатами розгляду такої справи.

Крім того, в акті перевірки відсутні доводи, достатні для висновку про те, що позивач під час вибору контрагентів за вказаними господарськими договорами не дотримав вимог належної обачності, оскільки станом на час господарських відносин, всі вказані підприємства мали повний обсяг дієздатності; загальнодоступні бази даних не давали підстав для висновку про проведення ними фіктивної або іншої протиправної діяльності. Відтак, за умови не встановлення контролюючим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вимоги, останній не може зазначати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

У відзиві на адміністративний позов представник податкового органу зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та підстави для їх скасування відсутні. Крім того, представник Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві просив відмовити у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 59 580,00 грн., оскільки у рахунку на оплату №64 від 18 грудня 2018 року та платіжному дорученні від 26 грудня 2018 року №4576 відсутнє посилання та прив'язка до судової справи №640/22263/18, тобто не вказано будь-яких ідентифікуючих ознак даної судової справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

У період з 31 липня 2018 року по 28 серпня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі направлень від 31 липня 2018 року №1281/26-15-14-02-05, від 31 липня 2018 року №1280/26-15-14-02-05, від 31 липня 2018 року №1282/26-15-14-02-05, від 31 липня 2018 року №1451/26-15-42-08 від 31 липня 2018 року №1451/26-15-42-08, від 31 липня 2018 року №2220/26-15-14-06-03, від 31 липня 2018 року №4541/26-15-14-09, відповідно до статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2018 рік, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17 липня 2018 року №11261 та наказу про продовження строку проведення від 22 серпня 2018 року №12754, проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 25 квітня 2016 року по 31 березня 2018 року, валютного законодавства за період з 25 квітня 2016 року по 31 березня 2018 року, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 25 квітня 2016 року по 31 березня 2018 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 18 вересня 2018 року №641/26-15-14-02-05/40445180.

Перевіркою встановлено порушення:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П(С)БО №11, пункту 5 П(С)БО №15, пункту 17 П(С)БО №8, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 098 518,00 грн., в тому числі по періодам - І квартал 2018 року - 1 098 518,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2 статті 198, пункту 201.1 статті 201 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 043 521,00 грн., в т.ч. по періодам: лютий 2018 - 295 392,00 грн., березень 2018 року - 748 129,00 грн. та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного(податкового) періоду (ряд. 21 декларації) в сумі 56 959,00 грн., в тому числі по періодам: березень 2018 року - 56 959,00 грн.;

- статті 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР, а саме несвоєчасне надходження на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна валютної виручки в сумі 133 874,693 дол. США (еквів. 3 540 815,84 грн.) від нерезидента Orient Trans Trade FZE (Об'єднані Арабські Емірати) за контрактом від 27 грудня 2016 року №27/12-16.

Вказані висновки акта перевірки ґрунтуються на тому, що згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено наявність кримінального провадження по справі №757/34817/18-к, відповідно до матеріалів якої СУ ФР Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві розслідується кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32018100060000023 від 28 лютого 2018 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України. В ході досудового розслідування встановлено, що підприємства транзитно-конвертаційної групи Товариства з обмеженою відповідальністю Айфордж та ФГ Ількон-2016 створені з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету, тобто своїми діями у період 2017-2018 років сприяли умисному ухиленню від сплати податків реально діючим суб'єктам господарювання.

Крім того, в акті перевірки міститься посилання на наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації щодо кримінального провадження по справі №757/27206/18-к, відповідно до матеріалів якої Управлінням з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження №42017000000004294 від 17 листопада 2017 року за фактами вчинення за попередньою змовою групою осіб фіктивного підприємництва, вчинення за попередньою змовою групою осіб фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння злочинним шляхом легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, умисного ухилення від сплати податків, підроблення групою осіб документів по створенню (придбанню) ряду суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 209, частини 3 статті 358, частини 3 статті 212, частини 2 статті 205, частини 2 статті 209 Кримінального кодексу України.

Також, під час перевірки було досліджено ланцюг постачання сої у лютому 2018 року та податковому органу не вдалось встановити джерело (виробника) походження товару (сої), а також не підтверджено факт реального одержання кожним СГ із ланцюга постачання відповідного обсягу ідентифікованого товару, документальна поставка якого оформлена на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна . Відтак, на думку контролюючого органу, перераховані позивачем кошти в розмірі 500 000,00 грн. підлягають віднесенню до складу Інших витрат рядок 2165 Звіту про фінансові результати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Перевіркою не підтверджено легального джерела походження товару, відповідно в момент оприбуткування товарно-матеріальних цінностей на рахунку 28 Товари , він вважається таким, що отриманий безоплатно.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято 04 жовтня 2018 року податкове повідомлення-рішення:

- №00012401402, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 373 148,00 грн., з яких за податковими зобов'язаннями 1 098 518,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 274 630,00 грн.;

- №00012411402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 304 401,00 грн., з яких за податковими зобов'язаннями в розмірі 1 043 521,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 260 880,00 грн.;

- №00012421402, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна зменшено розмір від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) періоду на суму 56 959,00 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Згідно з пунктом 44.1 та 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу. Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: -зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); - збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: - збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); - зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно з пунктом 123.1 статті 124 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

У взаємозв'язку із зазначеною правовою позицією слід послатися й на інші окремі положення, які регулюють спірні правовідносини.

За змістом пунктів 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв'язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у справах, з подібним предметом спору, зокрема у постанові від 15 серпня 2018 року по справі №803/699/13-а, постанові від 14 серпня 2018 року по справі №818/1104/17, постанові від 21 серпня 2018 року по справі №804/18786/14.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2018 року між Фермерським господарством Ількон-2016 (постачальник) в особі директора Тищенко П.Ю. та Товариством з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна (покупець) в особі директора Кривокоритова А.В. укладено договір поставки №20/02ФЛ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується здійснити поставку товару, а покупець прийняти та оплатити поставлений товар. Кількість та якість товару, графік поставки, місце поставки та інші умови поставки окремої партії товару визначаються сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Специфікація є дійсною за умови підписання її сторонами. Якщо умови поставки товару зазначені в специфікації відрізняються від умов, які передбачені цим договором, повинні застосовуватися умови поставки, вказані у специфікації для поставки визначеної в специфікації кількості товару.

Пунктами 3.1-3.4 вказаного договору передбачено, що найменування, асортимент, кількість та якісні характеристики товару зазначаються у специфікаціях, які підписуються обома сторонами та є невід'ємною частиною цього договору. Кількість товару вимірюється в метричних тоннах. Постачальник зобов'язується поставити товар, який належить постачальнику на праві власності. Постачальник гарантує, що товар не знаходиться під арештом, не являється предметом забезпечення чи податкової застави, будь-які треті особи не мають жодних зобов'язальних чи речових прав на товар. Постачальник зобов'язується поставити товар українського походження та на вимогу покупця надати будь-які документи, які підтверджують походження товару на етапі його вирощування, переробки, транспортування та постачання.

Вимогами пункту 5.1 договору визначено, що право власності на товар переходить до покупця з дати виписки постачальником видаткової накладної на товар. У разі здійснення поставки на умовах EXW видаткова накладна виписується з дати оформлення:

а) складського документу - при поставці товару (зернових культур) на сертифікованому зерновому складі чи

б) акту приймання-передачі - при поставці товару на несертифікованому зерновому складі/території заводу-виробника.

Відповідно до специфікації №1 до договору поставки №20/02ФЛ від 20 лютого 2018 року постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах, визначених в цій специфікації, а саме - 600 тонн сої на загальну суму 6 950 400,00 грн.

Пунктом 2 специфікації №1 від 20 лютого 2018 року визначено, що постачальник забезпечує поставку товару автотранспортом та/або залізничним транспортом на умовах СРТ (термінал). Сторони дійшли згоди, що зберігання товару, відповідно до умов специфікації, здійснюється постачальником безоплатно протягом 1 календарного місяця, що відраховується від моменту отримання постачальником повідомлення від покупця (факсом та/або електронною поштою) про неможливість відвантаження партії товару.

При цьому, постачальник зобов'язується передати визначену кількість товару у власність покупця згідно із наступним графіком поставки 600 МТ (+/-10%) протягом періоду з 22 лютого 2018 року до 15 червня 2018 року (пункт 6 специфікації).

Постачальник повинен передати покупцю документи, які супроводжують товар, а саме: видаткову накладну, яка завірена підписом уповноваженої особи та печаткою постачальника; копії транспортних документів (товарно-транспортну накладну, якщо поставка здійснюється автотранспортом або залізничну накладну, якщо поставка здійснюється залізничним транспортом), з календарним штемпелем терміналу/порту про дату вивантаження товару в місці доставки, та з відміткою лабораторії терміналу щодо якості поставленого товару на звороті.

Відповідно до видаткової накладної №1 від 26 лютого 2018 року позивачу поставлено 204 тони сої на суму 2 363 135,18 грн.; видаткової накладної №2 від 27 лютого 2018 року - 213 тон сої на суму 2 467 391,15 грн.; видаткової накладної №3 від 28 лютого 2018 року- 153 тон сої на суму 1 772 351,39 грн.; видаткової накладної №338 від 20 травня 2018 року - 9,78 тон сої на суму 113 291,52 грн.; видаткової накладної №339 від 24 травня 2018 року - 25,78 тон на суму 298 635,52 грн.; видаткової накладної №340 від 25 травня 2018 року - 37,16 тон на суму 430 461,44 грн., всього - 7 445 266,20 грн.

Крім того, на підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано до суду копії податкових накладних №11 від 26 лютого 2018 року на суму 2 363 135,18 грн. (сума ПДВ 393 855,86 грн.); №12 від 27 лютого 2018 року на суму 2 467 391,15 грн. (сума ПДВ 411 231,86 грн.); №13 від 28 лютого 2018 року на суму 1 772 351,39 грн. (сума ПДВ 295 391,90 грн.); №252 від 20 травня 2018 року на суму 113 291,52 грн. (сума ПДВ 18 881,92 грн.); №251 від 24 травня 2018 року на суму 298 635,52 грн. (сума ПДВ 49 772,59 грн.); №250 від 25 травня 2018 року на суму 430 461,44 грн. (сума ПДВ 71 743,57 грн.), а також докази їх реєстрації.

Також оплата придбаної позивачем продукції підтверджується наступними платіжними дорученнями: №2754 від 25 березня 2018 року на суму 500 000,00 грн., №3616 від 10 серпня 2018 року на суму 500 000,00 грн., №3617 від 10 серпня 2018 року на суму 300 000,00 грн., №3623 від 14 серпня 2018 року на суму 500 000,00 грн., №3624 від 14 серпня 2018 року на суму 500 000,00 грн., №3628 від 15 серпня 2018 року на суму 500 000,00 грн., №3629 від 15 серпня 2018 року на суму 500 000,00 грн., №3630 від 15 серпня 2018 року на суму 367 000,00 грн., №3631 від 15 серпня 2018 року на суму 367 000,00 грн., №3632 від 15 серпня 2018 року на суму 367 000,00 грн., №3633 від 15 серпня 2018 року на суму 367 000,00 грн., №3634 від 15 серпня 2018 року на суму 367 000,00 грн., №4358 від 05 грудня 2018 року на суму 232 725,56 грн., №4509 від 21 грудня 2018 року на суму 500 000,00 грн., №4510 від 21 грудня 2018 року на суму 500 000,00 грн., №4511 від 21 грудня 2018 року на суму 500 000,00 грн., №4512 від 21 грудня 2018 року на суму 77 540,65 грн., №4513 від 21 грудня 2018 року на суму 500 000,00 грн., всього на суму 7 445 266,21 грн., а також випискою по рахунку №26005519248 з 01 січня 2018 року по 22 грудня 2018 року.

Суд також звертає увагу, що придбана позивачем у контрагента продукція у подальшому продана на експорт за участі комісіонера - Товариства з обмеженою відповідальністю Гуд Енд Сервіс , відносини позивача з яким оформлені договором комісії №20.02ФЛ від 20 лютого 2018 року, умовами якого передбачено, що комісіонер зобов'язується на умовах, визначених цим договором, за дорученням комітента, за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу сільськогосподарської продукції комітента на експорт, в асортименті та за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а також вчинити інші дії, пов'язані відправкою товарів на експорт.

Належним виконанням комісіонером своїх обов'язків за цим договором вважається вчинення комісіонером правочину (укладення договору купівлі-продажу із третіми особами-нерезидента) щодо продажу товарів та фактична передача товарів третім особам. Виконання комісіонером своїх зобов'язань підтверджується звітом комісіонера (пункт 1.2 договору).

Відповідно до специфікації №1 до договору комісії №20.02ФЛ від 20 лютого 2018 року комісіонер зобов'язується здійснити від свого імені та за рахунок комітента угоду з продажу за межами України 600 (+/-10%) тон сої за мінімальною вартістю реалізації партії товару 240 000,00 (+/-10%) дол. США.

Наявними в матеріалах справи копіями актів прийому-передачі товару підтверджується передання комітенту 642,72 тони сої.

При цьому, представником позивача подано копії накладних та товаро-транспортних накладних, які підтверджують здійснення експорту товару (сої) у розмірі 641,57 тон., що додатково підтверджується звітами комісіонера.

Суд звертає увагу, що при здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт портом списано 1,15 тон втрат сої.

Відтак, факт реальності спірних господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які оформлені відповідно до приписів чинного законодавства України, та спростовують висновки податкового органу про узагальнений характер та про неконкретність за змістом. Первинні бухгалтерські документи містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання, поряд з іншими наданими первинними документами вони не можуть бути підставою для визнання договорів нікчемними, а господарських операцій - безтоварними.

Суд звертає увагу, що висновок про неможливість встановити джерело походження товару ґрунтується на доводах щодо наявності відкритих кримінальних проваджень, у межах яких фігурує контрагент позивача - ФГ Ількон-2016 .

При цьому, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження факту отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб.

Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивачу було відомо про порушення його контрагента або, що метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди чи здійснення нікчемного правочину.

Крім того, суд зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.

Факт порушення кримінального провадження не є беззаперечним доказом відсутності реального здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом. Вина будь-якої особи може бути встановлена тільки судом шляхом ухвалення вироку в кримінальній справі, що є відсутнім у спірних правовідносинах.

Суд зазначає, що навіть наявність вироку у кримінальному провадженні не є підставою для висновку про нереальність господарських операцій контрагента.

Відповідно до постанови Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у справі №826/548/17 Суд погоджується з доводами касаційної скарги позивача, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили. Судам слід враховувати, що вироком у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, встановлюється об'єктивна сторона складу злочину посадової особи контрагента платника податків. У зв'язку з цим під час судового розгляду необхідно досліджувати у чому саме полягають дії такої особи і чи спрямовані вони на реальне настання наслідків. Істотне значення має й те якою саме особою і у який період підписано первинні документи податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження господарських операцій, за наслідками яких підприємством сформовано витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

У постановах Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року у справі №2а-1570/6063/12, від 27 лютого 2018 року у справі №802/1853/16-а, від 24 квітня 2018 року у справі №2а/0370/205/12, від 29.03.2018 у справі №826/3498/15, від 27 березня 2018 року у справі №815/6470/16 вказано: Суд зазначає, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до Постанови Касаційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Крім того, необхідно враховувати, жодною нормою законодавства України не передбачається обов'язку платника податку - одержувача товару (послуг) - вимагати від контрагента-постачальника будь-яких відомостей щодо повноти сплати ним податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ним законодавчих приписів, а також наявність у цього контрагента умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Навіть, якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового чи іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та здійснених витрат.

У відповідності до положень статей 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Так, контролюючим органом під час перевірки не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування такого умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

В той же час, частина 2 статті 61 Конституції України проголошує, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто Товариство з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна не може бути притягнуто до відповідальності за порушення, вчинені його контрагентами.

Суд зазначає наступне, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статей 73,74 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Приписами частин 1, 2 статті 9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Отже, висновки контролюючого органу про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом та про встановлені порушення позивачем норм податкового законодавства в перевіряємий період, є неправомірними, необґрунтованими, та такими, що спростовуються матеріалами справи та не відповідають діючим нормам податкового законодавства України.

Вказаний податковим органом в акті перевірки хибний висновок щодо безпідставного документального оформлення нереальних господарських операцій позивача з вказаним контрагентом, слугував для встановлених відповідачем порушень повноти декларування Товариством з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна податкових зобов'язань.

Отже, на підставі вказаного вище, податкові повідомлення-рішення №00012401402, №00012411402 та №00012421402 від 04 жовтня 2018 року Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві є протиправними та підлягають скасуванню, а адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна є обґрунтованими, підтверджуються наявними у справі доказами та підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №4577 від 26 грудня 2018 року підтверджується факт сплати позивачем суми судового збору в розмірі 41 017,63 грн., а відтак вказана сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань контролюючого органу.

При цьому, в частині вимоги про стягнення з відповідача суми судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 59 580,00 грн., суд зазначає наступне.

За змістом норми частини 1 та 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються в тому числі з витрат, пов'язаних з розглядом справи, - витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат береться: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу стягуються з іншої сторони лише у тому випадку, якщо професійна правнича допомога реально надавалася в справі тією особою або особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/West Alliance Limited проти України , оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17 належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.

Оскільки, наявне в матеріалах справи платіжне доручення №4576 від 26 грудня 2018 року на суму 59 580,00 грн. містить в призначенні платежу оплата за правової допомоги згідно рахунку №64 від 18 грудня 2018 року без конкретизації справи, по якій таку допомогу надано, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача суми судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 59 580,00 грн.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, 12, ідентифікаційний код 40445180, п/р 26005519248 в АТ Райффайзен Банк Аваль , МФО 380805) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 04 жовтня 2018 року №00012401402, №00012411402 та №00012421402.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Адвантаж Україна (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, 12, ідентифікаційний код 40445180, п/р 26005519248 в АТ Райффайзен Банк Аваль , МФО 380805) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 41 017,63 грн. (сорок одна тисяча сімнадцять гривень 63 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980).

4. В іншій частині - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук