Постанова

від 23.04.2019 по справі 755/14904/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №755/14904/18

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4565/2019

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Коліснику В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року (суддя Марфіна Н.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,

встановила:

у жовтні 2018 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з відпускними у сумі 56 011грн 35коп.; зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію на нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 1 січня 2018р. по 31 березня 2018р., а також компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати станом на момент звернення до суду; відшкодування матеріальних та моральних збитків у розмірі 50 мінімальних заробітних плат, що складає станом на 2 жовтня 2018р. 186 150грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з 2 лютого 1981 року працює на Українській студії телевізійних фільмів Укртелефільм на посаді електромеханіка.

Позивач стверджував, що з січня 2018 року відповідач, посилаючись на складне економічне становище та відсутність коштів, відмовляється сплачувати йому нараховану заробітну плату за січень, лютий та березень 2018 року, внаслідок чого виникла заборгованість по заробітній платі разом з відпускними станом на 31 березня 2018 року у сумі 56 011грн 35 коп.

У червні 2018 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, за наслідками розгляду якої 11 червня 2018 року був виданий відповідний судовий наказ. Вказаний судовий наказ за заявою відповідача був скасований та роз'яснено право на звернення до суду з даними вимогами в порядку позовного провадження.

Позивач посилався на те, що внаслідок протиправних дій керівництва підприємства він не має можливості купити ліки, продукти харчування та оплатити комунальні послуги, а в результаті стресу стан його здоров'я погіршився та призвів до інсульту.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Українська студія телевізійних

фільмів Укртелефільм на користь ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену заробітну плату та оплату щорічної основної відпустки у загальному розмірі 56 011грн 35коп. без врахування обов'язкових податків та зборів.

Зобов'язано Державне підприємство Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію на нараховану, але невиплачену заробітну плату.

Зобов'язано Державне підприємство Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати станом на 1 жовтня 2018 року.

Стягнути з Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду у розмірі 5 000грн.

В іншій частині позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ДП Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату з відпускними, з урахуванням податків у сумі 7 650грн, а в іншій частині позовних вимог відмовити.

Відповідач посилається на неправильне встановлення судом фактичних обставин справи, оскільки судом не надано належної оцінки тому, що довідки №33/03 від 12 березня 2018р., №32/02 від 12 березня 2018р. та наказ № 22 від 27 лютого 2018 року про надання відпустки були підписані першим заступником генерального директора ОСОБА_3, який не мав права підпису таких документів, оскільки фактично з 21 грудня 2017р. всі повноваження керівника ДП Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм перейшли до голови комісії з перетворення ОСОБА_4

Також відповідач вважає безпідставним висновок суду про визнання належним та допустимим доказом наказ № 22 від 27 лютого 2018 року про надання позивачу відпустки на 252 календарних дня, оскільки він незаконно підписаний від імені відповідача ОСОБА_3, крім того відповідач взагалі заперечує факт наявності у позивача невикористаної відпустки 252 днів та відповідно заборгованості з її виплати.

Відповідач не погоджується із стягненням моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено вину відповідача, причинний зв'язок між діями відповідача та заподіяною шкодою.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення позивача та його представників, які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 працює на ДП Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм з 2 лютого 1981 року на посаді електромеханіка дільниці підготовки та обслуговування зйомок.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наданими доказами підтверджено невиплату відповідачем позивачу заробітної плати з 1

січня 2018 року по 31 березня 2018 року, що належною посадовою особою видано наказ про оплачувану відпустку позивача з 1 березня 2018 року строком на 252 календарних дня.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна з таких підстав.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України Про оплату праці .

Частиною 1 статті 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

З матеріалів справи вбачається, що посадовий оклад позивача згідно штатного розпису становить 3 825грн, що не заперечували сторони під час судового розгляду.

Відповідачем не надано суду першої інстанції доказів у підтвердження виплати позивачу заробітної плати за січень та лютий 2018 року, а також не надано доказів, що позивач у вказаний період був відсутній на робочому місці, а відтак суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що заробітна плата за вказаний період підлягає стягненню з відповідача у примусовому порядку.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що з 1 березня 2018 року позивач на роботу не виходив, що він не заперечував під час апеляційного розгляду, тому висновок суду про стягнення заробітної плати за березень 2018 року є безпідставним.

У порушення вимог ст. 265 ЦПК України суд першої інстанції не навів у рішенні розрахунку заробітної плати, яку стягнув з відповідача, обмежившись посиланням на наявну у матеріалах справи довідку, підписану головним бухгалтером відповідача.

Проте, вказана довідка також не містить детального розрахунку заборгованості по заробітній платі позивача.

Визначаючи розмір заробітної плати, колегія суддів виходить з того, що посадовий оклад позивача становить 3 825грн, матеріали справи не містять документів про нарахування у січні 2018 року позивачу будь-яких доплат до заробітної плати, тому суд вважає, що заборгованість по заробітній платі за січень 2018 року становить 3 825грн.

З відомості про нарахування заробітної плати за лютий 2018 року вбачається, що позивачу нарахована заробітна плата у розмірі 4 351грн 84коп. (с.с.133-135 т.1).

Вказана відомість підписана керівником відповідача ОСОБА_4 та головним бухгалтером ОСОБА_5, і завірена печаткою підприємства, тому колегія суддів вважає, що вказаний документ є належним доказом у підтвердження розміру нарахованої позивачу у лютому 2018 року заробітної плати.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за січень та лютий 2018 року становить 8 176грн 84коп. (сума зазначена без вирахування обов'язкових платежів).

Згідно з частиною шостою статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про оплату праці" у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (частина перша статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункт 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078).

Згідно статті 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Враховуючи, що станом на час звернення позивача з даним позовом та ухвалення судом рішення у даній справі, відповідач не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі за січень та лютий 2018 року, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію на цю заробітну плату та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із її несвоєчасною виплатою відповідно до вищезазначених норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування незаконності рішення суду у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію на заробітну плату, і компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплатити, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для перегляду рішення суду в цій частині.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті (частини 1 та 3 статті 75 КЗпП України).

Частинами 4 та 5 статті 79 КЗпП України визначено, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком,

узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка (ч. 7 ст. 79 КЗпП України).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України Про відпустки тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

Частиною 3 статті 10 Закону України Про відпустки визначено, що загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про відпустки за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що щорічна відпустка, тривалістю більше, ніж 59 календарних днів, може надаватися у разі звільнення працівника.

27 лютого 2018 року першим заступником генерального директора ДП Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм ОСОБА_3 підписано наказ № 22 про надання ОСОБА_2 щорічної основної відпустки строком на 252 календарних дня з 1 березня 2018 року по 15 листопада 2018 року за період роботи з 2 лютого 2009 року по 2 лютого 2018 року (с.с.7 т.1).

Згідно статуту Української студії телевізійних фільмів Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, управління Укртелефільмом здійснює генеральний директор, який призначається головою Держкомінформу України, шляхом укладання контракту.

З матеріалів справи вбачається, що з 21 червня 2017 року генеральним директором ДП Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм був ОСОБА_6

Наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України № 519 від 21 грудня 2017 року Про перетворення державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм у публічне акціонерне товариство Укртелефільм припинено державне підприємство Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм шляхом перетворення у публічне акціонерне товариство Укртелефільм та створено комісію з перетворення підприємства, головою якої призначено ОСОБА_4 Членом комісії також призначено генерального директора ОСОБА_6 (с.с.68-71 т.1).

Згідно ч. 4 ст. 105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Отже, з 21 грудня 2017 року управління ДП Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм здійснювалося головою комісії ОСОБА_4 та членами комісії. При цьому, перший заступник генерального директора ОСОБА_3 не був включений до членів комісії з припинення відповідача, а відтак не мав повноважень на видачу наказів та розпоряджень від імені відповідача, у тому числі і наказів про відпустки працівників.

Також з матеріалів справи вбачається, що у лютому 2018 року, на дату підписання наказу про відпустку ОСОБА_2, генеральний директор підприємства виконував свої

посадові обов'язки, що підтверджується, зокрема, відомостями про нарахування заробітної плати за лютий 2018 року (с.с.133-135 т.1).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність генерального директора підприємства у лютому 2018 року та виконання першим заступником генерального директора обов'язків генерального директора підприємства є безпідставним.

Крім того, суд не врахував, що з 21 грудня 2017 року на підприємстві діяла ліквідаційна комісія, до повноважень якої входило все керівництво підприємством.

Доводи позивача, що відповідно до посадової інструкції першого заступника генерального директора останній має повноваження підписувати накази та розпорядження, не є підставою для висновку, що до компетенції першого заступника генерального директора було віднесено готувати та підписувати накази, які стосуються кадрової роботи підприємства.

При цьому нормами діючого законодавства не передбачений обов'язок керівництва підприємства скасовувати накази, які видані особами не уповноваженими на їх прийняття, або визнавати їх недійсними.

Також суд не звернув увагу, що тривалість наданої позивачу відпустки суперечить положенням Закону України Про відпустки , так як позивач заяву про звільнення не подавав.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що правових підстав для стягнення з відповідача заробітної плати за період відпустки ОСОБА_2 з 1 березня 2018 року по 15 листопада 2018 року на підставі наказу від 27 лютого 2018 року, не має.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Оскільки судом встановлено, що позивачу тривалий час не була виплачена заробітна плата за січень та лютий 2018 року, для відновлення своїх порушених прав він був змушений звернутися до суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди.

Однак, враховуючи розмір заборгованості і застосовуючи принцип співмірності, колегія суддів вважає за необхідне зменшити її розмір до 3000грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, суд неправильно

застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає зміні в частині визначення розміру заробітної плати та щорічної відпустки, і моральної шкоди.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року в частині стягнення з Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм на користь ОСОБА_2 заробітної плати та щорічної основної відпустки, і моральної шкоди змінити, зменшивши розмір заробітної плати з 56 011грн 35коп. до 8 176грн 84коп. (сума зазначена без вирахування обов'язкових платежів), моральної шкоди з 5 000грн до 3 000грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 25 квітня 2019 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк