Рішення

від 24.04.2019 по справі 910/2287/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 24.04.2019Справа №  910/2287/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи за позовом Приватного підприємства «Компанія Адлєр» (10007, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Авіаторів, буд. 9; ідентифікаційний код: 40239587) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові сади» (04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 87-А; ідентифікаційний код: 37066947) про стягнення 182542,55 грн. Без виклику (повідомлення) учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 25.02.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства «Компанія Адлєр» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові сади» про стягнення 182542,55 грн., з яких 100554,70 грн. основного боргу, 28395,53 грн. пені, 22110,94 грн. штрафу, 24063,66 грн. 30% річних та 7417,72 грн. інфляційних втрат. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №36 від 19.02.2016 не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 100554,70 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 28395,53 грн. пені, 22110,94 грн. штрафу, 24063,66 грн. 30% річних та 7417,72 грн. інфляційних втрат. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 відкрито провадження у справі №910/2287/19; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву. При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/2287/19 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 87-А), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103049481199, з якого вбачається, що ухвала суду про відкриття провадження у справі №910/2287/19 була отримана відповідачем 04.03.2019. Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: 19.02.2018 між Приватним підприємством «Компанія Адлєр» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дністрові сади» (замовник) укладено Договір про технічне обслуговування/ремонт сільськогосподарської техніки та поставку запасних частин №36, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту сільськогосподарської техніки чи її складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як замовника, так і спеціально замовлених виконавцем. Відповідно до п. 1.1 Договору №36 від 19.02.2016 замовник бере на себе зобов'язання прийняти й оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) виконавця у розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього договору та/або додатками до договору. Згідно з п. 2.2 Договору №36 від 19.02.2016 крім вартості послуг замовник оплачує виконавцю вартість матеріалів (запасних частин) виконавця, яка вказується в наряді-замовленні, а також вартість транспортних послуг. Відповідно до п. 2.7 Договору №36 від 19.02.2016 замовник зобов'язаний оплатити послуги виконавця та запасні частини протягом 5-ти робочих днів з моменту підписання акту виконаних робіт та/або видаткової накладної. Відповідно до п. 8.1 Договору №36 від 19.02.2016 цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2018. Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку про те, що Договір №36 від 19.02.2016 містить елементи договору підряду та договору поставки. З огляду на те, що спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем (правовідносини поставки), судом не досліджуються правовідносини між сторонами щодо виконання підрядних зобов'язань. Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Судом встановлено, що відповідно до видаткової накладної №224 від 11.05.2018 позивач поставив відповідачу товар (запасні частини) на суму 110328,72 грн. та відповідно до видаткової накладної №225 від 11.05.2018 позивач поставив відповідачу товар (запасні частини) на суму 100225,98 грн., що підтверджується вказаними видатковими накладними, копії яких долучено позивачем до позовної заяви (видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача і відповідача; в них міститься посилання на реквізити Договору №36 від 19.02.2016). При цьому, позивачем долучено до позовної заяви копії відповідних рахунків, які були виставлені відповідачу для оплати товару, та копії відповідних товарно-транспортних накладних. Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на умовах Договору №36 від 19.02.2016 на загальну суму 210554,70 грн. (за видатковою накладною №224 від 11.05.2018 на суму 110328,72 грн. та за видатковою накладною №225 від 11.05.2018 на суму 100225,98 грн.). Будь-яких заперечень щодо факту неотримання від позивача товару, найменування якого зазначене у вказаних видаткових накладних, на загальну суму 210554,70 грн. відповідачем суду не висловлено. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 2.7 Договору №36 від 19.02.2016 замовник зобов'язаний оплатити послуги виконавця та запасні частини протягом 5-ти робочих днів з моменту підписання акту виконаних робіт та/або видаткової накладної. Таким чином, відповідач повинен був оплати товар, отриманий від позивача на підставі вказаних видаткових накладних, у строк до 18.05.2018 включно. Судом встановлено, що на підставі виставлених позивачем рахунків на оплату (копії долучено позивачем до позовної заяви) відповідач сплатив позивачу 29.03.2018 грошові кошти у сумі 50000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2397 від 29.03.2018; 29.03.2018 – грошові кошти у сумі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2398 від 29.03.2018; та 09.11.2018 – грошові кошти у сумі 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1177 від 09.11.2018 (копії вказаних платіжних доручень долучено позивачем до позовної заяви). Таким чином, враховуючи, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 210554,70 грн, а відповідачем було сплачено грошові кошти у сумі 110000,00 грн, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 100554,70 грн. Доказів сплати грошових коштів у сумі 100554,70 грн. станом на дату розгялду справи у суді відповідачем суду не надано. Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові сади» за Договором №36 від 19.02.2016 у сумі 100554,70 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «Компанія Адлєр» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові сади» суми основного боргу у розмірі 100554,70 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 28395,53 грн. за період з 17.05.2018 по 14.02.2019. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно з п. 6.3 Договору №36 від 19.02.2016 за прострочення виконання зобов'язання замовник зобов'язаний сплатити на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених послуг та/або запасних частин за кожен день прострочки. У п. 6.4 Договору №36 від 19.02.2016 сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за цим договором здійснюється протягом 5-ти років з моменту підписання цього договору. Таким чином, сторони встановили інший період нарахування пені, ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Перевіривши розрахунок пені, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивач здійснює нарахування пені з 17.05.2018, тоді як відповідач повинен був оплатити товар у строк до 18.05.2018 включно (відповідно до обставин, встановлених судом), у зв'язку з чим обґрунтованим початком для нарахування пені є 19.05.2018. Здійснивши власний розрахунок пені (в межах періоду нарахування, визначеного позивачем), суд дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені є 28159,58 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «Компанія Адлєр» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові сади» пені у розмірі 28395,53 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 28159,58 грн. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у сумі 22110,94 грн. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України). Відповідно до п. 6.5 Договору №36 від 19.02.2016 замовник у випадку порушення умов оплати вартості послуг та/або запасних частин сплачує на користь виконавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченої послуги та/або запасних частин. Перевіривши розрахунок штрафу, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «Компанія Адлєр» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові сади» штрафу у сумі 22110,94 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 30% річних у розмірі 24063,66 грн. за період з 17.05.2018 по 14.02.2019. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно з п. 6.7 Договору №36 від 19.02.2016 сторони дійшли згоди, що замовник у випадку прострочення оплати послуг та/або запасних частин за користування коштами виконавця сплачує на користь останнього 30% річних, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Таким чином, сторони встановили інший розмір процентів річних (30% річних) ніж той, що встановлений у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Перевіривши розрахунок 30% річних, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивач здійснює нарахування 30% річних з 17.05.2018, тоді як відповідач повинен був оплатити товар у строк до 18.05.2018 включно (відповідно до обставин, встановлених судом), у зв'язку з чим обґрунтованим початком для нарахування 30% річних є 19.05.2018. Здійснивши власний розрахунок 30% річних (в межах періоду нарахування, визначеного позивачем), суд дійшов висновку, що обґрунтованим розміром 30% річних є 23910,31 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «Компанія Адлєр» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові сади» 30% річних у розмірі 24063,66 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 23910,31 грн. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 7417,72 грн. з період з вересня 2018 року по січень 2019 року. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «Компанія Адлєр» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові сади» інфляційних втрат у розмірі 7417,72 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позову покладається сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, ч. 1 ст. 129, ст.ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд                                                        ВИРІШИВ: 1. Позов Приватного підприємства «Компанія Адлєр» задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові сади» (04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 87-А; ідентифікаційний код: 37066947) на користь Приватного підприємства «Компанія Адлєр» (10007, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Авіаторів, буд. 9; ідентифікаційний код: 40239587) суму основного боргу у розмірі 100554 (сто тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн 70 коп., пеню у розмірі 28159 (двадцять вісім тисяч сто п'ятдесят дев'ять) грн 58 коп., штраф у розмірі 22110 (двадцять дві тисячі сто десять) грн 94 коп., 30% річних у розмірі 23910 (двадцять три тисячі дев'ятсот десять) грн 31 коп., інфляційні втрати у розмірі 7417 (сім тисяч чотириста сімнадцять) грн 72 коп. та судовий збір у розмірі 2732 (дві тисячі сімсот тридцять дві) грн 30 коп. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено: 26.04.2019 Суддя                                                                                                                Д.О. Баранов