ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" липня 2019 р. Справа№ 910/2287/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Дідиченко М.А.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 року (дата підписання повного тексту 24.04.2019 року)
у справі № 910/2287/19 (суддя: Баранов Д.О.)
за позовом Приватного підприємства "Компанія Адлєр"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади"
про стягнення 182 542,55 грн
без виклику представників сторін
\ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Компанія Адлєр" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 182 542,55 грн, з яких 100 554,70 грн основного боргу, 28 395,53 грн пені, 22 110,94 грн штрафу, 24 063,66 грн 30% річних та 7 417,72 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №36 від 19.02.2016 року не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 100554,70 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 28395,53 грн пені, 22110,94 грн штрафу, 24063,66 грн 30% річних та 7417,72 грн інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Приватного підприємства "Компанія Адлєр" своїм рішенням від 24.04.2019 року, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" на користь Приватного підприємства "Компанія Адлєр" суму основного боргу у розмірі 100 554,70 грн, пеню у розмірі 28 159,58 грн, штраф у розмірі 22 110,94 грн, 30% річних у розмірі 23910, 31 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 417, 72 грн ; в іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 року у даній справі та прийняти нове, яким позов Приватного підприємства "Компанія Адлєр" задовольнити в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 100554,70 грн, пені у розмірі 23115,08 грн, 30% річних у розмірі 20084,80 грн, інфляційних втрат у розмірі 6412,17 грн, в іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Також, скаржник зазначив, що початком нарахування штрафних санкцій є 19.05.2018 року, а не 17.05.2018 року як було зазначено позивачем.
Крім того, скаржник вказав, що стягнення двох грошових сум (пені та штрафу) є фактично притягненням до відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення двічі, в супереч законодавства, що визначає відповідальність за порушення грошових зобов`язань.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2019 року справу № 910/2287/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Смірнова Л.Г., Дідиченко М.А.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 року у справі № 910/2287/19 своєю ухвалою від 03.06.2019 року.
18.06.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого за твердженням позивача погодження сторонами в договорі відповідальності у вигляді пені та штрафу нарахованого на підставі п.п. 6.3, 6.5 договору відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 Цивільного кодексу України, а також приписам ст. 546 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, тому одночасно стягнення вказаних штрафних санкцій не суперечить ст. 61 Конституції України, позаяк останні встановлені за порушення , які не є тотожними.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 19.02.2018 року між Приватним підприємством "Компанія Адлєр" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" (замовник) було укладено договір про технічне обслуговування/ремонт сільськогосподарської техніки та поставку запасних частин №36 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту сільськогосподарської техніки чи її складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як замовника, так і спеціально замовлених виконавцем.
Згідно п. 1.1 договору замовник бере на себе зобов`язання прийняти й оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) виконавця у розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього договору та/або додатками до договору.
Крім вартості послуг замовник оплачує виконавцю вартість матеріалів (запасних частин) виконавця, яка вказується в наряді-замовленні, а також вартість транспортних послуг (п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 2.7 договору замовник зобов`язаний оплатити послуги виконавця та запасні частини протягом 5-ти робочих днів з моменту підписання акту виконаних робіт та/або видаткової накладної.
Згідно п. 8.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2018 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до видаткової накладної №224 від 11.05.2018 року позивач поставив відповідачу товар (запасні частини) на суму 110328,72 грн та відповідно до видаткової накладної №225 від 11.05.2018 року позивач поставив відповідачу товар (запасні частини) на суму 100225,98 грн, що підтверджується вказаними видатковими накладними, копії яких долучено позивачем до позовної заяви (видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача і відповідача; в них міститься посилання на реквізити договору №36 від 19.02.2016 року).
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на умовах договору №36 від 19.02.2016 року на загальну суму 210554,70 грн (за видатковою накладною №224 від 11.05.2018 на суму 110328,72 грн та за видатковою накладною №225 від 11.05.2018 року на суму 100225,98 грн).
Будь-яких заперечень щодо факту неотримання від позивача товару, найменування якого зазначене у вказаних видаткових накладних, на загальну суму 210554,70 грн скаржником ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 2.7 договору замовник зобов`язаний оплатити послуги виконавця та запасні частини протягом 5-ти робочих днів з моменту підписання акту виконаних робіт та/або видаткової накладної.
Таким чином, відповідач повинен був оплати товар, отриманий від позивача на підставі вказаних видаткових накладних, у строк до 18.05.2018 року включно.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив позивачу 29.03.2018 року грошові кошти у сумі 50000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2397 від 29.03.2018 року; 29.03.2018 - грошові кошти у сумі 50000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2398 від 29.03.2018 року; 09.11.2018 року - грошові кошти у сумі 10000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1177 від 09.11.2018 року (наявні в матеріалах справи).
Таким чином та враховуючи, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 210554,70 грн, а відповідачем було сплачено грошові кошти у сумі 110000,00 грн, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 100554,70 грн.
Доказів сплати грошових коштів у сумі 100554,70 грн станом на дату винесення оскаржуваного рішення матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене та враховуючи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 100554,70 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 28395,53 грн, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.
Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Згідно з п. 6.3 договору за прострочення виконання зобов`язання замовник зобов`язаний сплатити на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених послуг та/або запасних частин за кожен день прострочки.
У п. 6.4 договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим договором здійснюється протягом 5-ти років з моменту підписання цього договору.
Таким чином, сторони встановили інший період нарахування пені, ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Перевіривши розрахунок пені, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивач здійснює нарахування пені з 17.05.2018 року, тоді як відповідач повинен був оплатити товар у строк до 18.05.2018 року включно (відповідно до обставин, встановлених судом), у зв`язку з чим обґрунтованим початком для нарахування пені є 19.05.2018 року.
Здійснивши власний розрахунок пені (в межах періоду нарахування, визначеного позивачем), суд погоджується з розрахунком суду першої інстанції щодо стягнення 28159,58 грн пені.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у сумі 22110,94 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Відповідно до п. 6.5 договору замовник у випадку порушення умов оплати вартості послуг та/або запасних частин сплачує на користь виконавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченої послуги та/або запасних частин.
Колегія суддів перевіривши розрахунок штрафу, викладений позивачем у позовній заяві, погоджується з його обґрунтованістю, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" штрафу у сумі 22110,94 грн.
Щодо стягнення з відповідача 30% річних у розмірі 24063,66 грн за період з 17.05.2018 року по 14.02.2019 року, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з п. 6.7 договору замовник у випадку прострочення оплати послуг та/або запасних частин за користування коштами виконавця сплачує на користь останнього 30% річних, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Тобто, сторони встановили інший розмір процентів річних (30% річних) ніж той, що встановлений у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок 30% річних, викладений позивачем у позовній заяві, дійшла висновку в його необґрунтованості, так як позивач здійснює нарахування 30% річних з 17.05.2018 року, тоді як відповідач повинен був оплатити товар у строк до 18.05.2018 року включно, у зв`язку з чим обґрунтованим початком для нарахування 30% річних є 19.05.2018 року.
Здійснивши власний розрахунок 30% річних (в межах періоду нарахування, визначеного позивачем), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що обґрунтованим розміром 30% річних є 23910,31 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства "Компанія Адлєр" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" 30% річних у розмірі 24063,66 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 23910,31 грн.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з твердженням скаржника, що початком нарахування штрафних санкцій є 19.05.2018 року, а не 17.05.2018 року як було зазначено позивачем. При цьому, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції розраховував суму пені та 30 % річних саме з 19.05.2018 року, тобто розрахунок є вірним.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 7417,72 грн за період з вересня 2018 року по січень 2019 року.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільногокодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" інфляційних втрат у розмірі 7417,72 грн.
Щодо твердження скаржника, що стягнення двох грошових сум (пені та штрафу) є фактично притягненням до відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення двічі, в супереч законодавства, що визначає відповідальність за порушення грошових зобов`язань, колегія суддів погоджується з твердженням позивача викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, що погодження сторонами в договорі відповідальності у вигляді пені та штрафу нарахованого на підставі п.п. 6.3, 6.5 договору відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 Цивільного кодексу України, а також приписам ст. 546 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, тому одночасно стягнення вказаних штрафних санкцій не суперечить ст. 61 Конституції України, позаяк останні встановлені за порушення , які не є тотожними.
З огляду на викладе, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
З огляду на викладе, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.
При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 року у справі №910/2287/19 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/2287/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Л.Г. Смірнова
М.А. Дідиченко
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 24.07.2019 |
Оприлюднено | 25.07.2019 |
Номер документу | 83203927 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Сулім В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні