Ухвала

від 26.04.2019 по справі 910/2939/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА про забезпечення позову м. Київ 26.04.2019Справа №  910/2939/19 За позовомПриватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" доТовариства з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко." за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Автогаражного кооперативу "Чайка" провизнання незаконним будівництва та зобов'язання демонтувати збудоване приміщення Суддя Бойко Р.В. Представники сторін: не викликалися ВСТАНОВИВ: В провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа №910/2939/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко.", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Автогаражного кооперативу "Чайка", про: визнання незаконним будівництво відповідачем приміщення площею 35,42 кв.м. на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В; зобов'язати відповідача за власний рахунок демонтувати незаконно збудоване приміщення площею 35,42 кв.м. на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення Державних будівельних норм 360-92 та без будь-якої дозвільної документації було збудовано на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, прямо на колекторі дощової каналізації D500 (який проходить по території Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" та Автогаражного кооперативу "Чайка") приміщення площею 35,42 кв.м., що становить загрозу життю та здоров'ю людей, може призвести до затоплення цілого мікрорайону та завдати шкоду власності позивача. 26.04.2019 через відділ діловодства суду представником позивача подано заяву про забезпечення позову, за змістом якої просить: накласти арешт на приміщення, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко.", площею 30,40 кв.м., що знаходиться за у м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д.8з-101; заборонити органам та суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно – приміщення, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко.", площею 30,40 кв.м., що знаходиться за у м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д.8з-101. Відповідно до ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для її задоволення з огляду на наступне. Обґрунтовуючи звернення з даною заявою до суду позивач зазначає, що станом на сьогоднішній день стало відомо про те, що незаконно збудоване приміщення, демонтаж якого є предметом даного позову, зареєстровано на праві власності за Товариству з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко.", у зв'язку із чим і мало місце заміни первісного відповідача у даній справі на таку особу. В той же час, такі обставини свідчать про те, що захист порушених прав та інтересів позивача в межах даної справи може бути знівельовано внаслідок відчуження такого майна відповідачем, адже буде неможливим зобов'язання знесення спірного приміщення  особи, яка не є має жодних прав щодо нього. У відповідності до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Предметом вирішення спору у даній справі є питання законності будівництва приміщення площею 35,42 кв.м. на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, та зобов'язання відповідача здійснити його демонтаж (знесення). При цьому, наявними в матеріалах справи документами підтверджується та було доведено до відома суду і інших учасників справи, що станом на сьогоднішній день право власності на спірне приміщення зареєстровано саме за відповідачем. Отже, реєстрація за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно станом на сьогоднішній день свідчить про виникнення в останнього повноцінних правомочностей щодо розпорядження таким майном, в тому числі можливість його відчуження на користь третіх осіб, передання у користування, іпотеку тощо, як частинами, так і єдиним об'єктом. Тобто, наявними в матеріалах справи документами підтверджується існування обставин можливості вчинення відповідачем наведених дій, що у випадку вчинення таких дій за час вирішення спору нівелює мету звернення позивача з даним позовом до суду та фактичну можливість вирішення його вимоги про демонтаж (знесення) спірного приміщення, пред'явленої до відповідача, адже з відчуженням такого майна на користь третіх осіб останній буде знаходитися поза межами відносин володіння таким майном, а у випадку передання його в користування третім особам чи обтяження іншими правами третіх осіб, зумовить уже ризик порушення їх права та інтересів відносно спірного приміщення у випадку задоволення такого позову. У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Перший протокол/Конвенція) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. З огляду на закріплені в наведених положеннях принципи з урахуванням практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування (рішення від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України", від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", від 17.07.2008 у справі "Каіч та інші проти Хорватії") вбчається, що Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. З огляду на викладене, суд вбачає наявність зв'язку між заявленими позивачем заходами забезпечення позову в частині накладення арешту на спірне приміщення та забороною проведення будь-яких реєстраційних дій щодо нього і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позивними вимогами, адже існує спір щодо законності зведення такого майна, можливість вирішення якого знаходиться в прямій залежності від перебування його у власності відповідача, адже неможливим буде зобов'язання знести приміщення у випадку задоволення даного позову, пред'явленого до відмінної від чинного власника особи. Тобто, вжиття наведених заходів унеможливить необхідність понесення позивачем додаткових витрат (як коштів, так і додаткового часу) задля захисту в судовому порядку своїх порушених прав і інтересів в обраний спосіб, адже в іншому випадку, наприклад, відчуження спірного майна під час розгляду даного спору, існуватиме необхідність у залученні нових учасників і, можливо, зміні предмету позову (зумовить збільшення строків розгляду такого спору), що в силу приписів чинного Господарського процесуального кодексу України можливе лише на стадії підготовчого провадження, а у випадку такого відчуження вже на стадії розгляду справи по суті – зумовить необхідність звернення вже з новими позовами до нових учасників спірних правовідносин, чим фактично буде знівельовано ефективність судового захисту в межах даної справи (у випадку визнання доводів позивача обґрунтованими та задоволення його позову). При цьому, суд враховує, що вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно та забороною вчинення реєстраційних дій щодо нього жодним чином не обмежить права та законні інтереси відповідача, адже такі заходи мають тимчасовий характер та не позбавляють останнього його конституційних прав на підприємницьку діяльність, отримання доходів, а також не перешкоджають займатись господарською діяльністю як такою взагалі, в той час, як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності. Згідно із ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає, зокрема, вид забезпечення позову і підстави його обрання. За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заяви позивача та вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на відповідне майно та забороною здійснювати реєстраційні дії щодо нього. На підставі викладеного та керуючись статтями 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд - УХВАЛИВ: 1. Заяву Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" про забезпечення позову задовольнити. 2. До набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва у даній справі накласти арешт на приміщення, площею 30,40 кв.м., що знаходиться за у м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д.8з-101. 3. До набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва у даній справі заборонити органам та суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вчиняти дій, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно – приміщення, площею 30,40 кв.м., що знаходиться за у м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д.8з-101. 4. Ухвала про забезпечення позову набирає законної сили з 26.04.2019, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження відповідно до ч. 1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України. 5. Ухвала про забезпечення позову може бути пред'явлена до виконання в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" протягом 3 (трьох) років з наступного дня після набрання ухвалою законної сили. 6. Стягувачем за даною ухвалою є – Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82; ідентифікаційний код 05516151). 7. Боржником за п. 2 резолютивної частини даної ухвали є – Товариство з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко." (02183, м. Київ, вул. Кибальчича, буд. 13-а; ідентифікаційний код 35059917). 8. Боржником за п. 3 резолютивної частини даної ухвали є – Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; ідентифікаційний код 00015622). 9. Ухвала може бути оскаржена в порядку і строки, визначені положеннями ст.ст. 253-259 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва. Суддя                                                                                                                                                                                                                                                         Р.В. Бойко