Постанова

від 24.04.2019 по справі 910/23396/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/23396/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної організації Центрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 (Разіна Т.І., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) у справі № 910/23396/17 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбуд-М" до 1) Приватного підприємства "Паркер Плюс", 2) Київської міської ради, треті особи 1) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Наталія Петрівна, 2) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шабаніна Олена Геннадіївна, 3) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 4) Компанія "АЙРЕД ХОЛДІНГС ЛІМІТЕД" (IRED HOLDINGS LIMITED), за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Державної організації Центрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України за участю Військової прокуратури Центрального регіону України про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, визнання договору недійсним

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Промбуд-М" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Паркет Плюс" (далі - Відповідач-1) та Київської міської ради (далі - Відповідач-2) про: 1) визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-2 №521/53333 від 28.12.2010 "Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки ПП "Паркер Плюс" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу в складі об`єктів житлового, офісного, торгово-розважального та соціально-культурного призначення з наземним та підземним паркінгами на вул. Артема, 24-а у Шевченківському районі м. Києва"; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладеного 07.02.2011 між Відповідачами щодо купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,611 га, кадастровий номер 8000000000:91:151:0019, місцерозташування якої на вул.Січових Стрільців, 24-а (на час укладання вул.Артема, 24-а) у Шевченківському районі м. Києва; 3) скасування державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності Відповідача-1 за первісним позовом на земельну ділянку площею 0,611 га, кадастровий номер 8000000000:91:151:0019, місцезнаходження якої за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 24-а за Відповідачем-1 за первісним позовом.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що під час прийняття спірного рішення Відповідач-2 незаконно розпорядився землями Міністерства оборони України, допустив ряд порушень земельного законодавства, а незаконність прийняття спірного рішення тягне за собою незаконність та недійсність договору купівлі - продажу земельної ділянки та реєстрації прав власності на неї.

3. Державна організація Центральне територіальне управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі - Третя особа з самостійними вимогами) звернулася в Господарський суд міста Києва з позовом з самостійними вимогами щодо предмета спору у даній справі про: 1)визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-2 № 521/5333 від 28.12.2010 "Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки ПП "Паркер Плюс" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу в складі об'єктів житлового, офісного, торгово-розважального та соціально-культурного призначення з надземним та підземним паркінгами на вул. Артема, 24-а у Шевченківському районі м. Києва"; 2) визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладеного 07.02.2011 між Відповідачами щодо земельної ділянки площею 0,611 га, кадастровий номер 8000000000:91:151:0019, місце розташування: вул. Січових Стрільців, 24-а (на час укладання вул. Артема, 24-а) у Шевченківському районі м.Києва; 3) скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Відповідача-1 на земельну ділянки площею 0,611 га, кадастровий номер 8000000000:91:151:0019, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 24-а за Відповідачем-1 за первісним позовом.

4. В обґрунтування позовних вимог Третя особа з самостійними вимогами зазначає, що Відповідач-2 не мав повноважень щодо передачі в оренду або продажу спірної земельної ділянки, оскільки вказана земельна ділянка перебувала в складі земель оборони та в постійному користуванні Міністерства оборони України. Крім того, на момент прийняття спірного рішення від 28.12.2010 будь-якого права власності Відповідача-1 на будь-яке нерухоме майно на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Артема, 24-а, зареєстровано не було, що не дозволяло зробити висновок про його наявність, а, отже, і передавати земельну ділянку в оренду або власність, посилаючись на перехід права власності на майно.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Позовні вимоги Третьої особи з самостійними вимогами задоволено повністю.

6. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки Позивачем не доведено факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів рішенням № 521/53333 від 28.12.2010 та договором купівлі-продажу 07.02.2011, тому первісні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

6.1. Задовольняючи позовні вимоги Третьої особи з самостійними вимогами, суд виходив з того, що під час розгляду справи №6/565 Київським апеляційним господарським судом встановлено, що будівлі та споруди військового містечка №43, а також земельна ділянка військового містечка №43 перебувають на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України. Оскільки факту відмови Міністерства оборони України чи Державної організації Центрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України від спірної земельної ділянки не встановлено, тому наявні підстави для визнання незаконним, недійним та скасування спірного рішення Відповідача-2 від 28.12.2010 та договору купівлі - продажу від 07.02.2011.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 скасовано в частині задоволення позовних вимог Третьої особи з самостійними вимогами та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову Третьої особи з самостійними вимогами відмовлено повністю. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 залишено без змін.

8. Постанова суду мотивована тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2009 у справі № 11/315 визнано право власності Відповідача-1 на майновий комплекс загальною площею 3 009,00 м 2 , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема, будинок № 24-а; рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності за Відповідачем-1 залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2009. Договір купівлі-продажу №137452 від 14.07.2009, за яким Відповідач-1 придбав нерухоме майно загальною площею 3 009,00 м 2 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2009 у справі № 11/315 в частині визнання права власності за Відповідачем-1 на вказаний об'єкт нерухомого майна, є чинними. Третьою особою з самостійними вимогами не доведено, що на момент прийняття Відповідачем-2 рішення від 28.12.2010 на спірній земельній ділянці були розташовані об'єкти нерухомого майна, які належали б Третій особі з самостійними вимогами або Міністерству оборони України, а спірна земельна ділянка перебувала б у користуванні або власності Третьої особи з самостійними вимогами чи Міністерства оборони України чи належала б до земель оборони.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Третя особа з самостійними вимогами подала касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати в частині скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог Третьої особи з самостійними вимогами, а рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Третьої особи з самостійними вимогами залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи Третьої особи з самостійними вимогами, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

10. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи питання законності рішення Відповідача-2 за первісним позовом від 28.12.2010, не взяв до уваги норми статей 116, 122, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

11. Суд апеляційної інстанції в порушення статей 14, 269 ГПК України дослідив докази, які не стосуються фактів, щодо яких Третьою особою з самостійними вимогами обґрунтовано позовні вимоги, зокрема, суд, пославшись на рішення господарських судів у справі №11/315 та обставини, які встановлені цим рішенням, не взяв до уваги, що ці обставини не стосуються спору у даній справі.

12. Апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку, що вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 20.10.2010 у справі №1-1081/2010 не є обов'язковим в розумінні частини 6 статті 75 ГПК України. Такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки зазначений доказ в сукупності з іншими доказами дає змогу дійти висновку щодо порушення Відповідачем-2 законодавства при прийнятті спірного рішення від 28.12.2010.

13. Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного господарського суду, пославшись на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2010 у справі №6/565, дійшов вірного висновку, що обставини, встановлені у справі №6/565, мають значення для розгляду даної справи в силу частини 4 статті 75 ГПК України.

14. Судом апеляційної інстанції не зазначено мотивів прийняття або відхилення деяких аргументів, викладених Третьою особою-1 за первісним позовом у відзиві на апеляційні скарги, а саме щодо одночасної передачі в оренду та продажу земельної ділянки згідно спірного рішення від 28.12.2010, щодо неможливості застосування положень статті 120 ЗК України при наданні земельної ділянки, щодо декількох обставин, встановлених постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2010 у справі №6/565.

Позиція Відповідачів у відзиві на касаційну скаргу

15. Твердження скаржника, що судом апеляційної інстанції порушено положення частини 4 статті 75 ГПК України спростовується частиною 7 статті 75 ГПК України та відповідними матеріалами справи.

16. Посилання скаржника, що апеляційним господарським судом порушено вимоги частини 3 статті 282 ГПК України, оскільки не всі аргументи, викладені скаржником у відзиві на апеляційну скаргу знайшли своє відображення у оскаржуваній постанові, спростовується тим, що, як слідує з рішень Європейського суду з прав людини справа "Серявін та інші проти України" та "Трофимчук проти України", хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

17. Суд апеляційної інстанції вірно відхилив вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 20.10.2010 у справі №1-1081/2010, оскільки предметом спору у даній справі не є вимоги про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок.

18. Апеляційним господарським судом правильно встановлено дійсного власника будівель на спірній земельній ділянці та зроблено висновок, що право цього власника на земельну ділянку, в такому випадку, виникло автоматично в силу закону.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

19. Позивач, Треті особи-1, 2, 3, 4 та прокурор відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

20. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

21. Як зазначено судом першої та апеляційної інстанцій, під час розгляду справи №6/565 Київським апеляційним господарським судом у постанові від 15.06.2010 встановлено, що на час розгляду справи відповідно до довідок Київського квартирно-експлуатаційного управління № 303/25-1844 від 16.07.2009 та № 303/25-1843 від 16.07.2009 будівлі та споруди військового містечка №43 та земельна ділянка військового містечка №43 перебували на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.

22. Водночас, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2009 у справі № 11/315 визнано право власності Відповідача-1 на майновий комплекс загальною площею 3 009,00 м 2 , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема, будинок № 24-а; договір купівлі-продажу № 137452 від 14.07.2009, за яким Відповідач-1 придбав нерухоме майно загальною площею 3 009,00 м 2 , яке розташовано за адресою: м. Київ, вул. Артема, будинок № 24-а, та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2009 у справі №11/315 в частині визнання права власності за Відповідачем-1 на вказаний об'єкт нерухомого майна є чинними (постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2009, постанова Вищого господарського суду України від 08.12.2009).

23. Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов вірного висновку, що оскільки договір від 14.07.2009 купівлі-продажу нерухомого майна загальною площею 3 009,00 м 2 , яке розташовано за адресою: м.Київ, вул. Артема, будинок № 24-а, є чинним і, в силу статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тому правомірність вказаного правочину презюмується.

24. Відповідно до статті 125 ЗК України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а)цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

25. Таким чином, як вірно зазначає суд апеляційної інстанції, право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою має бути підтверджено відповідними правовстановлюючими документами.

26. Суд апеляційної інстанції, враховуючи наведені норми права та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов висновку про відсутність належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів, зокрема, державних актів чи інших належних землевпорядних документів, які підтверджують, що саме спірна земельна ділянка площею 0,611 га, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул.Артема, № 24-а (вул. Січових Стрільців, 24-а), на момент прийняття Відповідачем-2 спірного рішення від 28.12.2010 перебувала у постійному користуванні чи у власності Третьої особи з самостійними вимогами та належала до земель оборони.

27. При цьому, посилання в касаційній скарзі на те, що оскільки під час розгляду справи №6/565 встановлено, що рішенням Міністра оборони України від 08.11.2004 "Про надання прав замовникам капітального будівництва Міністерства оборони України на проектування та забудову" Управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України передано для проектування та забудови військове містечко №43 і на підставі акту прийому-передачі від 28.12.2004 Управління капітального будівництва Міністерства оборони України прийняло будівлі та земельну ділянку військового містечка №43 під забудову, а тому спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, перебуває в користуванні Міністерства оборони України та її підрозділів, є необґрунтованими, оскільки судами не встановлено, що матеріали справи підтверджують, що саме спірна земельна ділянка площею 0,611 га відноситься до земель оборони та у Третьої особи з самостійними вимогами виникло право на вказану земельну ділянку відповідно до законодавства.

28. Відповідно до частин 1 та 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

29. З огляду на наведене, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що Третьою особою з самостійними вимогами не доведено, яким чином прийняття Відповідачем-2 спірного рішення № 521/5333 від 28.12.2010 порушує її права та/або інтереси, а також не доведено, що саме на спірній земельній ділянці площею 0,611 га розташовані об'єкти нерухомого військового майна.

30. Водночас, апеляційним господарським судом встановлено наявність у справі доказів належності Відповідачу-1 на праві власності нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці.

31. Згідно з наведеним у статті 181 ЦК України визначенням до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення; рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

32. Отже, на відміну від рухомих речей, нерухомість має безпосередній та нерозривний правовий зв'язок із земельною ділянкою, на якій вона розташована. В силу особливого правового статусу нерухомого майна чинне земельне законодавство передбачає і особливий пріоритетний порядок набуття законним власником нерухомості речового права на земельну ділянку, зокрема, автоматичний перехід речового права на землю (стаття 120 ЗК України), отримання земельної ділянки у власність поза конкурсом (частина 2 статті 134 ЗК України) тощо. У той же час такий порядок відсутній щодо власників рухомого майна, які можуть набути прав на земельну ділянку на загальних підставах у порядку, встановленому чинним законодавством.

33. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 21.09.2018 у справі № 909/68/18, від 25.09.2018 у справі №18/268-08, від 21.11.2018 у справі №911/2282/17.

34. Під час розгляду позовних вимог Третьої особи з самостійними вимогами зазначеного не було враховано судом першої інстанції, а тому висновки суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позовних вимог у даній справі є правомірними.

35. Щодо заяв Відповідачів про застосування позовної давності, слід зазначити, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Даної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду (постанова від 18.12.2018 у справі № 911/1437/17).

36. Оскільки в задоволенні позову Третьої особи з самостійними вимогами судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено з підстав відсутності порушеного права вказаної особи прийняттям Відповідачем-2 рішення від 28.12.2010 та, відповідно, укладенням 07.02.2011 на виконання цього рішення договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, тому, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

37. Доводи касаційної скарги, викладені в пункті 10 постанови колегією суддів відхиляться, оскільки судом апеляційної інстанції під час розгляду спірних правовідносин застосовано норми права, які підлягають застосуванню.

38. Посилання скаржника, наведені в пунктах 11, 13 постанови Судом не беруться до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів та вимог про надання переваги одних доказів над іншими, що виходить за межі Верховного Суду.

39. Що стосується доводу скаржника, зазначеного в пункті 12 постанови, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 20.10.2010 у справі №1-1081/2010 не є обов'язковим в розумінні частини 6 статті 75 ГПК України, оскільки предметом розгляду даної господарської справи не є правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок.

40. Щодо посилання скаржника, наведеного в пункті 14 постанови, Суд зазначає, що керуючись рішенням Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення). Аналізуючи повноту дослідження судом обставин справи та обґрунтування прийнятого судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції дотримано обов'язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору та не вбачає порушення судом норм матеріального та процесуального права, яке б зумовлювало скасування прийнятої постанови.

41. Таким чином, колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги Третьої особи з самостійними вимогами на предмет законності оскаржуваного судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом на результат вирішення спору не впливають.

42. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

43. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

44. Водночас, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з прохальної частини касаційної скарги, постанова апеляційного господарського суду Третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позову Третьої особи з самостійними вимогами. В іншій частині (первісний позов) зазначене судове рішення не оскаржується, а тому, згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України, в касаційному порядку не переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

45. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Третьої особи з самостійними вимогами задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо розподілу судових витрат

46. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної організації Центрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 у справі № 910/23396/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.