Рішення

від 24.04.2019 по справі 923/157/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2019 року Справа № 923/157/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д. за участі секретаря Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Управління Північно-Кримського каналу Державного агентства водних ресурсів України, код ЄДРПОУ 01034656, вул. Незалежності, 11, м. Таврійськ, м. Нова Каховка Херсонської області,

до Приватного підприємства "Імперія - Агро", код ЄДРПОУ 33590069, вул. І.Бойко, 131, м. Херсон,

про визнання договору недійсним,

за участю представників сторін:

від позивача: Балацька А.В., довіреність № 18/960-18 від 07.12.2018,

від відповідача: адвокат Варняк Н.С., ордер серія ХС № 118272 виданий 28.03.2019, директор Писаренко С.М., паспорт,

в с т а н о в и в:

Провадження у справі відкрито за позовною заявою Управління Північно-Кримського каналу до ПП Імперія-Агро про визнання недійсним договору сервітуту, укладеного сторонами 01.02.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні договору сервітуту порушено вимоги законодавства, оскільки відсутня умова щодо наявності підстав для встановлення земельного сервітуту, як-то необхідність задоволення потреб управління Північно-Кримського каналу.

Позивач зазначає, що укладання договору сервітуту суперечить закону, зокрема вказує, що землі водного фонду, до якого належить земельна ділянка, визначаються як природоохоронні території з режимом обмеженої господарської діяльності, та не можуть бути використані для розміщення на ній тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Оформлення паспорту прив'язки на розміщення двох тимчасових споруд на земельній ділянці відбулося з порушенням Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що свідчить про недодержання порядку встановлення сервітуту.

Правовими підставами позову названі ст. 203, 215, 406 ЦК України.

У позовній заяві викладено прохання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, Каланчацької районної Державної адміністрації Херсонської області. З підстав відсутності обґрунтувань залучення вказаних осіб до участі у справі у відповідності до вимог ст. 50 ГПК України, суд ухвалою про відкриття провадження у справі зазначене клопотання залишив без задоволення.

Також, 01.04.2019 судом отримано заяву Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог. У заяві зазначається, що Представництво вживає заходів щодо сприяння додержання прав і свобод громадян при переміщенні через контрольні пункти в'їзду-виїзду, розташовані на адміністративній межі з ТОТ АР Крим, та створення безпечних умов пересування. Оскільки укладений Управлінням Північно-Кримського каналу з ПП "Імперія-Агро" земельний сервітут стосується земельної ділянки, що знаходиться безпосередньо біля КПВВ "Каланчак", правомірність її використання відповідачем прямо стосується питання можливості розміщення зон сервісного обслуговування КПВВ "Каланчак". Протокольною ухвалою від 04.04.2019 заява залишена без задоволення, з підстав не зазначення заявником яким чином рішення у справі може вплинути на його права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Одночасно із поданням позову позивач звернувся із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони розміщення ПП Імперія-агро тимчасових споруд та припинення господарської діяльності на земельній ділянці водного фонду; встановлення заборони ПП Імперія-Агро на укладення будь-яких інших угод з третіми особами на оренду та/або використання земельної ділянки; встановлення заборони погодження паспортів прив'язки (технічних умов) з боку Каланчацької районної адміністрації.

Мотивуванням заяви вказано подання до суду позовної заяви про визнання земельного сервітуту, укладеного між сторонами 01.02.2015 недійсним.

Ухвалою від 05.03.2019 суд відмовив у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову з огляду на відсутність обґрунтування необхідності у вжитті запропонованих заходів, їх відповідності позовним вимогам та відсутністю доказів, які б свідчили про наявність певних обставин, з якими пов'язується необхідність у застосуванні заходів забезпечення позову.

22.03.2019 позивачем подано заяву про зміну підстав позову, якою підстави позовних вимог доповнені тими обставинами, що під час укладення спірного договору сервітуту не було розроблено кадастрового плану земельної ділянки, не встановлено меж земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, не визначений кадастровий номер земельної ділянки, на яку встановлюється сервітут. Зазначене підтверджує порушення порядку встановлення сервітуту та, на думку позивача, підтверджує недійсність договору.

Крім того, позивач вказує про відсутність у нього повноважень щодо прийняття рішень стосовно відчуження або передачі земельних ділянок, які є державною власністю, на користь третіх осіб без погодження Держводагенством. Але дозволу на укладення спірного сервітуту у 2015 році Держводагенством не надавалося.

Позивач вказує також про відсутність повноважень особи, якою з боку відповідача підписано договір сервітуту.

Ухвалою суду від 26.03.2019 заява про зміну підстав позову прийнята судом до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, зазначає про необґрунтованість позовних вимог.

Спростовуючи твердження позивача, відповідач вказує про неподання позивачем будь-яких доказів на підтвердження неможливості використання позивачем земельної ділянки, щодо якої встановленого земельний сервітут, за її цільовим призначенням, або свідчили про наявність вимог з боку позивача про використання земельної ділянки для власних потреб.

Щодо обмеження використання земельних ділянок, які відносяться до водоохоронних зон, відповідач зазначає, що тимчасові споруди розташовані на відстані, що перевищує ширину встановлення прибережної захисної смуги для таких типів водоймів.

Також зазначає, що норми законодавства не встановлюють граничних строків щодо проведення державної реєстрації земельного сервітуту та не пов'язують непроведення державної реєстрації земельного сервітуту з недійсністю договору сервітуту.

У запереченнях на заяву щодо зміни підстав позову, що надійшли до суду 03.04.2019, відповідач зазначає, що нормами ст.79-1 ЗК України не передбачено формування земельної ділянки і присвоєння кадастрового номера у випадку встановлення сервітуту щодо частини земельної ділянки.

Також відповідач вважає безпідставним посилання позивача на норми Положення про Управління щодо відсутності у нього повноважень на прийняття рішень щодо відчуження майна, що знаходиться в оперативному управлінні, оскільки земельна ділянка, щодо якого встановлено сервітут, не є майном, щодо якого зазначено, а є державною власністю і знаходиться в оперативному управлінні позивача.

В судовому засіданні 04.04.2019 оголошувалась перерва до 19.04.2019 о 14 год. 30хв.

16.04.2019 відповідачем подано клопотання про застосування у спірних правовідносинах наслідків спливу строку позовної давності. У заяві зазначається, що до спірних правовідносин застосовуються загальний строк позовної давності, який відповідно до положень ст. 257 ЦК України становить три роки. Оскільки позивач, як сторона договору, був обізнаний про всі обставини, пов'язанні з його укладенням, тому строк позовної давності слід відраховувати з 01.02.2015 та на час звернення з цим позовом до суду строк на звернення з позовом про визнання недійсним договору сервітуту від 01.02.2015р. сплив. З огляду на цю обставину відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 19.04.2019 оголошувалась перерва до 24.04.2019 року.

Заслухавши доводи та заперечення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.

Позивач Управління Північно - Кримського каналу є користувачем земельної ділянки площею 266,21 га на праві постійного користування на території Червоночабанської сільської ради Каланчацького району Херсонської області, наданої на підставі розпорядження Каланчацької районної державної адміністрації від 05.06.2006 року № 259, про що виданий Державний акт на право постійного користування, з цільовим призначенням земельної ділянки - для обслуговування Північно - Кримського каналу, землі водного фонду, кадастровий номер 6523287700:13:001:0001. Акт на право постійного користування землею зареєстрований 11 липня 2006 року в Книзі записів реєстрації державних актів Каланчацької районної державної адміністрації за № 030673300003 (а.с. 18).

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка кадастровий номер 6523287700:13:001:0001 є державною власністю, має цільове призначення - для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами, категорія земель - землі водного фонду, площа 266.2085га, дата державної реєстрації - 11.07.2006, вид права - право постійного користування, землекористувач - Управління Північно - Кримського каналу (а.с.55-60).

01.02.2015 між Управлінням Північно-Кримського каналу як володільцем земельної ділянки, та Приватним підприємством "Імперія-Агро" як Сервітуарієм, укладено договір земельного сервітуту (а.с. 19-20, 46-48, 81-83) відповідно до умов якого сервітут встановлюється відносно земельної ділянки, яка розташована за адресою: траса м.Херсон-м.Сімферополь, 113 км 200м, Каланчацький район, Херсонська область, площею 5000 кв.м. в інтересах Сервітуарія та полягає в безоплатному користуванні зоною сервітуту на право проходу, право проїзду по земельній ділянці, прокладення та /або експлуатації ліній електропередачі, зв'язку та трубопроводів, забезпечення водопостачання, з метою розміщення двох тимчасових споруд - павільйони для здійснення підприємницької діяльності згідно ситуаційного плану (додаток №1 до договору).

Сторони у розділі 2 встановили, що перебіг строку дії договору починається з моменту його державної реєстрації та діє до 01.02.2040 року.

Зазначений договір підписаний з боку володільця земельної ділянки - начальником Управління Північно-Кримського каналу, з боку Сервітуарія, в інтересах якого встановлювався сервітут, - директор ПП "Імперія-Агро" .

Право користування (сервітуту) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 49-50, 54, 79), номер запису про інше речове право 28137799, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1259998265232, об'єкт нерухомого майна - земельна ділянка кадастровий номер 6523287700:13:001:0001, об'єкт сервітуту - земельна ділянка 5000 кв.м., яка розташована за адресою: траса м. Херсон - м.Сімферополь, 113 км 200м., Каланчацький район, Херсонська область; дата державної реєстрації - 26.09.2018; строк дії права сервітуту - до 01.02.2040. Підставою виникнення речового права земельного сервітуту зазначено договір між сторонами від 01.02.2015 року.

Відповідно до приписів ст. 401 ЦК України розкрито поняття користування чужим майном. Так, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до правил укладання договорів, визначених ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно приписів ст. 403 ЦК України щодо змісту сервітуту встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут не підлягає відчуженню.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Статтею 404 ЦК України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Стаття 79-1 Земельного кодексу України визначає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

У відповідності до ст. 98 Земельного кодексу України передбачається, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 99 Земельного кодексу України визначено види права земельного сервітуту, до яких, зокрема, відноситься право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) тощо.

Стаття 100 Земельного кодексу України також встановлює, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Досліджені судом обставини справи та відносини сторін показують, що між сторонами належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов про надання права користуватися земельною ділянкою на правах особистого сервітуту, надано стороні право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) на земельній ділянці, яка землекористувачем не використовується для власних та виробничих потреб. Право користування земельною ділянкою здійснюється для обслуговування суспільних потреб - кафетерій та автостанція (паспорт прив'язки, а.с. 85-92).

Земельна ділянка позивача як землекористувача на час укладання спірного договору була сформована як об'єкт цивільних прав, зареєстрована 11.07.2006 за ним на праві постійного користування, отже, він володів повною правоздатністю щодо укладання цього договору.

Відповідно до ст. 91 Водного кодексу України для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.

Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

Як встановлено судом, відповідно до Схеми генплану (а.с. 123) земельна ділянка, стосовно якої укладено договір сервітуту знаходиться у смузі відведення але за межами прибережної захисної смуги Північно-Кримського каналу, в якій відповідно до приписів закону можуть бути розміщені виробничі приміщення.

При цьому, позивач не навів відомостей, що на спірна земельна ділянка в межах смуги відведення має бути занята для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних чи протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо. Отже, суд приходить до висновку, що спірна земельна ділянка є вільною і на ній можливе розміщення об'єктів, які сторонами визначено у оспореному позивачем договорі сервітуту.

Отже, за наведених обставин при укладанні договору сторони діяли правомірно, у зв'язку з чим суд не вбачає правових підстав для визнання договору сервітуту недійсним.

Відповідно до ст.ст. 203, 204 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Розглядаючи питання щодо наявності повноважень у особи, яка підписала договір сервітуту з боку відповідача, а саме Писаренка С.М., суд зазначає, що дійсно станом на 30.01.2015 року згідно Витягу з ЄДР (а.с. 120) керівником відповідача був зареєстрований ОСОБА_6 Відомості про реєстрацію в ЄДР як керівника відповідача Писаренка С.М. внесено 18.04.2015 року. В той же час, відповідачем надано до справи протокол загальних зборів засновників від 15.01.2015 року, відповідно до якого зборами учасників товариства звільнено з посади директора ОСОБА_6 та призначено на посаду директора Писаренка Сергія Миколайовича. Також надано наказ від 15.01.2015 про взяття Писаренком С.М. на себе повноважень директора.

Відповідно до приписів ст.. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Судом з'ясовано, що під час укладання договору сервітуту 01.02.2015 представником позивача перевірялися повноваження підписанта з боку Сервітуарія, отже суд виходить з того, що підписант з боку позивача знав, що відомості про керівника відповідача Писаренка С.М. не внесені до ЄДР, отже позивач не може використовувати ці відомості як недостовірні.

Окрім того, суд враховує, що Писаренко С.М. як керівник відповідача внесений до ЄДР 18.04.2015 і до цього часу є керівником, що підтверджує достовірність його призначення на посаду керівника та наявність повноважень представляти ПП Імперія-Агро як Сервітуарія без довіреності. Таким чином, волевиявлення Сервітуарія як учасника правочину було і є вільним та відповідає його внутрішній волі.

Матеріалами справи також підтверджено, що правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, Сервітуарій отримав необхідні дозволи та використовує земельну ділянку, встановивши на ній групу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (а.с. 21, 84-93, 122-123).

За таких обставин суд відхиляє доводи позивача, що договір підписано особою, яка не мала повноважень його підписувати.

У відповідності до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд приходить до висновку, що позивачем не наведено фактів про порушення сторонами правочину законодавства в момент вчинення правочину, зокрема тих, що встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, отже правочин щодо встановлення сервітуту є правомірним, а позов про визнання недійсним правочину від 01.02.2015 року задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у позові суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись статтями 238, 240 ГПК України, суд -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 02.05.2019

Суддя П.Д. Пригуза