Постанова

від 25.07.2019 по справі 923/157/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/157/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Балацької А.В. за довіреністю №18/543-19 від 24.07.2019,

від відповідача - адвоката Бабчука С.Я. за довіреністю б/н та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 1142 від 03.03.2003,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Північно-Кримського каналу Державного агентства водних ресурсів України

на рішення Господарського суду Херсонської області від 24.04.2019, проголошене о 15.28 суддею Пригузою П.Д. у м. Херсоні, повний текст якого складено 02.05.2019

у справі № 923/157/19

за позовом скаржника

до Приватного підприємства Імперія - Агро

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2019 року Управління Північно-Кримського каналу Державного агентства водних ресурсів України (далі - Управління Північно-Кримського каналу) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовом до Приватного підприємства (далі - ПП) Імперія - Агро про визнання договору земельного сервітуту, укладеного між Управлінням Північно-Кримського каналу та ПП Імперія - Агро , недійсним.

Позов обґрунтований тим, що оспорюваний договір укладений між сторонами у справі в інтересах відповідача з метою розташування двох тимчасових споруд павільйонів для здійснення останнім підприємницької діяльності. Укладанню земельного сервітуту передувало оформлення паспорту прив`язки на розміщення двох тимчасових споруд павільйонів для роздрібної торгівлі на трасі м. Херсон - м. Сімферополь, 113 км 200 м Каланчацького району Херсонської області. Позивач вважає, що узгодження технічної документації та затвердження паспорту прив`язки розміщення тимчасових споруд начальником відділу містобудування, архітектури Каланчацької райдержадміністрації на території земель водного фонду та укладений земельний сервітут є недійсним, оскільки не відповідає вимогам діючого законодавства, а саме ст. ст. 4, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 61, 99 Земельного кодексу України та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 21.10.2011 №1330/20068.

22.03.2019 позивач надав до суду заяву про зміну підстав позову, в якій зазначив, що до моменту узгодження договірних зобов`язань щодо встановлення земельного сервітуту між Управлінням Північно-Кримського каналу та ПП Імперія - Агро технічна документація землеустрою не виготовлялась Додатком до укладеного 01.02.2015 року договору є лише ситуаційний план наявність інших документів не передбачена. Відсутність кадастрового плану унеможливила встановлення межі земельної ділянки, на яку розповсюджується дія земельного сервітуту та фактичні місця та межі розташування тимчасових споруд. Відсутність всіх складових технічної документації спричиняє недійсність самого договору та його реєстрації. Крім цього, позивач зазначив, що на разі він здійснює свою діяльність в рамках завдань та функцій, покладених на нього Положенням про управління Північно-Кримського каналу, яким не передбачена передача або відчуження земельних ділянок на користь третіх осіб. Відчуження майна, що є державною власністю і закріплене за управлінням, здійснюється з дозволу Держводагенства, однак останнє у 2015 році не надавало дозволу на укладання оспорюваного договору.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 24.04.2019 у позові (з врахуванням заяви про зміну підстав позову) відмолено повністю.

Рішення мотивовано тим, що між сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов про надання права користуватися земельною ділянкою на правах особистого сервітуту, надано стороні право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) на земельній ділянці, яка землекористувачем не використовується для власних та виробничих потреб. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка є вільною і на ній можливе розміщення об`єктів, які сторонами визначено в оспорюваному позивачем договорі сервітуту, отже, при укладанні договору сторони діяли правомірно.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління Північно-Кримського каналу звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 1 921,00 грн. судового збору сплаченого при подачі позовної заяви.

Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та є таким, що ґрунтується на невірному встановленні обставин, які мають значення для справи, неповному з`ясуванні судом всіх обставин справи, неправильних дослідженні та оцінці доказів, помилкових висновках суду, що є підставою для скасування рішення відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

Управління Північно-Кримського каналу зазначає, що не дотримання процедури формування, виділення земельної ділянки, на яку поширюється дія земельного сервітуту, встановленої чинним законодавством, свідчить про відсутність чіткого визначення об`єкта договору земельного сервітуту, що призводить до недійсності укладеного договору.

Скаржник також зауважує про відсутність повноважень особи, якою з боку відповідача підписано договір сервітуту.

Крім цього, на думку Управління Північно-Кримського каналу відповідач укладаючи оспорюваний договір вийшов за межі видів діяльності, передбачених статутом та зареєстрованих у ЄДРЮОФО, що призводить до недійсності укладеного договору.

Також, скаржник звертає увагу на те, що надані відповідачем до суду документи не завірені належним чином.

26.06.2019 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ПП Імперія - Агро не погоджуючись з доводами апеляційної скарги зазначило, що рішення господарського суду ухвалено з додержанням матеріального і процесуального права, ґрунтується на вірному встановленні обставин, які мають значення для справи, повному з`ясуванні судом всіх обставин справи, правильному дослідженні та оцінці доказів та вважає, що суд виніс по суті справедливе та законне рішення, яке на думку відповідача, скасуванню не підлягає.

Розглянувши матеріали справи, доводи сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, на підставі розпорядження Каланчацької районної державної адміністрації від 05.06.2006 року № 259, Управлінню Північно - Кримського каналу виданий Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 266,21 га на території Червоночабанської сільської ради Каланчацького району Херсонської області для обслуговування Північно - Кримського каналу, землі водного фонду, кадастровий номер НОМЕР_1 . Акт на право постійного користування землею зареєстрований 11 липня 2006 року в Книзі записів реєстрації державних актів Каланчацької районної державної адміністрації за № 030673300003.

01.02.2015 між Управлінням Північно-Кримського каналу (володілець земельної ділянки) в особі начальника ОСОБА_1 та ПП Імперія-Агро (сервітуарій) в особі директора ОСОБА_2 , що діє на підставі Статуту, укладено договір земельного сервітуту, за умовами якого, сторони погоджуються, що сервітут встановлюється відносно земельної ділянки, яка розташована за адресою: траса м. АДРЕСА_1 , площею 5000 кв.м. в інтересах сервітуарія та полягає в безоплатному користуванні зоною сервітуту на право проходу, право проїзду по земельній ділянці, прокладення та /або експлуатації ліній електропередачі, зв`язку та трубопроводів, забезпечення водопостачання, з метою розміщення двох тимчасових споруд - павільйонів для здійснення підприємницької діяльності згідно ситуаційного плану (додаток №1 до договору).

Договір підлягає державній реєстрації. Строк дії договору до 01.02.2040. Перебіг строку дії договору починається з моменту його державної реєстрації (Розділ 2 Договору).

На підставі вищевказаного договору, 26.09.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПП Імперія-Агро було зареєстровано право користування (сервітуту), номер запису про інше речове право 28137799, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1259998265232, об`єкт нерухомого майна - земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 , об`єкт сервітуту - земельна ділянка 5 000 кв.м., яка розташована за адресою: траса м. Херсон - м.Сімферополь, АДРЕСА_2 200 АДРЕСА_3 .

Позивач стверджує, що під час укладення спірного договору сервітуту не було розроблено кадастрового плану земельної ділянки, не встановлено меж земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, не визначений кадастровий номер земельної ділянки, на яку встановлюється сервітут. Зазначене, на думку позивача, підтверджує порушення порядку встановлення сервітуту та недійсність договору.

Проте, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для визнання недійсним укладеного між сторонами 01.02.2015 договору земельного сервітуту у зв`язку з наступним.

Згідно з абз.3 ч.2 ст.20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним (ч.1, п.2 ч.2 ст.16 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, для визнання рішення або правочину недійсним необхідна одночасна наявність двох обставин: недодержання саме в момент прийняття рішення чи в момент вчинення правочину чинного на момент такого прийняття чи вчинення законодавства; порушення прийняттям такого рішення чи вчиненням такого правочину прав або охоронюваних законом інтересів суб`єктів цивільних або господарських правовідносин.

При цьому, оскільки законність спірного рішення чи правочину в даному випадку оцінюється саме в момент їх прийняття чи вчинення, то і порушення прав або охоронюваних інтересів суб`єктів цивільних або господарських правовідносин повинно і може мати місце лише в момент прийняття такого рішення чи вчинення такого правочину.

Однак, звертаючись з відповідним позовом, Управління Північно-Кримського каналу не зазначило, які саме права та охоронювані законом інтереси позивача були порушенні укладанням оскаржуваного договору сервітуту.

Судова колегія встановила, що сторони у договорі земельного сервітуту від 01.02.2015 досягли згоди усіх істотних умов про надання права користуватися земельною ділянкою на правах особистого сервітуту, а саме, надано стороні право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) на земельній ділянці, яка землекористувачем не використовується для власних та виробничих потреб. Право користування земельною ділянкою здійснюється для обслуговування суспільних потреб - кафетерій та автостанція (паспорт прив`язки, а.с. 85-92). Також, відповідно до Схеми генплану (а.с. 123) земельна ділянка, стосовно якої укладено договір сервітуту, знаходиться у зоні відведення але за межами прибережної захисної смуги Північно-Кримського каналу, в якій відповідно до приписів закону не можуть бути розміщені виробничі приміщення. При цьому, позивач не навів відомостей, що спірна земельна ділянка в межах смуги відведення має бути занята для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних чи протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що у особи яка підписала договір зі сторони відповідача були відсутні відповідні повноваження, у зв`язку з наступним.

Дослідивши матеріали справи, судова колегія встановила, що останні містять дві копії договору земельного сервітуту від 01.02.2015, так одна копія договору земельного сервітуту була додана позивачем до позовної заяви (а.с. 19-20), а інша ним же надана на виконання ухвали суду першої інстанції від 05.03.2019 (а.с. 46-48). Зазначені копії договорів ідентичні за текстом, крім розділу 7 юридичні адреси та реквізити сторін. При цьому, від імені відповідача один примірник договору підписаний директором ОСОБА_2 (а.с. 20), а другий від відповідача підписав директор ОСОБА_3 , у зв`язку з чим судова колегія вважає його чинним не залежно від того, хто з цих осіб був повноважним представником ПП Імперія-Агро , але приймає до уваги і розглядає справу в межах доводів скаржника про те, що саме у ОСОБА_2 не було належних повноважень на підписання договору, адже відповідно до приписів ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільного їх визнання. В свою чергу, відповідач не спростовує, а навпаки доводить, що ОСОБА_2 мав право підписувати договір від 01.02.2015, також надавши до суду першої інстанції копію договору земельного сервітуту за його підписом (а.с. 81-83).

Відповідно до ст.ст. 203, 204 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно із ст.ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

З матеріалів справи вбачається, що згідно до витягу з ЄДР від 29.03.2019 станом на 30.01.2015 керівником відповідача був зареєстрований ОСОБА_3 (а.с.109-121), однак відповідно до протоколу загальних зборів засновників відповідача від 15.01.2015 ОСОБА_3 звільнено з посади директора ПП Імперія-Агро та призначено на посаду директора ОСОБА_2 (а.с. 139), також 15.01.2015 прийнято наказ №3-Д про вступ на посаду директора ОСОБА_2 (а.с. 138).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час укладання договору сервітуту 01.02.2015 представником позивача перевірялися повноваження підписанта з боку ПП Імперія-Агро , отже що підписант з боку позивача знав, що відомості про керівника відповідача ОСОБА_2 не внесені до ЄДР, у зв`язку з чим, позивач не може використовувати ці відомості як недостовірні. Крім цього, ОСОБА_2 , як керівник відповідача, внесений до ЄДР 18.04.2015 і до цього часу є керівником, що підтверджує достовірність його призначення на посаду керівника та наявність повноважень представляти ПП Імперія-Агро без довіреності.

Апеляційний суд не погоджується з твердженням скаржника, що відповідач укладаючи оспорюваний договір вийшов за межі видів діяльності, передбачених статутом та зареєстрованих у ЄДРЮОФО, адже частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Щодо доводів апеляційної скарги, що надані відповідачем до суду документи разом з відзивом, не завірені належним чином, судова колегія зазначає наступне. Дійсно, копії документів, які були додані відповідачем до відзиву не завірені належним чином, однак аналогічні документи були надані позивачем у справі протягом розгляду даної справи в суді першої інстанції, у зв`язку з чим, судова колегія вважає, що додані копії документів ПП Імперія-Агро до відзиву (а.с. 79-93) визнанні сторонами та не підлягають доказуванню, щодо їх достовірності (ч. 1 ст. 75 ГПК України).

За таких обставин, доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність встановлених ст.ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, а також визначених ст. 277 ГПК України підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі цих доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 ГПК України апеляційним судом встановлено не було, тож апеляційна скарга Управління Північно-Кримського каналу залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 24.04.2019 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Північно-Кримського каналу Державного агентства водних ресурсів України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 24.04.2019 у справі № 923/157/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у двадцяти денний строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.07.2019 о 15.55 .

Головуючий суддя Разюк Г.П.

Судді: Колоколов С.І.

Савицький Я.Ф.