Постанова

від 06.05.2019 по справі 610/482/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2019 року

м. Харків

справа № 610/482/19-ц

провадження № 22ц/818/2402/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Колтунової А.І., Кругової С.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Новогусарівська сільська рада Балаклійського району Харківської області

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Балаклійського районного суду Харківської області від 12 березня 2019 року у складі судді Носова Г.С.

в с т а н о в и в:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду з позовом до Новогусарівської сільської ради Балаклійського району Харківської області про визнання права власності на земельну ділянку (пай) та просила визнати за нею право власності на земельну частку (пай), площею 4,2 умовних кадастрових одиниць, розташовану на території Червоногусарівської сільської ради Балаклійського району Харківської області.

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 12 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув увагу на те, що нею виконано ухвалу судді про залишення позовної заяви без руху, у якій були надані пояснення щодо кожного недоліку, вказаного в ухвалі судді; що на стадії відкриття провадження у справі суд не перевіряє достатність доказів, доданих позивачем до позовної заяви.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З частини 2 статті 369 ЦПК України вбачається, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу судді - скасувати.

Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що позивач не виконала ухвалу судді про залишення позовної заяви без руху і не усунула вказані в ній недоліки протягом 5 днів з дня отримання відповідної ухвали, зокрема, не надала доказів, які б свідчили, що вона була членом Колективного сільськогосподарського підприємства імені Чкалова, не надала доказів звернення до відповідача з вимогою про усунення її порушеного права, на яке отримала відмову, не додала довідку із зазначенням, з яких земель виділена спірна земельна ділянка, не вказала ціну позову.

Проте, судова колегія з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2019 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду з позовом до Новогусарівської сільської ради Балаклійського району Харківської області про визнання права власності на земельну ділянку (пай).

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 22 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху та позивачу надано строк 5 днів з моменту отримання ухвали для усунення зазначених у ній недоліків, а саме: для зазначення ціни позову, надання доказів, які б свідчили про те, що вона дійсно була членом Колективного сільськогосподарського підприємства імені Чкалова, надання копії Державного акту на право колективної власності на землю та списків, доданих до нього, протоколів зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства про затвердження списків, копії наказів про прийняття та звільнення з роботи, доказів, що позивач зверталася до відповідача з вимогою про усунення порушень її права та отримала відмову.

На виконання вказаної ухвали судді 12 березня 2019 року представник ОСОБА_1 надала до суду заяву, в якій вказала, що земельна частка (пай) визначається в умовних кадастрових одиницях і не є виділеною в натурі на місцевості, у зв'язку з чим неможливо визначити вартість земельної частки (пая), тому позов ОСОБА_1 не підлягає грошовому визначенню.

Зазначила, що оскільки у ОСОБА_1 відсутні докази, які б свідчили про те, що вона дійсно була членом Колективного сільськогосподарського підприємства імені Чкалова, а також копії Державного акту на право колективної власності на землю, списки додані до нього, протоколи зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства про затвердження списків, копії наказів про прийняття та звільнення з роботи, вона їх і не надала до позовної заяви.

Вказала, що у поданні до позовної заяви довідки із зазначенням, з яких земель може бути виділена земельна ділянка, немає необхідності, оскільки статтею 9 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) передбачено, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості), проводиться відповідною місцевою радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

На підтвердження того, що ОСОБА_1 зверталася до Колективного сільськогосподарського підприємства імені Чкалова щодо видачі їй земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Червоногусарівської сільської ради Балаклійського району, розміром 4,2 гектара, як члену Колективного сільськогосподарського підприємства імені Чкалова, вона надала копію відповідної заяви.

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 12 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Новогусарівської сільської ради Балаклійського району Харківської області про визнання права власності на земельну ділянку (пай) - повернуто позивачеві.

Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов.

Зокрема, пунктами 3, 5, 6 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Згідно частини 1 статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини 3 статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За змістом частин 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зазначені норми права свідчить про те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу способами, які не заборонені законом, перелік яких не є вичерпним.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Водночас у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції ).

У справі "Церква села Сосулівка проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду - право порушити провадження у судах щодо прав та обов'язків цивільного характеру - становить тільки один з його аспектів (див. "Голдер проти Об'єднаного Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року, Серія A, N 18, ст. 18, п. 36). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. Bellet v. France ), рішення від 4 грудня 1995 року, Серія A, N 333-Б, ст. 42, п. 36).

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Наведені положення свідчать про те, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Надані матеріали справи свідчать про те, що представник ОСОБА_1 у строк, визначений судом, на виконання ухвали судді суду першої інстанції від 22 лютого 2019 року надала пояснення. В своїх поясненнях вона вказала, чому позов не підлягає грошовому визначенню та чому у неї відсутні докази на обгрунтування її позовних вимог.

Стаття 177 ЦПК України встановлює, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до статті 4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За частиною 1 статті 176 ЦПК ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна.

Разом із тим частиною 2 статті 176 ЦПК України встановлено, що у випадку якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішені справи.

Суд першої інстанції вважав, що оскільки позов підлягає грошовій оцінці, необхідно вказати ціну позову.

Відповідно до пункту 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати" розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною 5 статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини 2 статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача (у тому числі, і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК).

Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (частина друга статті 80 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Редакція чинних на даний час статті 175 та пункту 3 частини 3 статті 176 ЦПК України відповідають редакції статті 80 та пункту 4 частини 2 статті 175 ЦПК України на час ухвалення наведеної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна частка (пай) визначається в умовних кадастрових одиницях і не є виділеною в натурі на місцевості, у зв'язку з чим неможливо визначити вартість земельної ділянки та, відповідно, визначити ціну позову.

Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, слід зазначити, що суддя суду першої інстанції неправильно застосував наведені норми процесуального права і не врахував роз'яснення Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України.

Так, суд повинен був попередньо визначити його ціну та розмір судового збору з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Проте, в порушення вимог закону, судом першої інстанції було безпідставно залишено позовну заяву без руху з подальшим визнанням її неподаною.

Не погоджується судова колегія і з висновком судді суду першої інстанції щодо неподання ОСОБА_1 доказів звернення до відповідача з вимогою про усунення її порушеного права, оскільки він спростовується наданою представником ОСОБА_1 копією заяви до відповідача про видачу їй як члену Колективного сільськогосподарського підприємства імені Чкалова земельної ділянки (а. с.10).

Частиною 1 статті 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частин 2 статті 174 ЦПК України).

Вимоги щодо змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, викладені в статтях 175 і 177 ЦПК України.

За змістом статей 13 та 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.

Відповідно до частини 5 статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У заяві від 12 березня 2019 року представник ОСОБА_1 зазначила, що до позовної заяви не надані докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оскільки у позивача вони відсутні (а. с. 9-10). Такі доводи не суперечать положенням частини 5 статті 177 ЦПК України, однак не були прийняті судом першої інстанції до уваги.

Як вбачається пункту 3 частини 1 статті 189 ЦПК України завданням підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Частиною 2 статті 197 ЦПК України встановлено, що у підготовчому засіданні суд, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; з'ясовує розмір заявлених сторонами судових витрат.

Згідно частини 1 статті 189 ЦПК України завданням підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про те, що до позовної заяви не додано копій певних доказів, зокрема тих, які б підтвердили її членство в Колективному сільськогосподарському підприємству імені Чкалова та довідки із зазначенням того, з яких земель виділена спірна земельна ділянка, у зв'язку з чим позовна заява підлягає поверненню, не відповідають обставинам справи і суперечать вимогам статей 13 та 43 ЦПК України, якими встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 є таким, що суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала про повернення позивачу позовної заяви постановлена суддею з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В.Бурлака

Судді А.І. Колтунова

С.С. Кругова

Повний текст постанови складено 06 травня 2019 року.