Постанова

від 18.07.2007 по справі 35/177-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

35/177-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2007 р.                                                           Справа № 35/177-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. , Могилєвкін Ю.О.

при секретарі Морока Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Криси О.В. (дов. № б/н від 16.07.07р.)

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм, Харківська область (вх. № 2084 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від "10" квітня 2007 р. по справі                    № 35/177-07

за позовом Аудиторської фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська аудиторська служба", м. Ізюм,  Харківська область

до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм, Харківська область

про стягнення 12141,80 грн., -

встановила:

У лютому 2007 року Аудиторська фірма у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська аудиторська служба" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж про стягнення суми 12141,80 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем прийнятих зобов'язань за Договором № 08-156-06 від 20.07.2006 р., а також просила віднести на відповідача свої витрати по оплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.04.2007 р. по справі № 35/177-07 (суддя Швед Е.Ю.) позовні вимоги задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 12141,80 грн. заборгованості, 121,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав  апеляційну скаргу, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає її нормативно необґрунтованою, а тому такою, що задоволенню не підлягає, а рішення законним та прийнятим з дотриманням норм чинного законодавства, в зв'язку з чим позивач просить оскаржене рішення залишити без змін.

Уповноважений представник відповідача, заявника апеляційної скарги, в судове засідання 17.07.07р. не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про день час та місце розгляду справи.

Колегія суддів перевірила матеріали справи та вважає, що у справі   достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представника відповідача, оскільки явку представників сторін в дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію Ізюмського комунального підприємства теплових мереж викладено в апеляційній скарзі, крім того, заявник апеляційної скарги не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за якими встановив, що 20 липня 2006 року  між позивачем та відповідачем у даній справі укладено договір за № 08-156-06, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання виконати послуги, які полягали в адміністративному оскарженні (складанні однієї скарги до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції), та надати послуги з приводу представлення інтересів відповідача в судових органах при оскарженні податкового повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ від 13.07.2006р. №0001081510/0 про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 110380,00 грн. (далі - Договір).

У відповідності з положеннями даного Договору відповідач зобов'язався  своєчасно надавати позивачу необхідні документи, інформацію і здійснювати оплату послуг, наданих позивачем.  

Розділом 3 Договору сторони узгодили та визначили порядок оплати послуг позивача, а саме: 1500,00 грн. за складання адміністративної скарги, 1000,00 грн. за складання позовної заяви та представлення інтересів позивача, 11% від суми, на яку буде зменшена (в тому числі повністю відмінена) сума податкового боргу відповідача за час адміністративного та судового оскарження податкового повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ від 13.07.2006р. №0001081510/0.   

Господарським судом також встановлено, що позивач прийняті на себе зобов'язання по Договору виконав, про що свідчить акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), а згідно рішення за результатами розгляду первинної скарги №5924/10/25-00 від 18.09.2006р. Ізюмської ОДПІ, податкове повідомлення - рішення Ізюмської ОДПІ від 13.07.2006р. №0001081510/0 скасоване повністю.

Однак, відповідач виконав свої зобов'язання лише частково, сплативши   вартість послуг, наданих позивачем, за складання адміністративної скарги у сумі 1500,00 грн. Сума додаткової винагороди, що підлягає сплаті на користь позивача в розмірі 12141,80 грн., залишилась відповідачем не сплаченою.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України,  якщо строк  (термін)  виконання  боржником обов'язку  не  встановлений  або  визначений моментом пред'явлення вимоги,  кредитор має право вимагати його  виконання  у  будь-який час.  Боржник  повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із   договору   або   актів  цивільного  законодавства.

26.12.2006р.  позивач направив  на адресу відповідача вимогу  про  сплату  суми  заборгованості в розмірі 12141,80 грн., але в  порушення  вимог  ч. 2  ст.  530 Цивільного кодексу України відповідач вказану суму не погасив, в  зв'язку з  чим останній має заборгованість перед позивачем в цій сумі.

Відповідно до ст.  525 ЦК України одностороння відмова  від  зобов'язання  або  одностороння  зміна  його умов не допускається,  якщо інше не  встановлено  договором  або  законом. Згідно  зі  ст.  526  ЦК  України  зобов'язання  має  виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оцінивши доводи сторін у справі та надані докази в обґрунтування їх вимог та заперечень  господарський суд дійшов висновку, що постільки відповідач свої зобов'язання за спірним Договором щодо оплати додаткової винагороди в сумі 12141,80 грн. не виконав, а вимоги позивача належним чином підтверджені наявними у справі доказами та ґрунтуються на законі, а отже, підлягають задоволенню.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм  надана правильна та належна правова оцінка, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення колегія суддів не вбачає, оскільки відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заявник апеляційної скарги посилається на те, що позивач не повинен отримати додаткову винагороду, оскільки не було подальшого оскарження податкового повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ від 13.07.2006р. в судовому порядку.

Однак вказані доводи скаржника не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вони не узгоджуються з обумовленими спірним Договором положенням та нормами чинного законодавства.

Господарським судом правомірно встановлено, що між сторонами у справі склалися господарські відносини у розумінні ст. 3 Господарського кодексу України, а тому до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акта законодавства, що регулює правовідносини в сфері господарської діяльності.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання й інші учасники господарських відносин, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а при відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно пред'являються.

Відповідно до абз. 2 п.1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Колегія суддів вважає, що господарський суд цілком вірно кваліфікував укладену між сторонами угоду як договір про надання послуг, так як його предметом є надання виконавцем (позивачем) певних послуг, а саме: послуг з приводу адміністративного оскарження (складання однієї скарги до Ізюмської ОДПІ), та послуг з приводу представлення інтересів відповідача в судових органах при оскарженні податкового повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ від 13.07.2006р. №0001081510/0 про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 110380,00 грн., а також правомірно зазначив, що правовідносини сторін за  цим  видом  цивільно-правових  угод регулюються гл. 63 Цивільного кодексу України "Послуги. Загальні положення".

Відповідно до положень статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ч. 2 зазначеної статті, положення глави 63 можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями розділу 3 укладеного між сторонами Договору встановлено в якому випадку та розмірі сплачується додаткова винагорода, а саме 11% від суми на яку буде зменшена (в т.ч. повністю відмінена) сума податкового боргу за час адміністративного та судового оскарження податкового повідомлення-рішення повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ від 13.07.2006р. №0001081510/0 про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 110380,00 грн., тобто сплата послуг, наданих позивачем, не пов'язується виключно із подальшим судовим оскарженням.

Посилання відповідача на порядок проведення розрахунків додаткової винагороди, а саме на протязі 10-ти банківських днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням, на підставі якого податковий борг відповідача буде зменшено або повністю скасовано, є помилковим, так як сума податкового боргу  була повністю відмінена в процесі адміністративного оскарження, в зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з вимогою в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України щодо сплати додаткової винагороди в сумі 12141,80 грн.

Слід також зауважити, що відповідно до статей  627,  629  Цивільного  кодексу  України  сторони  є  вільними  в  укладенні договору,  виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог  цього Кодексу,  інших  актів цивільного законодавства,  звичаїв ділового обороту,   вимог   розумності   та   справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Господарським кодексом  України визначено,  що відносини  в  усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до частини 2  статті  67,  частини  4  статті  179 Господарського  кодексу України сторони вільні у виборі предмету   договору,   визначенні    зобов'язань,    інших    умов господарських   взаємовідносин,  що  не  суперечать  законодавству України.  При укладенні  господарських  договорів  сторони  можуть визначати    зміст   договору   на   основі,   зокрема,   вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Отже, господарським судом на підставі встановлених фактичних  обставин справи з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний  закон,  що регулює спірні правовідносини сторін, а тому колегія суддів вважає, що відповідач у відповідності з положеннями спірного Договору і вищезазначених норм чинного законодавства повинен виконати прийняті на себе господарські зобов'язання та сплатити на користь позивача суму додаткової винагороди у розмірі 12141,80 грн.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, заявник апеляційної скарги не навів жодних фактичних даних, що спростовують факти, які було покладено в основу оскаржуваного судового рішення, а також не представив доказів, які б підтверджували реальну та правову обґрунтованість для звільнення від відповідальності за неналежне виконання умов спірного Договору.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 10 квітня 2007 р. по справі                    № 35/177-07 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм, Харківська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10 квітня 2007 р. по справі № 35/177-07 залишити без змін.  

         Головуючий суддя                                                                    Такмаков Ю.В.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Могилєвкін Ю.О.