Рішення

від 03.05.2019 по справі 627/927/17

КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 627/927/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2019 року смт. Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі :

головуючого судді - Каліберди В.А.,

з участю секретаря - В`юнник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ Харківської області цивільну справу за позовною заявою заступника прокурора Харківської області, в інтересах держави в особі: Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" до ОСОБА_1 , Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, третя особа Державна служба України з питань геодезії картографії та кадастру, про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

До Краснокутського районного суду Харківської області звернувся заступник прокурора Харківської області з позовом, поданим в інтересах держави в особі: Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" до ОСОБА_1 , Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, третя особа - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.

В підтвердження позовних вимог позивач зазначив, що в ході вивчення правомірності передачі земельних ділянок на території Краснокутського району Харківської області у приватну власність, що розташовані на землях ДП Гутянське лісове господарство встановлено, що рішенням Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 Краснокутський район, Харківська область та надано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На виконання вказаного рішення ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 на земельну ділянку з кадастром номером НОМЕР_2 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності №867336 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №2122993 від 03.05.2013 року.

Проте, рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 та зазначене свідоцтво про право власності є незаконними з наступних підстав.

Відповідно до листа Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства від 17.05.2017 №А-10-52 спірна земельна ділянка знаходиться в межах лісового фонду ДП Гутянське лісове господарство на підставі матеріалів геодезичної зйомки, виконаної Харківським державним проектно - вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства Харківдіпроагроліс , аналізу матеріалів лісовпорядкування та Публічної кадастрової карти.

Однак, в порушення вимог ст.ст.20,21,122,149 Земельного кодексу

України Мурафською сільською радою Краснокутського району Харківської області з перевищенням наданих повноважень змінено цільове призначення спірної земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення та надано її у власність для житлової громадської забудови, обслуговування будівель та споруд.

Викладені обставини змусили прокурора звернутися до суду за захистом прав держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство".

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник Державного агентства лісових ресурсів України в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник державного підприємства Гутянське лісове господарство в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог заступника прокурора Харківської області.

Представник третьої особи - державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши та дослідивши письмові докази, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням ІІ сесії VІ скликання Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10 грудня 2010 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_3 .

Надано гр. ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею - 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На виконання вказаного рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 від 03.05.2013 року та присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2 , про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.08.2017 року.

Окрім цього, як вбачається з вищевказаної Інформаційної довідки підставою внесення запису слугувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 2122993 від 03.05.2013 року.

Також, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.08.2017 року вбачається, що вищевказану земельну ділянку на підставі договору дарування ( серія та номер: №2110, виданий 21.09.2013 року, видавник: приватний нотаріус Богодухівського нотаріального округу Харківської області Харченко Т.П.) отримала у власність ОСОБА_1 , тобто відповідач по справі. Підставою внесення запису слугувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 6101912 від 21.09.2013 року.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається норм Земельного кодексу України (чинних на час прийняття оскаржуваного рішення), а саме ст. 12 ЗК України: до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у

власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель

комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної

власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних

територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних

ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель

комунальної власності, додержанням земельного та екологічного

законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання

земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними

вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання

земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним

поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання

земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і

зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин

відповідно до закону.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого

самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами,

провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з

питань охорони навколишнього природного середовища та лісового

господарства.

Абзацом а) статті 21 ЗК України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Згідно зі статтею 55 ЗК до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Статтею 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до абз. ґ) ч.4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому за статтею 3 ЗК земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК.

Водночас у частині другій статті 5 ЛК передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК).

Згідно зі статтею 7 ЛК ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 13 ЗК до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-VI Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК, законів України від 7 липня 2011 року № 3613-VI Про Державний земельний кадастр та від 22 травня 2003 року № 858-IV Про землеустрій дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень ЛК.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 633/429/14-ц позовом Чугуївського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Чугуєво-Бабчанське лісове господарство до Печенізької селищної ради Харківської області про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право власності на землю та повернення земельної ділянки.

Однак, як вбачається з відповіді Харківського державного проектно - вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства Харківдіпроагроліс від 17.05.2017 року №А-10-52, що у відповідності до матеріалів лісовпорядкування та Публічної кадастрової карти України, а також матеріалів геодезичної зйомки інституту земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 , власник - ОСОБА_3 , знаходиться в межах лісового фонду ДП Гутянське лісове господарство .

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що спірне рішенням ІІ сесії VІ скликання Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10 грудня 2010 року не відповідає вимогам Земельному кодексу України (чинним на час його прийняття), оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення , постійним користувачем якої є ДП Гутянське лісове господарство , а тому зазначене рішення підлягає скасуванню як таке, що суперечить законодавству України та порушує цивільні права та інтереси держави, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним і скасуванню видане на його підставі свідоцтво про право власності на земельну ділянку, яке є похідним документом та посвідчує виникнення права власності,

Також, відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з п.3 ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав та не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати його від добросовісного набувача у разі, коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Про наявність правових підстав для витребування в добросовісного набувача в порядку ст.388 ЦК України спірної земельної ділянки, що належить до земель лісогосподарського призначення та яка на час прийняття незаконного рішення про її відчуження перебували в державній власності і вибула з володіння власника - держави поза його волею, зазначено в правовій позиції Верховного Суду України від 17.12.2014 року у справі №6-99цс14.

Оскільки земельна ділянка вибула з володіння держави поза волею власника, повноваження якого здійснює державне підприємство Гутянське лісове господарство , суд вважає, що вимоги прокурора щодо витребування у добросовісного набувача, яким є відповідач ОСОБА_1 , спірної земельної ділянки на користь держави в особі державного підприємства Гутянське лісове господарство підлягають задоволенню.

Що стосується вимог прокурора про скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом скасування кадастрового номеру, то вони задоволенню не підлягають на підставі слідуючого.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, заключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах повноважень, зазначених цим Кодексом.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 Прикінцевих положень Закону України Про оренду землі та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України .

Відповідно до пункту в статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу .

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування земель комунальної власності належить до повноважень сільських, селищних, міських рад.

За приписами пунктів 1, 2 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі за текстом - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм злісності, родючості ґрунтів.

Відповідно до пункту 7 Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, іншими актами законодавства.

Організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру регулюються Законом України Про Державний земельний кадастр .

За приписами пункту 1 статті 1 Закону України Про Державний земельний кадастр кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації, яка зберігається за нею протягом усього часу існування.

Згідно пункту 8 статті 9 Закону України Про Державний земельний кадастр державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Крім того, процедура та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначена Порядком ведення Державного земельного кадастру,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі за текстом - Порядок).

Пунктом 5 Порядку передбачено, що до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України Про Державний земельний кадастр та цим Порядком.

Відповідно до пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, скасування Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації земельної ділянки відбувається лише в двох випадках:

- поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання;

- коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі даних про те, що протягом одного року Державному кадастровому реєстраторові органом державної реєстрації прав не надано відповідної інформації в порядку інформаційного обміну.

Зазначений перелік підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором є вичерпним.

Крім цього, чинним законодавством України не передбачено процедуру скасування кадастрових номерів, як це зазначено у позовній вимозі заступника прокурора Харківської області, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується посилання представника відповідачів щодо пропуску строку позовної давності, то суд виходить за наступного.

Судом встановлено, що рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10 грудня 2010 року щодо земель лісового фонду, прийняте з перевищенням наданих повноважень, оскільки право на передання цих земель у власність належало виключно Кабінету Міністрів України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень положення цивільного законодавства поширюються також на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загального строку позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Держава має нести ризик спливу позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089ц15 та постанові Верховоного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 157/938/14-ц.

Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Прокурор у даній справі звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі: Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" .

Оскільки позивач, у даній справі, як юридична особа набуває та здійснює свої права й обов`язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Орган прокуратури у даному випадку є уповноваженим представником держави. Отже, перебіг позовної давності починається з моменту коли про порушення права стало відомо саме особі, права якої порушено, а не її представнику.

На підтвердження початку перебігу позовної давності прокурор надав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та вказав, що саме з часу формування вказаної довідки, а це було 02.08.2017 року о 14:58:49, йому стало про винесення оспорюваних рішень (а.с.19).

Даних про те, що органи державної влади у сфері охорони навколишнього природного середовища до 2017 року знали про винесення спірного рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області та фактичне користування ОСОБА_1 землями лісового фонду, матеріали справи не містять.

Отже враховуючи вищевикладене, заява представника відповідачів про пропуск строку позовної давності на оскарження спірного рішення та захист права державної власності на землю, є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Також, до спірних правовідносин про витребування земельної ділянки із володіння набувача та повернення її у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, лісові ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у даній справі, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатна передача у власність громадянам земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу . Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 469/777/16-ц.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 не могла законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вона набула такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади незаконного рішення.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що спірне рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 не відповідає вимогам Земельному кодексу України (чинним на час його прийняття), оскільки спірна земельна ділянка відносяться до лісового фонду ДП Гутянське лісове господарство , а тому виходячи з наведеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині: визнання незаконним та скасування рішення Мурафської сільської ради від 10.12.2010 року, визнання недійсним свідоцтва на право приватної власності ОСОБА_3 , скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування та повернення земельної ділянки підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12,20,21,84 Земельного кодексу України, ст.ст. 55,56, п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, Законом України Про Державний земельний кадастр , ст. ст. 4,5,13,76-83,141, 142, 256,259,265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовну заяву заступника прокурора Харківської області, в інтересах держави в особі: Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" до ОСОБА_1 , Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, третя особа Державна служба України з питань геодезії картографії та кадастру, про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , яким надано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2500 га.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером: НОМЕР_2 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке зареєстровано за ОСОБА_1 № НОМЕР_3 від 21.09.2013 щодо земельної ділянки кадастровий номер: НОМЕР_2 .

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та повернути на користь держави в особі державного підприємства Гутянське лісове господарство , яке є постійним користувачем спірної земельної ділянки земельну ділянку з кадастровим номером: НОМЕР_2 .

В задоволенні інших позовних вимог заступника прокурора Харківської області - відмовити.

Стягнути з Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області (код ЄДРПОУ: 04397448) на користь прокуратури Харківської області судовий збір в розмірі 5 130 (п`ять тисяч сто тридцять) грн. 42 коп. за наступними реквізитами: код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 на користь прокуратури Харківської області судовий збір в розмірі 5 130 (п`ять тисяч сто тридцять) грн. 42 коп. за наступними реквізитами: код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заступник прокурора Харківської області А.Гончаренко (місцезнаходження: вул. Б.Хмельницького №4, м. Харків).

Державне агентство лісових ресурсів України (місцезнаходження: вул. Ш.Руставелі № 9А, м. Київ, код ЄДРПОУ: 37507901).

Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства (місцезнаходження: вул. Пушкінська №86, копр.2, м. Харків, код ЄДРПОУ: 35246550).

Державне підприємство Гутянське лісове господарство (місцезнаходження: вул. Первухінська №49, смт. Гути, Богодухівський район, Харківська область, код ЄДРПОУ: 00993082).

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 ).

Мурафська сільська рада Краснокутського району Харківської області (вул. Центральна №41, с. Мурафа, Краснокутський район, Харківська область, код ЄДРПОУ: 04397448).

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (місцезнаходження: м. Київ, вул. Народного ополчення №3, код ЄДРПОУ: 39411771).

Суддя В.А.Каліберда