Постанова

від 07.05.2019 по справі 910/10191/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2019 р. Справа№ 910/10191/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Реуцька Т.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.11.2018 (повний текст рішення складено 07.12.2018)

у справі № 910/10191/17 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Київлайн

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Український

лізинговий фонд

2) Товариства з обмеженою відповідальністю УЛФ-Фінанс

про стягнення 1 554 618,75 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Київлайн (далі - ТОВ Київлайн , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд (далі - ТОВ Український лізинговий фонд , відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю УЛФ-Фінанс (далі - ТОВ УЛФ-Фінанс , відповідача-2) про стягнення перерахованих за Договором фінансового лізингу №1194/05/13-В від 18.05.2013 грошових коштів в розмірі 1 554 618,75 грн., як суми попередньої оплати в порядку ст. 693 ЦК України, оскільки предмет лізингу позивачу у власність за договором передано не було.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі № 910/10191/17 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Український лізинговий фонд на користь ТОВ Київлайн 646 683,54 грн попередньої оплати (викупної вартості предмету лізингу). В іншій частині позовних вимог до ТОВ Український лізинговий фонд відмовлено. В задоволенні позовних вимог до ТОВ УЛФ-Фінанс відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 у справі № 910/10191/17 скасовано рішення місцевого господарського суду від 06.09.2017 в частині стягнення 646 683,54 грн., в цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2017 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №910/10191/17 постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В поданих під час нового розгляду справи додаткових поясненнях на позовну заяву, відповідач стверджував про обізнаність позивача з умовами Договору щодо коригування лізингових платежів в зв`язку зі зміною курсу гривні по відношенню до іноземної валюти, а також про неналежне виконання позивачем умов Договору щодо оплати лізингових платежів за період з 29.11.2016 по 29.05.2020 згідно графіку сплати лізингових платежів.

У відзиві на позовну заяву, відповідач-2 зазначив, що право вимоги за Договором фінансового лізингу №1194/05/13-В від 18.05.2013 відповідачу-2 на підставі Договору №1 про відступлення права вимоги (цесії) від 17.03.2017 передано не було, отже ТОВ УЛФ-Фінанс не є належним відповідачем у справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Український лізинговий фонд на користь ТОВ Київлайн 1 060 739, 00 грн. суму боргу, 15 911, 08 грн. витрати по сплаті судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, ТОВ Український лізинговий фонд оскаржило його в апеляційному порядку, просило рішення в частині, в якій позов задоволено, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, в решті рішення залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідністю висновків, які викладено у рішенні суду обставинам справи. За твердженнями апелянта, висновки суду про те, що остаточна сума лізингових платежів встановлена в Додатковій угоді №2 від 09.09.2014 та становить 1 361 158,55 грн., яку позивач сплатив, отже повністю виконав умови договору, не відповідають умовам Договору та фактичним обставинам справи та діям сторін. За умовами Договору сплата лізингових платежів, зокрема, здійснюється в гривні із коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6 Загальних умов Договору фінансового лізингу. На переконання апелянта, позивач не тільки обізнаний про всі умови Договору (в тому числі і п. 2.6 Загальних умов Договору фінансового лізингу), але й розумів, схвалював та виконував їх. Апелянт стверджував, що згідно наданого ним розрахунку заборгованості, який було проігноровано судом першої інстанції, на момент викрадення предмету лізингу (29.11.2016) у позивача була відсутня поточна заборгованість по лізинговим платежам, однак не було повністю та належним чином виконано умови Договору фінансового лізингу №1194/05/13-В від 18.05.2013 та сплаті підлягали лізингові платежі за період з 29.11.2016 року по 29.05.2020 (графи 44-85) графіку сплати лізингових платежів на підставі Додаткової угоди №2 від 09.09.2014. Крім цього, наявну у позивача заборгованість станом на день сплати страхового відшкодування (28.02.2017) було погашено за рахунок страхового відшкодування, отриманого від ПАТ СК Українська страхова група . Таким чином, на переконання апелянта, у позивача немає та не було жодної переплати за Договором, він не надав суду жодних належних та допустимих доказів сплати ним всіх лізингових платежів за Договором. Крім цього, апелянт стверджував, що суд першої інстанції допустився помилки, коли встановив факт невчасної передачи лізингодавцем предмету лізингу у власність, адже на момент викрадення позивач повністю не виконав своїх зобов`язань по оплаті лізингових платежів, що підтверджується матеріалами справи, доказів належного і своєчасного виконання умов договору по оплаті лізингових платежів матеріали справи не містять. Тому у TOB Український лізинговий фонд були відсутні підставі передавати право власності лізингоодержувачу як по Договору, так і по закону, жодної вини по невчасній передачі предмета лізингу у апелянта не було. Крім цього, апелянт вказував, що здійснення розрахунку лізингових платежів за погодженими сторонами формулами ставиться в залежність від зміни курсу національної валюти - гривни по відношенню до іноземних валют відповідає ст. ст. 524, 533 ЦК України, ст. 198 ГК України та ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг тощо.

В наданому суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, відповідач-2 погодився з оскаржуваним рішенням в частинні відмови у задоволенні позову щодо нього. З приводу доводів апеляційної скарги відповідача-1, слід зазначити, що відповідач-2 визнав їх обґрунтованими та такими, що підтверджені як матеріалами справи, так і фактичними обставинами господарських правовідносин фінансового лізингу, які слалися між позивачем та відповідачем-1, та вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині має бути скасоване. Оскільки відсутня вимога про солідарне стягнення коштів, вимоги позивача до двох відповідачів повинні бути оплачені подвійною сумою судового збору.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу та письмові пояснення, в яких стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, скаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, щодо обов`язку коригування грошового зобов`язання, визначеного в гривні, зазначив, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що умовами Договору фінансового лізингу та Додатками до нього передбачено, що лізингові платежі є грошовим зобов`язанням, вираженим у гривнях без визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, та не встановлено врахування курсової різниці (валютного корегування) під час здійснення лізингових платежів. Вище згадане кореспондується із висновками Верховного Суду (постанова від 26.04.2018 у даній справі), де зазначено, що суди повинні звернути увагу на невідповідність умов Договору фінансового лізингу умовам Загальних умов Договору, дослідити та надати належну правову оцінку умовам як основного Договору, так і його Загальним умовам, в частині відповідності їх нормам законодавства (чинним на момент укладення Договору), принципів справедливості та розумності, з урахуванням умов п. 2.1 ст. 2 розділу Загальних умов Договору фінансового лізингу, надати правову оцінку умовам Договору на предмет їх відповідності вимогам цивільного законодавства, з огляду на те, що ціна об`єкта лізингу визначена в національній валюті України - гривні, а також врахувати фактичне досягнення мети лізингу, як за умовами Договору, так і за положеннями чинного законодавства. З приводу відповідальності за збитки при втраті предмету лізингу, позивач зазначив, що суд першої інстанції встановив обставини сплати позивачем лізингових платежів за Договором фінансового лізингу в повному обсязі, дійшов вірного висновку, що відповідач-1 в порушення своїх зобов`язань, вчасно не здійснив передачи предмета лізингу у власність позивачеві, а відтак на нього покладається відповідальність за збитки при втраті предмета лізинг. Позивач звертав увагу, що предмет лізингу, а також пов`язані із виконанням Договору ризики були застраховані за Генеральним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0107-00266 від 12.08.2015. Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою про передачу права власності на автомобіль 25.08.2016, тобто до моменту викрадення автомобіля, проте відповідач-1, в супереч умовам Договору, дану вимогу не задовольнив. 29.11.2016 автомобіль було викрадено та в подальшому страхове відшкодування за викрадений автомобіль отримав відповідач-1 з відчуженням права власності на цей автомобіль на користь третьої особи, що унеможливило отримання позивачем предмета лізингу у власність. З огляду на наведене, місцевий суд дійшов висновку, що завданий позивачу збиток в зв`язку з невиконаннями умов Договору фінансового лізингу, співпадає з сумою страхового відшкодування за викрадений автомобіль та становить 1 060 739,00 грн. тощо.

В наданих суду апеляційної інстанції поясненнях (запереченнях на відзив на апеляційну скаргу), відповідач-1 стверджував, що при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст. 22, 611 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України. Відтак суд дійшов помилкового висновку та послався як на підставу задоволення позову - нанесення збитків TOB Український лізинговий фонд в розмірі 1 060 739,00 грн. TOB Київлайн шляхом невиконання умов Договору щодо передачі права власності на предмет лізингу. Проте TOB Киїлайн не доведено протиправної поведінки TOB Український лізинговий фонд щодо непередачі права власності на предмет лізингу, наявності вини останнього, а також збитків та їх розміру. На переконання апелянта, по суті причиною настання обставин щодо неможливої передачі права власності на предмет лізингу за Договором стало викрадення предмета лізингу, а не протиправні дії (бездіяльність) TOB Український лізинговий фонд , тобто дії третіх осіб, в жодному разі не дії (бездіяльність) TOB Український лізинговий фонд тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 07.05.2019 з`явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення розгляду не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, відтак апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення в частині, в якій позов задоволено, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, а іншу частину рішення залишити без змін.

Представник позивача судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 18.05.2013 між ТОВ Київлайн (позивачем, лізингоодержувачем за договором) та ТОВ Український лізинговий фонд (відповідачем-1, лізингодавцем за договором) укладено Договір фінансового лізингу № 1194/05/13-В (далі - Договір), за умовами якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння і користування з правом викупу майно, найменування і характеристика якого вказана у специфікації, а лізингоодержувач зобов`язався прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів, а також інші платежі відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Договору та Графіку внесення лізингових платежів (додаток № 1 до Договору) загальна сума лізингових платежів, які включають платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу складає 997 644,86 грн.

24.05.2013 між ТОВ Київлайн (позивачем, лізингоодержувачем за договором) та ТОВ Український лізинговий фонд (відповідачем-1, лізингодавцем за договором) укладено Додаткову угоду №1 до Договору, п. 3.3 Договору якої викладено в наступній редакції: Загальна вартість предмету лізингу, включаючи ПДВ - 646 683,54 грн. , а п. 8.1 Договору - в редакції: Загальна сума лізингових платежів на дату укладення Договору 981 548,90 грн., може змінюватися відповідно до загальних умов договору .

09.09.2014 між ТОВ Київлайн (позивачем, лізингоодержувачем за договором) та ТОВ Український лізинговий фонд (відповідачем-1, лізингодавцем за договором) укладено Додаткову угоду №2, якою збільшено загальну суму лізингових платежів. Загальна сума лізингового платежу, яка включає платіж, що відшкодовує вартість предмету лізингу та винагороду (комісію) лізингодавця склала 1 361 158,55 грн.

Цивільні права та обов`язки на підставі ч. 1 ст. 11 ЦК України виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором лізингу (ст. 806 ЦК України) одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин (ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України) повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до специфікації (Додаток № 2 до Договору) та акту прийому-передачі предмету лізингу від 31.05.2013, позивачу передано у платне володіння та користування з правом викупу наступне майно - предмет лізингу: автомобіль ВМWХ5, д.р.н. НОМЕР_1 .

На підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0107-00266 від 12.08.2015, укладеного між ПрАТ Страхова компанія Українська страхова група та ТОВ Український лізинговий фонд , предмет лізингу було застраховано.

За твердженнями позивача, ним в повному обсязі були сплачено лізингові платежі в сумі 1 554 618,75 грн., що стало підставою звернення до ТОВ Український лізинговий фонд з вимогою про підписання Акту звіряння розрахунків та передачу права власності на предмет лізингу.

Проте відповідач-1 предмет лізингу позивачу не передав, а 29.11.2016 його було викрадено, що підтверджується Довідкою Головного Управління Національної Поліції України в місті Києві №52/25/7752 від 01.12.2016.

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Українська страхова група здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 1 060 739,00 грн. на користь ТОВ Український лізинговий фонд (відповідача-1), як вигодонабувача.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що в повному обсязі виконав свої зобов`язання за Договором фінансового лізингу, перерахувавши на користь відповідача-1 кошти в сумі 1 554 618,75 грн., однак не отримав у власність предмет лізингу, в зв`язку з чим просив стягнути вказану суму в порядку ст. 693 ЦК України.

Як вище згадувалось, постановою Верховного Суду від 26.04.2018 у даній справі №910/10191/17 постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спірні правовідносини підпадають під дію регулювання положень Закону України Про фінансовий лізинг та Цивільного кодексу України, які, в даному випадку, є спеціальними, і застосування ст. 693 ЦК України до спірних правовідносин є помилковим.

Крім цього, Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що суди не звернули уваги на невідповідність умов Договору фінансового лізингу умовам Загальних умов Договору, не дослідили та не надали належної правової оцінки умовам як основного Договору, так і його Загальним умовам в частині відповідності їх нормам законодавства (чинним на момент укладення Договору), принципам справедливості та розумності, з урахуванням умов п. 2.1. ст. 2 розділу Загальних умов Договору фінансового лізингу, не надали правової оцінки умовам Договору на предмет їх відповідності вимогам цивільного законодавства щодо виникнення обов`язку зі сплати курсової різниці з огляду на те, що ціна об`єкта лізингу визначена в національній валюті України - гривні, та чи породжував він виникнення зобов`язань у сторін за даною умовою договору, не дослідили та не надали належної правової оцінки складу лізингових платежів за умовами Договору, принципу та правомірності їх корегування (у співвідношенні з п. 8.4 Договору фінансового лізингу, п. 2.6 Загальних умов Договору та Графіком внесення лізингових платежів) та порядку їх зарахування, виходячи зі складу таких платежів, а також не врахували фактичного досягнення мети лізингу, як за умовами Договору, так і за положеннями чинного законодавства.

Так, на підставі п. 2.1 ст. 2 розділу Лізингові та інші платежі. Порядок розрахунків Загальних умов Договору фінансового лізингу всі платежі за Договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в національній валюті України (гривні). Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу.

Як вище загадувалось, загальна сума лізингових платежів, які включають платіж, що відшкодовує вартість предмету лізингу та винагороду (комісію) лізингодавця складає 1 361 158,55 грн. (з урахуванням змін, внесених до п. 8.1 Договору фінансового лізингу Додатковою угодою №2 від 09.09.2014).

Відповідно до п. 8.4 Договору фінансового лізингу сплата лізингових платежів здійснюється у гривні з коригуванням курсу валют згідно п. 2.6 Загальних умов Договору.

Поряд з цим, за змістом п. 2.6 Загальних умов Договору у разі вказівки в п. 8.5 Договору на застосування при визначені розміру лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погодили, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (за офіційними даними НБУ, розміщеними на сайті: http://bank.gov.ua/control/uk/index) за визначеною формулою.

Водночас, умовами п. 8.5 Договору, на який є посилання у наведеному пункті Загальних умов Договору, визначено, що офіційний курс гривні до долару США на дату укладення Договору становить 7,993.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами ст. 524 ЦК України, згідно якої зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За наведених умов Договору видно, що п. 8.4 передбачено сплату лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют за формулою, визначеною п. 2.6 Загальних умов Договору.

Водночас, п.2.6 Загальних умов Договору визначено, що для застосування коригування курсу валют при визначенні розміру лізингового платежу необхідно, щоб дана вказівка містилася й в п. 8.5 Договору фінансового лізингу.

Таким чином, з огляду на умови Договору фінансового лізингу, застосування при визначені розміру лізингового платежу коригування курсу валют можливе лише при умові наявності в п. 8.5 Договору прямої вказівки на застосування такої курсової різниці.

Проте, умови п. 8.5 Договору не містять вказівки на коригування курсу валют, а лише фіксований курс гривні до долару США на дату укладення договору, що становить 7,993.

Крім цього, загальна вартість предмета лізингу та всі лізингові платежі відповідно до умов Договору та Графіку погашення лізингових платежів визначено у національній валюті України - гривні, еквіваленту в іноземній валюті не містять та, на підставі п. 2.1 Загальних умов Договору, повинні сплачуватися у гривні.

З огляду на наведене та те, що п. 8.5 Договору визначено фіксований курс гривні до долара США, розмір всіх лізингових платежів та обов`язок здійснювати їх сплату встановлено у гривні, а відповідачем-1 не надано доказів понесених ним витрат за Договором в іноземній валюті, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача-1 щодо сплати позивачем курсової різниці відповідно до умов Договору.

Додатковою угодою №2 до Договору сторони погодили, що загальна сума лізингового платежу, яка включає платіж, що відшкодовує вартість предмету лізингу та винагороду (комісію) лізингодавця складає 1 361 158,55 грн.

За змістом п. 8.4 Договору право власності на предмет лізингу (в тому числі і в разі дострокового викупу предмета лізингу) переходить до лізингоодержувача лише за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами, неоплачених витрат лізингодавця, які виникли у зв`язку з виконанням цього Договору, а також неоплачених штрафних санкцій та невідшкодованих збитків лізингодавця за Договором або за будь-яким іншими договором лізингу, укладеним між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що підтверджується Актом звіряння розрахунків підписаним сторонами.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується відповідачем-1, позивач на виконання умов Договору сплатив на користь ТОВ Український лізинговий фонд 1 554 618,75 грн.

25.08.2016 позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою про підписання Акту звіряння розрахунків за період з 18.05.2013 по 25.08.2016 та здійснення передачі права власності на предмет лізингу позивачу шляхом підписання акту про передачу права власності за умовами Договору, в зв`язку з виконанням своїх зобов`язань за Договором у повному обсязі. Однак, дана вимога залишена відповідачем-1 без задоволення.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивачем сплачено передбачену умовами Договору суму, тоді як відповідач-1, в порушення своїх зобов`язань за Договором, не здійснив передачи права власності на предмет лізингу позивачеві.

З приводу доводів відповідача-1 стосовно того, що за умовами Договору його метою є придбання та передача в користування позивачу предмета лізингу, слід зазначити, що згідно положень чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 1, 9 Закону України Про фінансовий лізинг , ст.ст. 1, 8 Загальних умов Договору за договором фінансового лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користування та після сплати всіх лізингових платежів отримання предмету лізингу у власність.

За таких обставин, лізингодавцем було досягнуто мету укладення Договору, а саме передано у платне володіння та користування предмет лізингу, з подальшим поверненням вартості предмета лізингу, а також винагороди, в той час, як лізингоодеожувач, сплативши всі передбачені умовами Договору платежі, не отримав у власність предмету лізингу.

Разом з цим, як вище згадувалось, 29.11.2016 предмет лізингу було викрадено і в подальшому ПрАТ СК Українська страхова група здійснено виплату страхового відшкодування у сумі 1 060 739 грн на користь відповідача-1.

21.02.2017 між ПрАТ СК Українська страхова група та ТОВ Український лізинговий фонд укладено Договір про передачу майнових прав на ТЗ та переуступку права вимоги на застрахований ТЗ, за умовами якого відповідач - 1 після отримання страхового відшкодування в розмірі 1 060 739 грн передав своє право власності на автомобіль (предмет лізингу), а також відступив своє право вимоги на автомобіль в межах та обсязі належних йому прав станом на момент укладення Договору.

Таким чином, загальний обсяг доходу, що отримав відповідач-1 в результаті укладення Договору становить 2 615 357,75 грн., водночас позивач, всупереч виконаним зобов`язанням зі сплати всіх передбачених Договором лізингових платежів, не отримав у власність предмету лізингу.

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

За приписами чинного законодавства одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (ст. 16 ЦК України ) є відшкодування збитків.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) ( ст. 22 ЦК України).

Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (ст. 225 ГК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем понесено витрати у вигляді сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу з метою набуття автомобіля у власність, проте, віповдіачем-1 всупереч умовам Договору, зокрема, п. 8.4 Договору, не передано у власність позивача предмету лізингу після сплати останнім всіх необхідних платежів за Договором. Тобто, внаслідок протиправної поведінки відповідача-1 мети укладення Договору позивачем не досягнуто.

За змістом ч. 1 ст. 809 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дана норма кореспондується з ч.1 ст. 13 Закону України Про фінансовий лізинг , відповідно до якої з моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором.

Приписами ч. 2 цієї статті визначено, що предмет лізингу та/або пов`язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов`язковість встановлена законом або договором. Витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.

Предмет лізингу, а також пов`язані із виконанням Договору ризики були застраховані за Генеральним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0107-00266 від 12.08.2015.

Сума страхового відшкодування за згаданим договором в результаті викрадення автомобіля склала 1 060 739 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Проте відповідачем-1 не доведено відсутності його вини в неотриманні позивачем у власність предмету лізингу згідно укладеного між ними Договору.

Водночас, загальний обсяг доходу, що отримав відповідач-1 в результаті укладення Договору становить 2 615 357,75 грн.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України), і застосування цих засад полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування мають бути належними і справедливими стосовно усіх суб`єктів цивільних правовідносин та відповідати загальновизнаним нормам обороту. При цьому, концепція добросовісності може використовуватися судом в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила.

Положеннями п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як встановлено матеріали справи, позивачем заявлено до стягнення 1 554 618,75 грн., тобто всю суму сплачених лізингових платежів, яка включає відшкодовану вартість предмету лізингу та винагороду (комісію) лізингодавця нараховану за Договором.

Водночас, оскільки укладений між сторонами Договір не був визнаний недійсним, є чинним на момент розгляду справи, відповідно відсутні підстави для повернення позивачу всієї сплаченої на виконання умов Договору суми.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України Про фінансовий лізинг лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою про передачу права власності на автомобіль 25.08.2016, тобто до моменту викрадення автомобіля, проте відповідач-1 в супереч умов Договору цієї вимоги не задовольнив, а 29.11.2016 автомобіль було викрадено й в подальшому страхове відшкодування за нього отримано відповідачем-1 з відчуженням права власності на згаданий автомобіль на користь третьої особи, що унеможливило отримання позивачем предмета лізингу у власність.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що завданий позивачу збиток в зв`язку з невиконаннями умов Договору, співпадає із сумою страхового відшкодування за викрадений автомобіль та становить 1 060 739,00 грн.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону України Про фінансовий лізинг лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

З огляду на наведене,вищезгадані приписи чинного законодавства, наявність протиправної поведінки відповідача-1, яка полягає у неналежному виконанні умов Договору щодо передачі предмета лізингу у власність позивача й фактичному позбавленні позивача можливості отримати те, на що він розраховував при укладенні Договору, апеляційний суд дійшов висновку, що завданий позивачу збиток підлягає відшкодуванню, відтак позов - задоволенню в частині стягнення з відповідача-1 1 060 739,00 грн., відповідно в іншій частині цих вимог слід відмовити.

З приводу вимог до відповідача-2, слід зазначити, що оскільки позивач наполягав на порушенні його прав відповідачем-2, то місцевий суд правомірно не припинив провадження у справі, а відмовив у задоволенні позову за недоведеністю порушення прав, адже за Договором відступлення права вимоги №1 від 17.03.2017 між відповідачем-1 та відповідачем-2, право вимоги за Договором не передано, а повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні направлене позивачу помилково, що підтверджується підписаним обома відповідачами листом. Доказів на спростування цього матеріли справи не містять.

Посилання апелянта на ряд постанов Верховного Суду та Вищого господарського суду не заслуговують на увагу, адже в цих постановах встановлено інші фактичні обставини, відмінні від даної справи, а тому така практика не може бути застосована до спірних правовідносин.

Доводи апелянта щодо неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 у справі № 910/10191/17 - без змін.

Матеріали справи № 910/10191/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.05.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко