Ухвала

від 25.10.2019 по справі 910/10191/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/10191/17

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткача І.В. - головуючого, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

представників учасників справи:

позивача - Плагун Л.С., Тютєрєва В.В.,

відповідача-1 - Тараненко Г.Ю., Максимченко І.В.,

відповідача-2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 (головуючий суддя Дикунська С.Я., судді Жук Г.А., Мальченко А.О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018

(суддя Шкурдова Л.М.)

у справі №910/10191/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київлайн"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"

про стягнення 1 554 618,75 грн,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київлайн" (далі - ТОВ "Київлайн") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (далі - ТОВ "Український лізинговий фонд") та Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (далі - ТОВ "УЛФ-Фінанс") про стягнення 1 554 618,75 грн.

Позивач, посилаючись на ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, стверджував, що відповідачі зобов`язані повернути сплачені лізингові платежі у сумі 1 554 618,75 грн, оскільки лізингодавець вчасно не виконав зобов`язання щодо переоформлення права власності на предмет лізингу.

29 листопада 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 1 060 739, 00 грн суми боргу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

07 травня 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що на виконання договору фінансового лізингу відповідач-1 отримав 2 615 357,75 грн (1 554 618,75 грн лізингових платежів від позивача та 1 060 739,00 грн страхового відшкодування від ПАТ "СК "Українська страхова компанія"), не передав у власність позивача предмет лізингу відповідно до його вимоги, а після отримання страхового відшкодування за викрадений автомобіль передав право власності на автомобіль страховій компанії, що унеможливило отримання позивачем предмета лізингу у власність.

З огляду на встановлені обставини (наявність у позивача збитків, протиправність поведінки відповідача-1, яка полягає в неналежному виконанні умов договору щодо своєчасної передачі предмета лізингу у власність позивача) та недоведеність відповідачем-1 обставин відсутності своєї вини, суди попередніх інстанцій, керуючись нормами пункту 4 частини 1 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 22, 611, частини 1 статті 623 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, дійшли висновку, що лізингодавець зобов`язаний відшкодувати лізингоодержувачу збитки у розмірі 1 060 739,00 грн, що дорівнює сумі страхового відшкодування, виплаченого за викрадений автомобіль.

01.07.2019 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі №910/10191/17 за касаційною скаргою ТОВ "Український лізинговий фонд".

11.09.2019 ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справу №910/10191/17 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до приписів частини 2 статті 302 ГПК України.

Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2019 справу №910/10191/17 прийнято до розгляду.

Склад об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду змінився, що підтверджується Витягами з протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 22.10.2019, які наявні в матеріалах справи.

Під час підготовки справи до розгляду встановлено, що господарські суди попередніх інстанцій керуючись нормами пункту 4 частини 1 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 22, 611, частини 1 статті 623 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, дійшли висновку, що лізингодавець зобов`язаний відшкодувати лізингоодержувачу збитки у розмірі 1 060 739,00 грн, що дорівнює сумі страхового відшкодування, виплаченого за викрадений автомобіль.

Отже, частково задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з інших підстав ніж ті, які заявлені позивачем у позовній заяві (ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Водночас Верховним Судом встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.03.2019 справу №917/1739/17 разом із касаційною скаргою Кременчуцької міської ради Полтавської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

В ухвалі Верховного Суду зазначено, що саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку Суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - "суд знає закон", при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

З огляду на викладене, Суд погодився з правовою позицією, викладеною Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 03.06.2019 у справі №712/3273/18. Так, залишаючи без змін оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, касаційний суд зазначив, що встановивши відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власнику земельної ділянки та обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права (у вигляді відшкодування збитків, а не стягнення коштів у зв`язку з їх збереженням без достатньої правової підстави), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у позові.

Оскільки Суд вважав за необхідне відступити від висновку щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (у тому випадку, якщо це призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту), що викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №686/18993/17-ц (провадження №61-48870св18), а також подібних висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі №922/210/15, від 18.05.2016 у справі №922/51/15 та від 18.05.2016 у справі №922/228/15, справа №917/1739/17 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 призначено справу №917/1739/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на 30 жовтня 2019 року.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Враховуючи викладене, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зупинення провадження за касаційною скаргою, поданою у справі №910/10191/17, до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №917/1739/17.

Керуючись статтями 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Зупинити розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 у справі №910/10191/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №917/1739/17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Баранець

І. Булгакова

Т. Дроботова

Л. Катеринчук

Б. Львов

К. Пільков

В. Селіваненко