Рішення

від 10.05.2019 по справі 826/16776/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 травня 2019 року № 826/16776/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Віта Нова ДоГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ввід 30 липня 2018 року №0039921404, - В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Віта Нова (далі по тексту - позивач ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення форми Р від 30 липня 2018 року №0039921404, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю Віта Нова грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 163 358,00 грн., а також накладено штрафні санкції у розмірі 81 679,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що всі первинні документи в повній мірі відповідають вимогам до первинних документів, встановленим чинним законодавством та свідчать про реальний рух активів під час господарських операцій з контрагентами за договорами. Також, у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту за операціями з контрагентами, оскільки на момент вчинення господарських операцій контрагенти зареєстровані платниками ПДВ і мають право видавати податкові накладні. Крім того, результати робіт контрагентів були використані позивачем у своїй господарській діяльності, що додатково вказує на товарний характер операцій за договорами між позивачем та контрагентами.

На думку представника позивача, сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили. Також, протокол допиту директора Товариства з обмеженою відповідальністю Івамар Трейд в рамках кримінального провадження №32017100100000090 від 07 жовтня 2017 року безпідставно врахований відповідачем на підтвердження нереальності господарських операцій за договором між позивачем та вказаним товариством.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки відсутність обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що відповідно свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення господарських операцій. Додатково представник податкового органу повідомив, що з урахуванням змісту і специфіки вказаних операцій, які передбачають наявність основних засобів, об`єктів оподаткування, специфічних умов для надання послуг, необхідних виробничих потужностей, вбачається відсутність об`єктивно необхідних умов для реального здійснення задокументованих між Товариством з обмеженою відповідальністю Івамар Трейд та позивачем господарських операцій щодо надання послуг.

Крім того, представник контролюючого органу зазначив, що банківські рахунки контрагентів, реквізити яких вказані у договорах, укладених позивачем із контрагентами, відкриті ними у банківських установах після підписання договорів.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій стверджує, що відповідач посилається на обставини та докази, а саме відомості з АІС Податковий блок щодо банківських рахунків контрагентів, які не були використані ним у акті перевірки як докази нереальності операцій позивача з контрагентами.

Додатково представник позивача повідомив, що відповідач не може ставити під сумнів господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю Івамар Трейд , за результатом яких були виписані податкові накладні, адже у випадку існування будь-яких сумнівів щодо факту здійснення операції податкова накладна повинна бути заблокована електронною системою блокування податкових накладних.

Також, на переконання позивача, вирок Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 лютого 2017 року по справі №335/13457/16-к не містить положень, які б свідчили про здійснення фіктивних господарських операцій саме з позивачем, а сам факт наявності вироку не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Експопоставка .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2018 року клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін залишено без задоволення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В період з 26 червня 2018 року по 04 липня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі направлення від 26 червня 2018 року №1087/26-15-14-04-05, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 21 червня 2018 року №10244 проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Віта Нова з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Експопоставка (код 39828473) за жовтень 2015 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю Івамар Трейд (код 41380072) за серпень 2017, вересень 2017 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 11 липня 2018 року №671/26-15-14-04-05/30726916.

Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на вересень 2017 року на загальну суму 163 358,00 грн., а саме: за жовтень 2015 року - 35 766,00 грн., за серпень 2017 року - 75 032,00 грн.; за вересень 2017 року - 52 560,00 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних не підтверджено поставки послуг за ланцюгом постачання.

Також, в ході проведення перевірки використано податкову інформацію, надану Вишгородською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, відповідно до якої у контрагентів відсутні необхідні умови для надання послуг, а саме: відсутні трудові ресурси; відсутні основні засоби; відсутні виробничі потужності; відсутність орендованих чи власних приміщень; відсутня інформація щодо залучення контрагентами стороннього трудового ресурсу та основних засобів.

Перевіряючі також прийшли до висновку про відсутність документів, які б фактично підтверджували надання послуг (звітів про надання поліграфічних послуг (фальцовка та брошюровка), калькуляцій з зазначенням ресурсів, у яких би зазначалось використання трудових ресурсів часу, обсягів та місця надання, виду надання послуг та інших первинних документів, підтверджуючих реальність здійснення, отримання наведених в актах послуг).

Крім того, акт перевірки містить посилання на вирок Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 лютого 2017 року у справі №335/13457/16-к в межах кримінального провадження №32015080000000077 від 27 листопада 2015 року.

На підставі вказаного акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві 30 липня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0039521404, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Віта Нова збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 245 037,00 грн., в т.ч. за основним зобов`язанням 163 358,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 81 679,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення останнє залишено без змін.

Незгода позивача із даним податковим повідомленням-рішенням від 30 липня 2018 року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов`язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення фактично вчинених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованt в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №88), встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до пункту 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; рух активів у процесі здійснення господарської операції; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

З наявних матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Експопоставка (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Віта Нова укладено договір №7/2015 від 21 вересня 2015 року, умовами якого передбачено, що виконавець бере на себе зобов`язання виконувати для замовника поліграфічні роботи та послуги, а замовник оплачувати поліграфічні роботи та послуги шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Пунктом 2.1 даного договору передбачено, що ціни на поліграфічні роботи та послуги визначаються у безготівковій формі, погоджуються сторонами та зазначаються у рахунках, які виставляються виконавцем замовнику.

Розрахунок між виконавцем та замовником проводиться у вигляді 100% оплати на розрахунковий рахунок виконавця протягом 45 банківських днів з моменту відвантаження продукції на склад замовника (пункт 2.2 договору).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано до суду копію акту надання послуг від 26 жовтня 2015 року №2607 на суму 139 398,00 грн., рахунку на оплату №2607 від 26 жовтня 2015 року на суму 139 398,00 грн., податкової накладної від 26 жовтня 2015 року №2607 на суму 139 398,00 грн., акт надання послуг від 28 жовтня 2015 року №2804 на суму 70 812,00 грн., рахунку на оплату від 28 жовтня 2015 року №2804 на суму 70 812,00 грн., податкової накладної від 28 жовтня 2015 року №2804 від 70 812,00 грн., які підписані та скріплені печатками сторін договору.

Також, 21 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Експопоставка (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Віта Нова (покупець) укладено договір №8/2015, відповідно до умов якого продавець бере на себе зобов`язання забезпечити покупця поліграфічною продукцією, а покупець оплачувати поліграфічною продукцією шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Вимогами пункту 2.1 договору передбачено, що ціни на поліграфічну продукцію встановлюються в безготівкових гривнях, погоджуються сторонами та вказуються в рахунках, які виставляються продавцем покупцю.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що розрахунки між покупцем та продавцем здійснюються у вигляді 100 % оплати на розрахунковий рахунок продавця протягом 45 банківських днів в моменту відвантаження продукції на склад покупця.

Відповідно до пункту 3.1 договору якість продукції повинна відповідати вимогам покупця і прийнятим для продукції, яка поставляється, ДСТУ.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткову накладну №2702 від 27 жовтня 2017 року на суму 4 387,64 грн., рахунок на оплату №2702 від 27 жовтня 2015 року на суму 4 387,64 грн.; податкову накладну від 27 жовтня 2015 року №2702 на суму 4 387,64 грн., платіжного доручення №182 від 02 листопада 2015 року на суму 214 597,64 грн., тобто розрахунок за надані послуги згідно двох договорів від 21 вересня 2015 року, а також витяги з картки рахунку 631 за жовтень 2015 року.

29 червня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Івамар Трейд (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Віта Нова (замовник) укладено договір №16/2017, умовами якого передбачено, що виконавець бере на себе зобов`язання виконати для замовника поліграфічні послуги і роботи, а замовник оплачує роботи і послуги шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Пунктами 2.1 та 2.2 договору визначено, що ціни на поліграфічні роботи та послуги встановлюються в безготівкових гривнях, погоджуються сторонами та вказуються в рахунках, які виставляються продавцем покупцю. Розрахунки між покупцем та продавцем здійснюються у вигляді 100 % оплати на розрахунковий рахунок продавця протягом 45 банківських днів в моменту відвантаження продукції на склад покупця.

В подальшому, 13 вересня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Івамар Трейд (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Прайм Груп Плюс (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Віта Нова (боржник) укладено договір №130901 про переуступання права вимоги, пунктом 1.1 якого передбачено, що первісний кредитор передає належне йому права вимоги згідно з договором про надання послуг №16/2017 від 29 червня 201 року з боржником, а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором.

Вимогами пункту 1.3 договору передбачено, що боржник заявляє про свою згоду на заміну первісного кредитора до договору на нового кредитора і підтверджує наявність у нього грошового зобов`язання перед первісним кредитором у розмірі 288 714,93 грн.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано до суду копії: акту надання послуг №505 від 25 вересня 2017 року на суму 173 296,00 грн., рахунку на оплату №505 від 25 вересня 2017 року на суму 178 296,00 грн., податкової накладної від 25 вересня 2017 року №505 на суму 178 296,00 грн., акту надання послуг №504 від 26 вересня 2017 року на суму 84 312,00 грн., рахунку на оплату №504 від 26 вересня 2017 року на суму 84 312,00 грн., податкової накладної №504 від 26 вересня 2017 року на суму 84 312,00 грн., акту надання послуг №524 від 28 вересня 2017 року на суму 52 752,00 грн., рахунку на оплату №524 від 28 вересня 2017 року на суму 52 752,00 грн., податкової накладної №524 від 28 вересня 2017 року на суму 52 752,00 грн., акту надання послуг №457 від 31 серпня 2017 року на суму 113 736,00 грн., рахунку на оплату №457 від 31 серпня 2017 року на суму 113 736,00 грн., податкової накладної №457 від 31 серпня 2017 року на суму 113 736,00 грн., акту надання послуг №437 від 29 серпня 2017 року на суму 182 784,00 грн., рахунку на оплату №437 від 29 серпня 2017 року на суму 182 784,00 грн., податкової накладної №437 від 29 серпня 2017 року на загальну суму 182 784,00 грн., рахунку на оплату №436 від 28 серпня 2017 року на суму 153 672,00 грн., податкової накладної №436 від 28 серпня 2017 року на загальну суму 153 672,00 грн., платіжних доручень на загальну суму 476 837,07 грн.

Так, суд не бере до уваги посилання відповідача в акті перевірки на матеріали досудового розслідування, а саме на протокол допиту свідка - директора та засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Івамар Трейд ОСОБА_1 , оскільки він не може розцінюватись як належний та достатній доказ безтоварності проведених господарських операцій. Такі протоколи є лише матеріалом кримінального провадження. Матеріали таких проваджень, порушених за фактом наявності ознак фіктивного підприємництва контрагентів позивача не є доказом безтоварності операцій.

Крім того, кримінально-процесуальне законодавство надає право особі, відносно якої проводиться допит, відмовитися від раніше наданих свідчень або їх змінити, а тому, за встановлених обставин, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції, такий протокол допиту не може бути беззастережним та належним доказом у спірних правовідносинах.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили.

Стосовно посилання податкового органу на вирок Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 лютого 2017 року в справі №335/13457/16-к щодо кримінального провадження №32015080000000077 від 27 листопада 2015 року, яким посадову особу контрагента визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 27 частини 2 статті 205 Кримінального кодексу України та призначено покарання у вигляді штрафу, суд зазначає наступне.

Наявний вирок щодо посадової особи контрагента (Товариства з обмеженою відповідальністю Експопоставка ) не визначає, що всі без виключення операції суб`єктів господарювання є фіктивними та не здійснено аналізу взаємовідносин з контрагентом позивача, а тому такий вирок не може бути прийнятий як беззаперечний доказ безтоварності господарських операцій.

Крім того, суд звертає увагу, що в акті перевірки не міститься персоніфікованих відомостей стосовно посадової особи контрагента позивача, що не може достовірно свідчити, що даний вирок прийнято відносно особи, яка підписувала первинні документи на виконання умов договорів, укладених з позивачем.

Також, обставини взаємовідносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Експопоставка зазначеним вироком не досліджувались, не зазначався та не перевірявся фактичний рух активів, реальність здійснення господарських операцій та можливість проведення поставок товару чи виконання робіт між вказаними підприємствами.

За певних обставин докази, отримані в межах кримінального судочинства, в т.ч під час досудового розслідування, мають враховуватися адміністративними судами, однак такі докази в жодному разі не мають наперед встановленої сили для суду та мають оцінюватися з урахуванням вимог належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення у справі. Крім того, має бути забезпечено право особи, що є стороною адміністративного спору та проти якої може свідчити даний доказ, на надання пояснень та заперечень стосовно нього.

Сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили. Вироками у кримінальних справах, які набрали законної сили, встановлюється об`єктивна сторона складу злочинів посадових осіб контрагентів платника податків. Судам, аналізуючи зміст вироку, необхідно встановити чи були дії таких контрагентів спрямовані на реальне настання наслідків або лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій, а також дослідити ким саме і у який період підписано первинні документи, які підтверджують факт понесення витрат, тощо.

Один лише факт здійснення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26 червня 2018 року у справі №826/24815/15.

Між тим, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв`язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договору), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718.

Так, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

До того ж, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов`язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, в матеріалах справи є достатньо доказів, які свідчать про існування всіх необхідних підстав для формування податкового кредиту, зокрема, наявність у платника податку-покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у позивача як платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Таким чином, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання правочину, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

В частині доводів представника відповідача, викладених у відзиві на адміністративний позов, щодо відкриття контрагентами позивача банківських рахунків, реквізити яких вказані у договорах, після їх укладення, суд зазначає наступне.

Так, частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В акті перевірки відсутні вказані відомості, оскільки вони встановлені податковим органом на підставі відомостей з АІС Податковий блок після проведення перевірки позивача, а відтак з урахуванням вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути підставою для обґрунтування правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного рішення.

Крім того, оформлення договірних відносин між суб`єктами господарювання регламентується Цивільним кодексом України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (статті 204 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків як і не було надано належних доказів, які свідчать про невідповідність первинних документів.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Таким чином, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, оцінюючи докази надані учасниками кожного окремо та в їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про безтоварність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Як встановлено судом, господарські операції позивача з контрагентами здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, з огляду на персональну відповідальність платника податків, суд вважає, що висновки акту перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є помилковими.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,

та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем наведено обґрунтовані доводи та надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, в той час як відповідачем не доведено правомірність його прийняття з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2018 року №0039921404 та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Віта Нова задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення форми Р від 30 липня 2018 року №0039921404, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Віта Нова (04060, місто Київ, вулиця Котовського, будинок 23, квартира 55, код ЄДРПОУ 30726916) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 675, 56 (три тисячі шістсот сімдесят п`ять гривень 56 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко