Постанова

від 17.09.2019 по справі 826/16776/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16776/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко А.І. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Чаку Є.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Нова" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0039921404 від 30.07.2018, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віта Нова" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення форми "Р" від 30 липня 2018 року №0039921404, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Віта Нова" грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 163 358,00 грн., а також накладено штрафні санкції у розмірі 81 679,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, в період з 26 червня 2018 року по 04 липня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі направлення від 26 червня 2018 року №1087/26-15-14-04-05, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 21 червня 2018 року №10244 проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Нова" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Експопоставка" (код 39828473) за жовтень 2015 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Івамар Трейд" (код 41380072) за серпень 2017, вересень 2017 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 11 липня 2018 року №671/26-15-14-04-05/30726916.

Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на вересень 2017 року на загальну суму 163 358,00 грн., а саме: за жовтень 2015 року - 35 766,00 грн., за серпень 2017 року - 75 032,00 грн.; за вересень 2017 року - 52 560,00 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних не підтверджено поставки послуг за ланцюгом постачання.

Також, в ході проведення перевірки використано податкову інформацію, надану Вишгородською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, відповідно до якої у контрагентів відсутні необхідні умови для надання послуг, а саме: відсутні трудові ресурси; відсутні основні засоби; відсутні виробничі потужності; відсутність орендованих чи власних приміщень; відсутня інформація щодо залучення контрагентами стороннього трудового ресурсу та основних засобів.

Перевіряючі також прийшли до висновку про відсутність документів, які б фактично підтверджували надання послуг (звітів про надання поліграфічних послуг (фальцовка та брошюровка), калькуляцій з зазначенням ресурсів, у яких би зазначалось використання трудових ресурсів часу, обсягів та місця надання, виду надання послуг та інших первинних документів, підтверджуючих реальність здійснення, отримання наведених в актах послуг).

Крім того, акт перевірки містить посилання на вирок Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 лютого 2017 року у справі №335/13457/16-к в межах кримінального провадження №32015080000000077 від 27 листопада 2015 року.

На підставі вказаного акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві 30 липня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0039521404, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Віта Нова" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 245 037,00 грн., в т.ч. за основним зобов`язанням 163 358,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 81679,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення останнє залишено без змін.

Незгода позивача із даним податковим повідомленням-рішенням від 30 липня 2018 року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, зазначив, що позивачем наведено обґрунтовані доводи та надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, в той час як відповідачем не доведено правомірність його прийняття з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, а тому суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2018 року №0039921404 та наявність підстав для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, аргументуючи свою позицію наступним.

Як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експопоставка" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віта Нова" укладено договір №7/2015 від 21 вересня 2015 року, умовами якого передбачено, що виконавець бере на себе зобов`язання виконувати для замовника поліграфічні роботи та послуги, а замовник оплачувати поліграфічні роботи та послуги шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано до суду копію акту надання послуг від 26 жовтня 2015 року №2607 на суму 139 398,00 грн., рахунку на оплату №2607 від 26 жовтня 2015 року на суму 139 398,00 грн., податкової накладної від 26 жовтня 2015 року №2607 на суму 139 398,00 грн., акт надання послуг від 28 жовтня 2015 року №2804 на суму 70 812,00 грн., рахунку на оплату від 28 жовтня 2015 року №2804 на суму 70 812,00 грн., податкової накладної від 28 жовтня 2015 року №2804 від 70 812,00 грн., які підписані та скріплені печатками сторін договору.

21 вересня 2015 року також між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експопоставка" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віта Нова" (покупець) укладено договір №8/2015, відповідно до умов якого продавець бере на себе зобов`язання забезпечити покупця поліграфічною продукцією, а покупець оплачувати поліграфічною продукцією шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткову накладну №2702 від 27 жовтня 2017 року на суму 4 387,64 грн., рахунок на оплату №2702 від 27 жовтня 2015 року на суму 4 387,64 грн.; податкову накладну від 27 жовтня 2015 року №2702 на суму 4 387,64 грн., платіжного доручення №182 від 02 листопада 2015 року на суму 214 597,64 грн., тобто розрахунок за надані послуги згідно двох договорів від 21 вересня 2015 року, а також витяги з картки рахунку 631 за жовтень 2015 року.

29 червня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Івамар Трейд" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віта Нова" (замовник) укладено договір №16/2017, умовами якого передбачено, що виконавець бере на себе зобов`язання виконати для замовника поліграфічні послуги і роботи, а замовник оплачує роботи і послуги шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

В подальшому, 13 вересня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Івамар Трейд" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм Груп Плюс" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віта Нова" (боржник) укладено договір №130901 про переуступання права вимоги, пунктом 1.1 якого передбачено, що первісний кредитор передає належне йому права вимоги згідно з договором про надання послуг №16/2017 від 29 червня 201 року з боржником, а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором.

Вимогами пункту 1.3 договору передбачено, що боржник заявляє про свою згоду на заміну первісного кредитора до договору на нового кредитора і підтверджує наявність у нього грошового зобов`язання перед первісним кредитором у розмірі 288 714,93 грн.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано до суду копії: акту надання послуг №505 від 25 вересня 2017 року на суму 173 296,00 грн., рахунку на оплату №505 від 25 вересня 2017 року на суму 178 296,00 грн., податкової накладної від 25 вересня 2017 року №505 на суму 178 296,00 грн., акту надання послуг №504 від 26 вересня 2017 року на суму 84 312,00 грн., рахунку на оплату №504 від 26 вересня 2017 року на суму 84 312,00 грн., податкової накладної №504 від 26 вересня 2017 року на суму 84 312,00 грн., акту надання послуг №524 від 28 вересня 2017 року на суму 52 752,00 грн., рахунку на оплату №524 від 28 вересня 2017 року на суму 52 752,00 грн., податкової накладної №524 від 28 вересня 2017 року на суму 52 752,00 грн., акту надання послуг №457 від 31 серпня 2017 року на суму 113 736,00 грн., рахунку на оплату №457 від 31 серпня 2017 року на суму 113 736,00 грн., податкової накладної №457 від 31 серпня 2017 року на суму 113 736,00 грн., акту надання послуг №437 від 29 серпня 2017 року на суму 182 784,00 грн., рахунку на оплату №437 від 29 серпня 2017 року на суму 182 784,00 грн., податкової накладної №437 від 29 серпня 2017 року на загальну суму 182 784,00 грн., рахунку на оплату №436 від 28 серпня 2017 року на суму 153 672,00 грн., податкової накладної №436 від 28 серпня 2017 року на загальну суму 153 672,00 грн., платіжних доручень на загальну суму 476 837,07 грн.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України , податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України ).

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентом, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платник ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов`язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами у повному обсязі підтверджується реальність здійснених господарських операцій при придбанні послуг у контрагентів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дослідженні господарські операції по правочинах між позивачем та контрагентами були реально (фактично) здійснені, що повністю підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, такі операції пов`язані з господарською діяльністю підприємства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб`єктністю, а висновок відповідача про безтоварність укладених правочинів є таким, що не відповідає дійсності, та не ґрунтується на нормах законодавства України, а ґрунтуються на припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами, останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податків на додану вартість.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання доходу, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем документи є належними доказами виконання контрагентом умов договорів, оскільки, враховуючи вимоги ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надані позивачем первинні бухгалтерські документи, відповідають вимогам ст.9 вищенаведеного Закону.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що факт отримання позивачем товару (послуг), оплати його вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача.

Твердження контролюючого органу про відсутність факту реальності господарських операцій позивача з контрагентами були спростовані наявними доказами в матеріалах справи, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованого позивачем податку, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування на податок на додану вартість.

Стосовно посилання податкового органу на вирок Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 лютого 2017 року в справі №335/13457/16-к щодо кримінального провадження №32015080000000077 від 27 листопада 2015 року, яким посадову особу контрагента визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 27 частини 2 статті 205 Кримінального кодексу України та призначено покарання у вигляді штрафу, суд зазначає наступне.

Наявний вирок щодо посадової особи контрагента (Товариства з обмеженою відповідальністю "Експопоставка") не визначає, що всі без виключення операції суб`єктів господарювання є фіктивними та не здійснено аналізу взаємовідносин з контрагентом позивача, а тому такий вирок не може бути прийнятий як беззаперечний доказ безтоварності господарських операцій.

Крім того, суд звертає увагу, що в акті перевірки не міститься персоніфікованих відомостей стосовно посадової особи контрагента позивача, що не може достовірно свідчити, що даний вирок прийнято відносно особи, яка підписувала первинні документи на виконання умов договорів, укладених з позивачем.

Також, обставини взаємовідносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експопоставка" зазначеним вироком не досліджувались, не зазначався та не перевірявся фактичний рух активів, реальність здійснення господарських операцій та можливість проведення поставок товару чи виконання робіт між вказаними підприємствами.

Сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили. Вироками у кримінальних справах, які набрали законної сили, встановлюється об`єктивна сторона складу злочинів посадових осіб контрагентів платника податків. Судам, аналізуючи зміст вироку, необхідно встановити чи були дії таких контрагентів спрямовані на реальне настання наслідків або лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій, а також дослідити ким саме і у який період підписано первинні документи, які підтверджують факт понесення витрат, тощо.

Один лише факт здійснення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26 червня 2018 року у справі №826/24815/15.

Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи є достатньо доказів, які свідчать про існування всіх необхідних підстав для формування податкового кредиту, зокрема, наявність у платника податку-покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у позивача як платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Отже позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання правочину, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків як і не було надано належних доказів, які свідчать про невідповідність первинних документів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Чаку Є.В.