Постанова

від 07.05.2019 по справі 922/3094/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2019 р. Справа № 922/3094/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

апелянта - Тамазликар Л.Й. на підставі довіреності №8 від 25.02.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №7159/10 від 07.12.2018,

позивача - не з'явився,

1-го відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Новопокровський КХП" (вх.№866Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2019, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Калініченко Н.В., час проголошення рішення - 11:45год., дата складання повного тексту рішення - 25.02.2019, у справі №922/3094/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини", м. Харків,

до 1-го відповідача Приватного підприємства "Агропромисловий холдинг", м. Краматорськ, 2-го відповідача Державного підприємства "Новопокровський КХП", смт. Новопокровка,

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Агропромисловий Холдинг", Державного підприємства "Новопокровський КХП" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1-22/11 від 22.11.2016; судові витрати просить покласти на відповідачів.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюваний договір був укладений директором ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" з перевищенням повноважень, що передбачені укладеним з директором позивача контрактом.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.02.2019 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позивачем не доведено факту відсутності подальшого схвалення оспорюваного договору про відступлення права вимоги.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, 2-й відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати договір про відступлення права вимоги №1-22/11 від 22.11.2016 недійсним.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не надано належну оцінку тим фактам, що директор ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" був обмежений укладеним, відповідно до підпункту 9.2.7. Статуту трудовим контрактом №1/16 від 14.11.2016, вчиняти певні види господарських договорів; ОСОБА_1 перебуваючи на посаді керівника ДП "Новопокровський КХП", не маючи погодження органу, до сфери управління якого відноситься апелянт, будучи беніфіціаром ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" та ПП "Агропромисловий Холдинг", був заінтересований в укладенні правочину.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Новопокровський КХП" на рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2019 у справі №922/3094/18; встановлено учасникам справи строк до 22.04.2019 для подання до суду відзивів на апеляційну скаргу з доказами надсилання відзивів апелянту; призначено справу до розгляду на 07.05.2019 о 10:00год.

У встановлений судом строк відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2019, у зв'язку з відпусткою судді Лакізи В.В., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 07.05.2019 представник апелянта оголосив доводи апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати договір про відступлення права вимоги №1-22/11 від 22.11.2016 недійсним.

Інші учасники своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином завчасно повідомлені про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги, про що у матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення 09.04.2019 1-му відповідачу ухвали суду від 02.04.2019 (а.с.239).

Поштовий конверт, який був надісланий судом на адресу позивача, зазначену в апеляційній скарзі та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та позовній заяві, був повернутий до суду 16.04.2019 із зазначенням причини повернення "інші причини - адресат відсутній" (а.с.240-243).

Судова колегія зазначає, що згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання, відсутності адресата.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вжито необхідних заходів щодо належного та завчасного повідомлення учасників справи про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги; під розгляду справи місцевим господарським судом поштова кореспонденція, що надсилалась позивачу, також поверталась до суду як неотримана.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, учасники справи належним чином повідомлені про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги, а неявка у судове засідання представників позивача і 1-го відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, 22.11.2016 між ПП "Агропромисловий холдинг" (первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" (новий кредитор) та Державним підприємством "Новопокровський КХП" (боржник) був укладений договір про відступлення права вимоги №1-22/11.

За умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 договору, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що вже виникла на дату укладання цього договору та належить первісному кредиторові за договором поставки №0145 від 03.07.2015 (основний договір), і стає кредитором за основним договором, укладеним між ПП "Агропромисловий холдинг" та Державним підприємством "Новопокровський комбінат хлібопродуктів".

За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором зі сплати грошових коштів (виникнення грошового зобов'язання зі сплати грошових коштів, виконання грошового зобов'язання, строк виконання якого за умовами основного договору на дату укладання цього договору вже настав) у розмірі 15 000 000, 00грн, а також виконання інших зобов'язань боржника за основним договором.

Договір поставки №0145 від 03.07.2015 не містить заборони щодо зміни кредитора у зобов'язанні.

З моменту укладання даного договору новий кредитор вважається стороною основного договору, а первісний кредитор втрачає всі права за основним договором.

За передане право вимоги до боржника за основним договором, строк якої вже настав, новий кредитор сплачує первісному кредитору компенсацію у розмірі 15 000 000, 00грн, шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок первісного кредитора або іншим не забороненим способом (пункт 3.1 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Оспорюваний договір укладено Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" в особі директора ОСОБА_2, яка діє на підставі Cтатуту.

Пунктом 9.2.7 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини", затвердженого установчими зборами засновників (учасників) протоколом №1 від 07.11.2016 встановлено, що директор зобов'язаний укласти з товариством контракт.

Згідно з пунктом 4.2 трудового контракту №1/16 з директором ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" (в редакції додаткової угоди від 15.11.2016), директор обмежений у праві самостійно без рішення загальних зборів засновників (учасників) приймати рішення, зокрема, укладати будь-які господарські договори, угоди, контракти та інші правочини без письмової згоди загальних зборів власників, на суму яка перевищує 50 000, 00грн.

Таким чином, місцевим судом встановлено, що договір про відступлення права вимоги №1-22/11 від 22.11.2016, з огляду на ціну договору - 15 000 000, 00грн, укладений директором позивача з перевищенням наданих йому контрактом повноважень.

Поряд з цим, суд першої інстанції встановив, що позивач просить суд визнати недійсним договір, який був укладений в 2016 році і відповідно до прямої норми закону - статті 63 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) мав бути включений до річного звіту діяльності позивача за 2016 рік та затверджений загальними зборами товариства. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази скликання ревізійною комісією в 2016 році та 2017 році позачергових загальних зборів учасників, внаслідок виникнення загрози суттєвим інтересам товариства, через виявлення перевищення директором підприємства своїми повноваженнями.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту відсутності подальшого схвалення договору про відступлення права вимоги, відтак, відсутні підстави для визнання даного договору недійсним та задоволення позовних вимог.

Апеляційним господарським судом встановлено, що у вступній частині оспорюваного договору про відступлення права вимоги, зазначено, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" ОСОБА_2 діє на підставі статуту.

Як вбачається із положень Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини", безпосередньо Статутом, у тому числі і пунктом 9.2.7., на який посилається апелянт, обмеження повноважень директора товариства на укладення договору без письмової згоди загальних зборів власників, на суму, яка перевищує 50 000, 00грн, відсутні.

Зокрема, у пункті 9.2.7 Статуту зазначено, що директор товариства обмежений укладати договори на відчуження рухомого та нерухомого майна товариства без попередньої письмової згоди загальних зборів товариства, а також обмежений укладати кредитні договори, договори позики та інші фінансово-кредитні угоди без попередньої письмової згоди загальних зборів товариства.

Проте, у даному випадку укладаючи оспорюваний договір позивач набув право вимоги, а договір про відступлення права вимоги до кредитних угод не належить.

Зазначене спростовує доводи апелянта, що представник позивача діяв з перевищенням повноважень, визначених статутними документами, оскільки, як зазначено вище, Статутом позивача не встановлено обмеження повноважень директора товариства на укладення договору про відступлення права вимоги без попередньої письмової згоди загальних зборів товариства; а також не встановлено обмеження на укладення правочину на суму, яка перевищує 50 000, 00грн, без письмової згоди загальних зборів власників, такі обмеження передбачені пунктом 4.2 трудового контракту №1/16 (в редакції додаткової угоди від 15.11.2016), укладеного з директором ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини".

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що договір про відступлення права вимоги не містить строку чи конкретної дати, коли за передане право вимоги до боржника за основним договором, новий кредитор має сплатити первісному кредитору компенсацію у розмірі 15млн.грн.

Згідно наявних у матеріалах справи пояснень ОСОБА_2 , наданих засновникам ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини", новий кредитор свої зобов'язання за договором про відступлення права вимоги не виконував.

Апеляційним господарським судом встановлено, що боржник не заперечує дійсність основного договору і наявність у нього заборгованості по основному договору; як вказує боржник у відзиві на позовну заяву, поданому суду першої інстанції, боржник не знав про обмеження директора позивача, які містяться у контракті, щодо укладення договорів на суму, яка перевищує 50 000, 00грн.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" та ПП "Агропромисловий холдинг" є колишній генеральний директор ДП "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" ОСОБА_1 , який підписав оспорюваний договір у власних інтересах без погодження з органом управління підприємства, чим завдав шкоди правам та інтересам апелянта.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Викладені в апеляційній скарзі доводи боржника щодо перевищення повноважень директором боржника (апелянта) при підписанні оспорюваного правочину, як і доводи, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" та ПП "Агропромисловий холдинг" є колишній генеральний директор ДП "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" ОСОБА_1 , не були предметом розгляду суду першої інстанції, оскільки такі доводи не надавались суду ані позивачем, ані апелянтом, що підтвердив також представник апелянта у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 07.05.2019.

Поряд з цим, за приписами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не приймає і не розглядає зазначені доводи апелянта.

Більше того, апелянт не надає суду пояснень, в чому полягає завдана шкода правам та інтересам апелянта укладенням оспорюваного договору, оскільки звертаючись з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яким відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог, апелянт, поряд з цим, не оспорює і не надає суду доказів оспорення ним дійсності основного договору поставки, права вимоги за яким право вимоги було передано, і наявності заборгованості за ним.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що за загальним правилом, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника (стаття 516 Цивільного кодексу України), оскільки фактично не впливає на обсяг та характер заборгованості, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги, вже існує. Апелянт не надав суду жодних доказів порушення його прав та інтересів, а із матеріалів справи цього не вбачається.

Доводи апелянта щодо намірів ОСОБА_1 здійснити із залученням учасників даної справи фіктивні господарські операції не приймаються апеляційним господарським судом як такі, що не підтверджуються матеріалами справи, в яких відповідне судове рішення щодо цих обставин відсутнє.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При цьому вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення, невизнання або оспорення прав чи законних інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або законних інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

Звертаючись з позовною заявою про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним, позивач свої вимоги мотивує тим, що оспорюваний договір був укладений директором ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" з перевищенням повноважень, встановлених у контракті, укладеного з директором позивача.

Судова колегія зазначає, що у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-59гс14 зроблено наступний висновок: правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України; правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину; схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/1163/17.

Як встановлено місцевим господарським судом, позивачем не доведено факту відсутності подальшого схвалення договору про відступлення права вимоги, і апелянт такі встановлені судом першої інстанції обставини не спростовує.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту "і" частини 5 статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства", до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

У спірних правовідносинах апеляційним господарським судом було встановлено, що Статутом позивача не встановлено обмеження повноважень директора товариства на укладення договору про відступлення права вимоги; обмеження укладати правочини на суму, що перевищують 50 000, 00грн, передбачені пунктом 4.2 трудового контракту №1/16 (в редакції додаткової угоди від 15.11.2016), укладеного з директором ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини".

В оспорюваному договорі зазначено, що директор позивача діяла на підставі Статуту, відтак, наведене свідчить про обізнаність інших сторін даного договору, у тому числі і апелянта, саме з умовами статуту у частині, яка стосується відповідних повноважень.

Матеріалами справи також не підтверджується і позивачем таких доказів суду не надано, щодо наявності певних обмежень повноважень директора позивача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги.

Крім того, судова колегія зазначає, що з огляду на положення статей 92, 241 Цивільного кодексу України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень, а також відсутності подальшого схвалення правочину.

При цьому, сам боржник в місцевому господарському суді наголошував, що не знав про обмеження директора позивача, які містяться у контракті, щодо укладення договорів на суму, яка перевищує 50 000, 00грн.

Тобто, для боржника, який уклав оспорюваний договір, обмеження повноважень щодо представництва позивача, у тому числі й повноважень його виконавчого органу, загалом не мають юридичної сили, хоча й відповідні обмеження згідно умов контракту існували на момент укладення договору.

Поряд з цим, апеляційним господарським судом не встановлено порушення прав апелянта оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, оскільки згідно матеріалів справи, боржник не заперечує дійсність основного договору і наявність у нього заборгованості по основному договору. Як зазначено вище, заміна кредитора у зобов'язанні фактично не впливає на обсяг та характер заборгованості, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги у боржника вже існувала.

Поза увагою апеляційного господарського суду не може залишитись той факт, що договір про відступлення права вимоги взагалі не містить строку чи конкретної дати, коли за передане право вимоги до боржника за основним договором, новий кредитор мав сплатити первісному кредитору компенсацію у розмірі 15млн.грн. Згідно матеріалів справи і апелянтом доказів іншого не надано, новий кредитор свої зобов'язання за договором про відступлення права вимоги не виконував.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта, що судом першої інстанції не було надано належну оцінку тим фактам, що директор ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" був обмежений трудовим контрактом №1/16 від 14.11.2016, вчиняти певні види господарських договорів, оскільки така оцінка була належним чином надана місцевим господарським судом, про що зазначено в описовій та мотивувальній частинах рішення; суд першої інстанції встановив, що директор позивача діяла з перевищенням встановлених контрактом повноважень, що однак, не спростовує вірного висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 18.02.2019 у справі №922/3094/18 слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Новопокровський КХП" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2019 у справі №922/3094/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України

Повний текст постанови складено 15.05.2019.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя О.В. Плахов