Ухвала

від 07.05.2019 по справі 905/130/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

07.05.2019                      Справа № 905/130/18                                         

Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.,

секретар судового засідання (помічник судді) Табачніков В.Г.

розглянувши матеріали скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ” про:

- визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця ОСОБА_1 від 06.03.2019р. про відкриття виконавчого провадження №58557962;

- визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця ОСОБА_1 від 06.03.2019р. у виконавчому провадженні №58557962 про арешт коштів боржника;

- визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця ОСОБА_1 від 06.03.2019р. у виконавчому провадженні №58560751 про арешт майна боржника;

- зобов'язання приватного виконавця ОСОБА_1 усунути порушення (поновити порушене право заявника), а саме – здійснити всі дії, спрямовані на звільнення грошових коштів відповідача з-під арешту та повернення списаних коштів на рахунок боржника

у справі за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Елена”, м.Покровськ, Донецька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ”, м. Добропілля, Донецька область

про стягнення основного боргу в розмірі 156784,30грн., пені в розмірі 7839,22грн., 3% річних в розмірі 7693,17грн., інфляційних втрат в розмірі 22455,67грн.

за участю представників сторін:

від позивача (стяувача): ОСОБА_2 за довіреністю;

від відповідача (скаржника): не з'явився;

від приватного виконавця: ОСОБА_1 службове посвідчення

          Рішенням господарського суду Донецької області від 13.03.2018р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Елена” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ” про стягнення основного боргу в розмірі 156784,30грн., пені в розмірі 7839,22грн., 3% річних в розмірі 7693,17грн., інфляційних втрат в розмірі 22455,67грн. задоволені частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2018р. залишено без змін судами вищих інстанцій.

20.08.2018р. на виконання вказаного судового рішення господарським судом видано відповідний наказ.

26.02.2019р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ” надійшла скарга б/н б/д на дії приватного виконавця.

Ухвалою суду від 26.03.2019р. скаргу було залишено без руху у зв'язку з відсутністю доказів відправлення на адреси приватного виконавця та стягувача.

Встановлено термін усунення недоліку до 11.04.2019р.

02.04.2019р. на адресу суду від боржника (скаржника) супровідним листом б/н від 29.03.2019р. надійшли докази направлення скарги на адреси приватного виконавця та стягувача.

Ухвалою господарського суду Донецької області №905/130/18 від 03.04.2019р. скаргу було призначено до розгляду.

25.04.2019р. від приватного виконавця до канцелярії суду надійшов відзив на скаргу, в якому останній заперечив проти задоволення вимог скарги, посилаючись на наступне:

- відкриття виконавчого провадження №58557962 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області є правомірним та обумовлено правом вибору стягувача, з зазначенням місцезнаходження рухомого майна боржника на території Дніпропетровської області. При цьому, за твердженням приватного виконавця, законодавчо відсутній обов'язок стягувача надавати виконавцю докази на підтвердження перебування майна боржника на тій чи іншій території;

- законодавством не врегульовано процедури передачі виконавчих проваджень від приватних виконавців до державних, до матеріалів виконавчого провадження не було надано відомостей щодо наявного на виконанні у іншому відділі ДВС зведеного виконавчого провадження, відповідні обов'язки приватного виконавця передавати виконавчі документи до ДВС для приєднання до зведеного ВП законодавством не передбачені;

- вимоги скаржника є безпідставними, адже відповідне виконавче провадження на теперешній час є завершеним у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення, виконавчий документ повернуто до суду.

В судове засідання 07.05.2019р. представник позивача з'явився, просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судове засідання 07.05.2019р. представник відповідача (скаржника) не з'явився.

В судове засідання 07.05.2019р. виконавець з'явився, заперечив проти скарги.

За приписами ч.2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

          Дослідивши матеріали скарга та надані документи, судом встановлено наступне.

- 06.03.2019р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі відповідної заяви стягувача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №58557962 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №905/130/18 від 20.08.2018р.;

- 06.03.2019р. приватним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження ВП№58571825 до зведеного ВП №58560751, що перебуває на примусовому виконанні у ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля", м.Добропілля, м.Білицьке заборгованості на користь юридичних осіб;

- постановою від 06.03.2019р. ВП №58557962 приватним виконавцем накладено арешт на грошові кошти боржника, на всі відкриті банківські рахунки боржника, перелік яких міститься у постанові, в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів – 215717,62 грн., яку направлено сторонам до відома, на виконання на адреси ПАТ “Укрсоцбанк”, АТ “Ощадбанк”, ПАТ “Сбербанк”, ПАТ “Пумб”, Філія - Донецьке обласне управління АТ “Ощадбанк”. Одночасно, на адреси банківських установ направлені платіжні вимоги для списання грошових коштів з відкритих рахунків боржника;

- постановою від 06.03.2019р. ВП №58560751 приватним виконавцем накладено арешт на майно боржника;

- 11.03.2019р. приватним виконавцем винесено постанову ВП №58557962 про виведення виконавчого провадження із зведеного виконавого провадження

- 11.03.2019р. приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №58557962, згідно якої виконавчий документ фактично виконаний у повному обсязі, чинність арешту майна боржника припинено.

Дослідивши матеріали скарги та інші надані документи, оцінивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга та докази за своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд, на підставі приписів чинного законодавства, дійшов висновку про те, що скарга ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля” задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Вказана норма кореспондується зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, за якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012р. № 18-рп/2012).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" (у редакції станом на час вчинення оспорюваних виконавчих дій).

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусовому виконанню підлягають рішення, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами, у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

За приписами статті 5 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 вказаного Закону).

Пункт 6 частини першої статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та пункт 4 частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" встановлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов'язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред'явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону).

Тобто, вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

Частина перша статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і частина друга статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" також передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом України "Про виконавче провадження". Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Залежно від вибору стягувача та після пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" права й обов'язки, зокрема, обов'язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Застосування правила щодо обов'язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призводить до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.

Забезпечення рівноцінної конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 - 2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20.05.2015р. №276/2015.

ОСОБА_3 Верховного Суду у постанові №904/7326/17 від 13.07.2018р. наголосила про право стягувача вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення - державну виконавчу службу або приватного виконавця.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлений обов'язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі ст.24 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Статтею 4 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено вимоги до виконавчого документа.

При цьому, за змістом п.10 ч.4 ст.4 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено випадки повернення виконавчого документа стягувачу приватним виконавцем без прийняття до виконання, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Початок примусового виконання рішення регламентований статтею 26 Закону України “Про виконавче провадження”. Зокрема, вказаною статтею визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.26 Закону України “Про виконавче провадження” до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

За змістом наданої виконавцем до справи заяви стягувача про примусове виконання рішення суду, останнім обумовлено пред'явлення наказу по справі №905/130/18 на виконання саме до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області тими обставинами, що боржник, ТОВ “ДТЕК “Добропіллявугілля” провадив господарську діяльність на вказаній території, мав договірні відносини з контрагентами (договори поставки майна), зареєєстровними у м.Павлоград, внаслідок чого певне рухоме майно було поставлнено останньому та знаходиться на теперішній час у м.Павлограді Дніпропетровської області.

Як вбачається з матеріалів скарги, стягувачем в підтвердження зазначених ним у заяві відомостей, було надано приватному виконавцю копії відповідних договорів, специфікацій з переліком відповідного рухомого майна, яке за вищевказаними договорами мало перейти у власність боржника.

Відповідно до ч.7 ст.26 Закону України “Про виконавче провадження” у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт.

Таким чином, за змістом наведених норм, виконавець набуває право та можливість перевірити фактичну наявність майна у боржника вже після відкриття виконавчого провадження, а не до вирішення питання про його відкриття.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в ухвалі від 04.09.2018р. по справі №607/10651/17.

На підставі ч.3 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” стягувач надав приватному виконавцю разом з заявою про відкриття виконавчого провадження відомості (договори, специфікації) щодо майна боржника та його місцезнаходження.

Законом України "Про виконавче провадження" не передбачені повноваження приватного виконавця з встановлення належності (або неналежності) наданих стягувачем доказів (документів).

На підставі вищевикладеного та з огляду на те, що рішення господарського суду Донецької області №905/130/18 від 13.03.2018р. виконано, клопотання відповідача (скаржника) б/н від 06.05.2019р. про визнання наданих приватним виконавцем доказів (договори та специфікації) неналежними доказами не впливає на розгляд скарги по суті, а тому не підлягає задоволенню.

При цьому, після здійснення такого відкриття виконавчого провадження за нормами ст.24 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Нормами Закону України “Про виконавче провадження” не передбачено права та обов'язку виконавця передати вже існуюче відкрите виконавче провадження виконавцю у іншому виконавчому окрузі, у випадку відсутності майна на території, де було первісно відкрито виконавче провадження, окрім як за заяворю стягувача. Зокрема, у випадку відсутності такого майна згідно ст.37 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець повертає виконавчий документ стягувачу.

Таким чином, відкривши виконавче провадження на підставі відомостей, викладених стягувачем, достовірність яких можна перевірити лише після ухвалення відповідної постанови про відкриття виконавчого провадження, у даному випадку приватний виконавець позбавлений повноважень повернути такий виконавчий документ, а має проводити виконавчі дії на всій території України.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

Абзацом другим частини першої цієї норми передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Положення, викладені у двох абзацах частини першої статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", по суті становлять два логічно завершених автономних аспекти регулювання, що відносяться до предмета цієї статті, яка визначає особливості виконання кількох рішень державним або приватним виконавцем залежно від того, до кого надійшли на виконання кілька виконавчих документів щодо одного боржника.

Разом з тим встановлене абзацом першим частини першої статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, тоді як щодо останніх діє правило абзацу другого частини першої цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.

Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012р. №512/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2832/5) (надалі - Інструкція), розробленою відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та Закону України "Про виконавче провадження", яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

Пункт 14 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентує дії державного виконавця у випадках, якщо відкрито декілька виконавчих проваджень відносно одного боржника, та встановлює обов'язок перевірити наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження.

У разі, якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби, таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції. У разі, якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або ВДВС, виконавче провадження передається на виконання до цих відділів.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції, об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження здійснюється приватним виконавцем у порядку, визначеному пунктом 14 цього розділу.

Згідно із пунктом 1 розділу І Інструкції вона розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та Закону України "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог цих законів, та такі, що не можуть їм суперечити, в тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення Закону України "Про виконавче провадження" не зобов'язують приватного виконавця передавати виконавче провадження, яке перебуває у нього на виконанні, державному виконавцю з тієї підстави, що державний виконавець відкрив перше виконавче провадження щодо одного боржника.

Натомість частина п'ята статті 5 цього Закону допускає передачу виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої приватному виконавцю лише за заявою стягувача.

Системний аналіз норм Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те, що законодавцем визначено неоднаковий порядок дій для державних та приватних виконавців у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника та допущено можливість одночасного виконання судових рішень щодо одного боржника різними виконавцями у випадку обрання стягувачем приватного виконавця для примусового виконання виконавчого документа, тоді як Інструкція не може визначати такого обов'язку.

Окрім того, як було зазначено вище, за змістом положень законодавства, яким визначено порядок здійснення виконавчого провадження, будь-яка передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від одного виконавця до іншого здійснюється лише за згодою стягувача.

Закони України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", "Про виконавче провадження" та Інструкція фактично визначають три ключові процедури (механізми), пов'язані з рухом виконавчого документа та виконавчого провадження між приватними виконавцями та/або органами державної виконавчої служби, а саме “об'єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження”, “передача виконавчого документа” та “передача виконавчого провадження”.

Так, механізм об'єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження передбачений статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження" та після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом може здійснюватися:

- органом державної виконавчої служби згідно з абзацом першим частини першої статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", пунктом 14 розділу ІІІ Інструкції (державна виконавча служба має визначений законом та підзаконними нормативними актами порядок взаємодії своїх органів: державний виконавець може сам сформувати зведене провадження за наявності у нього декількох виконавчих документів або формування такого провадження може відбуватися у межах державної виконавчої служби шляхом передачі всіх виконавчих проваджень щодо одного боржника державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження);

- приватним виконавцем згідно з абзацом другим частини першої статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції (формування зведеного виконавчого провадження та приєднання до нього наступних проваджень у випадку звернення до цього ж приватного виконавця стягувача чи стягувачів з виконавчими документами щодо одного й того ж боржника).

При цьому, в обох зазначених випадках згоди стягувача на формування зведеного виконавчого провадження чи приєднання до нього інших проваджень не потрібно, оскільки, не йдеться про зміну виконавця.

Передача виконавчого документа визначається, зокрема, частиною п'ятою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" та розділом V Інструкції та може здійснюватися:

- від органу державної виконавчої служби до приватного виконавця;

- від приватного виконавця до органу державної виконавчої служби;

- від одного приватного виконавця до іншого.

Отже, в усіх наведених випадках передача виконавчого документа здійснюється лише за заявою стягувача (принцип диспозитивності).

Порядок передачі виконавчого провадження визначається статтями 42 і 44 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Така передача відбувається лише у прямо передбачених законом випадках, зокрема в разі зупинення діяльності сам приватний виконавець або Міністерство юстиції України (у випадку припинення діяльності на підставі наказу за наявності незакінчених проваджень) вирішує питання про заміщення такого приватного виконавця іншим приватним виконавцем. Така передача здійснюється за погодженням із стягувачем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення останнього передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю.

Принцип передачі виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, повною мірою не може бути реалізований щодо приватних виконавців, оскільки вони мають низку обмежень у своїй діяльності.

Таким чином, поширення на приватних виконавців дії правила щодо передачі всіх виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, призведе до створення для державних виконавців більш сприятливих умов діяльності, що є неприйнятним з огляду на мету реформи системи примусового виконання рішень - дотримання балансу повноважень приватних і державних виконавців.

Виходячи з вищенаведеного, ОСОБА_3 Верховного Суду у постанові від 13.07.2018р. у справі №904/7326/17 дійшла висновку про те, що передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача, а стаття 30 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає обов'язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника.

Таким чином, приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.

При цьому, передбачені статтями 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника.

Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого цими порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у випадку неплатоспроможності боржника, до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідна правова позиція викладена у постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 05.12.2018р. у справі № 904/7326/17.

Таким чином, обов'язок приватного виконавця, який не здійснював відкриття першого виконавчого провадження щодо боржника - ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля”, передати відповідні накази органу державної виконавчої служби, що відкрив перше виконавче провадження відносно цього боржника, для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження - відсутні.

Отже, виконання приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №905/130/18 без передачі останнього до ВДВС Добропільського МРУЮ у Донецькій області для приєднання його до зведеного виконавчого провадження №43383805 жодним чином не суперечить приписам законодавства, та не порушує прав боржника, а доводи скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо посилання відповідача на неправомірність постанов від 06.03.2019р. ВП №58557962 та №58560751, зокрема, в частині арешту грошових коштів на відкритих рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, суд виходить з того, що заходами примусового виконання рішень згідно із ст.10 Закону України “Про виконавче провадження” є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

При цьому, за приписом ст.18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника врегульований розділом 7 Закону України “Про виконавче провадження”.

Звернення стягнення на майно боржника відповідно до ст.48 Закону України “Про виконавче провадження” полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України "Про теплопостачання", статті 151 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до ст.52 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Частиною 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Як встановлено, винесена згідно заяви стягувача спірна постанова про арешт коштів від 06.03.2019р. ВП №58557962 містить у собі перелік номерів відкритих рахунків відповідача, щодо коштів на яких накладається арешт.

Одночасно, як зазначено приватним виконавцем у вказаній постанові, арешту підлягають кошти, що містяться на визначених останнім рахункам, а також на всіх інших відкритих рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів.

При цьому, згідно вимог закону у даній постанові приватного виконавця зазначено щодо певних застережень при накладенні арешту. Зокрема, накладено арешт на кошти відповідача крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Таким чином, фактично сам зміст оспорюваної постанови спростовує твердження відповідача щодо накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.

Разом з тим, виходячи зі змісту скарги, відповідачем не зазначено переліку номерів рахунків, рахунків, що, за твердженням останнього, арешту не підлягають.

Крім того, матеріали справи не містять доказів фактичного виконання установами банків спірних постанов в частині арешту відкритих рахунків, цільовим призначенням якого є соціальні виплати та видача заробітної плати.

Відповідно до ч.4 п.1 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках (частина 3 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження").

Будь-яких відомостей щодо надіслання установою банку до органу стягнення повідомлення про наявність відкритих рахунків боржника зі спеціальним режимом використання, матеріали справи не містять.

Крім того, суд зазначає, вимога відповідача щодо скасування постанов від 06.03.2019р. ВП №58557962, №58560751 про накладання арешту на майно боржника та накладання арешту на кошти боржника, винесені приватним виконавцем ОСОБА_1. з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №905/130/18 є безпідставною, адже згідно з постановою приватного виконавця від 11.03.2019р. ВП №58557962 припинено чинність арешту коштів, майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання у зв'язку з фактичним виконанням наказу господарського суду Донецької області №905/130/18 від 20.08.2018р.

Інших підстав для скасування постанов від 06.03.2019р. ВП №58557962, №58560751 про накладання арешту на майно боржника та накладання арешту на кошти боржника матеріали скарги не містять.

Вимоги скарги про зобов'язання приватного виконавця повернути списані кошти на рахунок боржника задоволенню не підлягають, враховуючи, що дана вимога скаржника не може бути предметом розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавців органів виконавчої служби, а є самостійною вимогою, яка має бути заявлена до суду в порядку позовного провадження відповідно до приписів ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

За висновками суду, звертаючись до суду зі скаргою на дії приватного виконавця на підставі статті 339 Господарського процесуального кодексу України, боржником - ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля” не доведено наявності порушень своїх прав діями приватного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі, оскільки виконання судового рішення є прямим обов'язком боржника (частина друга стаття 15 Закону України "Про виконавче провадження"), та під час його виконання будь-яких порушень прав скаржника судом не встановлено.

Зокрема, посилання відповідача на порушення черговості задоволення вимог кредиторів є тією обставиною, яка стосується прав та інтересів саме інших кредиторів відповідача.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

У рішенні від 17.05.2005р. "Чижов проти України" вказано на те, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008р., заява № 3236/03, п.43).

Відповідно до ст.327 Господарського процесуального кодексу України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Матеріалами справи підтверджується, що на час розгляду скарги у зв'язку із фактичним списанням із банківського рахунку ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля” суми боргу та перерахуванням вказаної суми стягувачу, спірне виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №905/130/18 було закінчено, тобто судове рішення виконано в повному обсягу.

Таким чином, оспорювані боржником у даній скарзі дії приватного виконавця з виконання судового рішення навпаки не порушили права та інтереси боржника, а запобігли можливості застосування відповідальності до відповідача за невиконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина 2 статті 343 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, виходячи з вищевикладених обставин, суд не вбачає неправомірної бездіяльності/дій приватного виконавця виконавчого округу міста ОСОБА_1 під час виконання наказу господарського суду Донецької області №905/1112/16 від 25.04.2016р., внаслідок чого скарга від 21.03.2019р. Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля”, м.Добропілля, м.Білецьке на дії приватного виконавця під час виконання рішення по справі №905/1112/16 підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 234, 339, 342, Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ” про: 1) визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця ОСОБА_1 від 06.03.2019р. про відкриття виконавчого провадження №58557962; 2) визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця ОСОБА_1 від 06.03.2019р. у виконавчому провадженні №58557962 про арешт коштів боржника; 3) визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця ОСОБА_1 від 06.03.2019р. у виконавчому провадженні №58560751 про арешт майна боржника; 4) зобов'язання приватного виконавця ОСОБА_1 усунути порушення (поновити порушене право заявника), а саме – здійснити всі дії, спрямовані на звільнення грошових коштів відповідача з-під арешту та повернення списаних коштів на рахунок боржника – відмовити у повному обсязі.

Ухвала набула законної сили в день її постановлення судом – 07.05.2019р.

Повний текст ухвали складено та підписано – 13.05.2019р.

Ухвала може бути оскаржена протягом 10 днів в Східний апеляційний господарський суд згідно розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.М. Сковородіна