Постанова

від 14.05.2019 по справі 527/2316/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/2316/18 Номер провадження 22-ц/814/1387/19Головуючий у 1-й інстанції Олефір А.О. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - судді - Одринської ТВ.,

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.

за участю секретаря - Коротун І.В.

за участю учасників справи: представника ОСОБА_2 - адвоката Левицького В.І., представника ТОВ Агрофірма Мічуріна - адвоката Лазоренка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду у м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області в особі відділу опіки та піклування та сектору державної реєстрації про визнання договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього недійсним та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Агрофірма " Мічуріна" до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області в особі відділу опіки та піклування та сектору державної реєстрації про визнання дійсним договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього

за апеляційною скаргою директора Товариства з обмеженою відповідальністю " Агрофірма " Мічуріна" - ОСОБА_5

на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 12 березня 2019 року

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року представник позивача звернувся до суду з позовом до ТОВ Агрофірма Мічуріна , в якому просиввизнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений від імені позивача її опікуном ОСОБА_6 та відповідачем у справі від 03.07.2014 року та додаткову угоду до вказаного договору від 07.07.2016 року укладену між учасниками справи. В обґрунтування позову вказано, що після смерті батька позивача 15 липня 2013, остання успадкувала спірну земельну ділянку. На час смерті батька, ОСОБА_2 було 14 року, тому розпорядженням голови РДА № 208 від 20.05.2014 року було призначено опікуном над майном позивача - її бабусю ОСОБА_6 Після смерті бабусі у ІНФОРМАЦІЯ_1, позивачем було виявлено серед документів, договір оренди земельної ділянки б/н від 02.07.2014 року, згідно якого вона будучи неповнолітньою, передала ТОВ Агрофірма Мічуріна , належну їй земельну ділянку строком на 5 років . Вказаний договір підписала її бабуся, як її опікун. Крім того, 07.07.2016 року нею особисто було підписано додаткову угоду до Договору про продовження терміну дії договору на 10 років. На момент укладення договору оренди та додаткової угоди до зазначеного договору позивач була неповнолітньою особою, отже зазначені договори вона мала право укладати особисто та за наявності письмової нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника і з дозволу органу опіки та піклування, що встановлено нормами ч. 2 ст. 32 ЦК України. В свою чергу, спірні угоди були укладені без відповідного дозволу органу опіки та піклування. З урахуванням викладеного просив задовольнити позовні вимоги.

04 грудня 2018 року представник відповідача подав до суду зустрічний позов про визнання дійсним договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього в порядку ч. 2 ст. 224 ЦК України. В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що 02 липня 2014 року між ОСОБА_6 - опікуном над майном, належного ОСОБА_2, було укладено Договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, який було зареєстровано 03.07.2014 року. В подальшому, за особистою заявою позивача, між учасниками справи 07 липня 2016 року було укладено додаткову угоду до Договору про продовження строку його дії на 10 років, яка була зареєстрована 19.08.2016 року. Пункт 2 Додаткової угоди до Договору встановлював, що усі інші умови Договору залишаються незмінними та сторони підтверджують по них свої зобов'язання та пункт 5, відповідного до якого сторони на час підписання даної угоди претензій будь-якого характеру не мають. Вказує, що вищевказаний Договір та Додаткова угода до Договору відповідає інтересам позивача, над якою було встановлено опіку, про що, беззаперечно свідчать первинні бухгалтерські документи, відповідно до яких матеріальний стан позивача було покращено на загальну суму 46 828,81 грн.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 12 березня 2019 року позов ОСОБА_2 - задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 02 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_8 підписаний опікуном ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна , кадастровий номер: НОМЕР_1, площею 3,2702 га, номер запису про інше речове право: 6213011 від 03.07.2014 року.

Визнано недійсною Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 02 липня 2014 року б/н від 07 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_8 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна , кадастровий номер: НОМЕР_1, площею 3,2702 га, номер запису про інше речове право: 6213011.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна негайно повернути ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер: НОМЕР_1, площею 3,2702 га у стані придатному для її використання за цільовим призначенням.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 1472,80 грн.

В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Глобинська районна державна адміністрація Полтавської області в особі відділу опіки та піклування та сектору державної реєстрації про визнання дійсним договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього - відмовлено .

Додатковим рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2019 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11939, 25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір оренди та Додаткову угоду було укладено з порушенням норм ч. 2 ст. 32 Цивільного кодексу України, тому вони є нікчемними. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив з його недоведеності. Також, судом враховано, що на момент укладення Додаткової угоди, ОСОБА_8 була неповнолітньою особою, отже вона була позбавлена можливості в силу свого віку усвідомлювати чи відповідають умови Договору оренди та Додаткової угоди до нього її інтересам, тому законодавцем покладено контроль за укладенням договорів з неповнолітнім на органи опіки та піклування.

Не погодившись із вказаним рішенням директор Товариства з обмеженою відповідальністю " Агрофірма " Мічуріна" - ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог, зустрічний позов задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що судом безпідставно не враховано, що за час перебування земельної ділянки, належної позивачу, в оренді у товариства, її матеріальний стан значно покращився, оскільки останній було сплачено 46828,81 грн., що підтверджується відповідними бухгалтерськими документами.

У відзиві на апеляційну скаргу представником ОСОБА_2 вказано, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки товариством не доведено, що спірні угоди відповідали інтересам неповнолітньої. Крім того, умовами додаткової угоди значно збільшено строк дії договору оренди та встановлено орендну плату у фіксованому розмірі, що свідчить про порушення прав неповнолітньої умовами даної угоди.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач будучи неповнолітньою, успадкувала земельну ділянку, кадастровий номер: НОМЕР_1, площею 3,2702 га, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого 19.02.2014 року /а.с.16/.

Розпорядженням в. о. голови Глобинської районної державної адміністрації №208 від 20.05.2014 р., опікуном над моїм майном - земельної ділянки, кадастровий номер: НОМЕР_2, площею 3,2702 га, яке належить на праві власності дитині, позбавленій батьківського піклування ОСОБА_8 призначено ОСОБА_6/а.с.17,18/.

02 липня 2014 року від імені ОСОБА_8 (орендадавця), який було підписано як її опікуном ОСОБА_6, укладено договір оренди земельної ділянки б/н з Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна (орендар), кадастровий номер: НОМЕР_2, площею 3,2702 га, /а.с.20-25/.

Зазначений договір було зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2014 року, номер запису про інше речове право: 6213011 /а.с.27/.

Крім того, 07 липня 2016 року між ОСОБА_8 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна було укладено Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від б/н від 02 липня 2014 року /а.с. 33-35/.

Зазначений договір було зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про інше речове право: 6213011 /а.с. 36-37/.

Як встановлено судом першої та не заперечувалося учасниками справи, на момент укладення Договору оренди та Додаткової угоди, позивач була неповнолітньою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Цивільного кодексу України, неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Згідно частин першої - четвертої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції, договір оренди було укладено опікуном, а не особисто неповнолітньою, без отримання відповідного дозволу Органу опіки та піклування, що є підставою для його недійсності.

Також, суду не надано доказів, що на момент укладення позивачем Додаткової угоди існувала нотаріально посвідчена згода опікуна на укладення такої угод, а також дозвіл органу опіки та піклування на укладення нею правочину щодо нерухомого майна.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що вищевказані правочини укладено з порушенням норм ч. 2 ст. 32 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦК України - правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71цього Кодексу), є нікчемним.

Згідно ч.2 ст. 224 ЦК України, на вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визначений судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку та піклування.

Аналізуючи положення ч.2 ст.224 ЦК України, колегія суддів вважає, що дана норма права передбачає право суду, а не його обов'язок визнавати правочин дійсним, якщо він відповідає інтересам відповідної фізичної особи.

Апелянтом вказано, що спірні правочини відповідали інтересам неповнолітньої, оскільки за період перебування спірної земельної ділянки в оренді товариства, матеріальний стан ОСОБА_2 покращився на 46 828,81 грн., що підтверджується наданими бухгалтерськими документами та є підставою для визнання договору оренди та додаткової угоди до нього дійсними.

В свою чергу, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, спірний договір оренди земельної ділянки, було укладено з опікуном ОСОБА_2, без відповідної згоди органу опіки та піклування.

Відповідно до копій бухгалтерських документів, наданих представником товариства на підтвердження факту укладання правочину в інтересах неповнолітньої, вбачається, що, ОСОБА_2 отримала від ТОВ Агрофірма Мічуріна в сумі 30 872 грн.

Кошти в сумі 5128 грн, які були сплачені позивачу згідно видаткового касового ордеру від 05.06.2015 року, як доказ покращення матеріального стану неповнолітньої, не може бути врахований, оскільки відповідно до призначення платежу, вони були отримані в якості позики / а.с. 62/.

Також, судом не враховуються кошти в сумі 2000 грн, які були сплачені відповідачу, оскільки даний доказ не містить необхідних ознак документа, не містить будь - якого періоду, за який проведений розрахунок, що унеможливлює ідентифікувати правову природу сплачених коштів / а.с.66/.

Більше того, як вбачається, з умов додаткової угоди, строк дії договору оренди продовжено до 10 років, що позбавляє власника вільно розпоряджатись своєю власністю досить тривалий період, чого не могла розуміти позивач, в силу свого неповноліття.

Крім того, колегією суду враховується обізнаність товариства про неповноліття позивача, та не вжиття в зв'язку з цим відповідних заходів, а саме - звернення до органу опіки та піклування про отримання згоди на укладання угоди.

Також, колегія суддів враховує, що розмір орендної плати за оренду як земельної ділянки визначаються за домовленістю між орендодавцем та орендарем.

В ст. 1 Указу Президента України Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) встановлено запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше ніж 3% від визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Всупереч вказаним положенням, додатковою угодою визначено орендну плату у фіксованому розмірі, яка може бути меншою ніж розмір орендної плати встановлений у розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки, враховуючи тривалість договору оренди.

Посилання представника відповідача, що встановлена орендна плата за земельну ділянку є максимально вигідною для ОСОБА_2 є лише припущеннями останнього та не підтверджено належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого суду про недоведеність зустрічного позову щодо відповідності спірних правочинів інтересам неповнолітньої.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положення ч.3 ст. 137 ЦПК України дотримано, надано довідку з детальним описом наданих послуг із зазначенням їх погодинної вартості, що відповідає вимогам діючого законодавства, та відповідну квитанцію про сплату ОСОБА_2 кошти за надання правової допомоги в розмірі 11939,25 грн. / а.с.109,110-111, 112/.

На підставі викладеного, а також враховуючи те, що представником відповідача за первісним позовом не подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, а також не доведено не співмірність витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати які понесла позивач за первісним позовом на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі - в сумі 11939,25 грн.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Оскільки, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд , -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю " Агрофірма Мічуріна" - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 12 березня 2019 року та додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2019 року -залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 травня 2019 року.

головуючий суддя:

---

Т.В. Одринська

судді:

---

О.О.Панченко

---

В.П Пікуль