Постанова

від 15.05.2019 по справі 826/10777/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10777/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ганечко О.М.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО та Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО в інтересах 140 громадян України в особі президента Швеця Олександра Миколайовича на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2019 у справі за адміністративним позовом Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, третя особа - Верховний Суд України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Громадська організація Батько МАЄ ПРАВО в особі президента Швеця Олександра Миколайовича звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, третя особа - Верховний Суд України, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної ради України з прав людини щодо захисту (поновлення) порушених конституційних прав громадян України, прав людини, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, спричинених правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у Постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 по справі № 6-2245цс16;

- зобов`язати Уповноваженого Верховної ради України з прав людини вчинити дії та застосувати повний перелік прав Уповноваженого Верховної ради України з прав людини на захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів громадян України, порушених правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у Постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 по справі № 6-2245цс16.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2019 затверджено наступні умови примирення сторін по справі за адміністративним позовом Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО в особі президента Швеця Олександра Миколайовича до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, третя особа - Верховний Суд України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, викладені у заяві про примирення сторін від 12.11.2018, з урахуванням заяви від 11.12.2018, а саме:

Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вчинено наступні дії на врегулювання спору:

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Верховного Суду із заявою від 23.04.2018 № 1.-850/18-92 щодо узагальнення судової практики застосування матеріального і процесуального права з питань, що стосуються визначення місця проживання дитини;

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся з листом від 11.12.2018 № 1-4599/18-30 до Міністра соціальної політики України Реви А.О. щодо необхідності здійснити належне методичне забезпечення служб у справах дітей стосовно розгляду спірних питань щодо визначення місця проживання дитини та довести до їх відома постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц.

Закрито провадження в адміністративній справі № 826/10777/17.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду про закриття провадження у справі, Громадська організація Батько МАЄ ПРАВО та Громадська організація Батько МАЄ ПРАВО в інтересах 140 громадян України в особі президента Швеця Олександра Миколайовича подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2019 та прийняти нове судове рішення про затвердження заяви про примирення сторін з одночасним закриттям провадження у справі.

У судовому засіданні представник апелянтів підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомлені про дату та час розгляду апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, підставою для звернення до суду було порушення, на думку позивача, конституційних прав громадян України правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у справі № 6-2245цс16, що призвело до порушення прав людини, гарантованих статтями 6, 8, 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не тільки сторін у вказаній справі № 6-2245цс16, а й всіх громадян України, які мають спори щодо визначення місця проживання дітей.

20.02.2017 Громадська організація Батько МАЄ ПРАВО звернулась з клопотанням до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому просила:

- відкрити провадження у справі за клопотанням/зверненням Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО в інтересах членів громадської організації та інших громадян України про порушення прав, свобод і охоронюваних законом інтересів людей, спричиненим правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у Постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 по справі № 6-2445цс16;

- застосувати повний перелік прав Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та вчинити дії на захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів громадян України, порушених правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у Постанові Верховного суду України від 14.12.2016 по справі № 6-2445цс16. (а. с. 22-41 т. 1)

Листом представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 24.02.2017 № 10.119-285308.17/26-138 Громадську організацію було повідомлено, що при здійсненні парламентського контролю Уповноважений не наділений правом перебирати на себе функції інших державних органів, в тому числі й суду. Оскільки питання, порушене в клопотанні від 20.02.2017 не входить до повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України Про звернення громадян , звернення Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО переслане до Верховного Суду України для розгляду в межах компетенції. (а. с. 75-77 т. 1)

Позивач, не погоджуючись з такою відмовою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, звернувся до суду з даним позовом.

Підставою для звернення до суду стала, на думку позивача, бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, із неналежного розгляду звернення Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО від 20.02.2017, що призвело до порушення прав людини, гарантованих статтями 6, 8, 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не тільки сторін у справі Верховного Суду України № 6-2445цс16, а й і всіх громадян України, які мають спори щодо визначення місця проживання дітей.

Під час підготовчого провадження у справі, позивачем подавались клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із бажанням позивача знайти компромісний варіант вирішення спору із відповідачем.

Крім того, позивачем подавалась заява щодо надання додаткового часу на досягнення примирення. (а. с. 16-21, 31-36 т. 5)

12.11.2018 до суду від Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л.Л. надійшла заява про примирення, яка обґрунтована тим, що, враховуючи приписи Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейського суду з прав людини, беручи до уваги останні висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.10.2018 № 402/428/16-ц, сторони досягли домовленості.

Так, у вказаній заяві зазначено про те, що:

- по-перше: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звертає увагу, що: 1) Україна не давала своєї згоди щодо схвалення Декларації (Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1959). 2) Декларація не є міжнародним договором та не є частиною національного законодавства України. 3) Декларація не містить офіційного перекладу на українську мову. 4) Застосування принципу 6 Декларації державними органами України, зокрема судовими органами та органами опіки та піклування, призводить до порушення статей 8, 21, 24 Конституції України та статті 141 Сімейного кодексу України, що має своїм наслідком порушення прав батьків;

- по-друге, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини направить роз`яснення до Міністерства соціальної політики України.

Додатково, у заяві наголошено, що представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в межах наданих повноважень направлено листа від 10.10.2016 № 10-2279/16-138 до Міністерства соціальної політики України, як центрального органу виконавчої влади, яке забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей, з проханням здійснити належне методичне забезпечення служб у справах дітей стосовно розгляду спірних питань щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, а також щодо визначення місця проживання дитини. На виконання цієї вимоги вказаним Міністерством було скеровано методичного листа Про вирішення спорів між батьками щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, а також щодо визначення місця проживання дитини від 27.10.2016 № 2219/0/205-16/57 до служб у справах дітей обласних державних адміністрацій, служб у справах дітей та сім`ї Київської міської та обласної державних адміністрацій з відповідними роз`ясненнями.

Також, з метою уникнення порушення прав дітей та батьків під час розгляду спорів органами опіки та піклування, на офіційному сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини розміщено позицію Уповноваженого з цього питання ( Батько і матір мають рівні права та обов`язки щодо дитини ).

У квітні 2018 року Уповноважений звернулась до Голови Верховного Суду з проханням розглянути можливість узагальнити судову практику застосування матеріального і процесуального права з питань, що стосуються визначення місця проживання дитини.

Наразі, Велика палата Верховного Суду під час розгляду справи № 402/428/16-ц (оприлюднено 26.10.2018) вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (постанова Верховного Суду від 17.10.2018 № 402/428/16-ц). (а. с. 71-87 т. 5)

Під час розгляду заяви про примирення в судовому засіданні 05.12.2018, представником відповідача наголошено на тому, що позовну вимогу про бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відповідач не визнає, проте другу позовну вимогу про зобов`язання вчинити дії, відповідач визнає і зобов`язується протягом тижня направити роз`яснення до Міністерства соціальної політики України щодо рівності прав батька та мати у справах про опіку над дітьми.

Враховуючи, що станом на 05.12.2018 з боку відповідача не надано суду доказів вчинення будь-яких дій в межах спірних правовідносин, а також, на підтвердження умов примирення, судом першої інстанції було оголошено перерву та встановлено сторонам строк для надання додаткових доказів у справі з метою перевірки відповідності умов примирення вимогам закону та межам компетенції суб`єкта владних повноважень.

На виконання вимог суду, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини надано через канцелярію суду копії документів, які підтверджують листування Уповноваженого із органами державної влади з приводу рівності батьків у правах про опіку над дітьми. (а. с. 110-134 т. 5)

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що подана сторонами заява про затвердження умов примирення, з врахуванням суті спірних правовідносин, дає підстави для затвердження умов примирення сторін по справі та закриття провадження у справі № 826/10777/17.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії судового процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. Суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. (ч. ч. 5, 6 ст. 47 КАС України)

У свою чергу, ч. 1 ст. 190 КАС України передбачає, що сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на підставі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов`язків сторін. Сторони можуть примиритися на умовах, які виходять за межі предмета спору, якщо такі умови примирення не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Умови примирення не можуть суперечити закону або виходити за межі компетенції суб`єкта владних повноважень.

Так, ч. 3 цієї статті передбачено, що умови примирення сторони викладають у заяві про примирення сторін. Заява про примирення сторін може бути викладена у формі єдиного документа, підписаного сторонами, або у формі окремих документів: заяви однієї сторони про умови примирення та письмової згоди іншої сторони з умовами примирення.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з примиренням сторін суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін у праві вчинити відповідні дії.

Умови примирення сторін затверджуються ухвалою суду. Затверджуючи умови примирення сторін, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі. (ч. ч. 4, 5 ст. 190 КАС України)

Таким чином, оскільки підставою для звернення до суду стала, на думку позивача, бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, із неналежного розгляду звернення Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО від 20.02.2017, а також те, що представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини наголошено на тому, що Уповноважений завжди займав позицію щодо рівності батьків у справах про опіку дітей, відповідачем надано суду докази звернення до Верховного Суду із заявою щодо узагальнення судової практики, до Міністерства соціальної політики України із заявою про здійснення належного методичного забезпечення служб у справах дітей стосовно розгляду спірних питань щодо визначення місця проживання дитини та доведення до відома постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов до цілком обгрунтованого висновку, що спірні правовідносини себе вичерпали, у зв`язку з поданням заяви про примирення, яка підписана сторонами у справі та відповідає вимогам законодавства, з огляду на що, при прийнятті оскаржуваної ухвали в Окружного адміністративного суду м. Києва були наявні підстави для затвердження умов примирення та закриття провадження у даній справі.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Верховного Суду із заявою від 23.04.2018 № 1.-850/18-92 щодо узагальнення судової практики застосування матеріального і процесуального права з питань, що стосуються визначення місця проживання дитини, а також 11.12.2018 суду подано додаткові документи, з яких слідує, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся з листом від 11.12.2018 № 1-4599/18-30 до Міністра соціальної політики України Реви А. О. з проханням здійснити належне методичне забезпечення служб у справах дітей стосовно розгляду спірних питань щодо визначення місця проживання дитини та довести до їх відома постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на позбавлення права Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО в інтересах 140 громадян України в особі президента Швеця Олександра Миколайовича (позивача -2 ) на доступ до правосуддя через порушення норм матеріального права, а саме, не розгляд та не відображення в оскаржуваній ухвалі процесуального статусу позивача-2, а також не зазначення в ухвалі всіх 140 українців, в інтересах яких, виступав позивач-2, колегія суддів зауважує таке.

Слід звернути увагу на те, що виходячи з суті спірних правовідносин та того, що до відповідача з листом (зверненням) зверталась саме громадська організація, можна дійти висновку, що позивачем у справі є саме Громадська організація Батько МАЄ ПРАВО (ЄДРПОУ 39947917), в особі президента Швеця Олександра Миколайовича , яка належним чином зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, згідно статуту Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО (нова редакція) (а. с. 122-134 т. 1), серед основних завдань та напрямків діяльності останньої визначено сприяння забезпеченню правового та соціального захисту батьків із забезпечення реалізації ними свої законних прав та інтересів по відношенню до своїх дітей (розділ 2), з огляду на що, колегія суддів вважає, що діяльність громадської організації за своїм спрямуванням направлена на об`єднання людей на основі єдності інтересів для спільної реалізації мети діяльності організації, зокрема, на захист прав та інтересів осіб, які є членами організації та/або звернулись до неї за допомогою. Інакше кажучи, громадська організація у разі звернення до суду з позовною заявою, відображає позицію її членів та осіб, на допомогу/захист яких така створена та захищає їх права та інтереси.

У свою чергу, захист прав та інтересів третіх осіб, на захист яких звертається громадська організація, слід відрізняти від їх процесуального статусу позивачів у справі, оскільки участь кожної з 140 осіб у даній справі, потребує наявності доказів дійсності їх волевиявлення на подання позовної заяви та уповноваження на представництво їх інтересів, у формі, що передбачена положеннями КАС України, зокрема, статтями 55, 59.

Принагідно наголосити, що сторона у справі має право на звернення до суду із позовною заявою через представника лише на підставі документу, що посвідчує його повноваження у визначеному законом порядку.

Звернення до суду передбачає, зокрема, надання суду належних доказів дійсної волі учасника справи, на уповноваження певної особи на представництво. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути надані в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень, делегованих представнику. Представник повинен демонструвати повагу до суду, доводячи наявність повноважень на представництво.

Таким чином, враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні жодні докази на здійснення представництва інтересів кожної особи, як окремого позивача у справі, а також, не сплачено кожною з 140 осіб окремо за позовні вимоги судовий збір, останнє позбавляє можливості стверджувати, що суд першої інстанції протиправно позбавив позивача-2 на доступ до правосуддя, а саме, не розглянув та не відобразив в оскаржуваній ухвалі процесуальний статус позивача-2 і не зазначив в ухвалі всіх 140 українців, в інтересах яких, виступав позивач-2.

Додатково, колегія суддів звертає увагу на те, що сама заява про примирення підписана О . Швецем, як президентом Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО та Л. Денисовою, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, що також свідчить про те, що позивачем у справі є саме ГО Батько МАЄ ПРАВО , діяльність якої, у свою чергу спрямована на захист прав та інтересів певного кола осіб. (а. с. 87 т. 5)

Посилання апелянта на порушення судом під час розгляду справи норм процесуального права в частині невідображення в окремих судових рішеннях процесуального статусу позивача-2 та/або дій, що мав вчинити суд першої інстанції у разі неприйняття до розгляду позовної заяви позивача-2, спростовується вищевказаним та не можуть бути беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки, у разі допущення під час розгляду справи певних помилок/неточностей судом, це не свідчить про помилковість висновків, яких дійшов суд першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що суд затвердив умови примирення, про які сторони не зазначали, суд апеляційної інстанції зауважує, що викладена сторонами констатація у заяві про примирення позиції щодо правового статусу Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1959, а саме, що Україна не давала згоду щодо схвалення Декларації, Декларація не є міжнародним договором та не є частиною національного законодавства України, Декларація не містить офіційного перекладу на українську мову, застосування принципу 6 Декларації призводить до порушення Конституції України та Сімейного кодексу України, викладені в заяві обставини констатації правового статусу певного документу, не може вважатись умовою примирення, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки дані обставини не були предметом спору в межах даної справи та не досліджувались судом під час її розгляду, а тому, не можуть бути затверджені та відображені в умовах примирення, адже у протилежному випадку, це суперечитиме умовам застосування судом інституту примирення.

В апеляційній скарзі Громадська організація Батько МАЄ ПРАВО та Громадська організація Батько МАЄ ПРАВО в інтересах 140 громадян України в особі президента Швеця Олександра Миколайовича посилається на те, що суд не тільки не затвердив умови примирення, викладені в заяві, а й на власний розсуд затвердив умови примирення, відмінні від тих, на які погодилась сторона позивачів. Колегія суддів критично ставиться до таких посилань, оскільки за своєю суттю, примирення сторін є правом сторін, яке вони реалізують шляхом подачі відповідної заяви, якою підтверджують, що спір втратив свою актуальність (вичерпався), а суд, у свою чергу, повинен у разі відповідності викладеним у заяві обставинам приписам чинного законодавства, закріпити умови примирення, шляхом постановлення ухвали з констатацією дій, вчинених сторонами на досягнення примирення по відношенню до первинних позовних вимог та закрити провадження у справі, що і було зроблено судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, замість постановлення ухвали про затвердження умов примирення, прийняв ухвалу про закриття провадження у справі, з тих підстав, що за своїм змістом ухвала містить обгрунтування підстав для примирення сторін у справі та у резолютивній частині судом затверджено волевиявлення сторін на примирення, з одночасним затвердженням умов такого, а саме, зазначенням дій, що вчинені сторонами на досягнення такого примирення, наслідком чого є кінцеве судове рішення - ухвала про закриття провадження у справі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не виконав приписи ч. 4 ст. 190 КАС України, а саме, до ухвалення судового рішення у зв`язку з примиренням сторін, не роз`яснив сторонам наслідки такого рішення не беруться колегією суддів до уваги, оскільки дані обставини не підтверджені належним обгрунтуванням та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної ухвали, правильно визначив характер спору, суб`єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, які співпадають з визначеними в ухвалі умовами примирення сторін, з урахуванням чого, дійшов вірного висновку про можливість затвердження умов примирення сторін та закриття провадження у справі № 826/10777/17.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому, в її задоволенні необхідно відмовити, ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2019 підлягає залишенню без змін.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010, № 4241/03 (п. 54) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32), зокрема у п. 58 рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО та Громадської організації Батько МАЄ ПРАВО в інтересах 140 громадян України в особі президента Швеця Олександра Миколайовича - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2019 - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 15.05.2019.