Постанова

від 22.01.2020 по справі 826/10777/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2020 року

Київ

справа №826/10777/17

адміністративне провадження №К/9901/18265/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого - Уханенка С.А.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом Громадської організації "Батько МАЄ ПРАВО" і Громадської організації "Батько МАЄ ПРАВО" в інтересах 140 громадян України до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, третя особа - Верховний Суд України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Громадської організації "Батько МАЄ ПРАВО" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року (головуючий суддя Літвінова А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року (головуючий суддя Ганечко О.М., судді Коротких А.Ю., Федотов І.В.),

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року Громадська організація "Батько МАЄ ПРАВО" (далі - ГО "Батько МАЄ ПРАВО", позивач-1) та ГО "Батько МАЄ ПРАВО" в інтересах 140 громадян України (далі - озивач-2) подали до суду позовну заяву, підписану президентом ГО "Батько МАЄ ПРАВО" Швецем Олександром Миколайовичем, у якій просили:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної ради України з прав людини щодо захисту (поновлення) порушених конституційних прав громадян України, прав людини, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, спричинених правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 14.12.2016 у справі №6-2245цс16;

- зобов`язати Уповноваженого Верховної ради України з прав людини вчинити дії та застосувати повний перелік своїх прав на захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів громадян України, порушених правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 14.12.2016 у справі № 6-2245цс16.

На обґрунтування позову зазначили, що ГО "Батько МАЄ ПРАВО" звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з клопотанням про захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів громадян України, порушених правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 14.12.2016 у справі №6-2245цс16. Проте відповідач не використав надані йому законом права та не здійснив дії, спрямовані на захист (поновлення) порушених конституційних прав громадян України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року позовну заяву залишено без руху з тих підстав, що в ній відсутнє обґрунтування необхідності звернення до суду в якості двох окремих позивачів однієї громадської організації, діяльність якої сама по собі спрямована на захист прав та інтересів третіх осіб, а також обґрунтування порушення прав безпосередньо ГО "Батько МАЄ ПРАВО" в межах заявлених позовних вимог. Крім того, вказано на необхідність надання доказів зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційний суд виходив з того, що позивачами у позовній заяві зазначено всі необхідні реквізити, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а здійснення перевірки зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України віднесено до повноважень суду, тому окружний суд необґрунтовано залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2018 року відкрито провадження у справі.

12 листопада 2018 року через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва президент ГО "Батько МАЄ ПРАВО" Швець О.М. і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Денісова Л.Л. подали заяву про примирення, в якій зазначили, що досягли домовленості та бажають наголосити на такому:

1) Україна не давала своєї згоди щодо схвалення Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1959 (далі - Декларація);

2) Декларація не є міжнародним договором та не є частиною національного законодавства України;

3) Декларація не містить офіційного перекладу українською мовою;

4) застосування принципу 6 Декларації державними органами України, зокрема судовими органами та органами опіки і піклування, призводить до порушення статей 8, 21, 24 Конституції України та статті 141 Сімейного кодексу України, що має своїм наслідком порушення прав батьків.

У заяві також зазначено, що у квітні 2018 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Голови Верховного Суду з проханням розглянути можливість узагальнити судову практику застосування матеріального і процесуального права з питань, що стосуються визначення місця проживання дитини. Крім того, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини направить роз`яснення до Міністерства соціальної політики України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року, затверджено наступні умови примирення, викладені у заяві про примирення сторін від 12.11.2018 з урахуванням заяви від 11.12.2018, а саме: Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вчинено наступні дії на врегулювання спору:

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Верховного Суду із заявою від 23.04.2018 №1.-850/18-92 щодо узагальнення судової практики застосування матеріального і процесуального права з питань, що стосуються визначення місця проживання дитини;

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся з листом від 11.12.2018 №1-4599/18-30 до Міністра соціальної політики України Реви А.О. щодо необхідності здійснити належне методичне забезпечення служб у справах дітей стосовно розгляду спірних питань щодо визначення місця проживання дитини та довести до їх відома постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц.

Закрито провадження в адміністративній справі №826/10777/17.

У касаційній скарзі ГО "Батько МАЄ ПРАВО", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За доводами позивача, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку, що ГО "Батько МАЄ ПРАВО" не уповноважена представляти інтереси 140 громадян України, та протиправно позбавив ГО "Батько МАЄ ПРАВО" в інтересах 140 громадян України як окремого позивача у справі права на доступ до правосуддя. Суд не затвердив умови примирення, викладені у заяві сторін, а визначив їх на власний розсуд, а також постановив ухвалу про закриття провадження у справі замість ухвали про затвердження умов примирення.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідачем і третьою особою не подано відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Правові засади примирення сторін визначені у статті 190 КАС України.

Відповідно до частини першої наведеної норми закону сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на підставі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов`язків сторін. Сторони можуть примиритися на умовах, які виходять за межі предмета спору, якщо такі умови примирення не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Умови примирення не можуть суперечити закону або виходити за межі компетенції суб`єкта владних повноважень.

Частиною третьою статті 190 КАС України передбачено, що умови примирення сторони викладають у заяві про примирення сторін. Заява про примирення сторін може бути викладена у формі єдиного документа, підписаного сторонами, або у формі окремих документів: заяви однієї сторони про умови примирення та письмової згоди іншої сторони з умовами примирення.

Згідно з частиною п?ятою статті 190 КАС України умови примирення сторін затверджуються ухвалою суду. Затверджуючи умови примирення сторін, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні умов примирення і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови примирення суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб або є невиконуваними; або 2) одну зі сторін примирення представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє (частина шоста статті 190 КАС України).

Матеріали справи свідчать про те, що спірні правовідносини виникли з приводу розгляду Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини звернення ГО "Батько МАЄ ПРАВО" від 20.02.2017 щодо порушення, на думку останньої, правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 14.12.2016 у справі №6-2245цс16, прав батьків під час вирішення спорів щодо визначення місця проживання їхньої дитини.

Отже, зважаючи на характер спірних правовідносин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що затвердженню підлягають лише ті умови примирення, які безпосередньо стосуються прав та обов?язків сторін і спрямовані на захист Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини в межах наданих йому повноважень прав, свобод та охоронюваних законом інтересів громадян України, про які йшлося у зверненні громадської організації.

Крім того, суди попередніх інстанцій мотивовано виходили з того, що викладена сторонами у заяві від 12 листопада 2018 року констатація власної правової позиції щодо застосування Декларації прав дитини 1959 року не може вважатися умовою примирення, оскільки відповідність цього міжнародного акта національному законодавству України не є предметом цієї адміністративної справи, а його дія стосується прав, свобод, законних інтересів, а також обов`язків невизначеного кола інших осіб, окрім сторін.

Водночас, закриваючи провадження у справі в цілому, суд першої інстанції не надав значення тій обставині, що заява про примирення підписана президентом ГО "Батько МАЄ ПРАВО" Швецем О.М. без застереження про здійснення при цьому представництва інших осіб, що в контексті з визначенням сторін у позовній заяві свідчить про те, що ГО "Батько МАЄ ПРАВО" в інтересах 140 громадян України не є стороною примирення.

Таким чином, позовні вимоги ГО "Батько МАЄ ПРАВО" в інтересах 140 громадян України, яка була визначена у позовній заяві окремим позивачем і щодо якої жодного процесуального рішення, крім ухвали про відкриття провадження у справі, судом не приймалось, залишилися невирішеними. Наведення окружним судом в ухвалі від 04 лютого 2019 року мотивів щодо належного позивача у справі не усуває вказаний недолік.

Суд апеляційної інстанції не виправив порушення, допущені судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Що стосується заявленого ГО "Батько МАЄ ПРАВО" клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то колегія суддів не вбачає підстав, передбачених у статті 346 КАС України, для вчинення такої процесуальної дії.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки суд касаційної інстанції не ухвалював рішення по суті позовних вимог, у тому числі не змінював судове рішення та не ухвалював нове.

Керуючись статтями 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Громадської організації "Батько МАЄ ПРАВО" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу Громадської організації "Батько МАЄ ПРАВО" задовольнити.

3. Скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року, а справу направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не підлягає оскарженню.

Головуючий: С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська