Постанова

від 13.05.2019 по справі 922/393/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2019 р. Справа № 922/393/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

за участю секретаря Литвинової К.О.

за участю представників:

позивача - Коваль Г.Ю., за дов. №08-21/192/2-19 від 21.01.2019.

відповідача - Паркулаб А.В., довіреність № б/н від 02.05.19

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№861 Х/2-4) на рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2019 (суддя Новікова Н.А..; повний текст рішення складено 22.02.2019) у справі

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека №277", м. Харків,

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 253441,76 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 277» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 253 441,76 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.03.2018).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, з 01.08.2015 по 31.12.2017, в порушення вимог ст.ст. 125-126 ЗК України, використовує земельну ділянку площею 0,0284 га по АДРЕСА_1 м. Харкові без виникнення в останнього права власності на землю, права постійного користування земельною ділянкою та права оренди земельної ділянки без державної реєстрації, у зв`язку з тим, що дана земельна ділянка залишається в комунальній власності, відповідач, на думку позивача, зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, таким чином на підставі ст.ст. 1212-1214 ЦК України відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав чи міг би одержати від цього майна, а тому відповідачем порушені права та інтереси позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.02.2019 у справі №922/393/18 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2019 у справі №922/393/18 скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач в особі Департаменту територіального контролю Харківської міської ради із залученням на договірній основі спеціалістів ТОВ Геодезично-вишукувальний центр визначив площу земельної ділянки за результатами вжиття заходів самоврядного контролю щодо законності використання земельної ділянки по просп. Московському, 99 у м. Харкові у порядку статті 189 Земельного кодексу України.

При цьому, вказує на те, що відповідно до пунктів 3.1.1., 3.1.5., 3.2.13 Положення про Департамент територіального контролю Харківської міської ради, яке є додатком 13 до Положення виконавчих органів міської ради 7 скликання, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 20.11.2015 № 7/15 (далі Додаток 13 до Положення №7/5 ), Департамент територіального контролю Харківської міської ради наділений повноваженнями самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України при використанні земель комунальної власності фізичними та юридичними особами, а також повноваженнями щодо розрахунку розміру коштів, які підлягають відшкодуванню Харківській міській раді в результаті набуття, зберігання майна (земельних ділянок) територіальної громади м. Харкова без достатніх правових підстав (у розмірі орендної плати за землю) та має право залучати за погодженням із керівником виконавчого органу міської ради відповідних спеціалістів для виконання покладених на Департамент функцій та завдань.

Отже, за висновком позивача, акт обстеження земельної ділянки по просп. Московському, 99 у м. Харкові від 05.02.2018 є належним та допустимим доказом у даній справі.

Крім того, зазначає, що спірна земельна ділянка по просп. Московському, 99 у м. Харкові є сформованою, оскільки відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номеру 6310137500:01:011:0033 та її зареєстровано як об`єкт цивільних прав 29.11.2017.

При цьому, позивачем при розрахунку позовних вимог правильно застосований коефіцієнт функціонального призначення як для земель комерційного використання 2.5 , оскільки земельна ділянка зареєстрована із кодом КВЦПЗ 03.07 - землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що відповідає інформації як з публічної кадастрової карти, так і інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У вказаній інформації зазначено, що земельна ділянка по просп. Московському, 99 у м. Харкові з кадастровим номером НОМЕР_1 як об`єкт цивільних прав була зареєстрована 29.11.2017 із кодом КВЦПЗ 03.07. внаслідок чого Позивачем за період з 01.12.2017 по 31.12.2017 коефіцієнт функціонального призначення був застосований як для земель будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Також звертає увагу на те, що земельна ділянка по пр-ту Московському, 99 у м. Харкові з кадастровим номером НОМЕР_1 зареєстрована площею 0,037 га, тоді як проведеною позивачем топографо-геодезичною зйомкою земельної ділянки її площа була визначена у розмірі 0,0284 га, однак суд першої інстанції не надав належної оцінки даній обставині.

Крім того, вказує, що відповідно до положень Закону України Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земельної ділянки встановлюється у витязі, який оформлюється лише при здійсненні щодо земельної ділянки юридично-значимих дій. В той же час спірні цивільні правовідносини є не договірними, а кондикційними, для застосування яких брати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку виходячи із положень законодавства не вбачається необхідним.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради та призначено справу до розгляду на 22.04.2019 о 12:30 год.

В судовому засіданні 22.04.2019 було оголошено перерву до 13.05.2019 о 15:45 год.

Представник позивача в судових засіданнях 22.04.2019 та 13.05.2019 підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судових засіданнях 22.04.2019 та 13.05.2019 та його представник у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№3451 від 04.04.2019) проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2019 у справі №922/393/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що земельна ділянка за адресою м. Харків проспект Московський площею 0,0284 га в період, за який позивачем нараховується сума безпідставного збагачення у вигляді несплаченої орендної плати, не була сформована як об`єкт права, оскільки вона не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не була занесена до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також листами Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 09.03.2017 № 19-20.08-3-857/20-17 та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 16.03.2017 № 1631/0/225-17.

Разом з цим, ані Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, ані ЗК України, не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно з актами обстеження. Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що акт обстеження від 05.02.2018 не є належними та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки.

Також вказує на те, що позивачем не було надано суду витягу з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необґрунтованість та безпідставність розрахунків позивача.

Також звертає увагу на те, що при визначенні нормативно-грошової оцінки землі необхідно застосовувати коефіцієнт функціонального використання землі, а не коефіцієнт функціонального призначення, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеній у Постанові від 08.08.2018 у справі №808/2359/13-а, а тому, враховуючи, що земельна ділянка використовувалась для обслуговування закладів охорони здоров`я, до яких згідно до Постанови КМУ №929 від 30.11.2016 віднесена аптека, позивачеві слід було застосовувати коефіцієнт 0,7 замість 2,5. При цьому, посилання апелянта на те, що при розрахунку розміру орендної плати ним було правильно застосовано коефіцієнт функціонального призначення землі, на думку відповідача, є безпідставним також з огляду на те, що додана позивачем до позовної заяви інформація з Публічної кадастрової карти України не є Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, тоді як Закон України Про Державний земельний кадастр не визначає інформацію з публічної кадастрової карти, як офіційну інформацію, яка може використовуватися для розрахунку плати за землю.

Крім того, 22.04.2019 позивачем подано до апеляційного господарського суду заяву про приєднання доказів у справі №922/393/18 (вх.№4085), в якій він просить суд приєднати до матеріалів справи витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2019 № 615/0/45-19, виданий Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області по просп. Московському, 99 у м. Харкові, визнавши причини неподання цього доказу до суду першої інстанції поважними.

В обґрунтування поважності причин неподання даного документу до суду першої інстанції позивач посилається на те, що Харківська міська рада не здійснювала розрахунок розміру безпідставно збережених коштів на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по просп. Московському, 99 у м. Харкові, оскільки правова позиція щодо необхідності здійснення розрахунків міської ради на підставі саме витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки при обґрунтуванні своїх позовних вимог ст. 1212 ЦК України була сформована Верховним Судом лише 12.04.2019 та висвітлена у постанові по справі № 922/981/18, тобто вже після прийняття судом першої інстанції рішення у справі № 922/393/18 від 11.02.2019.

Колегія суддів, розглянувши дану заяву, дійшла висновку про відмову в її задоволенні, зважаючи на таке.

Статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті). Оскільки дана справа розглядалась за правилами загального позовного провадження, то питання, які стосуються подання доказів, у тому числі щодо проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, вирішується судом першої інстанції на стадії підготовчого засідання (стаття 182 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги (у тому числі клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням), мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Проте у поданій апеляційній скарзі позивач, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції статей 80, 269 ГПК України, посилається на доказ - витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2019 № 615/0/45-19, який датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції , тобто доказ, який взагалі не існував на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 та від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви позивача від 22.04.2019 про приєднання доказів приєднання доказів у справі №922/393/18.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу доводи позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як свідчать матеріали справи та було правильно встановлено господарським судом першої інстанції, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно від 24.10.2017 № 101294115 право власності на 27/100 частки нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 265,8 кв.м. по просп. Московському, 99 у м. Харкові з 14.07.2015 зареєстровано за ТОВ «АПТЕКА № 277» на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2015 № 618 та на 73/100 частки - з 13.07.2015 на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2015 № 617.

Також за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно від 05.02.2018 № 112765228 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 265,8 кв.м. по просп. Московському, 99 у м. Харкові з 05.01.2018 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна від 05.01.2018, б/н, виданого ТОВ «АПТЕКА № 277» ; протоколу загальних зборів учасників від 18.12.2017 № 18/12/17, виданого ТОВ «АПТЕКА № 277» ; протокол загальних зборів учасників від 05.01.2018 № 05/01/18, виданого ТОВ «АПТЕКА № 277» .

Частиною 1 статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, у відповідності до ст.93, 122, 123, 124 Земельного кодексу та 182, ч.2 ст.331, ст.657 Цивільного кодексу України, звернувся з заявою №10-3 на адресу Харківського міського голови, отриманою позивачем 10.03.2017, про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1", що знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 99, площею 0,0363 га.

Рішенням Харківської міської ради від 21.06.2017 №680/17 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» надано дозвіл відповідачу на розробку проекту землеустрою, при цьому у тексті рішення позивачем було допущено помилку у найменуванні відповідача.

Рішенням Харківської міської ради від 20.09.2017 №740/17 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» внесені зміни до рішення Харківської міської ради від 21.06.2017 №680/17 та вказано вірне найменування відповідача.

Рішенням Харківської міської ради від 21.02.2018 №992/18 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0370 га за рахунок земель комунальної власності.

Разом з цим, відповідно до листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 09.03.2017 № 19-20.08-3-857/20-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 16.03.2017 № 1631/0/225-17 речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_2 . АДРЕСА_1 99 у м. Харкові не зареєстровані.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 05.02.2018 здійснено обстеження земельної ділянки, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації, в якому зазначено, що ТОВ «АПТЕКА № 277» використовує земельну ділянку площею 0,0284 га по просп. Московському, 99 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» комерційного використання (аптека), право власності на яку зареєстровано за відповідачем.

Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,0284 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі. Координати точок знімальної основи визначались супутниковим методом з прив`язкою до сертифікованої мережі в системі СК-63 ХАРКІВ (КНВА) із застосуванням RTK приймача GNSS S66OP №S6626C123188554.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на те, що ТОВ «АПТЕКА №277» з 01.08.2015 по 31.12.2017 в порушення вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України використовувало земельну ділянку площею 0,0284 га по просп. Московському, 99 у м. Харкові, яка залишається в комунальній власності, без оформлення права власності, права постійного користування або права оренди цієї земельної ділянки та державної реєстрації цих прав, при цьому відповідач за даний період не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого безпідставно зберігав у себе майно у вигляді несплаченої орендної плати в розмірі 253441,76 грн., які відповідно до вимог ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що земельна ділянка за адресою м. Харків проспект Московський площею 0,0284 га в період, за який позивачем нараховується орендна плата, не була сформована як об`єкт права, оскільки не мала ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, крім того позивачем не надано суду витягу з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати, а тому, зважаючи на неможливість визначення площі земельної ділянки, яку використовував відповідач, а також на відсутність доказів щодо нормативно-грошової оцінки землі, необхідної для визначення розміру заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність розрахунків позивача.

Також місцевий господарський суд вказував на те, що при визначенні нормативно-грошової оцінки землі необхідно застосовувати коефіцієнт функціонального використання землі, а не коефіцієнт функціонального призначення, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у Постанові від 08.08.2018 у справі №808/2359/13-а, а тому, враховуючи, що земельна ділянка використовувалась для обслуговування закладів охорони здоров`я, до яких згідно до Постанови КМУ №929 від 30.11.2016 віднесена аптека, позивачеві слід було застосовувати коефіцієнт 0,7 замість 2,5, який помилково застосував у розрахунку розміру позовних вимог позивач.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого господарського суду, зважаючи на таке.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Предметом позову в цій справі є стягнення на підставі статей 1212, 1214 ЦК України з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої ним орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

За змістом статей 74, 77, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з цим, довести зазначені обставини сторона має доказами, наділеними такими обов`язковими ознаками, як: допустимість, относимість, достовірність та достатність.

Так, відповідно до статі 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи, які входять до предмету доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначене поняття допустимість доказів , яке полягає в тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Як вказано у статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

Нормами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Враховуючи вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Таким чином, для вирішення даного спору, слід встановити, чи є земельна ділянка, безпідставне використання якої є підставою даного позову, сформованим об`єктом цивільних прав, за користування яким позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за адресою м. Харків проспект Московський площею 0,0284 га за період, за який позивачем нараховується до стягнення сума безпідставного збагачення у вигляді несплаченої орендної плати (з 01.08.2015 по 31.12.2017), не була сформована як об`єкт права, оскільки вона не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також листами Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 09.03.2017 № 19-20.08-3-857/20-17 та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 16.03.2017 № 1631/0/225-17.

Позивач в апеляційній скарзі вказує на те, що спірна земельна ділянка по просп. Московському, 99 у м. Харкові є сформованою, оскільки відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру та їй присвоєно кадастровий номер 6310137500:01:011:0033 та її зареєстровано як об`єкт цивільних прав 29.11.2017.

Однак колегія суддів вважає дані посилання необґрунтованими, зважаючи на таке.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.10.2017, яка міститься в матеріалах справи (том І, а.с. 17-23) 29.11.2017 було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим № НОМЕР_1 : НОМЕР_1 , розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , проспект Московський площею 0,037 га.

При цьому докази, які б свідчили про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці за цією ж адресою, але іншою площею, а також реєстрації такої земельної ділянки у період з 01.08.2015 по 31.12.2017 в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, позивач не довів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами факту формування як об`єкту цивільних прав у період з 01.08.2015 по 31.12.2017 саме спірної земельної ділянки площею 0,0284 га.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на визначення ним меж земельної ділянки на підставі акту обстеження від 05.02.2018 в рамках заходів самоврядного контролю в порядку статті 189 Земельного кодексу України, на думку колегії суддів, не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, (далі - Інструкція №376), встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, ані вказаною Інструкцією №376, ані нормами Земельного кодексу України не передбачено процедури визначення площі земельної ділянок згідно з актами обстеження земельної ділянки за відсутності технічної документації із землеустрою.

Так, зокрема, відповідно до статті 189 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач, самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Тобто у даній нормі зазначається лише про наділення органів місцевого самоврядування повноваженнями самоврядного контролю за використанням та охороною земель, тоді як жодних положень щодо визначення в рамках такого самоврядного контролю площі земельної ділянки згідно з актами обстеження земельної ділянки за відсутності технічної документації із землеустрою вказана норма не містить.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що акт обстеження від 05.02.2018 не є належними та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовував відповідач у спірний період та її формування як об`єкта цивільних прав.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення, зокрема, розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності проводиться нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Колегія суддів зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно пункту 1.1. Порядку впровадження нормативно грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, цей Порядок регламентує процедуру надання підприємствам, установам та організаціям міста, фізичним особам інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок для обчислення земельного податку, орендної плати за земельні ділянки комунальної власності та здійснення цивільних цивільно-правових угод із земельними ділянками та оплати за договором суперфіцію.

Відповідно до пункту 2.2. Порядку, управління Держземагентства у м. Харкові надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством. Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 №489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Проте, як вбачається із матеріалів справи та правильно зазначив господарський суд, витяг з нормативно-грошової оцінки позивачем в порушення ст. 74 ГПК України суду першої інстанції не надано, оскільки з 01.08.2015 по 31.12.2017, земельна ділянка за адресою м. Харків проспект Московський площею 0,0284 га не була сформована як об`єкт права оренди.

Як вже зазначалося, 22.04.2019 позивач подав до апеляційного господарського суду заяву про приєднання доказів у справі №922/393/18 (вх.№4085), в якій він просив суд приєднати до матеріалів справи витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2019 № 615/0/45-19, виданий Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області по просп. Московському, 99 у м. Харкові, визнавши причини неподання цього доказу до суду першої інстанції поважними.

Однак колегія суддів залишила вказану заяву без задоволення з підстав, наведених у описовій частині даної постанови.

Отже неподання позивачем місцевому господарському витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки свідчить про недоведення останнім належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами суми безпідставного збагачення відповідача у вигляді несплаченої орендної плати.

Посилання позивача на необхідність застосування при розрахунку орендної плати коефіцієнта функціонального призначення 2.5, а не коефіцієнта функціонального використання землі 0,7, на думку колегії суддів, не може братися до уваги, оскільки застосування відповідних коефіцієнтів має визначатись не позивачем самостійно, а лише на підставі відповідного витягу із нормативно-грошової оцінки землі, встановленого відповідним підрозділом Держгеокадстру, який в матеріалах справи як належний та допустимий доказ відсутній.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю з`ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Оскільки апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою останньому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 129, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2019 у справі №922/393/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 17.05.2019.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль