Постанова

від 15.04.2019 по справі 910/13464/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/13464/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2018

(Суддя - Мандриченко О.В.)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019

(Головуючий суддя - Зубець Л.П.; судді - Мартюк А.І., Пашкіна С.А.)

за результатами розгляду скарги Комунального підприємства "Київпастранс"

до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про скасування постанови про накладення штрафу від 02.03.2018, винесену Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

у справі за позовом Київської міської організації Українського товариства сліпих

до Комунального підприємства "Київпастранс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Київблагоустрій"

про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

1. Київська міська організація Українського товариства сліпих (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - відповідач), у якому просила зобов`язати відповідача усунути порушення облаштування зупинок громадського транспорту по вул. Попудренка біля станції метро "Дарниця" у місті Києві та привести їх у відповідність до вимог діючих державних і галузевих будівельних норм і правил.

1.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі №910/13464/15 позов задоволено повністю: зобов`язано КП "Київпастранс" усунути порушення облаштування зупинок громадського транспорту по вул. Попудренка у місті Києві біля станції метро "Дарниця" шляхом приведення зупинок у відповідність до: пп. 3.7.4 п. 3 Державного стандарту України 3587-97 "Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди"; п. п. 27 та 35 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198; пп. 5.3.3.2 п. 5 Галузевих будівельних норм України "Споруди транспорту. Автомобільні дороги. Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проектування".

1.2. Постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2016 у справі №910/13464/15 касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі № 910/13464/15 - залишено без змін.

1.3. На виконання вищевказаного рішення у даній справі 11.11.2016 Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

1.4. 24.04.2018 до Господарського суду міста Києва від Комунального підприємства "Київпастранс" надійшла скарга на дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві, в якій скаржник просить скасувати постанову про накладення штрафу від 02.03.2018, винесену Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

1.5. В обґрунтування своєї скарги, відповідач (Комунальне підприємство "Київпастранс") зазначає, що останній не є суб`єктом владних повноважень та відповідно не наділений владними управлінськими функціями стосовно переміщення, демонтажу, вилучення тимчасових споруд (малих архітектурних форм). Отже, на думку скаржника, привести зупинки громадського транспорту по вул. Попудренко у місті Києві, у відповідність до вимог чинного законодавства, як цього вимагає Київська міська організація українського товариства сліпих, силами КП Київпастранс не є можливим.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Ухвалою Господарського суду міста Києва 07.06.2018 у справі №910/13464/15, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2019, у задоволенні скарги Комунального підприємства "Київпастранс" на дії Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відмовлено повністю.

2.1. Судові рішення обґрунтовані тим, що на момент винесення оскаржуваної постанови Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 02.03.2018 на зупинці за адресою: місто Київ, вул. Попудренка біля станції метро Дарниця знаходиться одна споруда, яка не приведена у відповідність до норм, визначених у рішенні суду, тобто рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі 910/13464/15 частково не виконано, відтак державний виконавець, накладаючи штраф на відповідача діяв у межах своїх повноважень, підстави для скасування оскаржуваної відповідачем постанови про накладення штрафу відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

3. Відповідач звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва 07.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у справі №910/13464/15, які просив скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" на дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4. Підставою для скасування оскаржуваних судових рішень скаржник вважає невірне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права: зокрема, с. 73, 74, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України (Далі - ГПК України), ст. 18 Закону України Про виконавче провадження .

4.1. Скаржник доводить, що судами не надано належну оцінку пункту 2 рішення Київської міської ради від 17.03.2016 237/237 Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Києві , у якому Департаменту доручено не проводити демонтаж тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, власники яких сплачують пайову участь до міського бюджету відповідно до рішення Київської міської ради від 04.09.2014 №62/62.

4.2. Скаржник вважає неможливим часткове виконання відповідачем наказу Господарського суду міста Києва від 11.11.2016 у справі №910/13464/15 неможливе з незалежних від підприємства обставин, а також вважає, що державний виконавець у даному випадку застосував суто формальний підхід, своїми діями спонукав відповідача до порушення прав власності іншої особи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

5. Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.03.2019 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г., - передано касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс"

6.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2019 відкрито касаційне провадження у справі №910/13464/15 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Київпастранс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у вказаній справі.

Призначено до розгляду касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у справі №910/13464/15 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід частково задовольнити, виходячи з такого.

8. Згідно з частиною 5 статті 301 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

9. Відповідно до пункту 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

10. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

11. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

12. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

13. Статтею 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів встановлено, що Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

14. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

15. Так, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін [рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19 березня 1997 року. п. 40. Reports of Judgments and Decisions 1997-11]. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок [рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V].

16. Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

17. У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

18. Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 по справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

19. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

20. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 вказаної статті).

21. Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України Про виконавче провадження встановлено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тобто, законодавчо закріплено імперативний обов`язок державного виконавця (усіх рівнів відповідно до визначеної структури) дотримуватись вимог Закону під час здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

22. Частиною другою статті 63 Закону України Про виконавче провадження зазначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

23. Частиною першою статті 75 Закону України Про виконавче провадження визначено: у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

24. Отже державний виконавець зобов`язаний вчиняти дії, про які зазначено у ст.ст. 63, 75 Закону України Про виконавче провадження та позбавлений можливості вчиняти дії у будь-який інший не визначений Законом спосіб.

25. Як встановлено судами під час розгляду справи, Державним виконавцем Дніпровського РВДВС міста Києва Малковою М.В. 10.04.2017 відкрито виконавче провадження ВП № 53697173 з примусового виконання наказу № 910/13464/15 від 11.11.2016, виданого Господарським судом міста Києва.

25.1. Пунктом 2 вищевказаної постанови про відкриття виконавчого провадження передбачено обов`язок боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

25.2. Державним виконавцем 27.04.2017 здійснено вихід на зупинку громадського транспорту по вул. Попудренка у м. Києві біля станції метро "Дарниця" з метою перевірки виконання рішення боржником, під час якого державним виконавцем встановлено, що рішення суду боржником не виконано, про що складено відповідний акт, який наявний в матеріалах справи.

25.3. В матеріалах справи міститься акт складений державним виконавцем, з якого вбачається, що державним виконавцем 10.05.2017 повторно здійснено вихід на зупинку громадського транспорту по вул. Попудренка у м. Києві біля станції метро "Дарниця" з - метою перевірки виконання рішення боржником та встановлено, що рішення боржником не виконано.

25.4. Державним виконавцем 10.05.2017 було винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5 100 грн., у зв`язку з невиконанням боржником рішення суду, в якій повторно вказано боржнику на необхідність виконання рішення протягом 10 робочих днів.

25.5. Водночас з постановою про накладення штрафу, боржнику направлена вимога державного виконавця про направлення повноважного представника для проведення виконавчих дій на зупинці громадського транспорту по вул. Попудренка у м. Києві біля станції метро "Дарниця" - 25.05.2017 о 17 год. 00 хв.

25.6. Заступником начальника Відділу Бутом Д.В. було здійснено вихід на зупинку громадського транспорту по вул. Попудренка у місті Києві біля станції метро "Дарниця", під час якого було встановлено, що рішення суду не виконано, а на зупинці громадського транспорту біля метро Дарниця по вул. Попудренка знаходяться три споруди, які не приведені боржником у відповідність до рішення суду.

25.7. Державним виконавцем 23.08.2017 направлено виклик керівнику КП Київпастранс з`явитись на прийом до державного виконавця та надати пояснення щодо невиконання рішення суду.

25.8. Державним виконавцем 08.09.2017 здійснено вихід за адресою: місто Київ, вул. Попудренка, зупинка громадського транспорту біля станції метро Дарниця , під час якого в присутності представника боржника Циганова А.О. та представника стягувача Бойчук І. B. встановлено, що на зупинці громадського транспорту знаходиться одна споруда, яка не приведена у відповідність до рішення суду боржником. Державним виконавцем було складено акт 08.09.2017 о 17 год. 03 хв., в якому зазначено, що дві споруди відсутні на зупинці громадського транспорту, а отже рішення суду виконано частково.

25.9. Державним виконавцем 29.09.2017 повторно направлено виклик керівнику КП Київпастранс з`явитись на прийом до державного виконавця, водночас зобов`язано надати пояснення керівника КП Київпастранс або особи, що виконує обов`язки керівника КП Київпастранс за фактом невиконання вимог виконавчого документа, а також повідомити про заходи, що вживаються з метою його виконання.

25.10. Державним виконавцем 11.01.2018 направлено вимогу боржнику про необхідність виконання рішення протягом 10 робочих днів.

25.11. Державним виконавцем 07.02.2018 було здійснено вихід за адресою: місто Київ, вул. Попудренка біля станції метро Дарниця , під час якого було встановлено, що зупинка громадського транспорту не приведена у відповідність до норм, визначених у рішенні суду. На зупинці знаходиться одна споруда, яка не приведена у відповідність, тобто, рішення боржником не виконано.

25.12. У зв`язку з невиконанням рішення суду державним виконавцем 02.03.2018 винесена постанова про накладення штрафу у розмірі 10 200, 00 грн, в якій вказано боржнику на необхідність виконання рішення протягом І0 робочих днів.

26. Статтею 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

27. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна положення містяться у нормі ч. 1 ст. 74 ГПК України.

28. Частиною 1 статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

29. Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

30. Згідно із ст.ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

31. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

32. Відмовляючи у задоволенні скарги Комунального підприємства "Київпастранс" суд першої інстанції виходив з того, що скаржником не доведено, що дії державного виконавця, щодо накладення на боржника штрафу здійснені з порушенням норм Закону України Про виконавче провадження , навпаки місцевим господарським судом встановлено, що державний виконавець діяв у межах наданих повноважень, у спосіб та порядок передбачені Конституцією та законами України.

33. Скаржник доводив, що зупинкові комплекси встановлені згідно умов Інвестиційного договору №7 фінансування утримання зупинок громадського транспорту, розміщення зупинкових комплексів та додаткових павільйонів для пасажирів від 25 лютого 2010 року, укладеного відповідно до Розпорядження КМДА від 22.05.2010 №756. Пунктом 1.4 вказаного договору передбачено, що павільйон для пасажирів зупинкового комплексу передається у власність територіальної громади міста Києва і залишається у володінні та користуванні замовника, таким чином, власниками зупинкового комплексу є Інвестор та КМДА, а тому КП Київпастранс не вправі розпоряджатися зазначеними павільйонами та приймати будь-які рішення щодо них.

34. Апеляційний господарський суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги виходив з того, що судовим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі №910/13464/15, на виконання якого виданий судовий наказ, було встановлено, що інвестиційний договір №7 від 25.02.2010, на який посилався скаржник, був укладений між КП Київпастранс , КП Київське інвестиційне агентство та ТОВ Хай ТЕК БУД строком на три роки, водночас, з матеріалів справи не вбачається, що дія цього договору продовжувалась, отже Інвестиційний договір втратив чинність, а павільйон встановлений за кошти інвестора був переданий у власність громади міста Києва і залишився у господарському віданні замовника, а згідно з п.6.4 Інвестиційного договору після закінчення строку дії договору інвестор протягом п`яти календарних днів зобов`язаний був за власний рахунок здійснити демонтаж торгових павільйонів встановлених зупинок комплексів та звільнити місце зупинки.

35. Крім того, судом другої інстанції відхилено доводи скаржника про те, що часткове виконання відповідачем наказу неможливе з незалежних від нього обставин з посиланням на рішенням Київської міської ради від 17.03.2016 №237/237 КП Київпастранс доручено не проводити демонтаж тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, власники яких сплачують пайову участь до міського бюджету відповідно до рішення Київської міської ради від 04.09.2014 №62/62.

36. Спростовуючи наведені доводи, апеляційний господарський суд встановив, що на момент прийняття рішення Київською міською радою від 17.03.2016 №237/297 та рішення Київської міської ради від 04.09.2014 Інвестиційний договір №7 вже втратив свою дію, оскільки не був пролонгований сторонами, що було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2016, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2016.

37. У підсумку, судами обох інстанцій було встановлено, що на момент винесення оскаржуваної постанови державного виконавця від 02.03.2018 на зупинці за адресою: місто Київ, вул. Попудренка біля станції метро Дарниця знаходиться одна споруда, яка не приведена у відповідність до норм, визначених у рішенні суду, отже рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі 910/13464/15 у повному обсязі не виконано.

38. Враховуючи встановлені судами обставини у їх сукупності, зокрема щодо невиконання відповідачем обов`язкового для виконання, відповідно до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів , судового рішення, Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги, оскільки останні не спростовують викладених в оскаржуваній ухвалі та постанові обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставою для їх скасування, відтак підстави для прийняття власного рішення Судом касаційної інстанції відсутні, оскільки дії державного виконавця, щодо накладення на відповідача штрафу здійснені у відповідності до норм Закону України Про виконавче провадження , в межах наданих державному виконавцю повноважень.

39. Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

40. Подана відповідачем скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд матеріалів справи та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

41. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.

42. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

43. Суд також звертається до усталеної практики Європейського суду з прав людини (п. 40 рішення у справі "Пономарьов проти України", mutatis mutandis п. 52 рішення у справі "Рябих проти Росії"), який наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

44. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, в порядку ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як такі, що прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.

45. У зв`язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у справі №910/13464/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко