Рішення

від 07.05.2019 по справі 146/831/18

ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 146/831/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2019 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.,

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

вимоги позивача: про розподіл спадкового майна, визнання права власності на спадкове майно, припинення права власності на частину спадкового майна

представник відповідача: адвокат Пріщенко Сергій Сергійович

представник відповідача: ОСОБА_3

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

7 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить винести рішення, яким розділити спадкове майно, отримане ним та відповідачем ОСОБА_2 після смерті батьків, визнавши за позивачем право власності на 2\3 частини будівлі магазину, розташованого в АДРЕСА_1 , та припинити право власності на дану частку магазину, зареєстроване за ОСОБА_2

Даний позов обґрунтовано наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 , яким за життя було зроблено заповіт на ім`я позивача. Відповідно до даного заповіту від 14.09.2013, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1619 у Тульчинській державний нотаріальній конторі, ОСОБА_4 заповів позивачу усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він буде мати право за законом.

Відповідно до договору купівлі-продажу від вересня 2002 року матір`ю позивача ОСОБА_5 придбано нежиле приміщення магазину в АДРЕСА_1 .

Рішенням Томашпільського районного суду від 20.07.2009 у цивільній справі № 2-388/2009 вказаний договір купівлі-продажу визначено дійсним і визнано за ОСОБА_5 право власності на приміщення магазину по АДРЕСА_1

Вказана будівля магазину була придбана ОСОБА_5 у період знаходження у шлюбі з батьком позивача- ОСОБА_4 , який було зареєстровано Жабокрицькою сільською радою Крижопільського району Вінницької області 17.08.1954, а тому позивач вважає, що відповідно до ч.1 ст. 60 СК України, будівля магазину належала батькам, як подружжю на праві спільної власності.

Також позивач вказує, що після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько спадщину прийняв, але до часу своєї матері не встиг її оформити.

За життя мати оформила заповіт від 04.05.2011, яким усе своє майно, яке буде їй належати на час смерті, заповіла братові позивача- ОСОБА_2 .

Посилаючись на ч.1 ст. 1241 ЦК України, позивач вважає, що його батько ОСОБА_4 після смерті матері мав право на обов`язкову частку у спадщині на час її відкриття, оскільки був непрацездатною особою пенсійного віку, а також інвалідом першої групи.

Після смерті матері батько прийняв спадщину, оскільки проживав із спадкодавцем однією сім`єю на час відкриття спадщини і звернувся із відповідною заявою про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори, але до часу смерті матері спадщину не встиг прийняти.

Посилаючись на вимоги ст. 1276 ЦК України та наявність заповіту на ім`я позивача від імені батька, ОСОБА_1 вважає, що він має право на спадкове майно, яке належало батькові на момент смерті і на яке він мав право у відповідності до закону, в тому числі і на частку у нежитловій будівлі магазину по АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що після смерті батька спадщину він прийняв, оскільки в установлений законом термін подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак, коли звернувся до Тульчинської державної нотаріальної контори з приводу отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо будівлі вказаного магазину, то йому було відмовлено і роз`яснено право на звернення до суду, а також повідомлено, що право власності на вказану будівлю магазину зареєстровано за братом ОСОБА_2

Позивач ОСОБА_1 вважає, що приміщення нежитлової будівлі магазину відноситься до спадкової маси після смерті його батька ОСОБА_4 , а саме 1/2 його частки у спільному сумісному майні подружжя та 1/6 частини вказаного магазину, як обов`язкова частка у спадковому майні після смерті дружини. Тобто, позивач, як спадкоємець батька за заповітом, мав успадкувати 2/3 частини будівлі магазину.

Не зважаючи на це, відповідач ОСОБА_2 -брат позивача оформив право власності на вказану будівлю магазину в цілому всупереч вимогам закону, користується даним приміщенням, заперечує право позивача на частку у вказаному майні, відмовляється у добровільний спосіб вирішити спір щодо поділу спадкового майна.

10 серпня 2018 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якій він просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку із необгрунтованістю та порушенням норм процесуального права та пропущенням строку позовної давності.

Даний відзив мотивовано наступним.

Матеріали справи не містять доказів направлення позивачем досудових вимог про врегулювання спору і його твердження про відмову відповідача не відповідають дійсності, оскільки сторони взагалі не спілкуються.

Позивачем подано позовну заяву з порушенням вимог ст.ст. 175, 176 ЦПК України.

Позивачем приховано той факт, що відповідач є інвалідом І групи, тому також має право на обов`язкову частку у спадщині.

Батько сторін за життя оформив право на частину спадкового майна, яке залишилося після смерті матері сторін у справі- ОСОБА_5 , однак право на Ѕ частину спірного магазину він не оформив, цим правом не скористався, тому в даний час пропущено строк позовної давності.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 13 липня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 09-30 годину 13 листопада 2018 року.

13 липня 2018 року направлено запит до Тульчинської державної нотаріальної контори про надання відомостей щодо спадкової справи після померлого ОСОБА_4

13 липня 2018 року направлено запит до Томашпільської державної нотаріальної контори про надання відомостей щодо спадкової справи після померлої ОСОБА_5

23 липня 2018 року отримано відповідь державного нотаріуса Томашпільської державної нотаріальної контори про заведену спадкову справу після померлої ОСОБА_5

6 серпня 2018 року отримано відповідь завідуючої Тульчинською державної нотаріальною конторою про заведення спадкової справи після померлого ОСОБА_4 та направлено копію спадкової справи.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 3 вересня 2018 року витребувано з Томашпільської державної нотаріальної контори спадкову справу після померлої ОСОБА_5

12 вересня 2018 року отримано копію спадкової справи після померлої ОСОБА_5

Ухвалою Томашпільського районного суду від 13 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків.

26 листопада 2018 року позивачем ОСОБА_1 виконано вимоги ухвали суду від 13.11.2018 та усунуто недоліки.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 26 листопада 2018 року продовжено розгляд справи, слухання справи призначено на 09-30 годину 26 грудня 2018 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 26 грудня 2018 року відкладено підготовче засідання на 09-00 годину 25 лютого 2019 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 25 лютого 2019 року закрито підготовче засідання у справі, справу призначено до судового розгляду на 09-00 годину 7 травня 2019 року.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримував, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнавали, заперечувати проти задоволення позову, просили відмовити в його задоволенні, зокрема, просили застосувати строки позовної даності, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Окрім того посилалися на те, що рішення Томашпільського районного суду від 29 травня 2017 року не було скасовано та набрало законної сили

На запитання головуючого позивач ОСОБА_1 пояснив, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки про порушене своє право, що стосується спірного магазину він дізнався лише в 2017 році, коли звернувся із заявою про прийняття спадщини, що складається із будівлі магазину, до нотаріальної контори. До цього часу він вважав, що так, як будівля магазину була придбана матір`ю за час спільного проживання із батьком, останній мав право на половину вказаної будівлі та на частину, оскільки був непрацездатним. Позивач не знав і не міг знати, що відповідач оформить будівлю магазину в цілому на себе.

Суд, розглянувши пояснення учасників судового процесу, оцінивши належність ї достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року в смт Вапнярка Томашпільського району Вінницької області померла ОСОБА_5 (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Тульчин Тульчинськуого району Вінницької області помер ОСОБА_4 (а.с.10).

До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство чинне на час відкриття спадщини.

Спадщина відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_10 в день смерті спадкодавців ОСОБА_5 та ОСОБА_4

В цей час діяв ЦК України (2003 року). Згідно цього, зазначений нормативно-правовий акт потрібно застосувати для вирішення цих спірних правовідносин.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України-перша черга спадкоємців за законом-у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Прийняття спадщини - це акт, який поширюється на всі об`єкти спадкування водночас і свідчить про бажання скористатися правом на спадщину. До спадкоємця в момент виникнення правонаступництва переходять і ті права, які в цей час ще не були відомі.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 , його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.11).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 , його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.84).

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги спадкування за законом після смерті своїх батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Як вбачається із свідоцтва про одруження, 17 серпня 1957 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 одружилися (а.с.12).

Отже, ОСОБА_5 є спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_4

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Томашпільським УПСЗН, ОСОБА_4 є людиною з інвалідністю І групи (а.с.11).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого УПФУ у Тульчинському районі, ОСОБА_2 є людиною з інвалідністю І групи (а.с.87).

Відповідно до ч.1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали право на обов`язкову частку у спадщині, яка залишилася після смерті їхніх батьків, а ОСОБА_4 мав право на обов`язкову частку у спадщині, яка залишилася після смерті його дружини ОСОБА_5

Як вбачається із копії рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 20 липня 2009 року, у справі за позовом ОСОБА_5 до СВАТ Птахокомбінат Тульчинський про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на магазин позов задоволено, визнано договір купівлі-продажу приміщення магазину, яке розташоване в АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та СВАТ Птахокомбінат Тульчинський -дійсним, визнано за ОСОБА_5 право власності на приміщення магазину, яке розташоване по АДРЕСА_1 (а.с.19).

Стаття 65 Сімейного кодексу України передбачає, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Отже, будівля магазину була набута подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за час їх проживання однією сім`єю і належала їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до п. 3 ст. 368 ЦК України слідує: Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, зокрема відмови у видачі свідоцтва про спадщину.

Як вбачається із відповіді завідуючої Тульчинською державною нотаріальною конторою від 04.11.2017 на заяву ОСОБА_1 від 31.10.2017, останньому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 та повідомлено, що свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі одного з подружжя, видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину, таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. В цьому випадку видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя не має можливості (а.с.18).

Згідно абзацу 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини.

Із спадкової справи, заведеної після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_5 за № 378/2013, вбачається, що до Томашпільської державної нотаріальної контори 05.09.2013 звернувся чоловік спадкодавця ОСОБА_4 (а.с.58), ІНФОРМАЦІЯ_5 року-син ОСОБА_2 (а.с. 59).

4 травня ІНФОРМАЦІЯ_6 року ОСОБА_5 було складено заповіт, яким вона усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла своєму синові ОСОБА_2 (а.с.60).

Отже, ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_5 за заповітом.

10 грудня 2016 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 на 5/6 долі, що складається із земельної ділянки площею 0,2919 га в межах згідно з планом, розташованої на території Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області та передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної померлому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 , виданого Тульчинською районною державною адміністрацією 04.11.2008 (а.с.64).

Із спадкової справи, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_4 , вбачається, що до Тульчинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини 11.02.2017 звернувся син спадкодавця ОСОБА_1 (а.с.36), 18.02.2017-звернувся син ОСОБА_2 (а.с.44), 21.11.2017 звернувся ОСОБА_1 (а.с.45), 09.12.2017 року-звернувся син ОСОБА_2 (а.с.83).

14 вересня ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_4 було складено заповіт, яким він усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він матиме право за законом, заповів ОСОБА_1 (а.с.20, 38).

Отже, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_4 за заповітом.

21 листопада 2017 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 на 1/8 частину спадкового майна, що складається із 1/6 частини земельної ділянки, розташованої на території Кирнасівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, площею 0,2919 гектарів в межах згідно з планом, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_4 , який спадщину прийняв, але не встиг оформити своїх спадкових прав у зв`язку зі смертю (а.с.78).

21 листопада 2017 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 на 3/4 частини спадкового майна, що складається із транспортного засобу марки, моделі ПФ 01 Фермер, випуску 2005 року, реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с.79).

9 грудня 2017 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/24 частин спадкового майна, що складається із 1/6 частини земельної ділянки, розташованої на території Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, площею 0,2919 га в межах згідно з планом, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_4 , який спадщину прийняв, але не встиг оформити своїх спадкових прав у зв`язку зі смертю (а.с.88).

ІНФОРМАЦІЯ_8 грудня 2017 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/4 частину спадкового майна, що складається із із транспортного засобу марки, моделі ПФ 01 Фермер, випуску 2005 року, реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с.89).

Окрім того, в судовому засіданні було оглянуто рішення Томашпільського районного суду від 29 травня 2017 року, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Вапнярської селищної ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на спадкове майно, що залишилося після смерті його матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 в смт Вапнярка Томашпільського району Вінницької області, що складається із нежитлової будівлі магазину, розташованої в АДРЕСА_1 .

Також було встановлено, що відповідно до Інформаціїї з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна нежитлове приміщення магазину, розташованого за адресою АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо посилань позивача на норми ст. 1276 ЦК України суд констатує наступне.

Відповідно до положень ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

До складу спадщини включаються права та обов`язки спадкодавця, які не припинилися з настанням його смерті (див. коментар до ст. ст. 1216, 1218, 1219 ЦК). Одним з майнових прав, яке могло виникнути у спадкоємця, проте не було реалізоване ним, є право на прийняття відкритої на його користь спадщини. Ст. 1276 ЦК якраз і передбачає можливість переходу у спадщину права на прийняття спадщини. Правило, в силу якого відбувається спадкування в тих випадках, коли особа, закликана до спадкування, померла, не встигнувши висловити свою волю на прийняття чи на відмову від прийняття спадщини, має назву спадкової трансмісії. В таких випадках право спадкоємця прийняти спадщину або відмовитися від її прийняття переходить до його власних спадкоємців. Таким чином, відбувається перехід у спадщину права спадкування.

При спадковій трансмісії права та обов`язки, що складають спадщину, переходять від трансмітента (особи, яка не встигла здійснити належне їй право спадкування) до трансмісара (спадкоємця особи, яка не встигла реалізувати вказане право).

Спадкову трансмісію слід відрізняти і від тих випадків, коли закликаний до спадкування спадкоємець подав до нотаріального органу заяву про прийняття спадщини згідно зі ст. 1269 ЦК, але не одержав свідоцтво про право на спадщину, тобто встиг прийняти спадщину, але не встиг її оформити. Оскільки в подібних ситуаціях спадкоємець вважається таким, що набув право на спадкове майно, після смерті останнього до його власних спадкоємців переходить не право на прийняття спадщини, а сама спадкова маса.

Право на прийняття спадщини внаслідок спадкової трансмісії переходить до спадкоємців за заповітом особи, яка не встигла прийняти спадщину, а за його відсутності, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини до спадкування закликаються спадкоємці за законом (ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК). Правила, що регулюють правові наслідки відпадіння спадкоємців при відмові від прийняття спадщини (ст. 1275 ЦК), на правовідносини спадкової трансмісії не поширюються.

Оскільки право на обов`язкову частку у спадщині мають лише суворо визначені законом особи (ст. 1241), право на прийняття обов`язкової частки після смерті цих осіб припиняється і не переходить до їхніх власних спадкоємців за правилами спадкової трансмісії.

Враховуючи наведе, суд вважає, що ОСОБА_4 не може претендувати на частину спірного магазину, як на обов`язкову частку ОСОБА_4 у спадковому майні ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Спадкові частки, належні спадкоємцям, є переважно не реальними, а ідеальними, тобто вираженими чисельно (1/2, 1/3 і т. д.). Лише у випадку чіткого визначення у заповіті того майна, яке переходить до спадкоємців, це майно поділу не підлягає, а є об`єктом особистої власності того спадкоємця, якому воно призначено.

Режим спільної часткової власності поширюється і на майно, одержане у спадщину подружжям. Навіть у разі, якщо чоловік і дружина є спадкоємцями одного і того ж спадкодавця, кожен з них є окремим суб`єктом спадкових правовідносин, приймає спадщину індивідуально і лише від свого імені. Норма п. 2 ч. 1 ст. 57 СК, що визнає особистою приватною власністю кожного з подружжя майно, набуте під час шлюбу в порядку спадкування, є імперативною і не передбачає винятків.

Для того, щоб усунути режим спільної часткової власності і відокремити своє спадкове майно від чужого, спадкоємцям, які прийняли спадщину, надано право на поділ спадкового майна із виділом у натурі частки із майна, що знаходиться у спільній частковій власності. Внаслідок поділу ідеальні частки перетворюються у реальні, які складаються з визначеної сукупності прав та обов`язків.

Правочин про поділ спадщини здійснюється за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину, і оформляється договором між ними, у якій зазначаються належні їм реальні частки у спадщині. Даний договір може стосуватися як поділу усього спадкового майна, так і виділу частки одного чи кількох спадкоємців. При цьому допускається грошова компенсація, якщо вартість майна є різною. При недосягненні згоди поділ здійснюється у судовому порядку відповідно до часток, належних кожному із спадкоємців. У останньому випадку поділ спадкового майна оформляється судовим рішенням.

Поділ спадщини і виділ частки спадкоємця здійснюються на підставі положень ст. ст. 364 - 367 ЦК, що регулюють процедуру поділу (виділу частки) майна, що є об`єктом права спільної часткової власності з урахуванням особливостей поділу спадкового майна, визначеного нормами спадкового права. Поділ допускається лише тоді, коли визначилося коло спадкоємців, які реалізували право на прийняття спадщини.

Викладене, а також структурне розташування норм про поділ у їхньому співвідношенні з розташуванням норм, що регулюють порядок видачі свідоцтва про право на спадщину, свідчить про те, що поділ здійснюється до видачі свідоцтва, а свідоцтвом остаточно оформляються правовідносини між спадкоємцями.

Якщо після проведення поділу спадщину прийняли інші спадкоємці на підставі частин другої і третьої ст. 1272 ЦК вона підлягає перерозподілу між усіма спадкоємцями (ст. 1280 ЦК).

Зміст ст. 1278 ЦК встановлює презумпцію рівності часток спадкоємців, яка може бути спростована лише заповітом. Таким чином, вона не дозволяє спадкоємцям поділити спадщину на свій розсуд, одержавши при поділі частку меншу від встановленої законом або заповітом, а вимагає проведення поділу у суворій відповідності із спадковими частками.

Таким чином, можна дійти висновку, що спадкоємці за законом мають право поділити спадщину на свій розсуд із зміною розміру спадкових часток, а спадкоємці за заповітом такого права позбавлені.

Відповідно до норм ч.1 ст. 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними.

Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Проте такі вимоги позивачем не були заявлені.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст.ст. 13,19 ЦПК України цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - є передбачені законом способи охорони цивільних справ у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів додається в ст. 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатись своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Крім цього, відповідно до п.37 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014р. Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тобі, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Відповідно до ст.55 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина захищаються судом. Конституцією України встановлено безпосереднє право громадянина звернення до суду за захистом своїх прав.

Ст.3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зі змісту даної статті випливає, що суд не може вирішувати питання про права осіб, які не є сторонами процесу та у зв`язку зі смертю не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.

З огляду на наведене суд вважає, що, в судовому засіданні, у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України, позивачем, не подано належних та допустимих доказів і судом не отримано доказів на підтвердження того, що позивачем вибрано вірний спосіб захисту своїх прав та інтересів, тобто позивач не вірно вибрав спосіб захисту своїх прав, що є підставою для відмови у даному позові. Разом з цим, не правильність даного позову не позбавляє права позивача звернутись до суду з позовом, що відповідає законному способу захисту його прав.

Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто, суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а саме розглянути спір з урахуванням лише підстав позову, що вказані позивачем.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, суд не позбавляє позивача можливості звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів визначивши для цього інший - необхідний у цьому випадку спосіб захисту.

Враховуючи вищевикладене суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки останнім вибрано невірний спосіб захисту свого порушеного права.

Щодо вимог відповідача про застосування строку позовної давності суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ст. 267 ч.4 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності : загальну і спеціальну.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня , коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ст. 261 ч.1 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не скільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами) , які свідчать про порушення прав особи ( ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду України, яка була висловлена в постанові від 03 лютого 2016 року по справі № 6-75цс15 та яка зводиться до того, що загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд враховує пояснення позивача про те, що він не знав і не міг знати про те, що відповідач оформив будівлю магазину в цілому на себе, тобто до 2017 року не знав про порушене своє право, а відтак суд відмовляє відповідачу у застосуванні строків позовної давності.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч.1 , 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне судові витрати, понесені позивачем, залишити за ним же.

Окрім того, стороною відповідача було заявлено вимогу про стягнення витрат за надання правової допомоги та надано суду договір про надання правової допомоги від 08.06.2018, додаток № 2 до договору про надання правової допомоги від 08.06.2018, попередній розрахунок витрат на надання правової допомоги від 07.05.2019.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт(акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Згідно матеріалів справи на підтвердження понесених витрат на професійну допомогу представником відповідача надано договір про надання правової допомоги та попередній розрахунок витрат на надання правової допомоги, з яких вбачаються найменування послуг та вартість робіт, а саме: вивчення матеріалів справи, розробка правової позиції-1000 грн, складання відзиву на позовну заяву-1000 грн, представництво в Томашпільському районному суді та в судових засіданнях в цивільній справі № 146/831/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 -3000 грн.

Враховуючи, що представник відповідача не надав суду документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про стягнення витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 220, 252-255, 256, 259, 261, 267, 328, 364-367, 392, 396, 640, 657, 1216-1218, 1220, 1221, 1222, 1223, 1225, 1241, 1261, 1268, 1269, 1272, 1276, 1278, 1280 ЦК України, статтями 4, 12, 13, 19, 76-89, 90, 95, 134, 137, 141-142, 163, 206, 263, 265, 280, 293, 354 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спадкового майна, визнання права власності на спадкове майно, припинення права власності на частину спадкового майна відмовити повністю.

В задоволенні вимог представника відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат за надання правової допомоги відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , паспорт НОМЕР_5 , виданий 16.12.1996 Тульчинським РВ УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , паспорт НОМЕР_7 , виданий 13.11.1997 Тульчинським РВ УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя: О. В. Пилипчук

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 7 травня 2019 року.

Повний текст рішення складено 16 травня 2019 року