Постанова

від 17.09.2019 по справі 146/831/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 146/831/18

Провадження № 22-ц/801/1645/2019

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 рокуСправа № 146/831/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 07 травня 2019 року, ухвалене суддею Томашпільського районного суду Вінницької області Пилипчуком О.В.,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розподіл спадкового майна шляхом визнання права власності на спадкове майно та припинення права власності на спадкове майно .

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , який за життя склав заповіт, та заповів все своє майно позивачу ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що його мати ОСОБА_4 в період шлюбу з ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 09.09.2002 придбала нежиле приміщення магазину, яке розташоване по АДРЕСА_1 .

Також позивач зазначає, що після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько є спадкоємцем першої черги за законом, який має право на обов`язкову частку як інвалід першої групи. Тому спадщину прийняв ,звернувшись з заявою до нотаріальної контори, але до часу своєї смерті не встиг її юридично оформити.

Крім того, за життя мати склала заповіт на брата позивача ОСОБА_2 , яким заповіла йому все своє майно.

ОСОБА_1 вважає, що оскільки наявний заповіт батька на його ім`я, тому він має право на спадкове майно, яке належало батькові на момент смерті і яке він мав право відповідно до закону, а саме на нежитлову будівлю магазину в порядку спадкової трансмісії.

Після смерті батька позивач спадщину прийняв належним чином, звернувшись з заявою до нотаріальної контори , однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо нежитлової будівлі магазину йому було відмовлено, оскільки право власності на вказану будівлю зареєстровано за відповідачем.

Позивач вказує, що приміщення магазину відноситься до спадщини його батька, а саме Ѕ частки у спільному сумісному майні подружжя та 1/6 частини магазину, як обов`язкова частка у спадковому майні після смерті дружини. Тому після смерті батька ОСОБА_1 , як спадкоємцю за заповітом, належить 2/3 частини будівлі магазину.

Пославшись на викладене, з урахуванням положень ст. 1276 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд поділити спадкове майно отримане сторонами у спадок після смерті їх батьків, визнавши за позивачем право власності на 2/3 частини будівлі магазину та припинити право власності на дану частку магазину зареєстрованої за ОСОБА_2 ..

Відповідач на позовну заяву подав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю, необґрунтованістю позовних вимог та пропуском строку позовної давності.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 07 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

На апеляційну скаргу відповідач подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та в межах її вимог, дослідивши матеріали та обставини справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками сторін у справі.

30.06.2013 ОСОБА_4 померла, за життя 04 травня 2011 року склала заповіт про те, що на випадок її смерті усе її майно, де б воно не було і з чого б не складалось, у тому числі усе те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповідає своєму синові - відповідачу ОСОБА_2

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 за заповітом є відповідач ОСОБА_2 , а спадкоємцем за законом - її чоловік ОСОБА_3

05 вересня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Томашпільської державної нотаріальної контори з заявою про те, він приймає спадщину після смерті його дружина - ОСОБА_4

Також 27 листопада 2013 року і відповідач ОСОБА_2 звернувся до Томашпільської державної нотаріальної контори з заявою за № 1137 про прийняття спадщини за заповітом. (а. с. 59).

10 грудня 2016 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 на 5/6 долі, що складається із земельної ділянки площею 0,2919 га в межах згідно з планом, розташованої на території Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області та передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної померлому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЖ № НОМЕР_1 , виданого Тульчинською районною державною адміністрацією 04.11.2008 (а.с.64).

07.01.2017 помер батько сторін у справі - ОСОБА_3 .

За життя ОСОБА_3 склав заповіт на ім`я позивача ОСОБА_1 , яким заповів йому все своє майно (а.с. 20).

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 за заповітом є позивач ОСОБА_1 , а спадкоємцем першої черги за законом, який має право на обов`язкову частку як інвалід першої групи, що підтверджується копією посвідчення (а.с. 87) - відповідач.

Згідно з матеріалів спадкової справи, заведеної після померлого ОСОБА_3 , сторони у справі в установлений законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

Позивач ОСОБА_1 отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 листопада 2017 року на спадкове майно батька ,яке складається з: 1/6 частин земельної ділянки, належної померлій 30 червня 2013 року ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЖ № 773366, площею 0, 2919 га, кадастровий номер 0524355300:01:001:0124, в межах згідно з планом, розташованої на території Кирнасівської селищної ради, Тульчинського району, Вінницької області, спадкоємцем якої за законом був її чоловік ОСОБА_3 , який спадщину прийняв, але не встиг оформити своїх спадкових прав у зв`язку зі смертю (а. с. 78); ѕ частин транспортного засобу марки, моделі ПФ 01 Фермер, 2005 року випуску, який належав померлому ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого Тульчинським МРЕВ Вінницької області від 16 квітня 2005 року (а. с. 79).

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 29 травня 2017 року визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на спадкове майно, що залишилося після смерті його матері ОСОБА_4 , яке є предметом даного спору (а.с. 143-145).

Відповідач ОСОБА_2 також отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 грудня 2017 року після смерті ОСОБА_3 на 1/24 частину спадкового майна, яке складається з 1/6 частини земельної ділянки, належної померлій 30 червня 2013 року ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЖ № 773366, площею 0, 2919 га, кадастровий номер 0524355300:01:001:0124, в межах згідно з планом, розташованої на території Кирнасівської селищної ради, Тульчинського району, Вінницької області (а. с. 88) та 1/4 частину транспортного засобу марки, моделі ПФ 01 Фермер, 2005 року випуску, який належав померлому ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого Тульчинським МРЕВ Вінницької області від 16 квітня 2005 року (а. с. 89).

04.11.2017 Тульчинська державна нотаріальна контора листом повідомила ОСОБА_1 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на його ім`я та запропонувала звернутися до суду для вирішення цього питання (а.с.18).

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частиною 1 ст. 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Суд встановив , що позивач та відповідач мають право на обов`язкову частку у спадщині, яка залишилася після смерті їх батьків, а ОСОБА_3 мав право на обов`язкову частку у спадщині, яка залишилась після смерті його дружини ОСОБА_4

Стаття 65 Сімейного кодексу України передбачає, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до п. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 20.07.2009 (а.с. 19) визнано договір купівлі-продажу приміщення магазину, яке розташоване по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та СВАТ Птахокомбінат Тульчинський -дійсним, визнано за ОСОБА_4 право власності на приміщення вказаного магазину.

Будівля магазину, яка набута подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за час перебування у шлюбі, належала їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1276 Цивільного кодексу України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Однак, як вбачається із копії спадкової справи, ОСОБА_3 в межах шестимісячного строку звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої жінки ОСОБА_4 і вважається таким, що прийняв спадщину, однак не встиг отримати свідоцтво на спадкове майно.

Тому, як правильно зробив висновок суд, після смерті ОСОБА_3 до його власних спадкоємців переходить не право на прийняття спадщини, а сама спадкова маса.

Згідно ст. 1280 ЦК України якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу ), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке зберіглося, або сплати грошової компенсації.

Суд вірно зазначив що спадкоємці за законом мають право поділити спадщину на свій розсуд зі зміною розміру спадкових часток, однак зазначених позовних вимог позивач не заявляв.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем ОСОБА_1 не вірно вибрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, за яким він просить визнати право власності на спадкове майно.

Доводи скаржника щодо того, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам, не впливають на правильність оскаржуваного рішення, оскільки докази, на які посилається в апеляційній скарзі ОСОБА_1 були предметом дослідження у суді, на підставі яких суд зробив правильний висновок.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення справи, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм закону.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Згідно вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом, із тим, дане рішення не перешкоджає позивачу захистити свої права шляхом пред`явлення у встановленому законом порядку відповідного позову з інших підстав до суду.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 07 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 вересня 2019 року.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: Т.Б. Сало

Т.М. Шемета