Постанова

від 10.04.2019 по справі 128/1690/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 128/1690/15-ц

провадження № 61-9679св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_6 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року у складі судді Короля О. П.

та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року

у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Копаничук С. Г.,

та касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року у складі судді Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 22 листопада 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області було зареєстровано шлюб, актовий запис № 3094.

У період шлюбу за спільні кошти сторонами було набуто рухоме та нерухоме майно.

Шлюбний договір між сторонами не укладався, жодних домовленостей про розмір часток при поділі майна між ними досягнуто не було.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня

2016 року шлюб між нею то ОСОБА_2 було розірвано. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2016 року вказане рішення районного суду залишено без змін.

Ураховуючи наведене та уточненні позовні вимоги ОСОБА_5 просила суд розподілити спільне майно подружжя сторін шляхом виділення їй 5/6 часток спірного майна, а відповідачу 1/6 частки: визнати за нею право власності на 5/6 часток нежитлового приміщення підвалу

АДРЕСА_1 , площею 60,6 кв. м, що складає

3,25 часток вбудованих приміщень під літерою А ; право власності

на 5/6 часток цілого житлового будинку з господарською будівлею та спорудами по АДРЕСА_2 ; право власності: на 5/6 часток земельної ділянки, площею 0,1758 га, кадастровий номер НОМЕР_1

по АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_5 право власності на 5/6 часток земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2 по АДРЕСА_3 ; на 5/6 часток квартири за

АДРЕСА_4 ; на 5/6 часток квартири за

АДРЕСА_5 ; право власності

на 5/6 часток нежитлового приміщення у АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що складає 1/125 частку приміщення під літерою В ; на 5/6 часток автомобіля Toyota Hiace, білого кольору, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_3 ; на 5/6 часток автомобіля LEXUS RX 350 , білого кольору, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_4 ; на 5/6 часток автомобіля ИЖ 27175, синього кольору, 2006 року випуску,

VIN НОМЕР_5 ; право власності на 5/6 часток автомобіля

JAK HFC1020K, синього кольору, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_6 ; право власності на 5/6 часток статутного капіталу юридичної особи - приватного підприємства ВінКава , код ЄДРПОУ 32473131, юридична адреса: АДРЕСА_6, 14а, м. Вінниця; на 5/6 часток автомобіля Toyota Auris, сірого кольору, реєстраційний НОМЕР_7 .

Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня

2017 року та 30 жовтня 2017 року, за заявою ОСОБА_5 , позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 5/6 часток автомобіля LEXUS RX 350 , білого кольору,

2012 року випуску, VIN НОМЕР_4 ; визнання права власності

на 5/6 часток автомобіля ИЖ 27175, синього кольору, 2006 року випуску,

VIN НОМЕР_5 та визнання права власності на 5/6 часток автомобіля JAK HFC1020K, синього кольору, 2007 року випуску,

VIN НОМЕР_6 - залишено без розгляду.

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_5 звернулась до суду із позовом про поділ майна подружжя, тому він вважає, що з метою захисту його прав слід звернутись до суду із зустрічним позовом для захисту своїх прав на майно, набуте під час шлюбу.

Ураховуючи викладене ОСОБА_7 просив суд поділити спільне

майно подружжя: визнавши за ним право власності на 1/2 автомобіля Toyota Auris 1.6 і, 2013 року випуску, колір 8-сірий, номер кузова НОМЕР_8 та право власності на 1/2 автомобіля ЗАЗ 110557,

2004 року випуску, колір білий, тип кузова Пікап- В , причеп НОМЕР_9 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня

2017 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Поділено спільне майно подружжя шляхом виділення ОСОБА_5 1/2 частки майна

і ОСОБА_2 1/2 частки майна. Визнано за ОСОБА_5 право власності: на 3/8 часток нежитлового приміщення підвалу АДРЕСА_1 , площею 60,6 кв. м, що складає

3/25 часток вбудованих приміщень під літерою А ; на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_2 ;

на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1758 га, кадастровий номер НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 ; на 1/2 частку земельної ділянки

площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2

по АДРЕСА_3 ; на 1/2 частку нежитлового приміщення у АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що складає 1/125 частку приміщення під літерою В ; на 1/2 частку автомобіля Toyota Hiace, білого кольору,

2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 . Стягнуто з ОСОБА_2

на користь ОСОБА_5 492 127,64 грн, що складає вартість 1/2 частини автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору, 2012 року випуску,

VIN НОМЕР_4 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за

ОСОБА_2 право власності: на 1/2 частку автомобіля Toyota

Auris 1.6 і, 2013 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_8 ; на 1/2 частку автомобіля ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, колір білий, тип кузова Пікап- В , причеп № НОМЕР_9. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спільно набуте сторонами у шлюбі майно підлягає поділу шляхом виділення

ОСОБА_5 частки майна і ОСОБА_2 1/2 частки майна. Суд вважав доведеними ОСОБА_5 і не спростованими

ОСОБА_2 позовні вимоги про визнання за ОСОБА_5 права власності: на 3/8 часток нежитлового приміщення підвалу АДРЕСА_1 , площею 60,6 кв. м, що складає

3/25 часток вбудованих приміщень під літерою А ; на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 ; на 1/2 частку земельної ділянки площею 0, 1758 га, кадастровий номер НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 ; на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2

АДРЕСА_3 ; на 1/2 частку нежитлового приміщення у АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що складає 1/125 частку приміщення під літерою В ; на 1/2 частку автомобіля Toyota Hiace, білого кольору,

2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 , підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 492 127,64 грн, що складає вартість 1/2 частини автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_4 .

Суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги ОСОБА_5 в частині визнання за нею права власності на 5/6 часток статутного капіталу юридичної особи - приватного підприємства ВінКава , код ЄДРПОУ 32473131, юридична адреса м. Вінниця, АДРЕСА_6, 14а, не підлягають задоволенню з тих підстав, що адреса вказаного приміщення зазначена

у статуті приватного підприємства ВінКава не підтверджує фактичне використання цього приміщення як виробничого, з метою здійснення підприємницької діяльності відповідно до статуту. Кошти, які вносяться до статутного капіталу господарського товариства стають власністю саме господарського товариства. В той же час, членом такого товариства або акціонером (залежно від організаційно-правової форми) стає лише хтось один із подружжя. Право на дивіденди і на частку у статутному капіталі та майні товариства має лише той, хто є його учасником або акціонером, тобто, статутний капітал приватного підприємства ВінКава не є спільною сумісною власністю сторін, а отже поділу не підлягає.

Також суд вважав, доведеними належними та допустимими доказами позовні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності:

на 1/2 частку автомобіля Toyota Auris 1.6 і, 2013 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_8 , та на 1/2 частку автомобіля ЗАЗ 110557,

2004 року випуску, колір білий, тип кузова Пікап- В , причеп

№ НОМЕР_9.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року та повернуто її скаржнику.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 існував спір з приводу заборгованості останнього

за договором позики. Рішенням Подільського районного суду м. Києва

від 17 листопада 2015 року задоволено позов ОСОБА_4 до

ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та стягнуто

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 250 000 дол. США. Апеляційний суд вважав, що спірні правовідносини існують між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за договором позики, відношення до правовідносин, які склалися щодо розподілу майна подружжя, ОСОБА_4 не має, тому вважав, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що вказане нежитлове приміщення

та автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2

не довів використання нежитлового приміщення для здійснення

своєї підприємницької діяльності, оскільки судом встановлено, комплекс, нежитлові будівлі зі спорудами, що розташовані за адресою:

АДРЕСА_6 , зареєстровані як приватна спільна часткова власність за фізичною особою - ОСОБА_2 та придбане ним за договором купівлі-продажу від 05 серпня 2009 року, тобто майно зареєстроване не за фізичною особою-підприємцем чи за юридичною особою, а отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначене майно входить до складу майна подружжя та підлягає поділу. Щодо спірного автомобіля, то судом першої інстанції було вірно зазначено, про необхідність поділу по 1/2 вартості спірного автомобіля, який було відчужено без згоди ОСОБА_5 , виходячи з дійсної його вартості, тому апеляційний суд вважав,що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційнійскарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині визнання за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частки нежитлового приміщення у АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що складає 1/125 часток приміщення під літерою В; 3/8 часток нежитлового приміщення

підвалу АДРЕСА_1 , площею

60,6 кв. м, що складає 3/25 часток вбудованих приміщень під літерою А ; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 492 127,64 грн, що складає вартість 1/2 частини автомобіля LEXUSRX 350, 2012 року випуску, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові ОСОБА_5

Отже судові рішення в іншій частині позовних вимог не оскаржуються, тому

в силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження

в указаній справі і витребувано цивільну справу № 128/1690/15-ц

з Вінницького міського суду Вінницької області .

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2018 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у нього права на оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня

2017 року, вважав, що оскаржуване рішення порушує його права, оскільки рішенням Подільського районного суду м . Києва від 17 листопада 2015 року у справі № 758/8095/15-ц, задоволено його позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Стягнуто зі ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 250 000 дол. США. , так як вказане рішення впливає на результат виконання рішення суду про стягнення заборгованості, оскільки не буде можливості реалізувати майно ОСОБА_2 , арештоване ухвалою суду про забезпечення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди не встановили належним чином обставин справи, ними не було взято до уваги той факт, що метою придбання вказаних нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_6 було саме використання їх для здійснення підприємницької діяльності, оскільки нежитлове приміщення

у АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що складає 1/125 часток приміщення під літерою В є нежитловим приміщенням

та використовується ним у підприємницькій діяльності, на території вказаного нежитлового приміщення розташоване приватне підприємство ВінКава власником якого він є, на його території розміщені складські та офісні приміщення підприємства. Вказане, підтверджується матеріалами справи, а саме статутом приватного підприємства ВінКава .

Також судами не враховано ким саме з подружжя фактично використовується вказане майно та відповідно, яка була мета придбання цього майна, та чи не виключається можливість його поділу.

Зазначав, що відповідно до довідки рахунку автомобіль марки

LEXUS RX 350, білого кольору, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_10 продано ОСОБА_3 за 149 900,00 грн. Вищевикладені обставини, встановлені рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

від 24 березня 2016 року , а тому відповідно до частини третьої

статті 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2018 року ОСОБА_5 до Верховного Суду було подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якому вона зазначала, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у останнього права на оскарження рішення Вінницького районного суду Вінницької області

від 30 жовтня 2017 року, яким, як вона вважала, права та інтереси

ОСОБА_4 не порушено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 листопада 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, актовий запис № 3094.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не заперечувалось, що нежитлове приміщення в АДРЕСА_6 та автомобіль LEXUS RX 350, білого кольору, було придбано за час шлюбу.

28 серпня 2015 року ОСОБА_5 зверталась до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня

2016 року, яке набрало законної сили 20 квітня 2016 року вказаний

позов розглянуто та встановлено, що 30 квітня 2015 року

ОСОБА_2 відчужив автомобіль LEXUS RX 350, білого кольору,

VIN НОМЕР_4 , 2012 року випуску, без згоди дружини - ОСОБА_5 (а.с. 18-20).

Відповідно до довідки-рахунку від 30 квітня 2015 року продаж автомобіля було здійснено за 149 900,00 грн.

Відповідно до висновку експерта від 02 грудня 2016 року № 794-а,

ринкова вартість автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору,

VIN НОМЕР_4 , 2012 року випуску, станом на 30 квітня 2015 року складала 984 255,28 грн (а.с. 85-91).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_4

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України

зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина

в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Частиною першою статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував та не перевірив доводів ОСОБА_10 про те, що оскаржуване рішення порушує його права, оскільки рішенням Подільського районного суду м . Києва від 17 листопада 2015 року у справі № 758/8095/15-ц, задоволено його позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та стягнуто

з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 250 000 дол. США. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 , а саме на приміщення підвалу № 3, 1 (офіс № 3) площею 60,6 кв. м, що складає 3/25 часток вбудованих приміщень під літерою А розташованих у АДРЕСА_1 ; на 1/25 частку майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_6 ; земельну ділянку, площею 0,0179 га в межах, згідно за планом за адресою: АДРЕСА_6 ; цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,1758 га, у АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,1500 га у АДРЕСА_3 . Вважав, що ухвалене рішення суду першої інстанції порушує його права, так як вказане рішення впливає на результат виконання рішення суду про стягнення заборгованості, оскільки не буде можливості реалізувати майно ОСОБА_2 , арештованого ухвалою суду про забезпечення позову.

За наведених обставин висновок апеляційного суду про відмову у прийнятті апеляційної скарги та повернення її скаржнику з посиланням на те, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки його не вирішувалося, є передчасним.

Суд апеляційної інстанцій наведеного не урахував, помилково застосував закон, який не підлягав застосуванню, що призвело до необґрунтованого повернення апеляційної скарги, а тому оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо касаційної карги ОСОБА_2

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції

в частині визнання за ОСОБА_5 право власності на спірне майно дійшов передчасного висновку про його законність та обґрунтованість в цій частині.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма

статті 60 СК України вважається правильно застосованою.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Таким чином, майно приватного підприємця, яке набуте за рахунок спільних коштів подружжя, є спільним майном подружжя, але якщо воно використовується ними у своїй підприємницькій діяльності, то при його поділі мали враховуватися зазначені вимоги закону щодо права вимоги половини його вартості або половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

ОСОБА_2 зазначав, що він є приватним підприємцем, ним зареєстровано приватне підприємство ВінКава і спірне нежитлове приміщення ним використовується у господарській діяльності.

Крім того, у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статтею 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону не врахував та не надав оцінки доводам ОСОБА_2 про те, що нежитлові приміщення

по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_6 використовуються останнім для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, висновки апеляційного суду про залишення безмін рішення суду першої інстанції у цій частині, є передчасними.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта