Рішення

від 23.05.2019 по справі 815/3813/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3813/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

представника позивача: Нахапетова О.Г.,

представника відповідача: Жукової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2016 року № 0005041402, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2016 року № 0005041402.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2016 року адміністративний позов у даній справі задоволено та визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 21.07.2016 року № 0005041402.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 року апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 29.01.2019 року касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задоволено частково. Скасовано Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2016 року та Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Тарасишиній О.М.

Ухвалою від 25.03.2019 року Одеським окружним адміністративним судом прийнято до провадження справу №815/3813/16.

08.04.2019 року (вх. № 12534/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

10.04.2019 року (вх. № 13066/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

22.04.2019 року (вх. № 14444/19) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про розгляд підготовчого судового засідання без участі представника.

15.04.2019 року (вх. № 13719/19) представником відповідача до канцелярії суду подані додаткові пояснення.

23.04.2019 року (вх. № ЕП/3083/19) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про розгляд підготовчого судового засідання без участі представника.

Ухвалою від 23.04.2019 року Одеським окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

10.05.2019 року (вх. № 16671/19) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про розгляд підготовчого судового засідання без участі представника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки складено акт, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості щодо господарської діяльності ТОВ Камбіо-Стройсервіс у періоді, який перевірявся, та, відповідно, донарахування податкових зобов`язань та покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству. Так, позивач вказав, що має в наявності всі первинні документи, що відповідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують здійснення господарських операцій з його контрагентами, що свідчить про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, необґрунтованість та протиправність винесення відповідачем оскаржуваних рішень.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву (т.4, а.с. 88-92), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що при складанні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зокрема посилаючись на акт проведеної перевірки, а первинні документи під час здійснення перевірки надані не у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» Одеському окружному адміністративному суду.

Головним управлінням ДФС в Одеській області на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, із врахуванням приписів п. 3 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи , наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 01.07.2016 року № 990, проведена позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Камбіо-Стройсервіс , код ЄДРПОУ 32790229 з питань підтвердження взаємовідносин з платниками податків ТОВ Інвест Паверфул , код за ЄДРПОУ - 39744273, ТОВ Альмеріс , код за ЄДРПОУ - 39985329, за період з 01.12.2015р. по 31.01.2016р.

За наслідками перевірки складено акт № 199/15-52/14-02/32790229 від 07.07.2016р. (т.1, а.с 9-30), відповідно до висновків якого встановлено порушення, зокрема:

п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 869223 грн., у т.ч.:

за грудень 2015 року у розмірі 609445 грн.;

за січень 2016 року у розмірі 259778 грн.

За результатами перевірки Головним управління ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення, а саме:

від 21.07.2016 року № 0005041402 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 1303835,00 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 869223,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 434612,00 грн. (т.1 а.с. 31).

Так, відповідач ставить під сумнів господарські операції з контрагентами позивача ТОВ Інвест Паверфул та ТОВ Альмеріс , а саме, відповідач вказує про неможливість виконання операцій з постачання послуг (роботи з влаштування з`їзду з автодороги на накопичувальний майданчик) без наявності на балансі основних засобів, при цьому сторонні послуги з експлуатації основних засобів за даними ЄРПН не придбавалися, що на думку перевіряючих може свідчити про документальне оформлення нереальної господарської операції.

Як вбачається з акту перевірки, під час перевірки була використана податкова інформація, яка зібрана згідно ст. ст. 72, 73. 74 ПК України, щодо зазначених контрагентів, яка, на думу відповідача, свідчить про відсутність підтвердження здійснення господарських операцій.

Суд не погоджується з даними висновками з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер, тому Позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, оскільки вони перебувають поза межами його впливу.

З огляду на викладене, поняття «добросовісний платник» , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням контрагентами контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами його контрагента податкових зобов`язань.

Вказана правова позиція викладена в ухвалі ВАС України від 26.09.2012 року у справі № К/9991/5398/12 та інших.

Під час дослідження обсягу податкових прав і обов`язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв`язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції. Аналогічна позиція, викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 р. в справі № К/800/17762/13.

Водночас, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст. 73 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Суд зазначає, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком взаємодії, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п`ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Частиною 1 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України» , зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов`язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв`язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб`єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу «Інтерспав» проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань» .

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовуються судами як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд також вважає за необхідносте дотримуватися позиції, вказаній у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» . Так, наведені податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами.

Вищий адміністративний суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року № 21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що « ... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.» .

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб`єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Вказана правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року справа №826/8016/13-а, адміністративне провадження №К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа №826/25442/15, адміністративне провадження №К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі №810/2677/17, адміністративне провадження №К/9901/47242/18 та ін.

За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, за умови необізнаності позивача щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що ТОВ Камбіо-Стройсервіс порушує вимоги податкового законодавства. Проте, з огляду на викладені позиції вищих судових інстанцій та положення норм права, факти порушень контрагентами позивача податкового законодавства не приймаються судом як доказ того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування і тому повинен бути позбавленим права на податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до отриманої податкової накладної після отримання робіт/послуг.

Суд акцентує увагу на тому, що згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В свою чергу, наявні у позивача первинні документи щодо оспорюваних господарських операцій позивача з контрагентами відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , ст.ст. 44, 201 ПК України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, що в періоді, який перевірявся, ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» мало фінансово-господарські відносини з контрагентами ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» на підставі наступних договорів: договір купівлі-продажу від 19/01-16 від 19.01.2016 року; договори на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 04/01-16 від 04.01.2016 року та № 05/01-16 від 05.01.2016 року; договори підряду № 2912-15 від 29.12.2015 року, № 2711-15 від 27.11.2015 року, 01/12-15 від 02.11.2015 року, № 02/12-15 від 02.12.2015 року, 30/11-15 від 30.11.2015 року, № 26/11-15 від 26.11.2015 року, № 23/11-15 від 23.11.2015 року; договори уступки права вимоги.

Вказані договори ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» були укладені з контрагентами ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» з метою виконання робіт, пов`язаних з будівництвом (влаштуванням) та реконструкцією (ремонтом) доріг (асфальтобетонного або дорожнього покриття).

На підтвердження реальності виконання зазначених договорів позивач надав до суду наступні документи: специфікації, акти приймання-передачі, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, наряди-замовлення, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), договірні ціни, локальні кошториси на будівельні роботи, підсумкові відомості ресурсів, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, відомості витрачених ресурсів, виписки по банківським рахункам (т.1 а.с. 38-268, т.2 а.с. 1-29, 51-250, т.3 1-99).

Суд також встановив, що за виконані роботи та надані послуги позивач зі своїми контрагентами розрахувався, тобто сторони договорів зазнали змін майнового стану.

Також, під час розгляду справи на підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» з ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» позивач надав до суду копії первинних документів з контрагентами ТОВ «Камбіо» , ТОВ «Дорікум» , ТОВ «Неоліт» , ТОВ «Наум» , ТОВ «Нікатрансбуд» , ТОВ «Укрбудкомплект» , ТОВ «Гранресурси» , ТОВ «Верф» , ТОВ «Енко Ентерпрайз» , ТОВ «Парілайн» , ПП «Інгус Ойл» , ТОВ «Євростандарт» , які здійснювали постачання сировини та матеріалів для виконання робіт, пов`язаних з будівництвом (влаштуванням) та реконструкцією (ремонтом) доріг (асфальтобетонного або дорожнього покриття), а саме: договори поставки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг.

Як встановлено судом та протилежного не доведено відповідачем, надані ТОВ Камбіо-Стройсервіс документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів. Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

При цьому, суд зазначає, що первинні документи позивача не було визнано недійсними у встановленому законодавством порядку.

Окрім того, у судовому засіданні представник відповідача не зміг довести факту відсутності господарських операцій зазначивши, що перевіряючими не було здійснено виїзд на об`єкти будівництва та не проведено зустрічних перевірок товариств.

Суд зазначає, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку виконавця (у тому числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит замовника.

Так, включена позивачем до складу податкового кредиту оспорювана сума податкового кредиту на відповідну дату була підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які оформлені та зареєстровані з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України.

Відповідачем не спростовано, що на момент складення податкових накладних за періоди, що перевірялись, вищевказані контрагенти позивача були зареєстрований як платники ПДВ та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що позивачем виконано зобов`язання за договорами, укладеними з вищезазначеними контрагентами, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, які містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та п.201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначеного договору.

Актом перевірки позивача підтверджується надання останнім відповідачу первинної документації щодо господарських операцій з вищевказаними суб`єктами господарювання. При цьому протилежного не доведено відповідачем, невідповідність зазначеної документації нормам Податкового кодексу України відповідачем не встановлено.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки контролюючого органу про неможливість підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивача з ТОВ Інвест Паверфул та ТОВ Альмеріч обґрунтовуються податковою інформацією.

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 24.04.2018 р. у справі №806/4408/13-а (адміністративне провадження №К/9901/3796/18), в якій зазначено, що можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких сформовано позивачем витрати та податковий кредит.

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі №804/939/16 (адміністративне провадження №К/9901/376/17) зроблено висновок, що податкова інформація, наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Крім того, Суд звертає увагу, що акти про результати проведення податкових перевірок (звірок) контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження контролюючого органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок товарів (надання послуг, робіт). При цьому, умовами договорів таке залучення матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів не заперечується.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 30.01.2018 р. по справі № 2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження № К/9901/38191/18).

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача щодо наявності вироку Солом`янского районного суду м. Києва від 24.05.2016 року по справі № 1-ЕП/760/562/16, за яким визнано винною посадову особу ТОВ Інвест Паверфул у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України, оскільки під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17 (адміністративне провадження №К/9901/1349/170, постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі №810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №826/6280/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі №2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження №К/9901/19905/18).

При цьому, при дослідженні вироків по контрагентам, треба враховувати Постанову ВС від 27 лютого 2018 року у справі № 802/1853/16-а, адміністративне провадження №К/9901/4639/17, яка чітко встановлює, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Аналогічна позиція висловлена у постанові ВС від 7 лютого 2018 року у справі №813/1766/17, адміністративне провадження №К/9901/3360/17.

Приписами ст. 123.1 ПК України, зокрема встановлено, що при повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що у червні 2015 року було проведено перевірку ТОВ Камбіо-Стройсервіс , за результатами якої 22.06.2015 року Державною податковою інспекцією у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області складений акт Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ Камбіо-Стройсервіс з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету податків, зборів та інших обов`язкових платежів за період з 01.04.2014р. по 31.03.2015р. , що зареєстрований за № 925/15-03-22-03/0302/32790229.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у м. Іллічівську ГУ ДФС в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.07.2015 р. № 0000962202, № 0000972202, що, на думку відповідача, свідчить про повторне порушення позивачем визначення податкових зобов`язань з того ж самого виду податку, визначений контролюючим органом протягом 1065 дні.

Проте, суд критично ставиться до зазначених висновків відповідача, оскільки згідно відомостей автоматизованої програми ДСС Одеського окружного адміністративного суду вбачається що, ТОВ Камбіо-Стройсервіс 29.07.2015 року звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому заявлено вимоги до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.07.2015 р. №№ 0000962202, 0000972202, за наслідками розгляду якого Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2015 року по справі № 815/4351/15 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 16.07.2015 р. № 0000972202 в частині збільшення суми грошового зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 526269 грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 263134,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 року Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року - скасовано. Прийнято у справі нову постанову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління ДФС в Одеській області від 16 липня 2015 року:

- за № 0000962202, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 993 858,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 497 294,00 грн.;

- за № 0000972202, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1 335 240,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 667 620,00 грн.

Враховуючи зазначену обставину, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність правомірності нарахування відповідачем штрафної санкції у розмірі 50 %, оскільки Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 року по справі № 815/4351/15, податкові повідомлення рішення №№ 0000962202, 0000972202 визнані протиправними та скасовані, а тому відповідачем протиправно накладено на позивача штраф у розмірі 50% від суми нарахованого податкового зобов`язання, оскільки позивачем не вчинялося повторне протягом 1095 днів порушення норм податкового законодавства та самостійному визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку.

Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що висновки контролюючого органу, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, базуються на припущеннях, а контролюючий орган без належного самостійного дослідження господарських операцій, дійшов хибного висновку про порушення позивачем чинного законодавства України.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір у розмірі 19557,53 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» (місцезнаходження:вул. Олександрівська, 79/13 м. Іллічівськ, Одеська область, 68000; код ЄДРПОУ 32790229) до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (місцезнаходження: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044; код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2016 року № 0005041402 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС в Одеській області № 0005041402 від 21.07.2016 року.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» (код ЄДРПОУ 32790229) судові витрати у розмірі 19557,53 грн. (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят сім грн. 53 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2019 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.