Рішення

від 16.05.2019 по справі 517/82/19

ФРУНЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 517/82/19

Провадження № 2/517/95/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року смт. Захарівка

Фрунзівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Тростенюка В.А.,

при секретареві Грабовій І.Г.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Корой ОСОБА_2 .,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Захарівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи на стороні відповідачів: ОСОБА_5 , державний нотаріус Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_6 , державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, у якому просить визначити їй додатковий строк у три місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Затишшя Фрунзівського району Одеської області України (далі - спадкодавець).

В обґрунтування позову посилається на те, що спадкодавець залишив на її користь заповіт, про існування якого їй не було відомо протягом шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, а після його спливу 24 лютого 2016 року за місцем проживання спадкодавця вона переглядала його речі і у кишені його куртки знайшла оригінал заповіту на її користь.

Зазначає, що 25 лютого 2016 року вона звернулась до Фрунзівської районної державної нотаріальної контори Одеської області щодо оформлення спадщини за вказаним заповітом, проте постановою державного нотаріуса Романової І.С. від 25 лютого 2016 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за вказаним заповітом, оскільки вона не прийняла цю спадщину, а відповідачі, як спадкоємці які прийняли спадщину ОСОБА_7 , не надали нотаріусу письмові згоди на прийняття позивачкою вказаної спадщини.

Відповідач ОСОБА_3 у своєму відзиві від 18 березня 2019 року на позов просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі посилаючись на те, що позивачка вигадала іншу причину пропуску строку для прийняття спадщини після того, як їй у справі № 517/147/16-ц було відмовлено у задоволені такого ж позову з причини неможливості звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини через хворобу.

Стверджує, що позивачці стало відомо про наявність заповіту спадкодавця на її користь в межах шестимісячного строку після його смерті і про це вона нібито пояснювала 29.09.2016 року у судовому засіданні у вказаній справі вважаючи, що заповіт і є документом, який підтверджує її право власності на грошові вклади у банку, які спадкодавець заповів на її користь. Посилається на п. 2 листа ВССУ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, за яким судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, зокрема, як незнання про існування заповіту (т. 1 а.с. 62-63).

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали повністю.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав і суду пояснив, що на другий день після поховання його батька спадкодавця позивачка, яка є сестрою його батька та приходиться йому тіткою, показувала йому і його дружині ОСОБА_8 заповіти спадкодавця на користь позивачки і відповідача ОСОБА_4 , а вони їх сфотографували. Потім 25.09.2015 року він їздив подавати заяву на спадщину батька до нотаріуса з копіями заповітів, які йому надала позивачка, і нотаріус ОСОБА_5 сказала, що заповіти необхідно витребувати від сільрад. Позивачка вважала, що якщо на її користь є заповіт, то їй не треба йти до нотаріуса.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій вказав на те, що позов визнає повністю і просить його задовольнити. Також зазначає, що прийняв спадщину за заповітом спадкодавця шляхом подання 18 лютого 2016 року відповідної заяви до Фрунзівської районної державної нотаріальної контори Одеської області і може надати до вказаної нотаріальної контори письмову заяву про згоду на прийняття позивачкою спадщини спадкодавця за його заповітом на її користь.

Третя особа на стороні відповідачів державний нотаріус Романова І.С. Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області у судове засідання не з`явилась, надала пояснення щодо позову, в яких вказує, що спадкова справа щодо майна спадкодавця була заведена 25.09.2015 року державним нотаріусом Шавша Г.М. Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, яка в період з 13.08.2015 року по 15.12.2015 року здійснювала обов`язки по нотаріальному обслуговуванню населення Фрунзівського району. В цей же день було виявлено наявність заповітів спадкодавця і направлені запити для отримання їх засвідчених копій, які надійшли 15.10.2015 року, проте у них не було вказано місце проживання чи адреси місця роботи спадкоємців. Вважає, що за вказаних обставин закон не зобов`язує нотаріуса здійснювати розшук осіб, які можуть претендувати на спадкове майно, і такі дії можуть вчинятися нотаріусом тільки до прийняття спадщини при вжитті заходів щодо охорони спадкового майна. Зазначає, що після подачі спадкоємцем першої заяви про прийняття спадщини нотаріус не може здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання чи адреси місця роботи яких відоме, або викликати їх шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі (т. 2 а.с. 2-4).

Третя особа на стороні відповідачів державний нотаріус Шавша Г.М. Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області у судове засідання не з`явилась, пояснення щодо позову і відзиву відповідача ОСОБА_7 до суду не надавала.

Вислухавши позивачку та її представника, відповідача ОСОБА_3 та дослідивши надані ними докази, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини сторін.

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого на підставі актового запису № 209 складеного 25 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, ІНФОРМАЦІЯ_2 року в смт. Затишшя Фрунзівського району Одеської області України помер ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 9).

Відповідно до заповіту, посвідченого 14 серпня 2015 року за реєстровим № 17 Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області, ОСОБА_7 на випадок своєї смерті заповідав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , грошові вклади, включаючи відсотки та інші нарахування, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 відкритих у ПАТ Райффайзен Банк Аваль (т. 1 а.с. 10, 100).

Відповідно до заповіту, посвідченого 14 серпня 2015 року в реєстрі за № 23 Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області, ОСОБА_7 на випадок своєї смерті заповідав засноване ним селянське (фермерське) господарство Топольницький код з ЄДРПОУ 19198654 та належну йому на праві постійного користування земельну ділянку площею 50,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 95-98).

У спадковій справі № 476/2015 щодо майна спадкодавця (т. 1 а.с. 84-280), крім вказаних свідоцтва про смерть та заповітів, наявні наступні документи:

заява ОСОБА_3 від 25.09.2015 року до Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області про прийняття спадщини спадкодавця, як його батька (т. 1 а.с. 85);

інформаційна довідка від 25.09.2015 року зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), в якій зазначено про реєстрацію у Спадковому реєстрі 25.08.2015 року заповітів спадкодавця - посвідченого 14 серпня 2015 року за реєстровим № 17 Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області (т. 1 а.с. 90 зворот), а також посвідченого 14 серпня 2015 року в реєстрі за № 23 Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області і видачу його дубліката зареєстрованого 14.09.2015 року (т. 1 а.с. 91);

запит від 25.09.2015 року Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області зокрема і до Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області про надання копії зазначеного вище заповіту (т. 1 а.с. 94);

супровідний лист від 05.10.2015 року Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області та додана до нього засвідчена копія заповіту спадкодавця від 14 серпня 2015 року за № 17 на користь позивачки (т. 1 а.с. 99-100);

заява ОСОБА_4 від 18.02.2016 року до Фрунзівської районної державної нотаріальної контори Одеської області про прийняття спадщини спадкодавця за дублікатом від 04.09.2015 року зазначеного вище заповіту (т. 1 а.с. 86);

постанова державного нотаріуса Романової І.С. Фрунзівської районної державної нотаріальної контори від 25 лютого 2016 року про відмову позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за вказаним заповітом, оскільки вона не прийняла цю спадщину, а спадкоємці, які прийняли спадщину ОСОБА_7 , не надали нотаріусу письмові згоди на прийняття позивачкою вказаної спадщини (т. 1 а.с. 11, 121);

копія позовної заяви позивачки від 06.04.2016 року до Фрунзівського районного суду Одеської області, в якій вона просить визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини та посилається на те, що на день смерті брата ОСОБА_7 18 серпня 2015 року заповіту на її ім`я у неї не було, про спадщину на її ім`я вона не могла знати. Нотаріус ОСОБА_6 відкрила заповіти навіть не звернувши уваги відповідача ОСОБА_3 , щоб попередити всіх спадкоємців для подання заяв про прийняття спадщини. В подальшому ніяких дій про розшук спадкоємців нотаріусом не здійснювалось, хоча спадкоємці все життя проживали поряд з покійним в одному селищі Затишшя. Зазначає, що в подальшому з`ясувалось, що на її ім`я складено покійним заповіт. Якби дії державного нотаріуса Романової І.С. були добросовісними, цього позову могло б не бути (т. 1 а.с. 120);

скарга позивачки начальнику Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яка надійшла 22.04.2016 року та в якій вона вказує на те, що про заповіт спадкодавця на її ім`я вона не знала, а нотаріус ОСОБА_6 повинна була ознайомити всіх спадкоємців по заповіту, щоб вони могли своєчасно прийняти спадщину. Нотаріусом не прийнято жодних заходів з посиланням на незнання її адреси. Все своє життя вона і спадкодавець прожили на території Затишанської селищної ради і про місце її проживання було відомо іншому спадкоємцю за заповітом і її племіннику (т. 1 а.с. 122).

Суд відмічає, що при повному досліджені матеріалів спадкової справи не було виявлено іншої копії заповіту спадкодавця на користь позивачки, крім наданої Перехрестівською сільською радою, а також запитів нотаріуса до компетентних органів щодо з`ясування місця проживання або роботи позивачки або витребування таких відомостей від відповідачів, як спадкоємців що своєчасно прийняли спадщину. Відсутні також документи щодо розшуку або виклику позивачки, як спадкоємця за заповітом, шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Допитані в судовому засіданні свідки дали наступні показання:

ОСОБА_8 , що є дружиною відповідача ОСОБА_3 , який у день поховання спадкодавця говорив їй, що відбувається щось недобре, бо рушниця спадкодавця у сейфі, а його барсетка була пустою. Позивачка у той день говорила її чоловікові, що він ніхто і не має права на спадщину свого батька, заповітів немає. Наступний день був вихідним і о 7 годині позивачка їм зателефонувала і повідомила, що є заповіти спадкодавця. Вона з чоловіком приїхали до позивачки, яка показала їм заповіти спадкодавця на користь позивачки на гроші у банку і на користь відповідача ОСОБА_4 на фермерське господарство та землю. Їй невідомо, чи повідомив її чоловік нотаріуса про існування цих заповітів.

ОСОБА_9 , що доглядала за спадкодавцем коли він хворів, на його прохання приводила свідків для посвідчення заповітів на користь позивачки і відповідача ОСОБА_4 , а також за нього підписувала ці заповіти. Вона не знала де спадкодавець зберігав ці заповіти, при їх посвідчені вона давала присягу про таємницю заповіту і тому нікому не говорила про них. Коли пройшло шість місяців з дня смерті спадкодавця, то 24 лютого 2016 року вона разом з позивачкою та її сестрою у будинку спадкодавця перебирали його речі і у його чорній болоньєвій куртці знайшли заповіти на користь позивачки на гроші у банку і на користь відповідача ОСОБА_4 на фермерське господарство та землю. На наступний день 25 лютого 2016 року вона разом з позивачкою з цими заповітами поїхали до нотаріуса, але та відмовила у видачі спадщини і сказала, що треба звертатися до суду бо пропущений строк.

ОСОБА_10 , що є сестрою спадкодавця і позивачки, а його син відповідач ОСОБА_3 за батьком не дивився, відмовився від нього і не брав участі у його похованні. 24 лютого 2016 року вона разом з позивачкою і ОСОБА_9 у будинку, де проживав спадкодавець, перебирали його речі і у шафі була його куртка у кишені якої знаходились два заповіти - на користь позивачки на гроші у банку і на користь відповідача ОСОБА_4 на фермерське господарство та землю. На другий день позивачка їздила з цими заповітами до нотаріуса, але та їй відмовила у спадщині через пропуск строку подачі заяви.

Постановою Верховної Ради України від 19.05.2016 року № 1377-VIII смт. Фрунзівка і Фрунзівський район Одеської області перейменовані в смт. Захарівка і Захарівський район.

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року у справі № 517/147/16-ц (т. 1 а.с. 14-15), залишеним без змін ухвалою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року (т. 1 а.с. 16-17), та постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року (т. 1 а.с. 18-20), позивачці було відмовлено у її позові до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . про визначення додаткового строку для подання заяви щодо прийняття спадщини ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в в смт. Затишшя Фрунзівського району Одеської області України.

Відмова у задоволені позову мотивована тим, що позивачем не було надано доказів того, що вона за станом здоров`я не мала можливості у передбачений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та вважає, що позивачка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини з неповажної причини, так як вона знаходилася на лікуванні у денному стаціонарі, з діагнозом ішемічна хвороба серця, АККС і гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, стан її здоров`я не був критичним, що давало їй можливість звернутися з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори своєчасно у строки, передбачені ЦК України.

У рішенні районного суду наведені пояснення позивачки про те, що у встановлений строк в шість місяців для прийняття спадщини не звернулася до нотаріальної контори, тому що хворіла, а також вважала, що якщо є заповіт на її ім`я то їй не обов`язково було звертатися до нотаріальної контори.

Заслухавши за клопотанням відповідача ОСОБА_3 звукозапис пояснень позивачки у судовому засіданні 29.06.2016 року у справі № 517/147/16-ц (т. 1 а.с. 73), судом встановлено, що вони в цілому вірно, проте не дослівно, відображені у судовому рішенні від 06 жовтня 2016 року. У судовому рішенні ці пояснення відтворені не стенографічно, а як узагальнене сприйняття судом запитань представника відповідача ОСОБА_3 та відповідей позивачки в яких відсутні слова якщо є заповіт на її ім`я то їй не обов`язково було звертатися до нотаріальної контори .

Представник позивачки щодо цієї частини пояснень виклав позицію позивачки про те, що коли вона із заповітом 25.02.2016 року прибула до нотаріуса для одержання документа на спадщину то вважала, що заповіт на її ім`я є беззаперечним підтвердженням її права на спадщину. Проте, нотаріус їй пояснила, що для цього треба було звернутися за спадщиною у шестимісячний строк і видала їй постанову про відмову в оформлені спадщини та необхідність звернення до суду.

У матеріалах вказаної цивільної справи № 517/147/16-ц судом досліджені наступні документи:

позовна заява позивачки від 06.04.2016 року, в якій вона просить визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини та посилається на те, що на день смерті брата ОСОБА_7 18 серпня 2015 року заповіту на її ім`я у неї не було, про спадщину на її ім`я вона не могла знати. Нотаріус ОСОБА_6 відкрила заповіти навіть не звернувши уваги відповідача ОСОБА_3 , щоб попередити всіх спадкоємців для подання заяв про прийняття спадщини. В подальшому ніяких дій про розшук спадкоємців нотаріусом не здійснювалось, хоча спадкоємці все життя проживали поряд з покійним в одному селищі Затишшя. Зазначає, що в подальшому з`ясувалось, що на її ім`я складено покійним заповіт. Якби дії державного нотаріуса Романової І.С. були добросовісними, цього позову могло б не бути (т. 1 а.с. 72, 120);

позовна заява позивачки у новій редакції від 14.06.2016 року, в якій вона в обґрунтування свого позову посилається на те, що вона є особою похилого віку, 1941 року народження, тривалий час страждає серцево-судинними захворюваннями і у зв`язку з цим перебуває на диспансерному обліку та постійній підтримуючій терапії. У визначений законодавством шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини в періоди з 26 січня по 01 лютого та з 17 лютого по 26 лютого 2016 року у зв`язку із вказаними хворобами, що перебували у стадії кризового перебігу, вона отримувала лікування в денному стаціонарі амбулаторії загальної практики сімейної медицини комунального закладу Фрунзівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги . Зазначені вище обставин щодо тривалої хвороби із загостренням її перебігу створювали для неї об`єктивні, непереборні та істотні труднощі на вчинення поїздки до Фрунзівської районної державної нотаріальної контори Одеської області для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом;

заперечення відповідача ОСОБА_3 від 17.06.2016 року на вказану позовну заяву, в яких він вказує на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_7 він звернувся до державного нотаріуса Великомихайлівської державної нотаріальної контори Шавша С.М. з заявою про прийняття спадщини. Саме тоді йому стало відомо про існування двох заповітів на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і саме тоді про заповіт достеменно було відомо ОСОБА_1 принаймні з його слів. Ми проживаємо в невеличкому селищі і про заповіти було відомо навіть всім сусідам, а не тільки родичам. Як він розуміє з позовної заяви позивач і не стверджує, що їй не було відомо про відкриття спадщини та про заповіт на її користь. Вона взагалі не зазначає коли вона була ознайомлена із змістом заповіту та коли вона його отримала (т. 2 а.с. 27-29).

Суд відмічає, що як у зазначених судових рішеннях так і у матеріалах цивільної справи № 517/147/16-ц, відсутні будь-які відомості про час, місце та обставини, за яких позивачці стало достеменно відомо про існування заповіту спадкодавця на її користь.

Оцінюючи у сукупності зазначені вище докази, суд виходить з положень частини 1 статті 1270 Цивільного кодексу України, якою для прийняття спадщини за заповітом шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори встановлено строк у шість місяців, який в даному випадку починається з часу відкриття спадщини 18 серпня 2015 року і закінчується 18 лютого 2016 року включно.

На підставі повно і всебічно досліджених у судовому засіданні наданих сторонами та витребуваних за їх клопотанням доказів, суд приходить до висновку про доведення позивачкою тієї обставини, що про існування заповіту спадкодавця на її користь вона дізналась 24 лютого 2016 року після спливу шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Зазначені обставини підтвердженні показаннями свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , щодо яких відсутні підстави сумніватися в їх достовірності.

У матеріалах спадкової справи щодо майна спадкодавця та цивільної справи № 517/147/16-ц також відсутні будь-які відомості, які спростовували б вказану обставину.

У квітні 2016 року позивачка у першому варіанті своєї позовної заяви та скарзі на бездіяльність нотаріуса, як на причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, також посилалась на те, що їй не було відомо про існування заповіту спадкодавця на її користь, а нотаріус не вчинила дії щодо її розшуку та повідомлення про заповіт.

Судом відхиляються пояснення відповідача ОСОБА_3 і показання його дружини ОСОБА_8 про те, що позивачка на другий день після поховання спадкодавця, тобто у серпні 2015 року, показувала їм заповіт спадкодавця на її користь та на користь відповідача ОСОБА_4 , вони їх фотографували, а 25.09.2015 року відповідач ОСОБА_3 показував їх нотаріусу при поданні ним заяви про прийняття спадщини спадкодавця.

Зазначені обставини не підтверджені матеріалами дослідженої судом спадкової справи щодо майна спадкодавця, в якій копія такого заповіту відсутня, а також спростовуються запереченнями відповідача Топольницького Г.М. від 17.06.2016 року у матеріалах цивільної справи № 517/147/16-ц, в яких він вказує на те, що про наявність заповіту на користь позивачки він дізнався у нотаріуса 25.09.2016 року і після цього повідомив позивачку про існування цього заповіту.

Оцінюючи встановлені обставини та правовідносини, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За положеннями ч.ч. 1, 2, 3 ст. 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30. 05. 2008 року, Про судову практику у справах про спадкування , особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Відповідно до статті 63 Закону України Про нотаріат , нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Згідно з пунктами 2.2., 2.3. та 3.2 чинного на час виникнення спірних правовідносин Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

У разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту.

Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

У постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 року у справі № 6-496цс17 (яка в силу чинної на час існування спірних відносин ч. 4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватися судом при застосуванні норм права) висловлено правову позицію стосовно того, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі "Ілхан проти Туреччини" від 27.06.2000 р., при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Виходячи із сформованої практики цього ж Суду, ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, по своїй суті, є гарантом права власності, оскільки визнає право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Виходячи із положень книги 6 Цивільного кодексу України, спадкове право захищає власність фізичних осіб, позивач є спадкоємцем за заповітом, усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції, становитиме майно позивача виходячи із законодавчого визначення спадкових правовідносин, суб`єктом яких він є.

Судом встановлено, що позивачка у встановлений строк до нотаріуса з питанням прийняття спадщини не звернулася, оскільки про існування заповіту її ніхто не повідомляв, а самостійно вона про це дізналась 24 лютого 2016 року після спливу шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що відповідач ОСОБА_4 визнав позов, судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи на стороні відповідачів: ОСОБА_5 , державний нотаріус Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_6 , державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Гедеримове Фрунзівського району Одеської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , додатковий строк у три місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Затишшя Фрунзівського району Одеської області України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Фрунзівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 23 травня 2019 року.

Суддя: