Постанова

від 11.12.2019 по справі 517/82/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6605/19

Номер справи місцевого суду: 517/82/19

Головуючий у першій інстанції Тростенюк В. А.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Ткачука В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року, постановленепід головуванням судді Тростенюка В.А . , повний текст рішення складений 23 травня 2019 року, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , державний нотаріус Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, Романова І.С., державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, в якому просила визначити їй додатковий строк у три місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Затишшя Фрунзівського району Одеської області України.

В обґрунтування позову зазначила, що спадкодавець залишив на її користь заповіт, про існування якого їй не було відомо протягом шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, а після його спливу 24 лютого 2016 року за місцем проживання спадкодавця вона переглядала його речі і у кишені його куртки знайшла оригінал заповіту на її користь.

25 лютого 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Фрунзівської районної державної нотаріальної контори Одеської області щодо оформлення спадщини за вказаним заповітом, проте постановою державного нотаріуса Романової І.С. від 25 лютого 2016 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за вказаним заповітом, оскільки вона не прийняла цю спадщину, а відповідачі, як спадкоємці які прийняли спадщину ОСОБА_5 , не надали нотаріусу письмові згоди на прийняття позивачкою вказаної спадщини.

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволений.

Визначено ОСОБА_2 додатковий строк у три місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Затишшя Фрунзівського району Одеської області України.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову,посилаючись на те, що рішення суду не відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив про те, що незнання позивачки про наявність заповіту на її користь доведено не було.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Корой І.Д., представник ОСОБА_2 зазначив, що доводи, викладені апелянтом спростовуються матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до свідоцтва про смерть, виданого на підставі актового запису № 209, складеного 25 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Затишшя Фрунзівського району Одеської області України помер ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 9).

Відповідно до заповіту, посвідченого 14 серпня 2015 року за реєстровим № 17 Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області, ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповідав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошові вклади, включаючи відсотки та інші нарахування, які знаходяться на рахунках №№ НОМЕР_1 , 263541821481, 262072837563, 262002837559 відкритих у ПАТ Райффайзен Банк Аваль (т. 1 а.с. 10, 100).

Відповідно до заповіту, посвідченого 14 серпня 2015 року в реєстрі за № 23 Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області, ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповідав засноване ним селянське (фермерське) господарство Топольницький код з ЄДРПОУ 19198654 та належну йому на праві постійного користування земельну ділянку площею 50,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 95-98).

У спадковій справі № 476/2015 щодо майна спадкодавця (т. 1 а.с. 84-280), крім вказаних свідоцтва про смерть та заповітів, наявні наступні документи:

заява ОСОБА_1 від 25.09.2015 року до Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області про прийняття спадщини спадкодавця, як його батька (т. 1 а.с. 85);

інформаційна довідка від 25.09.2015 року зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), в якій зазначено про реєстрацію у Спадковому реєстрі 25.08.2015 року заповітів спадкодавця - посвідченого 14 серпня 2015 року за реєстровим № 17 Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області (т. 1 а.с. 90 зворот), а також посвідченого 14 серпня 2015 року в реєстрі за № 23 Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області і видачу його дубліката зареєстрованого 14.09.2015 року (т. 1 а.с. 91);

запит від 25.09.2015 року Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області зокрема і до Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області про надання копії зазначеного вище заповіту (т. 1 а.с. 94);

супровідний лист від 05.10.2015 року Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області та додана до нього засвідчена копія заповіту спадкодавця від 14 серпня 2015 року за № 17 на користь позивачки (т. 1 а.с. 99-100);

заява ОСОБА_3 від 18.02.2016 року до Фрунзівської районної державної нотаріальної контори Одеської області про прийняття спадщини спадкодавця за дублікатом від 04.09.2015 року зазначеного вище заповіту (т. 1 а.с. 86);

постанова державного нотаріуса Романової І.С. Фрунзівської районної державної нотаріальної контори від 25 лютого 2016 року про відмову позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за вказаним заповітом, оскільки вона не прийняла цю спадщину, а спадкоємці, які прийняли спадщину ОСОБА_5 , не надали нотаріусу письмові згоди на прийняття позивачкою вказаної спадщини (т. 1 а.с. 11, 121);

копія позовної заяви позивачки від 06.04.2016 року до Фрунзівського районного суду Одеської області, в якій вона просить визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, в якій вона посилалася на те, що на день смерті брата ОСОБА_5 18 серпня 2015 року заповіту на її ім`я у неї не було, про спадщину на її ім`я вона не могла знала. Нотаріус ОСОБА_6 відкрила заповіти навіть не звернувши уваги відповідача ОСОБА_1 , щоб попередити всіх спадкоємців для подання заяв про прийняття спадщини. В подальшому ніяких дій про розшук спадкоємців нотаріусом не здійснювалось, хоча спадкоємці все життя проживали поряд з покійним в одному селищі Затишшя. Зазначала, що в подальшому з`ясувалось, що на її ім`я складено покійним заповіт. Якби дії державного нотаріуса Романової І.С. були добросовісними, цього позову могло б не бути (т. 1 а.с. 120);

скарга позивачки начальнику Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яка надійшла 22.04.2016 року та в якій вона вказує на те, що про заповіт спадкодавця на її ім`я вона не знала, а нотаріус Романова ОСОБА_7 С. повинна була ознайомити всіх спадкоємців по заповіту, щоб вони могли своєчасно прийняти спадщину. Нотаріусом не прийнято жодних заходів з посиланням на незнання її адреси. Все своє життя вона і спадкодавець прожили на території Затишанської селищної ради і про місце її проживання було відомо іншому спадкоємцю за заповітом і її племіннику (т. 1 а.с. 122).

Судом було зазначено, що при досліджені матеріалів спадкової справи не було виявлено іншої копії заповіту спадкодавця на користь позивачки, крім наданої Перехрестівською сільською радою, а також запитів нотаріуса до компетентних органів щодо з`ясування місця проживання або роботи позивачки або витребування таких відомостей від відповідачів, як спадкоємців що своєчасно прийняли спадщину. Відсутні також документи щодо розшуку або виклику позивачки, як спадкоємця за заповітом, шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Судом були взяті до уваги показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які зазначили про те, що спадкодавцем були складені заповіти на користь позивачки на гроші у банку та на користь відповідача ОСОБА_3 на фермерське господарство та землю.

Постановою Верховної Ради України від 19.05.2016 року № 1377-VIII смт. Фрунзівка і Фрунзівський район Одеської області перейменовані в смт. Захарівка і Захарівський район.

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року у справі № 517/147/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви щодо прийняття спадщини (т. 1 а.с. 14-15), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року (т. 1 а.с. 16-17), та постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року (т. 1 а.с. 18-20), позивачці було відмовлено у її позові про визначення додаткового строку для подання заяви щодо прийняття спадщини ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в в смт. Затишшя Фрунзівського району Одеської області України.

Відмова у задоволені позову була мотивована тим, що позивачем не було надано доказів того, що вона за станом здоров`я не мала можливості у передбачений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, з зазначенням того, що позивачка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини з неповажної причини, так як вона знаходилася на лікуванні у денному стаціонарі, з діагнозом ішемічна хвороба серця, АККС і гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, стан її здоров`я не був критичним, що давало їй можливість звернутися з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори своєчасно у строки, передбачені ЦК України.

Однак, у рішенні районного суду наведені пояснення позивачки про те, що у встановлений строк в шість місяців для прийняття спадщини вона не звернулася до нотаріальної контори, оскільки хворіла, а також вважала, що якщо є заповіт на її ім`я то їй не обов`язково було звертатися до нотаріальної контори.

З наданих пояснень ОСОБА_2 у судовому засіданні 29.06.2016 року у справі № 517/147/16-ц (т. 1 а.с. 73), судом встановлено, що вони в цілому вірно, проте не дослівно, відображені у судовому рішенні від 06 жовтня 2016 року. У судовому рішенні ці пояснення відтворені не стенографічно, а як узагальнене сприйняття судом запитань представника відповідача ОСОБА_1 та відповідей позивачки в яких відсутні слова якщо є заповіт на її ім`я то їй не обов`язково було звертатися до нотаріальної контори .

Судом також зазначено, про те, що з наданих представником позивачки пояснень вбачається, що коли ОСОБА_2 25.02.2016 року прибула з заповітом до нотаріуса для одержання документа на спадщину то вважала, що заповіт на її ім`я є беззаперечним підтвердженням її права на спадщину. Проте, нотаріус їй пояснила, що для цього треба було звернутися за спадщиною у шестимісячний строк і видала їй постанову про відмову в оформлені спадщини та необхідність звернення до суду.

На підставі викладених обставин, судом вірно встановлено про відсутність будь-яких відомості про час, місце та обставини, за яких позивачці стало достеменно відомо про існування заповіту спадкодавця на її користь.

Судом вірно встановлено, що в матеріалах спадкової справи щодо майна спадкодавця, та в матеріалах цивільної справи №517/147/16-ц також відсутні будь-які відомості, які б спростовували те, що позивачці було відомо про заповіт.

Також судом було взято до уваги, що у квітні 2016 року позивачка у першому варіанті своєї позовної заяви та скарзі на бездіяльність нотаріуса, як на причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилалася на те, що їй не було відомо про існування заповіту спадкодавця на її користь, а нотаріус не вчинила дії щодо її розшуку та повідомлення про заповіт.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою доведені обставини того, що про існування заповіту спадкодавця на її користь вона дізналась 24 лютого 2016 року, після спливу шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За положеннями ч.ч. 1, 2, 3 ст. 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. ОСОБА_11 має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування , особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Відповідно до статті 63 Закону України Про нотаріат , нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Згідно з пунктами 2.2., 2.3. та 3.2 чинного на час виникнення спірних правовідносин Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

У разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту.

Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

У постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 року у справі № 6-496цс17 (яка в силу чинної на час існування спірних відносин ч. 4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватися судом при застосуванні норм права) висловлено правову позицію стосовно того, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі Ілхан проти Туреччини від 27.06.2000 р., при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Виходячи із сформованої практики цього ж Суду, ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, по своїй суті, є гарантом права власності, оскільки визнає право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Виходячи із положень книги 6 Цивільного кодексу України, спадкове право захищає власність фізичних осіб, позивач є спадкоємцем за заповітом, усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції, становитиме майно позивача виходячи із законодавчого визначення спадкових правовідносин, суб`єктом яких він є.

На підставі викладених обставин, суд встановивши, що позивачка у встановлений строк до нотаріуса з питанням прийняття спадщини не звернулася, оскільки про існування заповіту її ніхто не повідомляв, а самостійно вона про це дізналась 24 лютого 2016 року, тобто після спливу шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, а також, що відповідач ОСОБА_3 визнав позов, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що незнання позивачки про наявність заповіту на її користь доведено не було, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, так як судом було встановлено, що про існування заповіту ОСОБА_2 дізналась 24 лютого 2016 року, що є підставою для задоволення позову у відповідності до вимог чинного законодавства.

Апелянтом нових доказів та нових доводів на підтвердження доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 81 ЦПК України надано не було .

Таким чином, при розгляді даної справи суд правильно встановив фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на зібраних по справі доказах, оцінивши які в сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 13 грудня 2019 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

С.М. Сегеда

---

Т.В. Цюра