Рішення

від 12.05.2019 по справі 404/7693/15-ц

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/7693/15-ц

Номер провадження 2/404/1202/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючого судді Іванової Н.Ю.

при секретарі Гуйван О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» про визнання незаконним наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1», просив:

- визнати незаконним наказ філії Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» № 150-К складений 18 липня 2015 року про звільнення з 21 вересня 2015 року ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта,

- стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від імені якого діє філія Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 липня 2015 року до дня поновлення на роботі,

- стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від імені якого діє філія Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

15 березня 2018 року позивачем, ОСОБА_1 , подано до суду заяву про уточнення позовних вимог /т. 2 а.с.98-102/, відповідно якої він остаточно просив:

- поновити його на посаді головного юрисконсульта філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» з 21 вересня 2015 року;

- визнати незаконним наказ філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» № 150-К про звільнення його з 21 вересня 2015 року з посади головного юрисконсульта;

- стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від імені якого діє філія Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 вересня 2015 року до дня поновлення на роботі;

- стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від імені якого діє філія Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20 березня 2012 року позивача було прийнято згідно наказу № 134 від 20 березня 2012 року на посаду головного юрисконсульта філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1».

Працюючи на посаді головного юрисконсульта філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» з 20 березня 2012 року по 21 вересня 2015 року, він використав свою можливість піти у відпустку лише один раз терміном на 14 днів. Тобто, він мав право взяти відпустку, а працедавець надати в обов`язковому порядку в 2012, 2013, 2014 та 2015 роках.

24 жовтня 2014 року позивача було звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків за п. 3 ст. 40 КЗпП (догана № 1 наказ № 58 від 01 квітня 2014 року за прогул, догана № 2 наказ № 251 від 21 жовтня 2014 року за невиконання своїх обов`язків).

19 листопада 2014 року позивач звернувся до суду з вимогами про поновлення на роботі, визнання незаконними та скасування наказів директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» № 58 від 01 квітня 2014 року, № 251 від 21 жовтня 2014 року та № 190-к від 24 жовтня 2014 року.

Згідно рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 13 березня 2015 року (справа № 404/9712/14-ц) позов задоволено. Суд вирішив визнати незаконними та скасувати накази директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» № 58 від 01 квітня 2014 року, № 251 від 21 жовтня 2014 року та № 190-к від 24 жовтня 2014 року, поновити позивача на посаді головного юрисконсульта філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» з 24 жовтня 2014 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд Кіровоградської області, розглянувши 20 травня 2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 13 березня 2015 року, дійшов висновку, що звільнення позивача з роботи було проведено без законних підстав та колегія суддів апеляційну скаргу відхилила, а рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда залишила без змін.

Згідно прийнятого Кіровським районним судом міста Кіровограда рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць підлягало негайному виконанню, але відповідачем не було виконано своєчасно і поновлено позивача на роботі лише 04 червня 2015 року.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем рішення суду позивач був вимушений повторно звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Згідно рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 січня 2016 року (справа №404/4330/15-ц) позов задоволено.

13 липня 2015 року виконуючим обов`язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Приходько Б.Г. було підписано розпорядження №28-Р в якому зобов`язує директорів філій Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» надати пропозиції щодо можливості підвищення заробітних плат за рахунок оптимізації штатної чисельності працівників та при розробці пропозицій в першу чергу звернути увагу на чисельність штатних працівників не задіяних у основному виробничому процесі філії.

Вказано, що директор філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» Шаповалов К.В. не з`ясувавши всіх обставин, неправомірно запропонував керівництву Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звільнити позивача головного юрисконсульта філії, учасника бойових дій.

Згідно отриманої інформації від директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» керівником основного підприємства 17 липня 2015 року затверджено зміни у штатному розписі, а директором філії видано наказ № 78 від 20 липня 2015 року, яким наказано вивести зі штатного розкладу штатну одиницю головного юрисконсульта юридичної служби.

21 липня 2015 року позивач був ознайомлений з наказом № 85-К від 21 липня 2015 року, в якому вказувалось про скорочення зі штату філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» головного юрисконсульта Любченка М.М.

Зазначено, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 04 вересня 1996 року, виданого позивачу Кіровоградським міським воєнкоматом, він має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровської районної у Кіровограді ради, як учаснику бойових дій, позивачу 02 вересня 2015 року була видана путівка терміном 24 календарних дні з 05 вересня 2015 року по 28 вересня 2015 року. З метою пройти лікування по вказаній путівці він звернувся до директора філії із заявою від 02 вересня 2015 року про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів з 04 вересня 2015 року по 17 вересня 2015 року. Додатково він написав іще одну заяву від 02 вересня 2015 року про надання відпустки за відпрацьований рік з 18 вересня 2015 року. Згідно умов колективного договору термін відпустки головного юрисконсульта складає 29 календарних дні (24 та додатково 5 календарних днів згідно займаній посаді).

Вказано, що після перебування на санаторнокурортному лікуванні по путівці № 003158 терміном з 05 вересня 2015 року по 28 вересня 2015 року позивач повернувся до міста Кіровограда і вважав, що ще перебуває у відпустці згідно наданої заяви. Проте, директор філії в супереч чинного законодавства України не прийняв до уваги заяву позивача від 02 вересня 2015 року про надання відпустки з 18 вересня 2015 року за відпрацьований рік.

29 вересня 2015 року позивач отримав рекомендований лист в якому вказувалось, що його звільнено з 21 вересня 2015 року згідно наказу № 150-К складеного 18 липня 2015 року, про припинення трудового договору згідно скороченого штату працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України та йому необхідно отримати трудову книжку.

З урахування виправленої описки в даті, на підставі наказу від 07 грудня 2016 року, позивача звільнено з посади головного юрисконсульта в зв`язку із скороченням штату працівників 21 вересня 2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважає дії відповідача неправомірними, оскільки має право на пільги встановлені законодавством України як учасник бойових дій. 21 липня 2015 року при попередженні позивача про наступне його вивільнення, останньому не запропоновано інші посади на підприємстві. Інші вакантні посади позивачу були запропоновані в порушення передбаченого законодавством строку, а саме 02 вересня 2015 року. Наказ директора філії від 21 вересня 2015 року про звільнення позивача у зв`язку із скороченням чисельності та штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України не може бути визнаний законним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на роботі на посаді головного юрисконсульта філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» з дня звільнення, оскільки звільнення позивача проведено у порушення вимог ч. 2 ст. 40, ст. 49-2, ст. 43 КЗпП України без прийняття заходів для працевлаштування позивача на наявні у філії та в товаристві в цілому вакантні посади, в тому числі і на тимчасові, та без згоди профспілкового комітету. Наказ № 150-К про звільнення позивача з 21 вересня 2015 року підлягає визнанню недійсним, а позивач підлягає поновленню на роботі виходячи з того, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівників за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в період перебування працівника у відпустці.

Вважає обґрунтованими свої вимоги про стягнення середньої заробітної плати та враховуючи що до дня розгляду справи кошти не були сплачені, а відповідач не надав доказів на відсутність його вини в цьому, то на його користь слід стягнути середній заробіток за період з 21 вересня 2015 року по день фактичного розрахунку.

У зв`язку з неодноразовими незаконними діями відповідача та повторним неправомірним звільненням з роботи позивачу була спричинена моральна шкода, погіршення здоров`я та втрачені нормальні життєві зв`язки, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, спричинено моральну шкоду в зв`язку з обставинами на даний час в країні щодо пошуку роботи, погіршення здоров`я та грошових витрат на закупівлю ліків при неодноразовому лікуванні в Кіровоградському обласному госпіталі для інвалідів війни та Українському госпіталі для воїнів інтернаціональністів «Лісова поляна». В зв`язку з погіршенням здоров`я позивачем отримано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи. На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідача 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Кіровського районного суду міста Кіровограда Кулінки Л.Д. від 26 жовтня 2015 року відкрито провадження у цивільній справі, призначено судове засідання / т.1, а.с.30/.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 серпня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено в повному обсязі /т. 1, а.с.155-164/.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2016 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 серпня 2016 року залишено без змін /т. 1, а.с.236-242/.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції /т.2, а.с.53-56/.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2017 року для розгляду даної справи визначено суддю Іванову Н.Ю. /т.2, а.с.59/.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда Іванової Н.Ю. від 07 грудня 2017 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» про визнання незаконним наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, після скасування рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 серпня 2016 року та ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2016 року та направлення справи на новий розгляд, прийнято до провадження Кіровського районного суду міста Кіровограда, призначено судове засідання /т. 2, а.с.60/.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 27 лютого 2018 року по справі призначено підготовче засідання /т. 2, а.с.93-94/.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 30 березня 2018 року прийнято заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 15 березня 2018 року та закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні /т.2, а.с.117-119/.

27 лютого 2018 року від представника Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно якого вказано, що товариство вважає, що позовна заява ОСОБА_1 є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. У зв`язку з оптимізацією підприємства та змінами у штатному розписі затвердженими Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 17 липня 2015 року, директором філії 20 липня 2015 року видано наказ № 78, яким наказано вивести зі штатного розкладу з 20 липня 2015 року штатну одиницю головного юрисконсульта юридичної служби; затвердити зміни до штатного розпису з 20 липня 2015 року; інженеру з підготовки кадрів попередити про наступне вивільнення з роботи 21 вересня 2015 року, у зв`язку зі скороченням штату працівника, який займає цю посаду.

Наказом філії № 85-к від 21 липня 2015 року на підставі наказу по підприємству № 78 від 20 липня 2015 року «Про зміни в штатному розпису та скорочення посад з 21 вересня 2015 року» та керуючись статтею 49-2 КЗпП України, попереджено про наступне вивільнення з роботи 21 вересня 2015 року, у зв`язку зі скороченням штату головного юрисконсульта юридичної служби ОСОБА_1 , з яким позивач ознайомлений 21 липня 2015 року.

Крім того, головного юрисконсульта юридичної служби Любченка М.М. попереджено листом № 828 від 02 вересня 2015 року про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату 21 вересня 2015 року філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1». Також, філією листом № 884 від 21 вересня 2015 року позивачу надіслано наказ про припинення трудового договору та повідомлено про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (наказ від 18 вересня 2015 року № 150-к) з вимогою отримати трудову книжку у кадровій службі філії за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП керівником філії позивачу запропоновано перевестись на вакантну посаду «завідувач матеріальним складом» з посадовим окладом 2070 грн. Однак, позивач 02 вересня 2015 року від запропонованої вакансії відмовився, про що свідчить його особистий підпис. Норами чинного законодавства не передбачено обов`язок роботодавця запропонувати працівнику абсолютно всі вакансії на підприємстві, в тому числі ті, які працівник не може зайняти відповідно до своєї кваліфікації, знань, досвіду, навичок, тощо. ОСОБА_1 в 1990 році закінчив Вінницький політехнічний інститут за спеціальністю «електронні обчислювальні машини» за кваліфікацією «інженер-системотехнік» та в 2001 році закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «правознавства» та здобув кваліфікацію «юрист».

Вважає, що відповідач при звільненні позивача не порушив норми чинного законодавства, оскільки у відповідності до ст. 49-2 КЗпП України запропонував позивачу вакантну посаду та намагався забезпечити позивача роботою, однак він відмовився, тому зобов`язаний працевлаштуватись самостійно. Керівник філії листом від 02 вересня 2015 року № 828 у відповідності до ст. 43 КЗпП України подав до профспілкової організації філії обґрунтоване письмове подання про надання згоди профспілковим комітетом на звільнення головного юрисконсульта ОСОБА_1 із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги. Результатом розгляду складено протокол № 13/15 від 03 вересня 2015 року цехового профспілкового комітету філії та надано згоду на розірвання трудового договору з позивачем.

Наказом № 150-к про припинення трудового договору (контракту) від 18 липня 2015 року ОСОБА_1 звільнено 21 вересня 2015 року, з даним наказом він ознайомлений 30 вересня 2015 року. Разом з тим, позивач після попередження про наступне вивільнення з роботи звернувся з заявою від 02 вересня 2015 року про надання додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів з 04 вересня 2015 року по 17 вересня 2015 року. Наказом № 128-в від 03 вересня 2015 року позивачу надано додаткову відпустку. В той же день позивач звернувся ще з однією заявою від 02 вересня 2015 року з проханням надати відпустку за 2015 рік з 18 вересня 2015 року. Філією наказу про надання позивачу основної відпустки не видавалось. Крім того, 18 вересня 2015 року був фактично останнім днем роботи позивача, так як 21 вересня 2015 року його посада скорочувалась. В графік основних та додаткових відпусток на 2015 рік позивач не був включений, оскільки під час складання графіку вирішувалось питання щодо його поновлення на роботі. Позивач після поновлення його на роботі не звертався до відповідача з вимогою про включення його до графіку відпусток.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди вказано, що позивачем доказів, які свідчать про завдання моральної шкоди в тому числі діями відповідача, не надано. Тому вказана вимога є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню /т. 2, а.с. 77-82/.

28 березня 2018 року від представника відповідача надійшли письмові заперечення на заяву про уточнення позовних вимог позивача, відповідно якої представник просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Вважає, що заява про уточнення позовних вимог є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню /т.2, а.с.108-110/.

20 березня 2019 року від представника Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» надійшли до суду додаткові пояснення, відповідно яких представник вказала, що під час попередження позивача про скорочення в ПАТ «ДПЗКУ» були наявні вакантні посади, які позивач не міг зайняти, враховуючи стаж, професію, кваліфікацію, досвід роботи та необхідні знання. Процедура скорочення була здійснена відповідно до норм чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню /т. 3, а.с.53-80/.

10 квітня 2019 року позивачем були надані заперечення на додаткові поясненні представника відповідача, відповідно яких вказано, що його звільнення з займаної посади суперечило п. 14 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким гарантується переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування в разі ліквідації підприємства, установи, організації. Зазначено, що посилання відповідача на відсутність у нього необхідної освіти, кваліфікації, знань, вмінь та навичок не відповідають дійсності, оскільки він у 1977 році навчався у Дніпропетровському технікумі автоматики і телемеханіки і в 1981 році закінчив його. Також, в 1984 році вступив до Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування і в 1990 році закінчив повний курс Вінницького технічного інституту /т. 3, а.с.151-152/.

13 травня 2019 року від представника Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» надійшли пояснення на заперечення на заперечення позивача на додаткові пояснення. Зазначено, що посилання позивача на те, що він має переважне право на залишення на роботі з огляду на поширення на нього ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є безпідставними, оскільки посада, яка підлягала виключенню з штатного розпису, була єдина, тому і конкурувати позивачу на умовах, визначених ст. 42 КЗпПУ, не було з ким. Щодо дотримання ст. 49-2 КЗпП України зазначила, що позивачу було запропоновано всі наявні вакантні посади у ПАТ «ДПЗКУ» та роботу за відповідною професією та спеціальністю, яку позивач може виконувати. По іншим вакантним посадам відповідач не мав об`єктивних підстав пропонувати їх позивачу, оскільки у позивача відсутній досвід роботи за даними посадами.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Додатково вказав, що просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 вересня 2015 року до дня поновлення на роботі з урахуванням коригування.

Представник Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» просив у задоволенні позову відмовити.

Представник філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином.

Суд, в межах наданих доказів, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» про визнання незаконним наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено, що з 20 березня 2012 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду головного юрисконсульта філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» /т.3 а.с.148/.

Вказана обставина підтверджена матеріалами справи та визнається сторонами.

У зв`язку з оптимізацією підприємства та змінами у штатному розписі затвердженими Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 17 липня 2015 року /т.1, а.с.71/, директором філії 20 липня 2015 року було видано наказ № 78 «Про зміни в штатному розписі та скорочення посад з 21 вересня 2015 року», згідно якого зі штатного розкладу з 20 липня 2015 року виведено штатну одиницю головного юрисконсульта юридичної служби, затверджено зміни до штатного розпису, інженеру з підготовки кадрів доручено попередити працівника, який займає цю посаду, про його наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням штату /т. 1, а.с.80/.

Відповідно до наказу директора філії № 85-к від 21 липня 2015 року «Про попередження про скорочення» вирішено на підставі наказу по підприємству № 78 від 20 липня 2015 року «Про зміни в штатному розписі та скорочення посад з 21 вересня 2015 року» та керуючись ст. 49-2 КЗпП України попередити про наступне вивільнення з роботи 21 вересня 2015 року, у зв`язку зі скороченням штату головного юрисконсульта юридичної служби ОСОБА_1 . Вказаний наказ погоджено з інженером з підготовки кадрів та головним юрисконсультом. З наказом позивач ознайомлений 21 липня 2015 року /т. 1, а.с. 9/.

Після попередження позивача про наступне вивільнення з роботи, він звернувся до директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» із заявою від 02 вересня 2015 року про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів з 04 вересня 2015 року по 17 вересня 2015 року, згідно ст. 16-2 ЗУ «Про відпустки» /т.1, а.с.10/.

Як було встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 04 вересня 1996 року Кіровоградським військовим комісаріатом /т.1, а.с.5/.

Наказом від 03 вересня 2015 року №128-в позивачу було надано додаткову відпустку окремим категоріям ветеранів війни згідно ст. 16-2 ЗУ «Про відпустки» з 04 вересня 2015 року по 17 вересня 2015 року /т. 1, а.с. 147/.

Відповідно до путівки виданої 02 вересня 2015 року УСЗН Кіровського району міста Кіровограда та довідки № 52 виданої ОСОБА_1 в тому, що він знаходився на санаторно-курортному лікуванні по путівці № 003158 терміном з 05 вересня по 28 вересня 2015 року в Спеціалізованому Трускавецькому санаторії «Батьківщина» /т.1, а.с.5, 6/.

Також, 02 вересня 2015 року позивач звернувся із заявою про надання планової відпустки за 2015 рік з 18 вересня 2015 року /т.1, а.с.11/. Наказ про надання такої відпустки директором філії видано не було.

У зв`язку зі скороченням посади, яку займав ОСОБА_1 у філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1», йому було запропоновано вакантну посаду завідувача матеріальним складом з посадовим окладом 2070 грн., від зайняття якої він відмовився 02 вересня 2015 року, про що свідчить його особистий підпис. Вказане підтверджується пропозицією директора філії /т. 1, а.с.67/.

Директором філії повідомлено голову цехового профспілкового комітету філії «ПАТ «ДПЗКУ» «Кіровоградський КХП № 1» за вих. № 828 від 02 вересня 2015 року, що згідно наказу від 20 липня 2015 року № 78 «Про зміни в штатному розписі та скорочення посад з 21 вересня 2015 року» та згідно ст. 49 КЗпП України попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади по п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату 21 вересня 2015 року із виплатою вихідної допомоги працівників філії ПАТ «ДПЗКУ» «Кіровоградський КХП № 1» ОСОБА_1 головного юрисконсульта юридичної служби. Адміністрація філії ПАТ «ДПЗКУ» «Кіровоградський КХП № 1» порушує клопотання про надання згоди профспілковим комітетом на звільнення зазначеного працівника /т. 1, а.с.70/.

Згідно протоколу № 13/15 цехового профспілкового комітету ППО ПАТ «ДПЗКУ» філії «ПАТ «ДПЗКУ» «Кіровоградський КХП № 1» від 03 вересня 2015 року вирішено у зв`язку зі скороченням посади на підставі наказу від 20 липня 2015 року № 78 «Про зміни штатному розписі та скорочення посад з 21 вересня 2015 року» та неможливістю переведення працівника на іншу роботу, дати згоду на розірвання трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП України головного юрисконсульта юридичної служби Любченка Миколи Миколайовича /т. 1, а.с.68/.

Відповідно до повідомлення голови цехового профспілкового комітету філії ПАТ «ДПЗКУ» «Кіровоградський КХП № 1», цеховий профспілковий комітет філії ПАТ «ДПЗКУ» «Кіровоградський КХП №1» розглянувши 03 вересня 2015 року на своєму засіданні подання директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Кіровоградський КХП №1» від 02 вересня 2015 року № 828 про надання згоди на звільнення головного юрисконсульта юридичної служби Любченка Миколи Миколайовича, ухвалив рішення дати згоду на звільнення головного юрисконсульта юридичної служби ОСОБА_1 згідно наказу від 20 липня 2015 року № 78 «Про зміни в штатному розписі та скорочення посад з 21 вересня 2015 року» та згідно ст. 49 КЗпП України попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади по п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату 21 вересня 2015 року із виплатою вихідної допомоги /т.1, а.с.69/.

Згідно наказу № 150-к від 18.07.2015 року «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 звільнено з посади головного юрисконсульта юридичної служби на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 21 вересня 2015 року, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку відповідно ст. 44 КЗпП України та компенсації за 25 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. З цим наказом позивач ознайомлений 30 вересня 2015 року /т. 1, а.с.8/.

Наказом № 166-к від 07 грудня 2016 року «Про внесення змін до наказу» виправлено помилково вказану дату складання наказу № 150-к від 18 липня 2015 року з 18 липня 2015 року на 18 вересня 2015 року /т.1 а.с. 200/.

21 вересня 2015 року на адресу позивача було направлено лист за вих. № 884, у якому зазначено, що у зв`язку з його звільненням (скорочення штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України) 21 вересня 2015 року (наказ від 18 вересня 2015 року №150-к), йому необхідно одержати трудову книжку у кадровій службі підприємства та надіслано наказ про припинення трудового договору для ознайомлення /т.1, а.с.7/.

Відповідно до довідки № 236 від 04 квітня 2016 року виданої директором філії, розрахункові при звільненні ОСОБА_1 працюючого на посаді головного юрисконсульта згідно наказу №150-к від 18 липня 2015 року були виплачені своєчасно, а саме: заробітна плата за вересень 2015 311 грн. 18 коп., компенсація за невикористану щорічну відпустку (за 25 кал. днів) 2 665 грн. 45 коп., вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку за ст. 44 КЗпПУ 6 709 грн. 13 коп. Всього нараховано: 9 685 грн. 76 коп., утримано податків: 1 894 грн. 74 коп., виплачено: 7 791 грн. 02 коп./т. 1, а.с.125/.

Суд при розгляді цивільних справ керується принципом верховенства прав, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України ).

Трудові відносини врегульовані Кодексом законів про працю (КЗпП) України.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та їх об`єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами (ч.1,2 ст. 3 КЗпП України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 ст. 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як-от: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Поняття: «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» ? стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст. 104, 105, 110 ЦК України ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб.

Реорганізація - це друга форма припинення юридичної особи. При реорганізації юридична особа також припиняється. Але всі її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи.

Згідно ч.1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з роз`ясненнями викладеними в п.п. 18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року (з наступними змінами) № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Скорочення штату відбувається шляхом затвердження нового штатного розпису, про що має бути виданий керівником відповідний наказ, або шляхом прийняття наказу про внесення змін до діючого штатного розпису.

Нормами трудового законодавства України передбачено, що суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення, але не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

При звільненні працівників у зв`язку зі скороченням чисельності або штату повинні додержуватись правила щодо переведення звільнених працівників на іншу роботу при наявності вакантних робочих місць (посад) і згоди працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до диплому серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 в 1977 році вступив до Дніпропетровського технікуму автоматики і телемеханіки і в 1981 році закінчив повний курс по спеціальності електронні обчислювальні прилади та устаткування, йому присвоєно кваліфікацію технік електрик /т. 3 а.с. 155/.

В 1984 році ОСОБА_1 вступив до Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування і в 1990 році закінчив повний курс Вінницького політехнічного інституту за спеціальністю «Електронні обчислювальні машини». Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 09 червня 1990 року ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію інженера системотехніка. Вказане підтверджується дипломом серії НОМЕР_3 від 30 червня 1990 року, реєстраційний номер № НОМЕР_4 /т.2, а.с.160/.

ОСОБА_1 у 2001 році закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. Вказане підтверджується дипломом спеціаліста серії НОМЕР_5 /т.2, а.с.159/.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов`язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві в цілому протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» має приблизно 56 філій.

Представником відповідача в судовому засіданні були вибірково надані відомості про наявні вакансії по 6 філіям Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Відповідно до штатних розписів на підприємстві були наявні такі вакантні посади:

У філії ПАТ «ДПЗКУ» «Шполянський елеватор» (20602, м. Шпола, вул. Благовісна, 1): заступник директора, секретар керівника, інженер з механізації та автоматизації виробничих процесів 1 категорії, начальник охорони, апаратник хімводоочищення, апаратник оброблення зерна, апаратник оброблення зерна, ліфтер, комірник, складач поїздів.

У філії ПАТ «ДПЗКУ» Хлібна база № 78 (26232, Маловисківський район, с. Злинка, вул. Горького, 25а): водій автотранспортних засобів (легковий автомобіль обсяг двигуна 2,5л.), секретар керівника, бухгалтер 2 категорії, завідувач складу, водій автотранспортних засобів (легковий автомобіль обсяг двигуна 2,5л.), бухгалтер 2 категорії, завідувач складу.

У філії ПАТ «ДПЗКУ» Хлібна база № 86 (Черкаська область, м. Христинівка, вул. Першотравнева, б.1): штукатур, апаратник оброблення зерна.

У філії ПАТ «ДПЗКУ» «Кризорізьке хлібоприймальне України» «Криворізьке хлібоприймальне підприємство» «підприємство» (Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Пічугіно, вул. Станційна, буд.20) апаратник оброблення зерна 5 розряду, апаратник оброблення зерна 5 розряду, вагар, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду, прибиральник виробничих приміщень, вагар, електрогазозварювальник 5 розряду, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду, водій автотранспортних засобів (легковий автомобіль, при обсязі двигуна 1,8-3,5 л), тракторист 4 розряду, тракторист 4 розряду, інспектор з кадрів, бухгалтер, економіст ІІ категорії, провідний інженер з охорони праці, начальник охорони пожежної, сторожової та ін., завідувач складу.

ПАТ «ДПЗКУ» «Уманський елеватор» (Черкаська область, місто Умань, вул. Старицького, 7): головний економіст, начальник виробничої лабораторії, технік лаборант І категорії, старший майстер дільниці, майстер виробничої дільниці, машиніст зернових навантажувально-розвантажувальних машин, силосник, слюсар-ремонтник,тракторист, водій автотранспортних засобів: вантажний автомобіль КАМАЗ, вантажопідйомністю 12т., оператор котельні, електромонтер з ремонту і обслуговування електроустаткування.

ПАТ «ДПЗКУ» «Новоукраїнський комбінат хлібопродуктів» (27100, Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Чайковського, б.28): машиніст розфасувально-пакувальних машин, апаратник оброблення зерна бригадир, апаратник оброблення зерна (4 вакансії), прибиральник виробничих приміщень, апаратник оброблення зерна бригадир, слюсар ремонтник бригадир, налагоджувальник газових установок, слюсар з виготовлення деталей та вузлів систем вентиляції, кондиціювання повітря пневмотранспорту й аспірації, електромонтер з ремонту та обслуговуванню електроустаткування бригадир, слюсар з КВП та А, електрогазозварник ручного зварювання, прибиральник територій (вакансія 0,5), провідний бухгалтер, фахівець з методів розширення ринків збуту, майстер дільниці ( 2 вакантні посади), начальник цеху,майстер дільниці вибою пластівців і «мюслів» /т. 2 а.с.168-230/.

Доказів, які б належним чином підтверджували факт надання позивачу пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, включаючи ПАТ «ДПЗКУ» та всі його філії, і з`являлись на цих підприємствах до моменту звільнення, матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідачем не виконано обов`язок, передбачений ст. 49-2 КЗпП України, що є підставою для поновлення працівника на роботі.

При розгляді трудових спорів, Верховний Суд України звертає увагу на необхідності застосування ст.232 КЗпП України при визначенні способів захисту прав у сфері трудових правовідносин (п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року).

Відповідно до ч.1 ст.23 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-33цс14.

Отже, суд вважає, що заявлені вимоги у частині визнання незаконним наказу філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» № 150-К про звільнення ОСОБА_1 з 21 вересня 2015 року з посади головного юрисконсульта та поновлення його на посаді головного юрисконсульта філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 1» з 21 вересня 2015 року підлягають задоволенню, так як знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Враховуючи, що суд дійшов до висновку про незаконність звільнення позивача із займаної посади, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є законними.

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 вересня 2015 року до дня поновлення на роботі.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП встановлено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з п. 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно п. 10. наведеного вище Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Отже, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу має застосовуватись розмір доходу за липень та серпень 2015 року, тобто за два місяці, що передують події звільнення у вересні 2015 року.

Відповідно до довідки від 02 жовтня 2015 року № 216 виданої ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , він працював в філії ПАТ «ДПЗКУ» «Кіровоградський КХП №1» з 05 червня 2015 року по 21 вересня 2015 року на посаді головного юрисконсульта. Дохід за період з 05 червня 2015 року по 22 вересня 2015 року склав 21 165 грн. 08 коп. /т.1, а.с.130/.

Відповідно до довідки вих. № 136 від 29 липня 2016 року «Про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з червня 2015 року по вересень 2015 року», нарахована відповідачем заробітна плата позивачу за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню складає: за липень 2015 року 3423 грн., за серпень 2015 року 3080 грн. 70 коп.

Кількість робочих днів у липні 2015 року 23 робочих дні, у серпні 2015 року 20 робочих днів. З урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, середньоденний заробіток позивача становить 151 грн. 25 коп. (6 503 грн. 70 коп.: (23+20)).

Кількість днів вимушеного прогулу з 21 вересня 2015 року по 07 лютого 2019 року (день постановлення рішення про поновлення на роботі), становить 910 робочих дні.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21 вересня 2015 року по 31 грудня 2017 року складає 86 515 грн. (151 грн. 25 коп.* 572 днів вимушеного прогулу).

Середній заробіток з 01 січня 2018 р. підлягає коригуванню.

Коефіцієнт коригування середнього заробітку з 01 січня 2018 року 1762 грн. (прожитковий мінімум для працездатної особи з 01 січня 2018 року) / 1600 грн. (прожитковий мінімум для працездатної особи станом на 01 січня 2017 року) = 1,1 (коефіцієнт зростання заробітної плати завдяки підвищенню прожиткового мінімуму для працездатної особи).

Наступний коефіцієнт 1,1 - це коефіцієнт підвищення розміру заробітної плати встановлений Кабінетом Міністрів України (постанова від 11 січня 2018 р. № 22) на 10 %.

Таким чином, коефіцієнт коригування середнього заробітку є добутком коефіцієнту зростання заробітної плати завдяки підвищенню прожиткового мінімуму для працездатної особи та коефіцієнту підвищення розміру заробітної плати встановлений Кабінетом Міністрів України (1,1 х 1,1) = 1,21.

Розмір середньоденного заробітку з 01 січня 2018 р. становить: 151 грн. 25 коп. х 1,21 = 183 грн.

Кількість днів вимушеного прогулу з 01 січня 2018 р. по 13 травня 2019 р. включно складає 338 днів.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 січня 2018 року по 13 травня 2019 року складає 61 854 грн. (183 грн. * 338 днів вимушеного прогулу).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 21 вересня 2015 року по 15 травня 2019 року (по день ухвалення рішення) складає 148 369 грн. (86 515 грн. + 61 854 грн.), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказана сума.

Що стосується вимог позивача стосовно відшкодування моральної шкоди, то дана вимога підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 237-1КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого Конституцією права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди, враховує також ту обставину, що задоволення позову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є одночасно і частковою компенсацією заподіяної моральної шкоди.

Суд також враховує, тривалість процесу відновлення порушеного права позивача.

Разом з цим суд вважає, що розмір моральної шкоди, заявленої позивачем є завищеним, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до вимог п.2, п.4 ч.1 ст. 430 ЦПК України та ч.7 ст.235 КЗпП України рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Питання про стягнення судових витрат, суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 6ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 141, 259, 260, 263 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» №150-К про звільнення ОСОБА_1 з 21 вересня 2015 року з посади головного юрисконсульта.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного юрисконсульта філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» з 21 вересня 2015 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від імені якого діє філія Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 вересня 2015 року по 13 травня 2019 року, в сумі 148 369грн., з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від імені якого діє філія Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» на користь держави судовий збір в розмірі 2305 грн. 20 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_6 ).

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (місце знаходження: місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 1, ЄДРПОУ 37243279).

Відповідач: філія Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» (місце знаходження: місто Кропивницький, вулиця Варшавська, будинок 91-а, ЄДРПОУ 37506101, МФО 323475).

Повний текст рішення суду складено 22.05.2019 року.

Суддя Кіровського Н. Ю. Іванова

районного суду

м.Кіровограда