Постанова

від 22.05.2019 по справі 911/2629/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/2629/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - Державне підприємство "Укрриба"

представник позивача - не з'явився

відповідач 1 - Перегонівська сільська рада Обухівського району Київської області

представник відповідача 1 -Танцюра К.Л.

відповідач 2 - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна"

представник відповідача 2 - не з'явився

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області

представник третьої особи 1 - не з'явився

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне агентство рибного господарства України

представник третьої особи 2 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Укрриба"

на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі Разіної Т.І. - головуючого, Тищенко А.І., Михальської Ю.Б. від 21 січня 2019 року та рішення Господарського суду Київської області у складі Карпечкіна Т.П. від 12 лютого 2018 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2017 року Державне підприємство "Укрриба" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Перегонівської сільської ради та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" про визнання незаконним та скасування рішення Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області від 20 листопада 2012 року № 113-22-VI Про прийняття на баланс гідроспоруди .

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач - 2 не мав законних підстав для передачі відповідачу - 1 гідротехнічної споруди (ставу Перегонівка ), оскільки остання є об'єктом державної власності та обліковується на балансі позивача, а тому рішення відповідача - 1 від 20 листопада 2012 року № 113-22-УІ "Про прийняття на баланс гідроспоруди" прийнято з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

2.1. Правовими підставами позову позивачем визначено статтю 41 Конституції України, статті 331, 334, 335, 345, 388 Цивільного кодексу України, статтю 1 Закону України Про аквакультуру , статті 2, 4 Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 12 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів того, що спірна гідроспоруда належить до державної власності і передавалась на баланс Державного підприємства "Укрриба".

4.1. Тому, за наслідками розгляду спору, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, судами не встановлено порушень прав та інтересів позивача у зв'язку із прийняттям відповідачем - 1 спірного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У лютому 2019 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

6. При розгляді даної справи судами допущені порушення норм процесуального права, які полягають у недосліджені усіх обставин справи та доказів у справі, а також у необґрунтованому наданні переваги одним доказам над іншими.

6.1. Зазначене скаржник мотивує такими аргументами:

6.1.1. судами не надано належної оцінки тому факту, що у відповідача 2 на момент передачі спірної споруди не було жодного правовстановлюючого документа на неї;

6.1.2. судами проігноровано той факт, що земельна ділянка під гідроспорудою у період з 1999 року по 2006 рік на підставі Державного акту від 13 січня 1999 року І-КВ № 002343 передавалась у постійне користування державному, а не комунальному підприємству;

6.1.3. поза увагою судів залишилося і те, що спірне нерухоме майно обліковується Фондом державного майна України у Єдиному реєстрі об'єктів державної власності під № 25592421.31.ААЕЖАД153.

Інші учасники справи своїм правом на подання відзивів та пояснень не скористались

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів касаційної скарги і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

7. Верховний Суд, з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, відхиляє усі доводи скаржника, що наведені ним у касаційній скарзі і в обґрунтування своєї позиції зазначає таке.

8. При розгляді даної справи судами встановлено, що відповідно до пункту 1 Спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06 травня 2003 року № 126/752 Про передачу гідротехнічних споруд до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств.

8.1. Наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України від 24 вересня 2003 року № 274 на виконання пункту 11 Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року № 1482 Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності та Спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України за № 126/752 Про передачу гідротехнічних споруд затверджено Акт прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ Київрибгосп на баланс Державного підприємства Укрриба та закріплено зазначене в Акті майно за позивачем на праві повного господарського відання.

8.2. За переконанням позивача, вищевказаними нормативними актами на його баланс серед іншого також передано державне нерухоме майно (гідротехнічні споруди) нагульного ставу Перегонівка в с. Перегонівка Обухівського району Київської області (інв. № 503, реєстровий номер Фонду державного майна України 25592421.31.ААЕЖАД 153). Кадастровий номер земельної ділянки водного фонду, на якій розташоване відповідне державне нерухоме майно - 3223186401:01:023:0001.

8.3. Органом управління державним нерухомим майном, що обліковується на балансі позивача є центральний орган виконавчої влади - Державне агентство рибного господарства України.

8.4. Під час проведення 11 квітня 2017 року обстеження та інвентаризації державного нерухомого майна - гідротехнічних споруд ставу Перегонівка , позивачем встановлено, що вказаний став використовується невідомими особами для власних рибогосподарських потреб, а також те, що рішенням Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області (відповідач 1) від 20 листопада 2012 року № 113-22-УІ Про прийняття на баланс гідроспоруди державне нерухоме майно - одну з гідротехнічних споруд ставу Перегонівка - водовипуск, який зазначено у додатку до вказаного рішення - акті приймання-передачі як водорозлив, відповідачем прийнято на баланс від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Україна (відповідач 2).

8.5. На думку позивача, відповідач 2 не мав законних підстав для передачі відповідачу 1 гідротехнічної споруди ставу Перегонівка , оскільки остання є об'єктом державної власності та обліковується на балансі позивача.

9. Заперечення ж відповідачів зводяться до того, що спірна гідроспоруда являє собою водорозлив, побудований та введений в експлуатацію 1971 року Колективним сільськогосподарським підприємством "Україна".

9.1. Зокрема, гідротехнічна споруда, що знаходиться в селі Перегонівка Обухівського району Київської області (дорога ТІ033) та щодо якої прийняте оскаржуване рішення сільради від 20 листопада 2012 року № 113-22-УІ Про прийняття на баланс гідроспоруди , була побудована Колгоспом Радянська Україна в 1971 році.

9.2. В подальшому, гідроспоруда була передана його правонаступнику Колективному сільськогосподарському підприємству Україна , яке передало майно правонаступнику Сільськогосподарському виробничому кооперативу Україна , від якого майно перейшло до відповідача 2 - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Україна .

9.3. Вказана гідроспоруда відповідно до пункту 14 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 (діючого на час реорганізації КСП Україна ) відносилась до переліку майна, яке не підлягало паюванню.

9.4. Оскільки, законодавством України передбачалась можливість передачі на баланс органу місцевого самоврядування за його згодою окремих об'єктів зі складу майна, яке не підлягало паюванню, СТОВ Україна передало 29 жовтня 2012 року по акту прийому-передачі гідротехнічну споруду 1971 року будови Перегонівській сільській раді. (т. 1 а/с 36)

9.5. Надалі, рішенням Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області № 162.18.VII Про приватизацію гідроспоруди в селі Перегонівка надано дозвіл на приватизацію об'єкта комунальної власності (гідроспоруди), що знаходиться в с. Перегонівка з метою передачі її в оренду.

10. Оцінюючи доводи сторін у даній справі та подані ними докази на підтвердження заявлених доводів суди дійшли наступних висновків.

10.1. В якості доказу на підтвердження факту передачі спірної гідротехнічної споруди у державну власність, позивач посилається на Акт прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ Київрибгосп на баланс Державного підприємства Укрриба та закріплені за позивачем на праві повного господарського відання, затверджений Наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України від 24 вересня 2003 року № 274, згідно з яким позивачу передано, зокрема, став Перегонівка за інв. № 503, введений в експлуатаціюв 1966 році, балансовою вартістю 17109,02 грн., залишковою вартістю 5510,84 грн.

10.2. Однак, склад та стан майна на момент його передачі в 2003 році не встановлювались, доказів створення спірної гідроспоруди (водорозливу) попердником позивача та належність такої гідроспоруди до складу майна, переданого в 2003 році за вищенаведеним актом прийому-передачі гідротехнічних споруд на баланс Державного підприємства Укрриба суду не надано.

10.2.1. Крім цього, сам позивач зазначив, що документи по будівництву вказаного державного майна та Державний акт постійного користування земельною ділянкою під цим державним майном йому не передавалися. Матеріали даної справи таких доказів також не містять.

10.3. Щодо посилань позивача на те, що земельна ділянка, на якій знаходиться спірне державне нерухоме майно, на підставі Державного акту від 13 січня 1999 року І-КВ № 002343 належала ВАТ Київрибгосп , від якого у 2003 позивач і отримав спірне майно на свій баланс, що в сукупності із наданим наказом від 24 вересня 2003 року № 274 в повній мірі підтверджує приналежність ставу Перегонівка та гідротехнічної споруди до державної власності суди зазначили таке.

10.3.1. В 1998 році відповідно до рішення Перегонівської сільської ради народних депутатів від 18 листопада 1998 року № 9-1 Канівському нерестово-виростному рибному господарству ВО Київрибгосп с. Таценки надано в постійне користування земельну ділянку для риборозведення та водогосподарських потреб розміром 21,64 га (Державний акт І-КВ № 002343 виданий 13 січня 1999 року).

10.3.2. Рішенням Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області № 23-2 від 23 березня 2006 року на підставі листа Відкритого акціонерного товариства Київрибгосп скасовано Державний акт на право постійного користування землею серії I-КВ №002343, який належав Канівському нерестово-виростному рибному господарству ВО Київрибгосп ; переведено земельну ділянку розміром 21,64 га до земель запасу Перегонівської сільської ради.

10.3.3. Таким чином, згадана земельна ділянка перебувала в користуванні Канівського нерестово-виростного рибного господарства ВО Київрибгосп в період з 1998 по 2006 роки та на момент передачі земельної ділянки останньому гідроспоруда вже була побудована.

10.4. Стосовно інших доводів позивача суди вказали, що не може підтверджувати факт передачі спірної гідротехнічної споруди і Наказ "Про передачу гідротехнічних споруд" Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України № 126/752, оскільки у ньому не передбачено передачу до сфери управління Міністерства аграрної політики України всіх без виключення гідротехнічних споруд, а лише тих, які на момент приватизації не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства.

10.5. Не заслуговують також на увагу і посилання позивача на поняття гідротехнічні споруди згідно наказу Державного комітету у справах містобудування і архітектури від 19 грудня 1995 року № 252 Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів , оскільки відповідний Наказ передбачає насамперед паспортизацію гідротехнічних споруд, в якій вказується перелік та стан майна, чого власниками гідротехнічної споруди ставу Перегонівка не здійснювалось.

10.6. Методика ж обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої Наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 10 вересня 1996 року № 165, яка поширюється на всі споруди незалежно від відомчої належності та виду власності, передбачає що гідроспоруди можуть бути не тільки у державній власності, а також не визначає виключне право позивача щодо споруд чи комплексу споруд.

11. Вказане вище дало судам підстави для висновку про те, що позивачем не доведено, що спірна гідроспоруда належить до державної власності і взагалі передавалася на баланс позивачу.

12. Описані обставини по суті є фактажем даного провадження та висновками судів, що зроблені ними за наслідками встановлення таких обставин та дослідження доказів у справі.

12.1. Доводи касаційної скарги у цій частині є виключно формою незгоди з такими висновками судів і взагалі не стосуються питань права чи правозастосування, а тому, відповідно, і не потребують втручання Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

12.2. Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судових рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі судові рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.

13. Верховний Суд не вбачає підстав вважати висновки судів попередніх інстанцій неправильними, оскільки такі висновки зроблено судами на підставі здійсненої за своїм внутрішнім переконанням оцінки зібраних у справі доказів та з неухильним дотриманням процесуальних норм.

14. Щодо доводів скаржника, що описані в 6.1.1. цієї постанови Суд вважає за необхідне зазначити таке.

14.1. Згідно із пунктами 4, 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України одними із основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін та диспозитивність.

14.2. При цьому, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 814/803/17 визначальним принципом господарського судочинства є саме змагальність сторін.

14.3. За приписами частин 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

14.4. Згідно ж зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

14.5. Таким чином, обов'язок доведення власних позовних вимог та подання відповідних доказів лежить саме на позивачеві, чого ним у даному провадженні здійснено не було.

14.6. Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права, а тому у касаційній скарзі скаржник має зазначати про порушення правових норм, що допущені саме судами, а не іншими учасниками судової справи.

15. Стосовно доводів скаржника, що описані у пункті 6.1.3. цієї постанови Суд зазначає таке.

15.1. Відповідно до положень Законів України "Про управління об'єктами державної власності", "Про Фонд державного майна України", постанов Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2005 року № 1121 та від 14 квітня 2004 року № 467 Єдиний реєстр об'єктів державної власності формується і ведеться Фондом згідно з наданою суб'єктами управління інформацією щодо об'єктів державної власності, зокрема, нерухомого майна державних підприємств, установ, організацій.

15.2. Суб'єкти управління об'єктами державної власності:

- несуть відповідальність за проведення інвентаризації державного майна, яка проводиться раз на рік;

- ведуть облік об'єктів державної власності, які належать до їх сфери управління та підлягають внесенню до Реєстру;

- здійснюють контроль за повнотою даних Реєстру та їх відповідністю встановленим вимогам;

- передають щокварталу до Фонду інформація для внесення змін до Реєстру в паперовому вигляді за формами, затвердженими наказом Фонду державного майна України від 03 лютого 2006 року № 197 "Про затвердження форм надання відомостей про об'єкти державної власності" та в електронному вигляді засобами автоматизованої системи "Юридичні особи".

15.3. Юридичні особи (балансоутримувачі державного майна) на підставі даних інвентаризаційних описів складають пооб'єктний перелік державного майна за формою "Відомості про державне майно" та надають його в паперовому вигляді до суб'єкта управління. Суб'єкт управління на підставі отриманих переліків державного майна, що надійшли від юридичних осіб, узагальнює та надає його до Фонду за встановленими формами з метою внесення змін до Реєстру.

15.4. Підставою для внесення змін до Реєстру є надходження саме від суб'єктів управління до Фонду інформації про об'єкти державної власності, що спростовує доводи скаржника про підтвердження такою інформацією його права власності на спірну гідроспоруду.

16. Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

16.1. Переглядаючи, в межах свої повноважень, судові рішення у даній справі, Верховним Судом не встановлено будь-яких порушень балансу прийняття доводів сторін.

16.2. Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити, що і Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнаються джерелом права в України, неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (справа "Трофимчук проти України" від 28 жовтня 2010 року).

17. В іншому подана скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, є проханням про повторний перегляд встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення додаткового перегляду.

17.1. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

18. Під час касаційного розгляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права. Оскаржувані судові рішення прийняті за результатами повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи відміни, за мотивів наведених у касаційній скарзі, судова колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не вбачає.

19. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Укрриба" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року та рішення Господарського суду Київської області від 12 лютого 2018 року у справі № 911/2629/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.