Постанова

від 24.05.2019 по справі 805/532/17-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 травня 2019 року

Київ

справа №805/532/17-а

адміністративне провадження №К/9901/22804/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) :

Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Шевцова Н.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 805/532/17-а за позовом ОСОБА_1 до Київської районної у м. Донецьку ради, управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Донецька Донецької області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, третіх осіб: Донецька міська рада, Державна казначейська служба України про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді - Кірієнка В.О.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Геращенка І.В., суддів: Компанієць І.Д., Ястребової Л.В.), -

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 16 січня 2017 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської районної у м. Донецьку ради (далі - відповідач 1), управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Донецька (далі - відповідач, 2), Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - відповідач, 3), третіх осіб - Донецької міської ради (далі - третя особа 1), Державної казначейської служби України (далі - третя особа 2) з вимогами про стягнення з відповідачів на його користь:

- нараховану, але не виплачену заробітну плату за липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року та листопад 2014 року в сумі 57 004, 41 гривень;

- 13 844, 34 грн. в якості 3% річних від простроченої суми; 40 903, 10 грн. суму збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції з 01.08.2014 року до 31.12.2016 року з перерахунком сум на час розгляду справи в суді;

- середній заробіток за весь час затримки заробітної плати з моменту звільнення по день фактичного розрахунку;

- моральну шкоду в сумі 37 180 грн. з перерахунком суми на час розгляду справи у суді та допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати.

2. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що з 2006 року працював в Київський районній у м. Донецьку Раді на посаді заступника голови з питань діяльності виконавчих органів ради. Розпорядженням Голови Київської у м. Донецьку Ради від 25.11.2014 року № 66к/14 позивач був звільнений за згодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України).

При цьому звернення до суду обумовлено тим, що Київська районна у м. Донецьку рада нарахувала йому заробітну плату, що підтверджується довідкою і передала платіжні доручення на виплату заробітної плати в Головне Управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, проте позивачу було виплачено заробітну плату за вересень 2014 року, залишивши невиплачену зарплату за липень, серпень, а в подальшому не виплатили зарплату за жовтень і листопад 2014 року, невиплата нарахованих сум підтверджується довідкою Київської районної у місті Донецьку ради від 25.11.2014 року № 01/19-2077, розмір недоотриманої позивачем заробітної плати складає 57 004, 41 гривень.

Разом з цим позивач, посилаючись на вимоги Закону України Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати просив стягнути з відповідачів 13 844, 34 коп. в якості 3% річних від простроченої суми та 40 903,10 грн. в якості заборгованості з урахуванням індексу інфляції з 01.08.2014 року по 31.12.2016 року з перерахунком сум на час розгляду справи в суді на підставі положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення , а також у зв`язку з безпідставною невиплатою відповідачем заборгованості із заробітної плати, яка спричинила моральні страждання та призвела до складного матеріального становища просив стягнути з відповідачів моральну шкоду в сумі 37 180, 00 грн. з перерахунком суми на час розгляду справи у суді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року вказаний адміністративний позов задоволений частково, зобов`язано Київську районну у м. Донецьку раду нарахувати та виплатити позивачу заборгованість із заробітної плати за липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на момент розгляду даної справи заробітна плата позивача за період липень, серпень, жовтень та листопад 2014 року не виплачувалась, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на користь позивача є передчасними.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідачів 13 844, 34 грн. - 3% річних від простроченої суми з перерахунком сум на час розгляду справи в суді суд зазначив, що право на компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу (заробітної плати тощо) за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Суд зазначив, що проведення на територіях Донецької та Луганської областей антитерористичної операції є загальновідомим фактом, який не потребує будь-якого підтвердження.

Таким чином, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу Законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, однак матеріалами справи підтверджено, що заборгованість з виплати заробітної плати позивачу виникла не з вини відповідача.

Відповідно суд також дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд керувався статтею 237-1 Кодексу законів про працю України відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, зазначена норма сформульована так, що відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові роботодавцем, можна тільки за наявності трьох життєвих обставин: моральних страждань; втрати нормальних життєвих зв`язків; необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки під час провадження у даній справі позивач не надав достатніх доказів щодо наявності в нього моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, в задоволенні позову в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди в сумі 37 180 грн. з перерахунком суми на час розгляду справи у суді суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог в даній частині.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 28 листопада 2017 року Донецький апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року по справі № 805/532/17-а, - задовольнити частково.

Змінити мотивувальну та резолютивну частини постанови Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року по справі № 805/532/17-а з підстав, вказаних судом апеляційної інстанції в даній постанові.

Викласти другий абзац резолютивної частини постанови Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року по справі № 805/532/17-а наступним змістом: стягнути з Київської районної у м. Донецьку ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за періоди: липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року та листопад 2014 року у загальному розмірі 57 004, 41 грн. згідно з довідкою Київської районної у м. Донецьку ради від 25.11.2014 року № 01/19-2059 .

В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року по справі № 805/532/17-а - залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, але помилково застосував норм матеріального права в частині не стягнення на користь позивача належних сум заробітної плати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

7. У грудні 2017 року ОСОБА_1 (касатор) подав касаційну скаргу.

8. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить:

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року повністю та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Судові витрати покласти на відповідачів.

9. У касаційній скарзі не заявлено жодних клопотань.

РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

11. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:

11.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 03 травня 2006 року по 25.11.2014 року працював в Київський районній у м. Донецьку раді на посаді заступника голови з питань діяльності виконавчих органів ради.

13. Розпорядженням Голови Київської у м. Донецьку ради від 25.11.2014 року № 66к/14 позивач був звільнений за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вказане розпорядження підписано заступником голови з питань діяльності виконавчих органів влади Левченко В.В .

14. Звернення позивача до суду обумовлено не виплатою на користь позивача належних сум невиплаченої заробітної плати за періоди роботи в раді за липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач намагався поза межами судового розгляду справи врегулювати спірне питання щодо стягнення належної суми заборгованості, а саме, у відповідності до листа від 29.05.2015 року позивач звертався до Головного управління Державної казначейської служби України в Донецької області з проханням виплатити заборгованість із заробітної плати за липень, серпень, жовтень та листопад 2014 року (без доказів щодо надіслання даного листа).

15. Листом Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області від 23.06.2015 року № 09.2-08/1446 (на б/н від 08.06.2015 року), позивача повідомлено, що після переміщення і по теперішній час даний орган казначейства не здійснює свої функціональні обов`язки, передбачені Положенням про Державну казначейську службу України з причини не переміщення працівників та фактичної відсутності посадових осіб у складі управління. Всі клієнти цього управління перейшли на казначейське обслуговування в інші органи Казначейства за місцем переміщення.

Як вбачається з листа ГУ ДКСУ у Донецькій області від 12.07.2017 року №07/2-17/1955, Київська районна у м. Донецьку рада на теперішній час не перебуває на казначейському обслуговуванні в будь-якому органі Казначейства Донецької області.

При цьому, у відповідності від 01.08.2017 року позивач зазначив, що в інших установах банків, крім Ощадбанку зарплатних рахунків не мав з 10.10.2013 року, згідно з договором № 10.10.2013 року.

16. Тобто, спірним питанням у даній справі є наявність підстав для стягнення на користь позивача належних сум невиплаченої заробітної плати за періоди: липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року роботи в Київській районній у м. Донецьку раді, а також 3% річних від простроченої суми сплати заборгованості та моральної шкоди.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

17. Конституція України від 28 червня 1996 року

17.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідачами не надано письмових заперечень щодо розміру заявленої позивачем заборгованості із заробітної плати.

19. Відповідно до статті 33 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 року № 3723-XIІ оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов`язків.

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.

20. Відповідно до ст. 1 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За приписами ст.4 Закону № 108/95-ВР джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

21. Відповідно до п. 2, 3 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 , заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов`язки.

22. Відповідно до ст. 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 року № 2050-III , підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

При цьому як встановлено ст. 2 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтями 3, 4 даного Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

23. Аналогічні приписи містяться і у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 .

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Суд виходить з таких міркувань.

24 Суд погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, що ненадання до суду кошторису відповідної установи не є доказом його відсутності та підставою для позбавлення позивача конституційного права на отримання заробітної плати. Таким чином, так як відповідачами по справі не було надано жодного доказу, з якого вбачається помилковість висновків позивача, право позивача на отримання заборгованості із заробітної плати є безумовним.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявна довідка Київської районної у м. Донецьку ради від 25.11.2014 року № 01/19-2059, яка видана ОСОБА_5 з визначенням за спірні періоди до виплати суми заборгованості у розмірі 57 004,41 грн., проте в матеріалах справи відсутні відомості про те, що Київська районна у м. Донецьку рада передала ці платіжні доручення в Головне управління Державної казначейської служби в Донецькій області для виконання, з урахуванням чого суд апеляційної інстанції не погоджується з постановою суду першої інстанції в частині зобов`язання нарахувати та виплатити на користь позивача заробітної плати за липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року та листопад 2014 року при цьому без визначення суми виплати, та вважає за необхідне, оскільки сума стягнення, визначена в довідці не є спірною між сторонами, з метою повного захисту порушеного права позивача на належне отримання сум невиплаченої заробітної плати, з урахуванням вимог статті 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та стягнути з Київської районної у м. Донецьку ради на користь позивача заробітну плату за періоди: липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року та листопад 2014 року у загальному розмірі 57 004, 41 грн. згідно з довідкою Київської районної у м. Донецьку ради від 25.11.2014 року № 01/19-2059.

З урахуванням чого, керуючись статтею 201 КАС України судова колегія апеляційної інстанції правильно дійшла висновку про необхідність зміни другого абзацу резолютивної частини постанови суду першої інстанції шляхом його викладення наступним змістом: стягнути з Київської районної у м. Донецьку ради на користь позивача заробітну плату за періоди: липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року та листопад 2014 року у загальному розмірі 57 004, 41 грн. згідно з довідкою Київської районної у м. Донецьку ради від 25.11.2014 року № 01/19-2059.

25. При цьому Суд не приймає доводи касатора щодо стягнення з відповідачів 13 844, 34 грн. - 3% річних від простроченої суми з перерахунком сум на час розгляду справи в суді та моральну шкоду в сумі 37 180, 00 грн., оскільки невиплата належних йому сум заробітної плати спричинила моральні страждання та призвела до складного матеріального становища з огляду на наступне.

Право на компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу (заробітної плати тощо) за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

При цьому, з огляду на те, що станом на момент розгляду даної справи заробітна плата позивача за періоди: липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року та листопад 2014 року не виплачувалась не з вини роботодавця, а у зв`язку з проведенням на території Донецької та Луганської області АТО, що значно ускладнило процедуру переміщення державних органів на підконтрольну Україні територію для здійснення у повному обсязі своїх повноважень, у тому числі з приводу виплати заборгованості по колишнім працівникам.

Згідно з ч. 6 ст. 95 КЗпП, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 33 Закону України Про оплату праці , у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Як передбачено ст. 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 ст. 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078), закріплено, що об`єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Аналізуючи вказані положення законодавства, Суд вважає що індексація є складовою частиною заробітної плати, а тому сума індексації включена до суми заборгованості із заробітної плати, яка повинна бути виплачена позивачу.

Відповідно суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

26. Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, Суд зазначає наступне.

За вимогами статті 117 Кодексу Законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, колегія суддів ще раз наголошує, що Київською районною у м. Донецьку радою дійсно не виплачена позивачу заробітна плата при звільнені, проте невиплата заробітної плати при звільненні зумовлена обставинами непереборної сили, а саме: проведенням антитерористичної операції та вимушеним переміщенням з окупованої території, що в свою чергу є загальновідомим фактом, який не потребує будь-якого підтвердження.

Таким чином, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу Законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, однак матеріалами справи підтверджено, що заборгованість з виплати заробітної плати позивачу виникла не з вини роботодавця.

Відповідно Суд також приходить до висновку про правомірність відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

27. При цьому щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що статтею 237-1 Кодексу законів про працю України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а під час розгляду даної справи як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів наявності в нього моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, необхідності додаткових зусиль для організації свого життя та інше, що спростовує задоволення позовних вимог і в цій частині.

VI. ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВЕРХОВНОГО СУДУ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

28. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

29. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

30. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

32. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

33. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді Н.А. Данилевич

Н.В. Шевцова