Постанова

від 23.05.2019 по справі 810/2401/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/2401/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Файдюка В.В.

за участю секретаря: Рагімової Т.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю юридична компанія Феміда-В до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю юридична компанія Феміда-В звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області, у якому просив:

- визнати протиправним рішення ГУ ДФС у Київській області про відмову у взятті на облік Договору довірчого управління майном від 10 листопада 2017 р., укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю юридична компанія Феміда-В , шляхом реєстрації платником ПДВ управителя майном - ТОВ юридична компанія Феміда-В , що було оформлено листом від 20 лютого 2018 р. № 3000/10/10-36-12-01-18;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Київській області взяти на облік Договір довірчого управління майном від 10 листопада 2017 р., укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю юридична компанія Феміда-В , шляхом реєстрації платником ПДВ управителя майном - Товариство з обмеженою відповідальністю юридична компанія Феміда-В ;

- стягнути з Головного управління ДФС у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю юридична компанія Феміда-В судові витрати.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, Відповідач - Головне управління ДФС у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно із ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю юридична компанія Феміда-В (Управитель) укладено договір довірчого управління майном, за яким в інтересах Установника було передано Управителю частки в статутному капіталі різних підприємств.

14 грудня 2017 року позивачем подано до Васильківського відділення Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області документи для взяття на облік договору довірчого управління майном, а саме: реєстраційну заяву платника податку на додану вартість; заяву за формою № 1-ОПП; нотаріально посвідчену копію договору довірчого управління майном від 10.11.2017 року.

17 січня 2018 року позивач направив заяву до відповідача з проханням розглянути подані Товариством заяви та прийняти рішення щодо взяття на облік договору довірчого управління майном від 10.11.2017 року.

06.04.2018 року на адресу ТОВ юридична компанія Феміда-В надійшов лист-відповідь ГУ ДФС у Київській області від 30.03.2018 р. за № 6412/10/10-36-12-01 про результати розгляду скарги Товариства, до якого також було додано лист від 20.02.2018 року за № 3000/10/10-36-12-01-18, згідно з яким у реєстрації Договору довірчого управління майном, укладеного між Установником управління гр. ОСОБА_1 та Управителем ТОВ Феміда-В , відмовлено з тих підстав, що операції з корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах не є об`єктом оподаткування ПДВ.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві, на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи вигодонабувача).

Частиною 3 ст.1030 ЦК України передбачено, що майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік.

Згідно з п.64.6 ст.64 Податкового кодексу України на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, Договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1статті 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.

Підпунктом 5 пункту 180.1 ст. 180 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є, зокрема, особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов`язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону.

Оскільки позивач відповідно до Договору довірчого управління майном від 10 листопада 2017 р. не відноситься до управителів майна, визначених абзацом другим підпункту 5 пункту 180.1 ст.180 ПК України, суд погоджується з доводами позивача про наявність обов`язку Товариства бути платником податку на додану вартість.

Відповідно до п. 183.1 ст. 183 ПК України особа, що підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

Згідно з абз. 3 п. 64.6 ст. 64 ПК України взяття на облік договору або угоди здійснюється шляхом додаткового взяття на облік управителя майна, учасника договору про спільну діяльність або угоди про розподіл продукції як платника податків - відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди.

Відповідно до п. 3.5 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 р. № 1588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 р. за № 1562/2030, підставою для взяття на облік договору управління майном є прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію платником ПДВ управителя майна та отримання документів, визначених пунктом 4.7 розділу IV цього Порядку.

Пунктом 183.8 ст. 183 ПК України передбачено, що контролюючий орган відмовляє в реєстрації особи як платника податку, якщо за результатами розгляду реєстраційної заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 цього Кодексу, або якщо існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації згідно із статтею 184 цього Кодексу, а також якщо при поданні реєстраційної заяви чи визначенні бажаного (запланованого) дня реєстрації не дотримано порядок та строки (терміни), встановлені пунктами 183.1, 183.3.-183.7 цієї статті.

Таким чином п. 183.8 ст. 183 ПК України закріплено вичерпний перелік підстав для відмови в реєстрації особи як платника податку па додану вартість.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а відтак підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Ісаєнко Ю.А.

Суддя Файдюк В.В.