Постанова

від 21.05.2019 по справі 140/3161/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 140/3161/17

Провадження № 22-ц/801/946/2019

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Науменко С. М.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 рокуСправа № 140/3161/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ситковецьке на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року, ухвалене суддею Немирівського районного суду Вінницької області Науменком С.М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ Ситковецьке про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником земельної ділянки площею 3,7610 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області, яку він успадкував після смерті батька ОСОБА_2 ..

Зазначає, що в липні 2016 році представник відповідача звертався до його батька щоб підписати додаткову угоду, так як існує договір оренди землі від 10.10.2012 укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Ситковецьке . Батько вказав, що даний договір не бачив і не підписував. На прохання позивача відповідач в червні 2017 році надав копію договору №б/н від 10.10.2012, з огляду якого встановлено, що батько його не підписував, повноваження на підписання нікому не надавав. Виходячи з наведеного, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 3,7610га., укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Ситковецьке . Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію вказаного договору оренди землі. Зобов`язано ТОВ Ситковецьке звільнити належну ОСОБА_1 на праві власності земельну ділянку.

Стягнуто з ТОВ Ситковецьке на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в розмірі 6303 грн 84 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ Ситковецьке подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення не відповідає дійсним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову задоволені позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що батько позивача з 2012 року отримував орендну плату, а відтак йому повинно було бути відомо про існування договору оренди землі з 10.10.2012 року. Таким чином, на момент звернення позивача у суд з позовом ним було пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

В свою чергу ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, де просив її залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та в межах її вимог, дослідивши матеріали та обставини справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір, укладений від імені орендодавця підписаний не ним, а іншою особою, тобто спірний договір був укладений без волевиявлення орендодавця, а тому наявні підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 3,7610 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області (а.с.6).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач є власником земельної ділянки площею 3,7610 га, яку він успадкував після смерті свого батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с. 11).

10 жовтня 2012 року між ТОВ Ситковецьке та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі (а.с. 49-50).

На підставі зазначеного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ Ситковецьке 20.06.2014 було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 строком на 7 років (а.с. 47-48).

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказував на те, що його батько вказаний договір про оренду землі з відповідачем не підписував. Тому ним було заявлено клопотання про призначення відповідної почеркознавчої експертизи.

Згідно з висновком експерта № 217 від 31.07.2018 підпис в оригіналі Договору оренди землі від 10.10.2012 в графі орендодавець виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с. 81-87).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5-6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 не підписував договір оренди землі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання вказаного договору недійсним, у зв`язку з відсутністю волевиявлення власника земельної ділянки. Підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково не застосував строки позовної давності, оскільки позивачем вони пропущені, так як про порушення свого права він міг дізнатися ще у 2012 році, , суд апеляційної інстанції не бере до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Обґрунтовуючи пропуск позивачем строку позовної давності відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що батько позивача з 2012 року отримував орендну плату у відповідача, а тому він міг знати про наявність договору оренди землі у 2012 році. Тому строк позовної давності почався з 10.10.2012 та завершився 10.10.2015.

Проте, такі посилання не приймаються до уваги, оскільки перебіг строку позовної давності починається не з моменту отримання плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення саме свого майнового права. Позивач , який набув право власності на земельну ділянку 09.11.2017 року мав право, як особа, права якої порушено звернутися до суду з позовом для захисту своїх прав саме з цього часу. В розумінні частини першої статті 261 ЦК України саме з цього часу рахується початок перебігу строку позовної давності.

Відтак висновок суду першої інстанції, що строк позовної давності позивачем не пропущено, є правильним.

Отже доводи відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки отримання орендної плати не свідчить про наявність укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки та не є беззаперечним доказом укладення договору оренди земельної ділянки на умовах, визначених в договорі від 10 жовтня 2012 року, який позивач не підписував.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач не довів в суді першої інстанції, що договір, який є предметом спору, підписаний особисто орендодавцем.

У роз`ясненнях, викладених у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними звернуто увагу судів на те, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у його мотивувальній частині.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ситковецьке залишити без задоволення.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 24 травня 2019 року.

Головуючий М.М. Якименко

Судді О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало