Постанова

від 15.04.2020 по справі 140/3161/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 140/3161/17

провадження № 61-12457св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Ситковецьке ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Ситковецьке на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року у складі судді Науменка С. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року в складі колегії суддів: Якименка М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Ситковецьке (далі - ТОВ Ситковецьке ) про визнання недійснимдоговору оренди землі.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником земельної ділянки площею 3,7610 га, кадастровий номер 0523086400:03:001:0124, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області (далі - земельна ділянка), яку він успадкував після смерті батька ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що в липні 2016 році представник відповідача звертався до його батька щоб підписати додаткову угоду, так як існує договір оренди землі від 10 жовтня 2012 укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Ситковецьке . Батько вказав, що даний договір не бачив і не підписував. На прохання позивача ТОВ Ситковецьке в червні 2017 році надало копію договору № б/н від 10 жовтня 2012 року, з огляду якого встановлено, що батько його не підписував, повноваження на підписання нікому не надавав. З приводу цього позивач звернувся до поліції.

Виходячи з наведеного, позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд:

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2012 року, укладеним між ОСОБА_2 та ТОВ Ситковецьке , який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права державним реєстратором Немирівського районного управління юстиції Вінницької області від 20 червня 2014 року за № 6114632;

визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 10 жовтня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ Ситковецьке , вчинену реєстраційною службою Немирівського районного управління юстиції Вінницької області про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вчинено запис від 20 червня 2014 року за № 6114632;

зобов`язати ТОВ Ситковецьке звільнити належну йому на праві власності земельну ділянку;

стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0523086400:03:001:0124 площею 3,7610 га, розташованої на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області від 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ Ситковецьке в особі директора Остапчук І. В., який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрації іншого речового права державним реєстратором Немирівського районного управління юстиції Вінницької області 20 червня 2014 року за № 6114632.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію договору оренди землі від 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ Ситковецьке вчинену реєстраційною службою Немирівського районного управління юстиції Вінницької області про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрації іншого речового права вчинено запис від 20 червня 2014 року за № 6114632.

Зобов`язано ТОВ Ситковецьке звільнити належну ОСОБА_1 на праві власності земельну ділянку.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку експерта № 217 від 31 липня 2018 року виконаного на підставі ухвали суду спірний договір, укладений від імені орендодавця підписаний не ним, а іншою особою. Тобто спірний договір був укладений без волевиявлення орендодавця, а тому наявні підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ Ситковецьке залишено без задоволення, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідач не довів, що договір, який є предметом спору, підписаний особисто орендодавцем. Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, зазначивши, що перебіг строку позовної давності починається не з моменту отримання плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення саме свого майнового права. Оскільки позивач набув право власності на земельну ділянку 09 листопада 2017 року, то з цього часу мав право, як особа, права якої порушено звернутися до суду з позовом для захисту своїх прав.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

24 червня 2019 року ТОВ Ситковецьке , через свого директора Руснак В. О., через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку закінченням строку позовної давності, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи.

В касаційній скарзі заявник зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є близькими родичами, вели спільне господарство, батько позивача з 2012 року отримував орендну плату, а відтак позивачу повинно було бути відомо про існування договору оренди землі з 10 жовтня 2012 року. Таким чином, на момент звернення позивача в суд з позовом ним було пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи

з Немирівського районного суду Вінницької області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ Ситковецьке на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року та постанову Віннницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст обставин справи

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить земельна ділянка площею 3,7610 га, яка розташована на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0523086400:03:001:0124, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку він успадкував після смерті свого батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

Відповідно до договору оренди землі від 10 жовтня 2012 року укладеного між ТОВ Ситковецьке та ОСОБА_2 , останній передав в оренду ТОВ Ситковецьке спірну земельну ділянку, строком на п`ять років (а.с. 9).

Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 червня 2014 року (а.с. 33).

Оскільки позивачем заперечувався факт укладання його батьком оспорюваного договору оренди земельної ділянки, а саме позивач вказува, що його батько не підписував даного договору, підпис у графі орендодавець виконаний не ним, а іншою особою, ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 20 березня 2018 року у вказаній справі була призначена почеркознавча експертиза.

Відповідно до висновку експерта № 217 від 31 липня 2018 року виконаного на підставі вищезазначеної ухвали Немирівського районного суду Вінницької області про призначення почеркознавчої експертизи - підпис у графі орендодавець договору оренди землі від 10 жовтня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ Ситковецьке , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статей 1, 13, 14 Закону України Про оренду землі за договором оренди орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив, що його батько не підписував оспорюваний договір оренди земельної ділянки, згоди на його укладення не давав. Підпис у договорі виконано не ним, а невідомою особою.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку, що при укладенні оспорюваного договору було відсутнє волевиявлення орендодавця на укладення цього договору, тому в силу вимог частини першої статті 215 ЦК України він є недійсним.

Викладене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 червня 2018 року у справі № 151/117/17 (провадження № 61-11282св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 152/1500/17 (провадження № 61-41434св18).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропустив позовну давність, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Тобто перебіг позовної давності починається не з укладення оспорюваного договору оренди, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права.

Оскільки позивач став власником спірної земельної ділянки лише в листопаді 2017 року, він не є стороною оспорюваного договору оренди, договір ні батько позивача, ні ОСОБА_1 не підписував, тому про його існування з 10 жовтня 2012 року він знати не міг.

Посилання на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є близькими родичами, вели спільне господарство, батько позивача з 2012 року отримував орендну плату, а відтак позивачу повинно було бути відомо про існування спірного договору оренди землі є неприйнятними, оскільки суперечать нормам статті 261 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховний Суд України у від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15. Також аналогічні висновки між тими ж сторонами містяться в постанові Верховний Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 140/2015/17 (провадження 61-12455св19).

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що договір, який є предметом спору, підписаний особисто не орендодавцем.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Ситковецьке залишити без задоволення.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко