Постанова

від 23.05.2019 по справі 292/449/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №292/449/17 Головуючий у 1-й інст. Рябенька Т.С.

Категорія 53 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Микитюк О.Ю.,

Талько О.Б.

секретаря

судового засідання Ковальської Я.В.

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року постановлене під головуванням судді Рябенької Т.С.

у цивільній справі №292/449/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Пачіні про визнання частково незаконним наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати наказ ТОВ Пачіні №17-к від 23 жовтня 2013 року в частині її звільнення з 26 жовтня 2015 року незаконним та змінити дату звільнення з 26 жовтня 2015 року на дату набрання рішенням законної сили; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 39 483,52 грн. та середній заробіток за затримку видачі трудової книжки у розмірі 39 483,52 грн. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що з 02 грудня 2013 року працювала в якості модельєра у ТОВ Пачіні . Починаючи з 22 жовтня 2015 року її не допускали до робочого місця, заробітну плату за вересень та жовтень 2015 року не виплатили. Вона просила звільнити її та повернути трудову книжку, однак протягом року до моменту подачі заяви про звільнення від 14 жовтня 2016 року ці вимоги відповідач ігнорував. Крім того, їй не виплачено заробітну плату за період з 01 вересня 2015 року по 30 вересня 2016 року, що складає 18 200 грн. Також нею не використано щорічну основну відпустку за 2014 рік тривалістю 24 дні, за 2015 рік тривалістю 24 дні та за 9 місяців 2016 року тривалістю 18 днів, тому, на її думку, вона має право на грошову компенсацію за невикористані дні відпусток у розмірі 4 200 грн. Крім того, у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати вона має право на компенсацію втрати частини доходів у розмірі 3 585 грн.

Позивач також вказувала, що 07 лютого 2017 року їй стало відомо про наказ відповідача № 17-к від 23 жовтня 2015 року, яким її звільнено за власним бажанням з 26 жовтня 2015 року. Вважає цей наказ про звільнення частково незаконним, посилаючись, зокрема, на те, що вона не підписувала та не подавала заяву про звільнення за власним бажанням з 26 жовтня 2015 року. За таких обставин вважала, що строк звернення до суду не пропущений, тому просила позов задовольнити.

Заочним рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції змінити та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи. Крім того зазначає, що судом не було надано належної оцінки, як частковій незаконності наказу про звільнення внаслідок відсутності відповідної заяви, поданої нею, так і невмотивованості рішення, щодо підстав для відмови у задоволенні матеріальної складової позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 05 грудня 2017 року було скасовано заочне рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду.

Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року рішення Апеляційного суду Житомирської області від 05 грудня 2017 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.

Отже, статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду) або - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15.

Статтею 47 КЗпП України визначено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України . У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Тобто, на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про звільнення обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про звільнення є день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що наказом ТОВ Пачіні №20-к від 02 грудня 2013 року ОСОБА_2 прийнято на посаду модельєра цього товариства з посадовим окладом згідно штатного розкладу.

З паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого Червоноармійським районним сектором Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області 05 червня 2014 року, встановлено, що позивач 05 червня 2014 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 .

Згідно наказу ТОВ Пачіні №17-к від 23 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням з 26 жовтня 2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведені заявлені нею вимоги.

Проте, в повній мірі погодитись з висновками суду неможливо, оскільки вони зроблені передчасно, без належного з`ясування всіх обставин справи.

Так, на спростування доводів позову, відповідачем не надано доказів про подання ОСОБА_1 заяви про звільнення з роботи у жовтні 2015 року.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував факту відсутності такої заяви та пояснив, що невихід позивачки на роботу був обумовлений її переїздом до іншого місця проживання та влаштуванням на іншу роботу. Проте, відсутність її на роботі без поважних причин відповідачем належним чином не оформлялось та звільнення з інших підстав не було ініційовано. Копія наказу про звільнення позивачці не була вручена, трудова книжка видана лише на виконання рішення суду.

Отже, строк звернення до суду за вирішенням даного спору позивачкою не пропущений.

Разом з тим, відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

З матеріалів справи вбачається, що 14 жовтня 2016 року позивач подала відповідачу заяву про звільнення з посади модельєра за власним бажанням в порядку частини першої статті 38 КЗпП України з 01 жовтня 2016 року та виплату належних їй коштів (а.с.9-11).

Про отримання відповідачем зазначеної заяви свідчить та обставина, що саме на цю заяву ТОВ Пачіні 17 листопада 2016 року направило позивачці письмову відповідь (а.с.12).

Зважаючи на те, що звільнення позивачки у 2015 році проведено з порушенням норм законодавства про працю, то оскаржуваний наказ в частині визначення дати звільнення є незаконним. Оскільки у поданій на адресу роботодавця заяві позивачка просила звільнити її з 1 жовтня 2016 року, то саме на цю дату слід змінити час її звільнення.

За наведених обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову.

Крім того, однією із вимог, заявленою в даній справі, є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте, така вимога є безпідставною та задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Із змісту ч.2 ст.235 КЗпП випливає, що орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи лише при винесенні рішення про поновлення на роботі.

В даному випадку спір про поновлення на роботі позивачкою не порушувався. А отже, законних підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Крім того, позивачкою заявлено про виплату середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Згідно з ч.5 ст.235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В даному випадку з матеріалів справи вбачається, що рішенням Червоноармійського районного суду від 20 квітня 2017 року, яке набрало законної сили та є чинним, відповідача зобов`язано видати позивачці трудову книжку та стягнуто середній заробіток за час затримки її видачі за 195 робочих дні за період з 1 жовтня 2016 року по 13 квітня 2017 року в сумі 9648 грн.60 коп.(а.с.144-151).

Із змісту зазначеного рішення вбачається, що середньоденний заробіток позивачки на день звільнення визначений в сумі 49,48 грн. В силу положень ч.4 ст.82 ЦПК ці обставини додаткового доведення не потребують.

Обраховуючи період затримки видачі трудової книжки, апеляційний суд враховує, що попереднім судовим рішенням до 17 квітня 2017 року спірний період компенсований.

Матеріали справи свідчать про те, що трудова книжка отримана позивачкою 1 червня 2017 року (а.с.211-215).

За таких обставин оплаті підлягає середній заробіток за період з 18 квітня по 1 червня 2017 року включно за 32 робочі дні і становитиме 1583,36 грн.(32х49,48).

Крім того, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідно до вимог ст.141 ЦПК понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню у половинному розмірі у зв`язку із частковим задоволенням позову (1429,67+1572,64+2859,34):2=2930,82).

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Заочне рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року скасувати, ухваливши нове - про часткове задоволення позову .

Визнати незаконним наказ по Товариству з обмеженою відповідальністю Пачіні про звільнення ОСОБА_1 з роботи із займаної посади за власним бажанням за №17-к від 23 жовтня 2015 року в частині дати звільнення та вважати звільненою ОСОБА_1 з 1 жовтня 2016 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Пачіні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час видачі трудової книжки в сумі 1583,36 грн. та 2930,82 грн. понесених судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 24.05.2019 року.