Постанова

від 04.04.2019 по справі 911/1149/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2019 р. м. Київ Справа№ 911/1149/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Вайнер Є.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 04.04.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Світанок-2" на рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2018 (повний текст складено 30.11.2018)

у справі №911/1149/18 (суддя Антонова В.М .)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Заатбау Україна"

до Фермерського господарства "Світанок-2"

про стягнення 877419,75 грн.

В судовому засіданні 04.04.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Заатбау Україна" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фермерського господарства "Світанок-2" про стягнення 877419,75 грн. заборгованості.

30.07.2018 від представника позивача надійшла заява від 26.07.2018 (вх. №14684/18) про збільшення позовних вимог до 943581,14 грн.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу насіння №П23/2016 від 29.03.2016 в частині несвоєчасної сплати боргу за поставлену продукцію.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.11.2018 у справі №911/1149/18 позов задоволено частково.

Стягнуто з Фермерського господарства "Світанок-2" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Заатбау Україна" 696 480,00 грн. основної заборгованості, 154 523,15 грн. пені, 35 682,67 грн. 10% річних, 37 693,86 грн. інфляційних нарахувань та 13 865,70 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 27.12.2018 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі:

- в порушення ст. 237 ГПК України суд невірно встановив фактичні обставини справи, а тому надав їм неналежну правову оцінку;

- судове провадження проведено не об`єктивно з порушенням вимог про рівність сторін;

- суд своїм рішенням вийшов за межі позовних вимог (мотивувальна частина рішення);

- обґрунтовуючи позов, позивач навмисно замовчував про існування додаткових угод з метою одержання для себе вигідних умов, при цьому створюючи для відповідача вкрай невигідні умови, що виходить за межі правовідносин, пов`язаних з виконанням взятих на себе договірних зобов`язань;

- суд при здійсненні судочинства, надаючи явні переваги позивачу, змушував відповідача відновлювати процесуальні строки, тоді як жодного рішення у зв`язку з пропуском строків позивачем для подання відповіді на відзив, подання доказів, не приймав та при цьому сприймав такі дії позивача, що вчинені без пропуску процесуальних строків;

- суд обмежив відповідача в реалізації своїх процесуальних прав;

- суд припустився помилки при оцінці доказів, без належних правових підстав віддаючи перевагу доказам та доводам позивача над доводами відповідача;

- вимоги суду про надання доказів здійснення відповідачем маркетингової діяльності є неправомірними, оскільки виходять за межі судового розгляду, позовна заява не містить посилань на спірність правовідносин з приводу маркетингової діяльності;

- суд знехтував виконанням сторонами вимоги щодо письмової форми правочинів та документів про їх виконання, натомість прийняв до уваги пояснення чи показання певної фізичної особи;

- суд допустив порушення Закону України Про судовий збір , оскільки позивачем було оплачено судовий збір щодо спору, пов`язаного навколо основного договору сторін, а фактично розглянув справу, досліджуючи й інші підстави (не визначені позивачем), що явно виходить за межі заявлених позовних вимог.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Заперечуючи проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, позивач звертає увагу на те, що:

- додаткова угода № 2 від 31.03.2017 до договору, як окремий господарський договір про надання послуг є неукладеною у зв`язку з недодержанням вимог ГПК України щодо погодження усіх істотних умов;

- відповідач шляхом викручування умов додаткової угоди № 2 до договору стверджує про дарування йому насіння вартістю 696 480,00 грн.;

- демонстративні посіви з використанням насіння позивача не обходяться без залучення відповідних фахівців та відповідальних осіб від позивача;

- відповідач неодноразово, умисно зловживав своїми процесуальними правами під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача 24.01.2019 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 у справі №911/1149/18 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху, з огляду на неподання доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

13.02.2019 від відповідача надійшов поштовий конверт, в якому згідно акту Північного апеляційного господарського суду №09.1-26/52/19 від 13.02.2019 було виявлено оригінал квитанції Згурівського відділення Київського ГРУ "Приватбанк" №0.0.1263627352.1 від 11.02.2019 про сплату 20 900,00 грн. судового збору та опис вкладення у поштове відправлення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 поновлено відповідачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 04.04.2019.

Одночасно в апеляційній скарзі відповідачем заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі.

На вирішення судового експерта відповідач просить поставити наступне питання:

- чи вчинено ОСОБА_2 підпис в графі одержувач поштової кореспонденції, що міститься на повідомленні про вручення поштового відправлення, вручене нібито 02.11.2018?

Розглянувши заявлене клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Як встановлено ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Тобто експертиза призначається, коли для вирішення справи необхідні спеціальні знання в певній галузі, а призначення судової експертизи є правом господарського суду, яке він використовує для роз`яснення питань, що виникають при вирішенні спору і потребують спеціальних знань.

Предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу насіння №П23/2016 від 29.03.2016, підпис в графі одержувач поштової кореспонденції, що міститься на повідомленні про вручення поштового відправлення не є предметом розгляду даної справи та не має відношення до розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі, викладене в апеляційній скарзі, направлене на затягування розгляду справи, оскільки встановлення факту належності підпису в рекомендованому поштовому повідомленні від 02.11.2018 не має будь-якої процесуальної необхідності та об`єктивної доцільності.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 04.04.2019 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзив на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 04.04.2019 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

29.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Заатбау Україна" (продавець) та Фермерським господарством "Світанок-2" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу насіння № П23/2016 (далі - договір), за умовами якого продавець зобов`язався в порядку та на умовах визначених цим договором передати у власність покупця насіння (далі - товар), а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що найменування товару, його кількість, номенклатура, асортимент, ціна одиниці товару та загальна вартість товару, строк та базис (в тому числі адреса місця) поставки товару, рік врожаю, а також за необхідності інші умови, визначаються сторонами у відповідному додатку (специфікації), що є невід`ємною частиною цього договору.

Окрім того, сторони домовилися, що порядок здійснення оплати вартості товару також визначається у відповідному додатку(ах) до договору (п. 2.3 договору).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.4 договору передбачено, що поставка товару може здійснюватися окремими частинами - партіями. Товар вважається прийнятим покупцем за кількістю та якістю в момент отримання товару представником покупця від представника продавця у відповідності до видаткової накладної.

Згідно з п. 1.5 договору покупець надає продавцю довіреність типової форми №М-2 на отримання товару, засвідчену уповноваженою на це особою, та скріплену печаткою.

Відповідно до п. 8.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та його скріплення печатками сторін і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 8.3 договору сторони погодили, що зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою письмовою угодою до цього договору.

На виконання умов вищевказаного договору між сторонами було підписано три додатки до договору, а саме дві специфікації на товар від 29.03.2016 та специфікацію від 10.06.2016.

Відповідно до додатку № 1 (специфікація) від 29.03.2016 було погоджено поставку покупцю насіння кукурудзи та соняшнику категорії F1 сортів Агральп 260 та ПАН 901, загальною вартістю товару 383 520,00 грн. (з ПДВ), кількістю мішків 264 шт. Строк оплати товару - до 31.12.2016. Строк поставки товару - до 15.04.2016. Умови поставки: EXW склад продавця для кукурудзи за адресою: с. Хотів, вул. Промислова, 3, Києво-Святошинський район та/або с. Мартусівка, Бориспільський район, Київська область. EXW склад продавця для соняшнику за адресою: с.Мартусівка, Бориспільський район, Київська область.

Відповідно до додатку № 2 (специфікація) від 29.03.2016 було погоджено поставку покупцю насіння сої та ярої пшениці категорії І репродукція та Еліта сортів Мерлін (для сої) і Гренні (для ярої пшениці), загальною вартістю товару 334 800,00 грн. (з ПДВ), кількістю 19 000,00 кг. Строк оплати товару - до 31.12.2016. Строк поставки товару - до 15.04.2016. Умови поставки: самовивіз зі складу продавця за адресою: смт . Богданівці, Хмельницька обл., Хмельницький район, Масівецьке шосе, № 10.

Відповідно до додатку № 3 (специфікація) від 10.06.2016 було погоджено поставку покупцю насіння соняшнику категорії F1 сорту ПАН 901, загальною вартістю товару 100800,00 грн. (з ПДВ), кількістю мішків 60 шт. Строк оплати товару - до 15.12.2016. Строк поставки товару - до 15.06.2016. Умови поставки: EXW склад продавця для соняшнику за адресою: с.Мартусівка, Бориспільський район, Київська область.

Згідно з умовами договору та додатків до нього, продавцем було поставлено, а покупцем через представників за довіреностями (серії ЯДЖ №699346 від 30.03.2016, серії ЯДЖ № 699384 від 11.04.2016, серії ЯДЖ №699334 від 11.04.2016, серії ЯДЖ № 699347 від 14.06.2016) прийнято товару на загальну суму 797280,00 грн., що підтверджено видатковими накладними №124 від 30.03.2016 на суму 334800,00 грн., № 174 від 11.04.2016 на суму 211680,00 грн., № 213 від 20.04.2016 на суму 150000,00 грн. та № 250 від 14.06.2016 на суму 100800,00 грн.

12.12.2016 між покупцем та продавцем було підписано додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016, за умовами якої покупець визнав, що станом на дату її підписання має заборгованість перед продавцем у сумі 797280,00 грн. та що строки оплати заборгованості вже настали. Також сторони домовилися про продовження строку розрахунку за поставлений товар за договором купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016 до 15.11.2017 включно. Всі інші умови договору сторони залишили без змін.

30.03.2017 листом за вих. № 03/17 покупець звернувся до продавця, в якому просив погодити графік погашення заборгованості з оплати вартості поставленого йому посівного матеріалу з кінцевим строком оплати до 15.11.2017.

Як вбачається із банківської виписки по рахунку № НОМЕР_1 , покупець лише частково розплатився за поставлений йому за договором товар на суму 100800,00 грн.

Пунктом 2.5 договору сторони погодили, що в платіжному документі покупець зобов`язаний зазначити в призначенні платежу номер та дату укладення договору та номер додатку/специфікації, за яким здійснюється оплата товару, або номер рахунку-фактури (в разі його виставлення продавцем). Відсутність виписаного продавцем рахунку-фактури не звільняє покупця від оплати за товар. В іншому випадку продавець зараховує суму оплати на власний розсуд - для погашення загальної заборгованості покупця по всім іншим зобов`язанням.

Згідно з призначенням платежу, здійсненого покупцем при проведенні оплати за товар 06.04.2017, розрахунки ним були проведені "За насіння соняшнику згідно рахунку 138 від 10.06.2016 в т.ч. ПДВ 16800,00".

В матеріалах справи міститься рахунок № 138 від 10.06.2016, в якому здійснено посилання на договір № П23/2016 від 29.03.2016 та додаток № 3 до договору від 10.06.2016.

Продавець зарахував оплату в сумі 100800,00 грн. в рахунок погашення боргу, який виник у покупця по видатковій накладній № 250 від 14.06.2016.

Суд першої інстанції погодився з правомірністю дій продавця по направленню коштів, сплачених 06.04.2017, для погашення заборгованості, яка виникла у покупця по вищевказаній накладній, оскільки такі дії продавця узгоджуються із приписами п. 2.5, укладеного між сторонами договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016.

Підставою звернення до суду продавець визначив наявність у покупця заборгованості за поставлений товар, яка виникла у зв`язку з неоплатою останнім видаткових накладних № 124 від 30.03.2016 на суму 334800,00 грн., №174 від 11.04.2016 на суму 211680,00 грн. та № 213 від 20.04.2016 на суму 150000,00 грн., загальний борг по яким склав 696480,00 грн.

Покупець у відзиві на позовну заяву вказує про безпідставність вимог продавця, посилаючись на те, що заборгованості по договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016 перед продавцем не має, договір є виконаним, що також підтверджено довідкою продавця від 30.06.2017 вих. №17/06/2017.

За твердженнями покупця, з метою популяризації та рекламації продукції продавця, 31.03.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016, за умовами якої було погоджено про встановлення пільгової ціни на товар, поставлений покупцю згідно з договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016, при умові що покупець бере на себе зобов`язання перед продавцем по виконанню робіт по створенню демонстраційних посівів з товару отриманого згідно з вищевказаного договору на площах власного господарювання.

Відповідно до умов додаткової угоди № 2, пільговою ціною слід вважати суму, вказану в додатку № 3 (специфікація) до договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016, сформованого 10.06.2016 та підписаного сторонами.

Сторони домовилися визнати пільгову ціну на товар за умови сплати покупцем на рахунок продавця у строк до 10.04.2017 грошових коштів у розмірі 100800,00 грн., виконання покупцем робіт по створенню демонстраційних посівів насіння на площах власного господарювання у термін до 10.05.2017 та забезпечення доступу до демонстраційних посівів представників покупця у термін до 25.06.2017, що оформлюється відповідним актом прийому-передачі виконаних робіт.

У разі не виконання покупцем вищевказаних умов додаткової угоди № 2 у строки, що в ній вказані, ціна на товар, поставлений продавцем згідно з договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016, не є пільговою, а залишається попередньо встановленою згідно з додатків (специфікацій) до договору.

Зважаючи, що оплата за товар у розмірі 100800,00 грн. була проведена покупцем вчасно (06.04.2017) та 25.06.2017 між сторонами було підписано акт приймання-передачі виконаних робіт № 1-2017 до додаткової угоди № 2 від 31.03.2017, в якому зазначено, що замовник здійснив перевірку виконаної виконавцем роботи і підтверджує, що робота виконана належним чином відповідно до умов додаткової угоди № 2, вказане, на думку покупця, свідчить про повне виконання ним погоджених між сторонами зобов`язань та про отримання права на оплату товару, поставленого продавцем по видатковим накладним № 124 від 30.03.2016, № 174 від 11.04.2016 та № 213 від 20.04.2016, за пільговою ціною.

Також у своїх письмових поясненнях покупець зазначає, що у нього є всі наявні докази, якими підтверджується повне виконання ним взятих на себе зобов`язань, в тому числі по виконанню робіт по створенню демонстраційних посівів насіння, визначених умовами додаткової угоди № 2 до договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016, у зв`язку з чим у задоволенні позову покупець просить суд відмовити у повному обсязі.

У відповіді на відзив продавець стверджує, що покупцем було неправильно розтлумачено умови додаткової угоди № 2 від 31.03.2017 до договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016, внаслідок чого останній безпідставно вважає, що продавець фактично подарував йому поставлене насіння сільськогосподарських культур загальною вартістю 696480,00 грн.

Звертає увагу, що подібна практика взагалі не застосовується в діяльності продавця та не відповідає суті будь-якої діяльності суб`єкта господарювання.

Зокрема, продавець вказує, що оплата від 06.04.2018 на суму 100800,00 грн. була проведена покупцем вже після укладення додаткової угоди № 2 від 31.03.2017 та із чітко зазначеним призначенням платежу, тобто була спрямована на погашення заборгованості саме по видатковій накладній №250 від 14.06.2016 та на виконання договору купівлі-продажу насіння №П23/2016 від 29.03.2016, а не умов додаткової угоди № 2, як стверджує покупець.

Також продавець наголошує, що додаткова угода № 2 від 31.03.2017 не містить жодних положень, якими би вносились зміни в специфікації № 1 та № 2 до договору № П23/2016 від 29.03.2016 щодо строку оплати заборгованості за товар, який було поставлено на їх підставі, та сторонами не вносились будь-які зміни до видаткових накладних № 124 від 30.03.2016, №174 від 11.04.2016 та № 213 від 20.04.2016, податкових накладних за такими поставками щодо встановлення пільгової ціни на проданий товар, що вимагається податковим законодавством України.

За твердженням продавця, покупець не надав суду жодних доказів організації та проведення демонстраційних посівів та маркетингових заходів у 2017 році з використанням насіння позивача.

Згідно пояснень продавця, будь-які демонстраційні посіви, що здійснюються його контрагентами, передбачають запрошення та участь партнерів й контрагентів продавця, проведення спеціалізованих досліджень сумісності насіння з кліматичними умовами відповідної території із залученням відповідних спеціалістів, погодження програми демонстраційних посівів, передачу контрагентам зразків насіння, залучення техніки та персоналу, оформлення результатів демонстраційних посівів та звітування виконавцем перед замовником по об`ємах виконаних робіт особами, що брали участь у такому заході тощо.

Однак, як вказує продавець, покупець не надав суду жодних доказів здійснення ним на власних площах демонстраційних посівів насіння, поставленого продавцем, а також проведення маркетингових заходів та понесення витрат на їх проведення.

Більш того, відповідно до пояснень продавця, про здійснені покупцем демонстраційні посіви насіння чи проведені ним у 2017 році маркетингові заходи невідомо і колишньому комерційному директору продавця ОСОБА_3 , який обіймав цю посаду в товаристві з 21.01.2015 по 22.03.2018 (копії наказів про призначення та звільнення з роботи є в матеріалах справи). Про додаткову угоду № 2 від 31.03.2017 до договору № П23/2016 від 29.03.2016 та про складений на її виконання акт приймання-передачі виконаних робіт № 1-2017 від 25.06.2017, він також нічого не знав (відповідь від 08.10.2018 на звернення від 05.10.2018 вих. №119).

Судом першої інстанції зазначено, що продавець, серед іншого, надаючи пояснення, ставить перед судом під сумнів і дійсність підписаного між сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт № 1-2017 від 25.06.2017, який, на його думку, не міг бути складений у Києві у день його підписання, зважаючи на те, що генеральний директор продавця ОСОБА_4 , який був звільнений з посади 31.07.2017 (копія наказу № 3-2017-03 від 31.07.2017 є в матеріалах справи), з 20.06.2017 по 26.06.2017 згідно з наказу по підприємству № 390 від 19.06.2017 був відряджений за кордон до Канади та на час підписання акту від 25.06.2017 перебував за межами України, що підтверджується звітом про використані кошти, видані на відрядження або під звіт № 455/1 від 26.06.2017, а також засвідченими копіями сторінок закордонного паспорту ОСОБА_4 , візами та авіа-квитками.

Спір між сторонами виник з приводу неоплачених покупцем видаткових накладних, про відсутність боргу за якими останній наголошував в процесі розгляду спору з посиланням, в тому числі, на підписаний із продавцем акт приймання-передачі робіт № 1-2017 від 25.06.2017, виконаних на підставі додаткової угоди № 2 від 31.03.2017 до договору купівлі-продажу насіння №П23/2016 від 29.03.2016.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача 696 480,00 грн. основної заборгованості, 154 523,15 грн. пені, 35 682,67 грн. 10% річних та 37 693,86 грн. інфляційних нарахувань.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" унормовано, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинний документ.

За визначенням ст. 1 вищевказаного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Таким чином, за своєю правовою природою акти приймання-передачі виконаних робіт слід розцінювати первинними документами, які посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Водночас як стверджує судова практика, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Щоб кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно оцінити допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд зобов`язував покупця надати докази реального виконання ним у 2017 році демонстраційних посівів та маркетингових заходів з використанням насіння продавця як підстави для отримання права здійснити оплату отриманого від продавця відповідно до умов договору № П23/2016 від 29.03.2016 товару за пільговою ціною, або надати відповідні пояснення з приводу їх проведення, тобто підтвердити факт реального здійснення господарської операції, докази чого в матеріалах справи відсутні.

Однак, покупець проігнорував вимоги суду та не спростував з посилання на належні та допустимі документи доводи продавця з приводу недоведеності покупцем виконання ним зобов`язань з проведення робіт, передбачених додатковою угодою № 2 до договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016, у строк, що ними погоджений, а саме до 25.06.2017.

Більш того, покупець не спростував достовірність інформації, яка зазначена у довідці від 16.10.2018, підписаній генеральним директором Комерційно-економічного товариства "Заатбау Лінц еГен", згідно з якою повідомлено, що демонстраційні посіви культур, що є однорічними сільськогосподарськими рослинами, та які були придбані покупцем у продавця на підставі договору № П23/2016 від 29.03.2016 за видатковими накладними № 124 від 30.03.2016, № 174 від 11.04.2016, № 213 від 20.04.2016 та № 250 від 14.06.2016, здійснюються, як правило, за 2-4 тижні до запланованого збору, строк якого для насіння сої Мерлін є середина серпня - початок вересня, для пшениці ярої м`якої Гренні, Еліта - середина липня, для насіння соняшнику Пан 901 - початок вересня, а для насіння кукурудзи Агральп 260 - початок жовтня - кінець листопада.

Наданий покупцем в підтвердження виконання робіт акт як первинний бухгалтерський документ без надання ним доказів реального проведення на власних площах демонстраційних посівів та маркетингових заходів з використанням насіння, придбаного у продавця, не розцінюється судом в якості реального виконання покупцем господарської операції, що посвідчена актом від 25.06.2017, і виконання ним умов додаткової угоди № 2 від 31.03.2017.

При цьому, недоведеність покупцем виконання ним своїх зобов`язань, що були предметом додаткової угоди № 2 до договору № П23/2016 від 29.03.2016, і мали бути вчинені у чітко визначені строки, за наявності в матеріалах справи доказів, які свідчать про неможливість їх виконання у заявлений строк, зумовлює відсутність у покупця права вимагати виконання продавцем зустрічного зобов`язання, яким є прийняття оплати за товар, поставлений за видатковими накладними № 124 від 30.03.2016, № 174 від 11.04.2016, № 213 від 20.04.2016 та № 250 від 14.06.2016, за пільговою ціною у 100800,00 грн.

Крім того, акт приймання - передачі виконаних робіт № 1-2017 від 25.06.2017, як окремо, так і в поєднанні з додатковою угодою № 2 від 31.03.2017 не містить всіх істотних умов, що вимагаються чинним законодавством України, не містить всіх обов`язкових реквізитів, встановлених до первинних документів відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та не розкриває зміст, кількість та якість наданих послуг за господарським договором, що підтверджується Звітом за результатами аналізу документів, наданих ТОВ Заатбау Україна від 09.10.2018, підготовленим та підписаним ФОП Черниш Н.М. аудитором (свідоцтво серія НОМЕР_3 від 30.09.2004).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, сформульованої 14.03.2017 у справі №21-1513а16, документи, які підтверджують господарські операції, повинні розкривати їх суть, справжність, економічну вигоду та ділову мету. Без цього їх неможливо вважати реальними.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що додаткову угоду не можна вважати укладеною, оскільки вона підписана колишнім директором позивача, не містить будь - яких вимог до якості послуг (робіт) з організації та здійснення демонстраційних посівів, у тому числі вимоги до проведення сівби насіння (температурний режим, погодні умови, спеціальна техніка та персонал, кількість засіяного насіння тощо), будь - яких кількісних та якісних вимог до проведення виїзних семінарів, рекламування продукції товариства.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оплата по договору купівлі-продажу насіння № П23/2016 від 29.03.2016 мала бути проведена покупцем за ціною, що погоджена сторонами у видаткових накладних на товар.

З матеріалів справи вбачається, що з метою досудового врегулювання спору продавець направив на адресу покупця вимогу від 28.03.2018 вих. №2/2803 про сплату боргу на суму поставленого, але неоплаченого товару по двох укладених з покупцем договорах, в тому числі договору № П23/2016 від 29.03.2016, строк оплати по якому настав.

Однак, як стверджує продавець, вимога була залишена покупцем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки покупець лише частково оплатив отриманий товар, заборгувавши продавцю 696480,00 грн., останній правомірно звернувся з даним позовом до суду.

Враховуючи неналежне виконання покупцем зобов`язань із своєчасної оплати товару, продавець нарахував до стягнення з нього 154523,15 грн. пені, 48276,56 грн. інфляційних втрат та 44301,43 грн. 10% річних.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.5 договору сторони передбачили, що у випадку порушення стороною даного договору своєчасного виконання грошового зобов`язання (таких як: термінів (строків) оплати покупцем за товар, обумовлених у договорі/термінів (строків) повернення продавцем грошових коштів/компенсації витрат, на умовах передбачених даним договором), винна сторона сплачує іншій стороні по даному договору неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежів, від своєчасно неоплаченої суми грошового зобов`язання, за кожний день прострочення виконання зобов`язання до моменту оплати його повного виконання, а також 10 відсотків річних від простроченої суми.

З уточненого розрахунку продавця вбачається, що пеня нарахована за період з 16.11.2017 по 26.07.2018 на суму боргу у розмірі 696480,00 грн.

Перевіривши розрахунок пені, виходячи з вказаного продавцем періоду нарахування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення пені у заявленій сумі обґрунтованою та такою, що відповідає умовам договору і вимогам чинного законодавства України.

Щодо вимог продавця про нарахування і стягнення з покупця інфляційних втрат та 10% річних, судом враховано, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наявного в матеріалах справи уточненого розрахунку, продавець просить стягнути з покупця нараховані на суму боргу у розмірі 696480,00 грн. інфляційних втрат в сумі 44301,43 грн. за період з 16.11.2017 по 21.05.2018, а також 48276,56 грн. 10% річних за аналогічний період.

Здійснивши перерахунок річних та інфляційних, виходячи з вищевказаного продавцем початку періоду їх нарахування по вказану у розрахунку кінцеву дату, колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення 35682,67 грн. 10% річних та 37693,86 грн. інфляційних втрат, відповідно в решті слід відмовити з підстав їх необґрунтованості.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Доводи апелянта щодо обмеження відповідача судом першої інстанції в реалізації процесуальних прав, порушення судом Закону України Про судовий збір та надання судом переваги позивачу є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегією суддів не встановлено порушенням судом норм процесуального права та виходу за межі позовних вимог.

Посилання апелянта на те, що за умовами Додаткової угоди №2 останній не зобов`язаний був здійснювати та організовувати маркетингові заходи, а коло його обов`язків обмежувалось лише здійсненням посівів, суперечить положенням Додаткової угоди №2, на яку відповідач посилається в обґрунтування своїх заперечень. Зокрема пунктом 1.4. визначено, що саме відповідач несе всі затрати по створенню демонстраційних посівів, виїзних семінарів та рекламування продукції ТОВ Заатбау Україна . Тобто, відповідач в апеляційні скарзі прямо суперечить своїм попереднім твердженням та документам, що були подані ним в обґрунтування своїх заперечень.

Надана до апеляційної скарги копія звіту про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2017 року не береться апеляційним судом до уваги, оскільки відповідачем необґрунтовано неможливості її подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Фермерського господарства "Світанок-2" на рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2018 у справі №911/1149/18.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Світанок-2" на рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2018 у справі №911/1149/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2018 у справі №911/1149/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1149/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст ухвали підписано 20.05.2019 після виходу членів колегії суддів з тривалих відпусток.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б.Михальська