Постанова

від 22.05.2019 по справі 916/700/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/700/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 (Будішевська Л.О., Таран С.В., Мишкіна М.А.) у справі № 916/700/17 Господарського суду Одеської області

за позовом 1) Міністерства оборони України, 2) Військової академії (м. Одеса) до 1)Одеської міської ради, 2) Приватного підприємства НВКТФ "Лідер - Люкс", треті особи 1) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, 2) ОСОБА_2, за участю Військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Міністерство оборони України (далі - Позивач-1) та Військова академія (м.Одеса) (далі - Позивач-2) звернулися в Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради (далі - Відповідач-1) та Приватного підприємства НВКТФ "Лідер - Люкс" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним свідоцтва № 8249237 від 21.08.2013 про право власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на нерухоме майно - одноповерхову будівлю загальною площею - 55,1 м 2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.09.2013 індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що складається з одноповерхової будівлі, загальною площею 55,1 м 2 , укладеного між Відповідачем-1, яка діє від імені територіальної громади міста Одеси та Відповідача-2.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що будівля №105 з присвоєнням їй адреси: АДРЕСА_1, на виконання рішення Відповідача-1 №3509-VI від 18.06.2013 "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2013 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради" та рішення виконавчого комітету Відповідача-1 №259 від 04.07.2013 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси" за договором купівлі-продажу від 05.09.2013 реалізована Відповідачем-1 Відповідачу-2. Вказаний договір купівлі-продажу спірної будівлі є незаконним та таким, що порушує право державної власності та спричиняє шкоду державі, оскільки, фактично, об`єктом нерухомості за цим договором є будівля №105, яка є нерухомим майном військового містечка №17.

Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2018 позовні вимоги задоволено повністю.

4. Рішення суду мотивовано тим, що нерухоме майно військового містечка № 17 у місті Одеса, у тому числі будівля № 105 є державною, а не комунальною власністю, а також, що будівля загальною площею 55,1 м 2 (АДРЕСА_1) та будівля під № 105 військового містечка № 17 є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна. В частині позовних вимог про визнання недійсним Свідоцтва про право власності суд зазначив, що це є належним способом захисту прав Позивачів, оскільки задоволення позову відновить становище, яке існувало до порушення прав. В частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу суд першої інстанції виходив з того, що під час укладання спірного договору Відповідач-1 не був фактичним власником спірного майна і, відповідно, не мала права його відчужувати.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 07.11.2018 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

6. Постанова суду мотивована тим, що Позивачами в розумінні статей 74, 76, 77 ГПК України не доведено виникнення за державою право власності на будівлю №105 військового містечка №17 та не підтверджено, що будівля №105 та будівля, яка була відчужена Відповідачем-1 Відповідачу-2, є одним і тим самим об`єктом. Крім того, обраний Позивачами спосіб захисту прав не може, в разі задоволення позову, призвести до поновлення цих прав, оскільки, як на час розгляду справи в суді першої інстанції, так і на час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції власником спірної будівлі є ОСОБА_2 (далі - Третя особа-2) на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2017. Позивачами не заявлялася вимога про визнання за державою права власності на спірне нерухоме майно, а визнання недійсним Свідоцтва про право власності не призведе до зміни власника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Позивач-1 подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача-1, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Судом апеляційної інстанції безпідставно залучено до участі у справі Третю особу-2, оскільки рішення суду першої інстанції не стосується її прав та обов`язків, оскільки нею набуто право на спірну будівлю на підставі договору купівлі-продажу вже під час розгляду справи в суді першої інстанції.

9. Судом апеляційної інстанції не надано належного значення наявним в матеріалах справи документам, на підставі яких вбачається належність спірного об`єкта нерухомості до військового майна.

10. Оспорюваний договір купівлі-продажу від 05.09.2012 укладений між Відповідачами без належного оформлення земельної ділянки (без кадастрового номера), тобто, з порушенням пункту 6 статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

11. Висновки апеляційного господарського суду про те, що немає вирішального значення з яких підстав Верховним Судом України скасовані рішення судів попередніх інстанцій у справі №916/654/15-г, суперечать самим висновкам, які зроблені Верховним Судом України в цій постанові.

12. Велика Палата Верховного Суду у справі №916/3727/15 відійшла від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові №916/654/15-г, де вказано, що "визнання частково недійсним та часткове скасування рішення міськради та рішення виконкому не впливає на законність договору купівлі-продажу майна, як правовстановлюючого документа щодо права власності, тобто, не породжує юридичних наслідків".

13. Апеляційним господарським судом не враховано, що позовні вимоги про визнання права державної власності та витребування майна були предметом розгляду в Господарському суді Одеської області (справа №916/2973/14), але провадження у справі було закрито ухвалою суду від 13.07.2016 у зв`язку з тим, що власниками цього майна одночасно були як фізична особа, так і юридична особа - Відповідач-2, а тому Позивач-1 вважає, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про невірно визначений спосіб захисту порушеного права, оскільки власником нерухомого військового майна є держава в особі Позивача-1 і це нерухоме майно має статус військового майна, яке у встановленому порядку закріплене за Позивачем-2 та перебуває на обліку і на балансі.

Позиція Третьої особи-2 у відзиві на касаційну скаргу

14. Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням статей 74, 76, 77 ГПК України, статті 15, 16, 204, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

15. Позивач-2, Відповідачі, Третя особа-1 та Прокурор відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

16. В обґрунтування позовних вимог Позивачі зазначили, що до державної власності належить нерухоме майно - будівля №105 військового містечка №17 в місті Одеса, що підтверджується планом будівлі сховища №105, індивідуальною карткою будівлі №105, генеральним планом військового містечка №17, актом приймання-передачі будинків, споруд та території військового містечка №17 від 20.08.2013, актом технічного стану будівлі №105 в/м №17.

16.1. Проте, будівля №105, з присвоєнням їй адреси: АДРЕСА_1 на виконання рішення Відповідача-1 №3509-VI від 18.06.2013 "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2013 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради" та рішення виконавчого комітету Відповідача-1 №259 від 04.07.2013 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м.Одеси", за договором купівлі-продажу від 05.09.2013 Відповідачем-1 продана Відповідачу-2. Оскільки спірна будівля по АДРЕСА_1 та будівля №105 є одним тим самим об`єктом і є державною власністю, а Кабінет Міністрів України будь-яких рішень щодо відчуження будівлі №105 військового містечка №17 у місті Одеса ( АДРЕСА_1) не приймав, тому Позивачі вважають, що договір купівлі-продажу від 05.09.2013 та свідоцтво про право власності на спірне майно від 21.08.2013 підлягають визнанню недійсними.

17. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту (частина 1 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України).

Статтею 99 ГПК України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

18. Як вбачається з матеріалів справи, з метою підтвердження або спростування обставин чи є об`єкт нерухомого майна (об`єкт військового нерухомого майна військового містечка №17 міста Одеса, будівлі-сховища за ГП №105), що зазначений у індивідуальній картці обліку будівлі за адресою №10, по вул .Фонтанській дорозі, у м.Одесі та визначений у плані будівлі-складу військового містечка, та одноповерхова будівля, загальною площею 55,1 м 2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності від 21.08.2013), є одним і тим самим об`єктом нерухомості, і якщо є, то яка площа та технічні характеристики вказаного об`єкту, судом першої інстанції призначалась у справі судова будівельно-технічна експертиза.

19. За результатами експертизи встановлено, що відображена у плані будівля-складу військового містечка, одноповерхова будівля, загальною площею 55,1 м 2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності від 21.08.2013), не є одним і тим самим об`єктом нерухомості.

20. Статтею 104 ГПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

21. Відхиляючи висновок судової експертизи, суд першої інстанції послався на його описову частину, в якій зазначено про схожість відображеної у плані будівлі-складу військового містечка за конфігурацією з одноповерховою будівлею згідно технічного паспорту Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості від 21.03.2013, а також за фактичним планом. Крім того, суд вказав, що визначені у висновку параметри, по яким рахується відмінність приміщень, жодним чином не доводять існування двох різних будівель.

22. Зазначене вище не можна вважати мотивованим відхиленням місцевим господарським судом висновку експерта.

23. Водночас, апеляційний господарський суд, врахувавши вимоги статті 86 ГПК України, надавши оцінку наданим Позивачами до матеріалів справи доказам (план будівлі сховища №105, індивідуальна картка будівлі №105, генеральний план військового містечка №17, акт приймання-передачі будинків, споруд та території військового містечка №17 від 20.08.2013, акт технічного стану будівлі №105 в/м №17), врахувавши висновок судової будівельно-технічної експертизи, обґрунтовано зазначив, що Позивачами не доведено належними, допустимими та достатніми доказами тотожності об`єкта №105 військового містечка №17 з нежитловою будівлею в місті Одеса, по АДРЕСА_1. З огляду на наведене, посилання касаційної скарги, наведене в пункті 9 постанови, Судом відхиляється.

24. Чинність рішень Відповідача-1 №3509-VI від 18.06.2013 та №259 від 04.07.2013 було предметом розгляду у справі №916/654/16, за результатами розгляду якої, Верховним Судом України (постанова від 09.11.2016) залишено в силі рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2015, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання цих рішень незаконними та їх скасування.

25. До того ж, як вірно встановлено апеляційним господарським судом, на відміну від суду першої інстанції, Позивачі не є сторонами спірного договору, а матеріали справи не містять правовстановлюючих документів на спірне майно за Позивачами.

26. В той же час, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який дослідив та встановив відсутність доказів звернення Позивачів з вимогою про визнання за державою права власності на спірне майно.

27. За змістом статей 391, 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

27.1. Отже, у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

27.2. За наслідками доведення та встановлення за особою права власності на спірне майно, така особа, як неволодіючий власник, має право захисту свого права власності шляхом пред`явлення віндикаційного позову про витребування свого майна (статті 387, 388 ЦК України ), або, як володіючий власник, - шляхом пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном (стаття 391 ЦК України ).

28. Таким чином, з огляду на предмет позовних вимог, з яким звернулися Позивачі у даній справі, а також встановлені апеляційним господарським судом обставини справи, в т.ч., що наразі власником спірної будівлі є Третя особа-2, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що права особи, як неволодіючого власника майна, не підлягають захисту шляхом пред`явлення позову до набувача спірного майна з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України.

29. Водночас, Суд звертає увагу на те, що наявність та надання до матеріалів справи доказів державної реєстрації права власності держави на будівлю №105, не є обов`язковим в даному випадку, оскільки підстави для державної реєстрації прав визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 і судом не встановлено настання випадків, за яких Позивачі зобов`язані здійснити реєстрацію речових прав на нерухоме майно - будівлю №105. Проте, вказане вище посилання суду апеляційної інстанції не вплинуло на правильність висновків суду по суті спору.

30. Доводи касаційної скарги, наведені в пункті 8 постанови, Судом відхиляються, оскільки, як встановлено апеляційним господарським судом, володільцем будівлі в АДРЕСА_1, є Третя особа-2, і, оскільки спір у справі стосується будівлі, яка розташована саме за вказаною адресою, тому суд другої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про залучення до участі у справі Третю особу-2.

31. Посилання скаржника, наведене в пункті 10 постанови, колегією суддів не береться до уваги, оскільки питання переходу права на земельну ділянку та його оформлення, не є предметом розгляду у даній справі.

32. Що стосується доводів касаційної скарги, наведених в пункті 11 постанови, Суд зазначає, що залишаючи в силі рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2015 у справі №916/654/15-г, Верховний Суд України (постанова від 09.11.2016) погодився з висновками, викладеними у вказаному судовому рішенні, зокрема, що суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення на час звернення прокурора до господарського суду з позовом було виконано, а право держави в особі МО України та Військової академії на спірне нерухоме майно не було порушено.

33. Твердження скаржника, вказане в пункті 12 постанови, колегія суддів відхиляє, оскільки правовідносини у справі №916/3727/15 стосуються відчуження земельної ділянки. Крім того, судове рішення у справі №916/3727/15 не містить висновку про відхід від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові №916/654/15-г.

34. Доводи касаційної скарги, наведені в пункті 13 постанови, судом відхиляються з підстав, наведених у даній постанові, а результати розгляду справи №916/2973/14 Господарського суду Одеської області судом апеляційної інстанції мотивовано не взято до уваги, оскільки, як зазначає сам скаржник, провадження у справі було закрито ухвалою суду від 13.07.2016.

35. Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

36. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

37. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Позивача-1 задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо розподілу судових витрат

38. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 у справі № 916/700/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.