Постанова

від 23.05.2019 по справі 906/677/16

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року Справа №906/677/16

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І. , суддя Павлюк І.Ю.

при секретарі судового засідання - Вавринчук А.І.

Представники сторін в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення господарського суду Житомирської області від 08.02.2019 року у справі №906/677/16 (суддя Кудряшова Ю.В., повний текст рішення складено 18.02.2019 року)

за позовом: Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

до Фізичної особи-підприємця Петровського Бронислава Йосиповича

про стягнення 120 710,90 швейцарських франків (за курсом НБУ на 06.07.2016р. 3084692,009 грн. - заборгованість по кредиту і процентах та 1 745,89 грн. пеня)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.02.2019 року у справі №906/677/16 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Петровського Бронислава Йосиповича на користь Акціонерного товариства "Укрсиббанк" 74 872,60 швейцарських франків (що в еквіваленті становить 1 913 322,80 грн. станом на 06.07.2016 за курсом НБУ) заборгованості по тілу кредиту, 29 813,87 швейцарських франків (що в еквіваленті становить 761 874,93 грн. станом на 06.07.2016 за курсом НБУ) заборгованості по процентам, а також 40 127,97 грн. сплаченого судового збору, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ПАТ "УкрСиббанк" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 08.02.2019 року у справі №906/677/16 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 16 024,43 швейцарських франків - заборгованості по процентам, 645,52 грн. - пені за простроченнясплати кредиту, 1 100,57 грн. пені за прострочення сплати процентів та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "УкрСиббанк" задоволити в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги, що судом першої інстанції безпідставно застосовано у справі висновки Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12 щодо припинення Кредитного договору у зв`язку із зверненням до суду та втрати можливості нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, оскільки, нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком кредитування по кредитному договору, який був предметом розгляду у справі №444/9519/12 не було передбачено, не було визначено строк дії кредитного договору, а визначено лише строк кредитування - дата, коли кредит підлягає поверненню.

Також апелянт вважає, що із врахуванням наведеної позиції Великої палати Верховного Суду відсотки за неправомірне користування кредитом (плата, яка встановлена Банком за користування кредитом після настання строку його погашення, що сплачується Позичальником в розмірі та у строки, передбачені Кредитним договором) у випадку порушення Позичальником встановленого п.п. 1.3.1. Кредитного договору строку погашення кредиту - у розмірі 27% річних відповідають вимогам ст. 625 ЦК України та можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування (дати остаточного погашення) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до умов п.1.3.3. Кредитного договору такі проценти нараховуються по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів, в розмірі, який із врахуванням положень ст. 625 ЦКУ, визначений Кредитним договором. Такі відсотки, як проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами, підлягають стягненню на користь кредитодавця й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

А тому, ПАТ "УкрСиббанк" має повне та беззаперечне право на нарахування процентів та їх отримання до моменту повернення кредиту у повному обсязі, а тому вважає що висновки викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, оскільки ухваленні з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2019 р., відновлено строк Публічному акціонерному товариству "УкрСиббанк" на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення господарського суду Житомирської області від 08.02.2019 року у справі №906/677/16 та призначено її до розгляду на 06.05.2019 р.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-учасника колегії Савченко Г.І. у період з 01.04.2019 року по 11.05.2019 року включно, судове засідання у справі №906/677/16 06.05.2019 р. об 11:30 год. не відбулось.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 р. призначено справу №906/677/16 до розгляду на 23 травня 2019 р.

23.05.2019 року від відповідача надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без його участі.

В судове засідання 23.05.2019 року представники сторін не з`явились.

Сторони по справі були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, що підтверджується долученими до матеріалів справи рекомендованими повідомленнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційниої скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції 31.08.2006 між Акціонерним комерційним банком "УкрСиббанк" (позивач) та Фізичною особою-підприємцем Петровським Брониславом Йосиповичем укладено договір про надання поновлювальної кредитної лінії №15/2006/км-756/ТТ499 (т. 1 а.с. 27-35), відповідно до якого Банк зобов`язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 100 000,00 швейцарських франків в межах термінів, вказаних в цьому договорі (п.п. 1.1. договору).

Надання кредиту здійснюється починаючи з 31.08.2006 (п.п. 1.2.1. договору).

Згідно п.п. 1.2.2. договору Позичальник зобов`язаний у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 31.08.2017 в терміни, встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до кредитного договору №15/2006/км-756/ТТ499 від 31.08.2006, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 Договору на підставі будь-якого з пп. 2.3, 2.2, 4.9, 4.10, 4.11. 4.12, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.4, 9.2 цього договору.

Пунктом 1.3.1 договору передбачено, що за використання кредитних коштів за цим договором встановлюється процентна ставка в розмірі 8,99% річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов цього договору.

За користування кредитним коштами понад встановлений термін процентною ставка встановлюється в розмірі 27,0% річних (п.п. 1.3.2. договору).

Відповідно до п.п. 1.3.3. договору проценти нараховуються на суму кредитних коштів, фактично наданих банком Позичальнику згідно умов даного договору, за період з моменту фактичного надання коштів до повернення останнім коштів у власність банку.

Також сторони погодили, що строк сплати процентів з 01 по 05 число кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути зроблене не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту (п.п. 1.3.5. договору). В послідуючому згідно додаткової угоди №1 від 27.11.2008 (т. 1 а.с. 36) строк сплати процентів змінено з 01 по 10 число кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти.

Кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.п. 1.5. договору).

Згідно п.п. 5.10, договору у випадку невиконання або прострочення виконання грошових зобов`язань, передбачених цим договором, а також будь-якими іншими угодами, що укладені або будуть укладені в майбутньому між банком та позичальником, банк може змінити термін повернення кредиту в повному обсязі та плати за кредит, в сторону зменшення в порядку, визначеному в розділі 11 цього договору.

Також п.п. 7.3. договору сторони визначили, що відповідно до вимог ст. 611 ЦК України при порушенні позичальником вимог п.п. 2.3., 2.2., 4.9., 4.10., 4.11., 4.12., 5.3., 5.5., 5.6., 5.9., 5.10., 5.11., 7.4., 9.2. цього договору банк має право самостійно змінити термін повернення кредиту за цим договором в порядку, встановленому розділом 11 цього договору.

Відповідно до п.п. 11.1. договору та ст.ст. 525, 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку застосування будь-якого з п.п. 2.3., 4.9., 4.10., 4.11., 4.12., 5.3., 5.5., 5.6., 5.9., 5.10., 5.11., 7.4., 9.2. цього договору та\або настання обставин, що передбачені вищевказаними пунктами банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, згідно з п. 1.2.2. цього договору. При цьому, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов`язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов`язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін в повному обсязі.

27.11.2008 між банком та позичальником укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до умов якої, змінено строк сплати процентів і 01 по 10 число кожного місяця.

05.03.2009 між тими ж сторонами укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до умов якої, викладено графік погашення кредиту в новій редакції.

07.04.2010 між тими ж позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору, відповідно до умов якої, змінено розмір відсоткової ставки по кредиту, встановлено в розмірі 9,49% річних. також сторони домовились, що за користування кредитним коштами понад оновлений термін, банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки встановленої умовами договору.

На виконання умов договору позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, у відповідності до п. 1.5 кредитного договору надав позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника №26002047689500 (а.с. 49).

Проте всупереч умов кредитного договору відповідач, не здійснював платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушив взяті на себе договірні зобов`язання.

З метою захисту порушених прав, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 120 710,90 швейцарських франків (за курсом НБУ на 06.07.2016р. 3 084 692,009 грн. - заборгованість по кредиту і процентах та 1 745,89 грн. пені).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення умов договору про надання поновлювальної кредитної лінії №15/2006/км-756/ТТ499 від 31.08.2006 несвоєчасно виконував покладені на нього обов`язки по сплаті тіла кредиту та нарахованих процентів.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.09.2016 у справі №906/677/16 призначено судову фінансово-економічну експертизу, проведення якої доручити судовому експерту - Забавській Світлані Миколаївні. На вирішення експерту поставити наступні питання:

- чи підтверджено документально (умовам укладеного між вказаними сторонами кредитного договору №15/2006/км-756/ТТ499 від 31.08.2006) та нормативно вказана у довідці-розрахунку заборгованості за кредитним договором кількість днів, які визначають період за які нараховуються відсотки календарній кількості днів, зокрема в лютому 2008 року - 30 днів, в березні 2008 року - 32 дні?

- чи підтверджено документально (умовам укладеного між вказаними сторонами кредитного договору №1116268200 від 31.05.2007) та нормативно наявний у матеріалах справи довідка-розрахунок заборгованості позичальника перед ПАТ "УкрСиббанк", зокрема періоду нарахування відсоткової ставки та кількості днів у місяці за які нараховуються відсотки?

- чи підтверджено документально (умовам укладеного між вказаними сторонами кредитного договору №15/2006/км-756/ТТ499 від 31.08.2006) та нормативно зазначене в довідці розрахунку заборгованості за кредитним договором одночасне нарахування банком за один і той же період відсотків та підвищених відсотків за користування кредитними коштами?

Провадження у справі №906/677/16 зупинено на час проведення судової фінансово-економічної експертизи.

В ході проведення експертизи судом першої інстанції витребувано та долучено документи на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів (а.с. 160-254 том 1, а.с.1-145 том 2).

02.11.2018 до господарського суду Житомирської області надійшов висновок №6 судово-економічної експертизи у справі №906/677/16.

В результаті проведеного дослідження судовим експертом було встановлено, що документально підтверджується кількість днів, які визначають період, за які нараховані відсотки на протязі місяця в Довідці - розрахунку заборгованості по процентам за користування за кредитом ОСОБА_1 на 06.07.2016 року за кредитним договором №10131250000 (15/2006/км-756/ТТ499) від 31.08.2006 року, за період з 20.10.06 р. по 30.04.11 р. відповідають календарній кількості днів місяця, зокрема в лютому 2008 року складає 29 днів, в березні 2008 року - 31 день. За період з 01.05.11 р. по 29.06.16 р: розрахунок відсотків проведено виходячи з 30 днів в кожному місяці (Додаток №2, Додаток №3).

Метод нарахування відсотків по договору №10131250000 (15/2006/км- 756/ТТ499) від 31.08.2006 року, застосований ПАТ "УкрСиббанк", при якому суму тіла кредиту, на яку нараховуються відсотки, на протязі календарного місяця поділено на окремі складові, до кожної з яких застосовано відповідну кількість днів, не призводить до помилок в нарахуванні відсотків за користування кредитом.

Умовами п.1.3.4. кредитного договору №10131250000 (15/2006/км- 756/ТТ499) від 31.08.2006 року передбачено нарахування процентів за користування кредитом методом факт/факт. Натомість, Банком нарахування процентів на протязі періоду з 20.10.2006 р. по 30.04.2011 р. здійснювалось методом "факт/360", на протязі періоду з 01.05.2011 р. і до 29.06.2016 р. - методом " 30/360", що не призвело до завищення сум нарахованих процентів.

Починаючи з 27.05.2011 р. по 29.06.2016- р., в Довідці - розрахунку заборгованості по процентам за користування за кредитом ОСОБА_1 на 06.07.2016 року за кредитним договором №10131250000 (15/2006/КМ-756/ТТ499) від 31.08.2006 року, зазначена річна ставка відсотків, встановлених для строкової суми основного боргу, в розмірі 10,49%, що не передбачено умовами Договору з урахування внесеними до нього змін.

На протязі періоду з 25.06.2011 р. по 06.07.2016 року, в Довідці - розрахунку заборгованості за кредитом ОСОБА_1 на 06.07.2016 року за кредитним договором №10131250000 (№15/2006/км- 756/ТТ499) від 31.08.2006 року, в графі "Дата згідно графіку погашення" зазначено 25 число (включно) кожного місяця: В Довідці по процентах на протязі періоду з 25.06.2011 р. по 06.07.2016 року винесення на прострочення сум кредиту проведено виходячи з строку сплати - 25 число (включно). Це не відповідає умовам Договору з урахуванням з внесеними до нього змін, відповідно до яких на протязі періоду з 25.06.2011 р. по 06.07.2016 року встановлено строк сплати з 01 по 10 число (включно).

Через відсутність в матеріалах справи довідки-розрахунку заборгованості позичальника перед ПАТ "УкрСиббанк" по кредитному договору №1116268200 від 31.05.2007 р., яка вказана в питанні як така, що міститься в матеріалах справи, надати відповідь на друге питання не видається за можливе.

В результаті проведеного дослідження документально підтверджується,що Банком, в Довідці - розрахунку заборгованості по процентам за користування за кредитом ОСОБА_1 на 06.07.2016 року за кредитним договором №10131250000 (15/2006/км-756/ТТ499) від 31.08.2006 року, підвищені відсотки були застосовані виключно до сум кредиту, які були винесенні на прострочення після закінчення встановленого строку їх платежу (Додаток №3). При цьому, за період застосування підвищених відсотків, до сум, до яких ці відсотки були застосовані, проценти за ставками, встановленими для сум основного боргу, не нараховувались.

Відсотки, які встановлені для сум основного боргу, застосовувались виключно до строкових сум. Таким чином, Банком за один і той же період було проведене наступне застосування відсотків: відсотки - до строкової суми основного боргу, підвищені відсотки - до прострочених сум кредиту, щовідповідає умовам кредитного договоруі не заборонено чинним законодавством У країни.

Розглянувши позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про часткове їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Як встановлено ст.1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст.ст.525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк його виконання.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону чи договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно приписів ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Матеріалами справи підтверджується, що свої зобов`язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15/2006/км-756/ТТ499 від 31.08.2006 року (із врахуванням додаткових угод до нього) щодо надання відповідачу коштів позивачем виконано в повному обсязі.

Однак, всупереч умовам кредитного логовору відповідач не здійснював платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам чим порушив взяті на себе договірні зобов`язання.

18.11.2014 року на адресу відповідача банк з дотриманням умов розділу 11 направив вимогу щодо дострокового погашення кредиту (а.с.160 том 2), яка була отримана відповідачем 25.11.2014 року.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 74 872,60 швейцарських франків підлягає задоволенню.

Щодо нарахування процентів за користування кредитом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 1050, 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019р. у справі №5017/1987/2012, відповідно до пункту 91 постанови від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також, у п.6.23 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №910/1238/17 суд зазначив, що плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Також, у постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №61-2404св18 визначено, що посилання на те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, є безпідставними, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

За приписами ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З моменту ухвалення вказаного рішення, яким вирішено спір сторін щодо боргових зобов`язань відповідача, правовідносини сторін перейшли в іншу площину виконання судового рішення. Ці правовідносини врегульовані спеціальним законом - Законом України "Про виконавче провадження".

Також, згідно положень абзацу 2 пункту 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. №5, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, і не надає права на нарахування і отримання відсотків, пені, комісії за Кредитним договором (нарахування і отримання яких можливо лише у разі стягнення коштів за виконавчим написом нотаріуса, згідно положень абзацу 3 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012р. № 5).

Враховуючи, що 18.11.2014 року на адресу відповідача банк з дотриманням умов розділу 11 направив вимогу щодо дострокового погашення кредиту (а.с. 160 том 2), яка була отримана відповідачем 25.11.2014 року.

З вище викладеного вбачається, що станом на 25.11.2014 - дату отримання вимоги про дострокове погашення кредиту, сума нарахованих відсотків становила 29 813,87 швейцарських франків (т. 1 а.с. 16-24).

Із висновку №6 судово-економічної експертизи у справі №906/677/16 вбачається, що неточності термінів нарахування процентів не вплинули на правильність нарахування останніх.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом підлягають задоволенню в сумі 29 813,87 швейцарських франків (що в еквіваленті становить 761 874,93 грн. станом на 06.07.2016 за курсом НБУ).

Також позивач просив з відповідача 645,52 грн. пені за прострочення сплати тіла кредиту, 1 100,37 грн. пені за прострочення сплати процентів колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи містять заяву про застосування строків позовної давності з посиланням на те, що 25.11.2011 позивач направляв вимогу щодо негайного виконання порушеного зобов`язання (в строк не менший 30 днів з дня її направлення).

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення вимога №135-08/354 від 25.11.2011 стосується лише поточної простроченої заборгованості, а не всієї суми кредиту (а.с.161 том 2).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до вимог чинного законодавства нарахування пені за прострочення сплати кредиту та процентів згідно норм ч. 6 ст. 232 ГК України повинно бути припинено через 6 місяців після отримання вимоги від 18.11.2014 щодо сплати заборгованості по кредитному договору в повному обсязі, тобто 25.05.2015 року.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що перебіг строку позовної давності почався, саме з 25.05.2015 і сплинув 25.06.2016.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до господарського суду Житомирської області 06.07.2016, тобто після спливу річного строку позовної давності щодо стягнення пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, з огляду на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 645,52 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 1 100,37 грн. пені за прострочення сплати процентів, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності щодо вище зазначених позовних вимог.

А тому, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача в сумі 645,52 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 1 100,37 грн. пені за прострочення сплати процентів, не підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що строк позовної давності не може бути застосовано до вимог щодо сплати заборгованості по тілу кредиту та процентів за користування кредитними коштами.

Колегія суддів вважає безпідставними заперечення відповідача щодо наявності та відповідності первинних документів положенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки в ході проведення експертизи судом судом першої інстанції було витребувано та долучено до матеріалів справи документи на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів (а.с. 160-254 том 1, а.с.1-145 том 2).

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем були отримані кредитні кошти саме в іноземній валюті.

Умовами п. 1.5 Кредитного договору кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у Банку.

Таким чином, з моменту зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника №26002047689500 ці кошти є власністю останнього і, відповідно, Банк вважається таким, що виконав свої зобов`язання з надання кредиту Позичальнику. Однак, цього не було судами попередніх інстанцій при розгляді справи.

Відповідно до п.п. 4.4, 4.6, 4.7 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України 18.06.2003 № 254, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 за № 559/7880 (далі Положення), меморіальні документи банку є первинними документами банку для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. Меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать розрахункові документи, зокрема, меморіальні ордери. Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банками відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами.

Згідно з положеннями п. 5.6 Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій.

Враховуючи, що відповідачем не надано доказів на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 74872,60 швейцарських франків (що в еквіваленті становить 1 913 322,80 грн. станом на 06.07.2016 за курсом НБУ) заборгованості по тілу кредиту, 29 813,87 швейцарських франків (що в еквіваленті становить 761 874,93 грн. станом на 06.07.2016 за курсом НБУ) заборгованості по процентам обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Статею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі, в тому числі щодо неправомірності застосування судом першої інстанції практики Верховного Суду та необхідності застосування іншої практики, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 08.02.2019 року у справі №906/677/16 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з врахуванням обставин справи, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги, у зв`язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення господарського суду Житомирської області від 08.02.2019 року у справі №906/677/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 08.02.2019 року у справі №906/677/16 залишити без змін.

3. Справу №906/677/16 повернути до господарського суду Житомирської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "30" травня 2019 р.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Павлюк І.Ю.