Постанова

від 28.05.2019 по справі 761/4771/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

28 травня 2019 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/7479/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Стрижеуса А.М.,

за участю секретаря Ратушного А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,

на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва

в складі судді Осаулова А.А.

від 15 березня 2019 року

у справі №761/4771/17 Шевченківського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства Альфа-банк

про визнання факту відсутності здійснення банком господарської операції про надання кредиту в іноземній валюті,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Альфа-банк (далі - ПАТ Альфа-банк , Банк), в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати факт відсутності здійснення ПАТ Альфа-банк господарської операції (дій з реалізації обов`язків) по наданню кредиту в сумі 29 306,93 доларів США за кредитним договором №49005716 від 25.02.2008.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що між ним та Банком укладено кредитний договір. Згідно умов договору Банк зобов`язався надати кредит у розмірі 29 306,93 долари США. В подальшому, за умовами договору, отримані грошові кошти мали бути продані назад у власність Банку, а кошти отримані з продажу валюти призначались для придбання автомобіля. Вважав, що така конструкція умов договору зі сторони Банку була прийнята з метою отримання доходу з активу, який не відчужувався ОСОБА_1 Вказав, що фактично не отримував кредиту однією сумою в готівковій формі, шляхом видачі кредитних коштів позичальнику з операційної каси банку.

Разом з тим, заперечуючи факт отримання в касі банку готівкових коштів в іноземній валюті за кредитним договором, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що ним в день укладення кредитного договору продано у власність банку грошові кошти у 29 306, 93 долари США. При цьому зазначив, що отримані від продажу валюти кошти не є його власністю, а є кредитними коштами, наданими йому Банком.

Зазначив, що ПАТ Альфа-Банк під час викупу наданої ним ОСОБА_1 суми 29 306,93 долари США як кредиту став власником даних грошових коштів, а з виручених від продажу 29 306,93 долари США ОСОБА_1 отримав 148 000,00 грн згідно умов кредитного договору безпосередньо для придбання транспортного засобу. Тим самим, оскільки цільове використання кредиту було придбання транспортного засобу згідно з Договором купівлі-продажу укладеного між ТОВ АІС-Сітроен-Центр та ОСОБА_1 , останній зобов`язаний повернути ПАТ Альфа-Банк 148 000,00 грн як дебіторську заборгованість, яка є майном в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому, ПАТ Альфа-Банк може принаймні розраховувати на правомірне очікування і обґрунтовано отримати здійснення права власності лише на суму 148 000,00 грн.

На думку позивача повернення ним у власність Банку грошових коштів у розмірі 29 306,93 долари США під час операції продажу може свідчити про припинення та/або виконання зобов`язання щодо повернення ОСОБА_1 у власність Банку кредиту за кредитним договором в іноземній валюті.

Позивач вважав, що встановлення факту відсутності здійснення банком господарської операції по наданню кредиту в іноземній валюті підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки між сторонами існує спір про право у зобов`язальних правовідносинах. Зазначив, що обраний ним спосіб захисту його інтересу відповідає його ефективності з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач, діючи через свого представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору та невідповідністю висновків суду доказам, які містяться в матеріалах справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що судом не враховано, що під час здійснення господарської операції по наданню кредиту в іноземній валюті у розмірі 29 306,93 доларів США Банком не дотримано вимог ч. 1 ст. 145 Господарського кодексу України, ст. 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ст. 51 Закону України Про банки та банківську діяльність , п. 1.19, 1.37 ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні . Недотримання Банком законів під час здійснення господарської операції, на думку скаржника, дає правові підстави вважати неукладеним кредитний договір та відповідно відсутність факту здійснення господарської діяльності по наданню кредиту в іноземній валюті в розмірі 29 306,93 доларів США.

Вказував, що судом неправильно застосовано положення статей 638, 1054 ЦК України. Судом не з`ясовано правової природи кредитного договору та не встановлено обставин, на підставі якого первинного документу до ОСОБА_1 перейшло право власності на грошові кошти, як кредит, яким мала б бути заява на видачу готівки.

Судом не враховано, що передбачена в кредитному договорі операція з приводу продажу іноземної валюти, як кредиту, який мав бути фактично наданий шляхом зарахування на поточний рахунок ОСОБА_1 , є продажем грошових коштів у розмірі 29 306,93 доларів США назад у власність Банку, а не споживчим кредитом для придбання продукції.

Ухвалюючи рішення та посилаючись на судове рішення у іншій справі, яким встановлено факт надання кредиту в іноземній валюті, суд першої інстанції не взяв до уваги, що Банк не підтвердив виконання зобов`язання щодо надання кредиту в готівковій формі через касу банку, оскільки не було відкрито поточний рахунок для зарахування на ньому кредиту та відсутня заява на отримання коштів готівкою, як і відсутні квитанції про здійснення валютно-обмінних операцій.

Зазначав, що надана банком незасвідчена копія меморіального ордеру не є належним доказом здійснення господарської операції з видачі кредиту в іноземній валюті, оскільки не відповідає вимогам закону щодо його оформлення. Крім того, меморіальний ордер сформований ПАТ Альфа-банк , тоді як договір укладався із Закритим акціонерним товариством Альфа-банк .

Судом безпідставно зазначено, що позовні вимоги, з якими позивач звернувся до суду, не відносяться до способів захисту, визначених ст. 16 ЦК України. Вважав, що суд був упередженим при прийнятті рішення.

Також, як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що судом порушено норми процесуального права, а саме положення пунктів 3, 6 частини 4 статті 265 ЦПК України. Судом не викладено мотивів та не враховано правові висновки Верховного Суду України, Верховного Суду у справах з аналогічних правовідносин.

За вказаних обставин, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.03.2019 та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач подав відзив, в якому просив залишити без змін рішення суду, а скаргу без задоволення.

Посилаючись на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається, між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, кредит видано в іноземній валюті у відповідності до умов кредитного договору, вважав, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача - ОСОБА_2. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача - Слостін А. Г . в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а рішення без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2008 між ЗАТ (ПАТ) Альфа-Банк та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №490057516.

В пунктах 2.4, 2.7. - 2.8. розділу № 1 Базові умови кредитування п.3.2 розділу № 2 Загальні умови кредитування фізичних осіб кредитного договору №490057516 від 25 лютого 2008 року передбачається наступний зміст: Цільове використання кредиту: придбання Транспортного засобу згідно з Договором купівлі - продажу укладений між Позичальником та ТОВ АІС-Сітроен-Центр ...; п.2.7. Порядок надання Кредиту: Не пізніше наступного банківського дня після отримання Банком документів, зазначених у Розділі №2, Кредит надається однією сумою в готівковій формі, шляхом видачі кредитних коштів Позичальнику з операційної каси Банку. У разі надання кредиту в валюті кредиту - долар США: в день видачі кредитних коштів Позичальник , на суму отриманого Кредиту здійснює продаж іноземної валюти через операційну касу Банку по встановленому курсу Банку на день здійснення операції. У день видачі кредитних коштів та не пізніше наступного банківського дня (для кредитів в іноземній валюті) перераховує кредитні кошти або виручені від продажу валюти кошти (у разі надання кредиту в іноземній валюті) за наступними реквізитами : у сумі 148 000, 00 грн - на рахунок Продавця ТОВ АІС-Сітроен-Центр НОМЕР_1, у АКІБ Укрсіббанк , МФО 351005, код ЄДРПОУ 35199988, з метою оплати за Транспортний засіб за Договором купівлі-продажу №21.02.08-D2 від 21.02.2008; п.2.8. Порядок повернення Кредиту та сплати процентів: Платежі з повернення Кредиту та сплати процентів за його користування здійснюються щомісячно рівними частинами відповідно до Графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості супутніх послуг, який є Додатком №1 до Договору та невід`ємною частиною в порядку та на умовах, визначених цим Договором. У разі сплати у валюті Кредиту - 25 числа кожного місяця рівними частинами в сумі 557,00 доларах США; у разі погашення Кредиту у валюті відмінній від Валюти Кредиту таке погашення має здійснюватись не пізніше 24 числа кожного місяця у сумі, розрахованій у порядку та на умовах визначених цим Договором. п.3.2.Днем надання Кредиту вважається день отримання кредитних коштів в касі Банку (або зарахування коштів на поточний рахунок Позичальника) в порядку передбаченому Розділом №1 Договору .

26.02.2008 ОСОБА_1 було видано меморіальний ордер №32466. Даний меморіальний ордер підтверджує, що за придбання автомобіля Citroen С4 PICASSO, 2007р., за договором купівлі-продажу №21.02.08-D2 укладеного з ОСОБА_1 , ПАТ Альфа-Банк перераховано ТОВ АІС-Сітроен-Центр 148 000,00 грн.Також, була видана квитанція, яка теж підтверджує, що за придбання автомобіля Citroen С4 PICASSO, 2007р., ПАТ Альфа -Банк було сплачено 148 000,00 грн.

В липні 2017 року ОСОБА_1 , тобто майже через десять років після укладення кредитного договору в 2008 році, звернувся до ПАТ Альфа-Банк з заявою про надання копії та/або копії роздруківки електронного документу - квитанції про здійснення валютно-обмінної операції яка мала бути видана у двох примірниках: перший примірник видається фізичній особі, другий - зберігається в паперовій формі в документах дня (т. 1, а.с. 210-215).

Встановлення факту відсутності здійснення ПАТ Альфа-банк господарської операції (дій з реалізації обов`язків) по наданню кредиту в сумі 29 306,93 доларів США за кредитним договором №49005716 від 25.02.2008 є важливим для позивача, оскільки від цього залежить встановлення розміру заборгованості за кредитним договором.

Позивач посилаючись на те, що касиром банку не видавалася йому квитанція про здійснення валютно-обмінної документації, а надана суду незасвідчена ксерокопія сформованого відповідачем меморіального ордеру від 25.02.2018 не може вважатися первинним документом, вважав, що банком не було здійснено господарської операції про надання кредиту в іноземній валюті.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом позивач посилався на те, що ним повернуто у власність Банку грошові кошти у розмірі 29 306,93 долари США під час операції продажу, що може свідчити про припинення та/або виконання зобов`язання щодо повернення ОСОБА_1 у власність Банку кредиту за кредитним договором в іноземній валюті.

З аналізу змісту позовної заяви вбачається, що зазначені позивачем обґрунтування є суперечливими. Посилаючись як на підставу задоволення позовних вимог нездійснення Банком виконання зобов`язання за кредитним договором з надання кредитних коштів у розмірі 29 306,93 долари США, він визнає, що ним повернуто у власність Банку отримані ним кошти у такому розмірі. Також, зазначає, що отримані від продажу Банку 29 306,93 долари США ним одержано від Банку 148 000,00 грн, які він вважає кредитними коштами.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За обставин, коли предметом позову у справі є встановлення юридичного факту, який за положеннями ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинста, а за наявності спору такий факт встановлюється в порядку позовного провадження (ч. 6 ст. 294 ЦПК України), відсутні правові підстави для закриття провадження у справі з тих пістав, що така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Незважаючи на те, що виходячи із предмету спору, позивач має право на звернення до суду за захистом інтересу, відмову суду у задоволенні позову не можна розглядати як порушення права позивача на справедливий судовий розгляд.

Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення від 12 липня 2001 року у справі Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини (Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany), заява № 42527/98, § 44).

Такі обмеження законодавцем встановлено у статті 16 ЦК України та визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абзац дванадцятий частини другої цієї статті).

Дійсно, ч. 2 цієї статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Однак обраний позивачем спосіб захисту не входить до загального переліку способів захисту цивільних прав та інтересів. І такий спосіб захисту не передбачено кредитним договором, та не передбачено Законом України Про захист прав споживачів .

Оскільки, спірні правовідносин між сторонами виникли з приводу надання Банком позивачу грошових коштів за кредитним договором, чинне законодавство не передбачає такого способу захисту як визнання відсутності юридичного факту не здійснення Банком операції, і укладений між сторонами кредитний договір також не передбачає такого способу захисту прав та інтересів заінтересованої особи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Коллегія суддів вважає, що факт відсутності здійснення ПАТ Аьфа-Банк господарської операції (дій з реалізації обов`язків) по наданню ОСОБА_1 кредиту в сумі 29 306, 93 долари США за кредитним договором №49005716 від 25.02.2008 може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права у справах щодо встановлення розміру заборгованості за кредитним договором (про стягнення заборгованості, про визнання зобо`вязання припиненим, тощо).

Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права не врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 №923/945/13; від 28.01.2015 №6-230цс14; від 27.10.2015 №21-1539а15; від 17.11.2015 №21-1497а15; від 24.02.2016 №6-1994цс15; від 18.07.2017 №21-3123а16; від 06.09.2017 №6-2071цс16; від 13.09.2017 №6-1455цс17; Вищого господарського суду України від 30.06.2011 №35/395-10; Вищого адміністративного суду України від 19.11.2013 у справі №2-7912/12/1370 (К/800/17433/13); Верховного Суду від 13.02.2018 №813/2430/14 (К/9901/6737/18), є необґрунтованими, оскільки предмет у справах, що переглядалися в порядку касаційного провадження не є тотожнім з предметом у справі, що переглядається апеляційним судом.

Також не є підставою скасування рішення, що переглядається, доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не надано відповіді на кожен з доводів позивача.

Суд вірно визначився з природою правовідносин, почув наскільки важливо для позивача встановлення відсутності юридичного факту, виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування у викладених у рішенні висновках, які є достатніми для розуміння підстав для відмови у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого ним судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів щодо встановлення наявності чи відсутності заборгованості за кредитним договором, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 30 травня 2019 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді Л.Д. Махлай

А.М. Стрижеус