Постанова

від 30.05.2019 по справі 910/15912/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2019 р. Справа№ 910/15912/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Хрипуна О.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивач - Заховавка О.В.,

від відповідач - не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 (повний текст рішення складено 05.03.2019)

у справі №910/15912/18 (суддя Гулевець О.В.)

За позовом Публічного акціонерного товариства "Монфарм"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна"

про стягнення 217 871, 22 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У 2018 році Публічне акціонерне товариство "Монфарм" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" про стягнення 217 871, 22 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором в частині оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за договором на поставку медичної продукції від 22.11.2017 року № 02/17 у сумі 216 949,48 грн., пеня у розмірі 704,79 грн. та 216,95 грн. - штраф у розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов`язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" на користь Публічного акціонерного товариства "Монфарм" основний борг у сумі 192 949, 48 грн., пеню у сумі 701, 45 грн., штраф у сумі 192, 95 грн. та судовий збір у розмірі 2 907, 66 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач правомірно скористався приписами пункту 3.5. договору та правомірно звернувся з вимогою до відповідача про проведення розрахунку за всю отриману продукцію.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року у справі №910/15912/18 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи. Зокрема на думку відповідача, останній відповідно до п. 3.2. договору подавав звіти систематично, шляхом надсилання їх електронною поштою, проте, починаючи з липня 2018 року реалізація товару не відбувалась про, що відповідач повідомляв листами позивача. Тобто, на думку відповідача, такі листи і є звітами (інформацією) про обсяги реалізації покупцем придбаного товару, а оскільки в зазначених листах було зазначено про відсутність реалізації, то і строк оплати по цій продукції не настав.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2019 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року у справі №910/15912/18 та призначено розгляд справи на 30.05.2019 року.

06.05.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

29.05.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 30.05.2019 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Монфарм" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" (покупець, відповідач) укладений договір №02/17 на поставку медичної продукції (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця (поставити), в порядку та на умовах, визначених договором, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити, в порядку та на умовах, визначених цим договором, лікарські засоби (надалі - товар). (т.1, а.с. 4-8).

Відповідно до п. 1.2. договору, кількість товару, його асортимент, одиниці виміру, відпускна ціна, та вартість на кожну поставку зазначаються сторонами у накладних.

В разі, коли ціна та асортимент поставленого покупцю товару за накладною не відповідає асортименту та ціні, про які було досягнуто попередня домовленість, покупець має право на протязі трьох днів з моменту отримання повернути такий товар постачальнику. Якщо повернення товару у вказаний термін не було проведено, то він вважається прийнятим по ціні та асортименту і заміні не підлягає (п.п. 1.2.1. п. 1.2. договору).

Згідно із п. 2.1. договору, ціни на товар відповідно до цього договору є погодженими між сторонами та визначені у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Між сторонами підписано Специфікацію №1 до договору, згідно із якою сторони погодили найменування товару, його ціну та кількість. (т.1, а.с.9).

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що оплата здійснюється в національній валюті України, шляхом сплати грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Інформація (Звіт) про обсяги реалізації покупцем придбаного за цим договором товару, надається до 5 числа кожного місяця, наступного за звітним (п. 3.2. договору ).

У відповідності до п. 3.3. договору, розрахунок за товар, що поставляються за даним договором, здійснюються покупцем протягом 30 календарних днів з дати надання покупцем постачальнику звіту про реалізовану продукцію, придбану за даним договором.

Згідно із 3.4. договору, термін і порядок розрахунків може бути змінений за згодою сторін, шляхом, відповідного доповнення.

Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що в разі невиконання вимог п.3.2., п.3.3. договору покупець зобов`язаний за вимогою постачальника, провести повний розрахунок за всю отриману від постачальника продукцію у семиденний термін.

В пункту 8.5. договору встановлено, що у випадку порушення договору винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 0,1 % від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

У відповідності до пункту 8.6. договору, у випадку порушення порядку і строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу.

В матеріалах справи наявні видаткові накладні №1187 від 06.12.2017 року, №325 від 28.03.2018 року з яких вбачається, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 663 311, 73 грн. (т.1, а.с. 10-11).

Крім того, в матеріалах справи наявна видаткова накладна (повернення) №ВП-000002 від 22.03.2018 року з якої вбачається, що відповідач повернув позивачу товар на суму 377 362, 25 грн. (т.1, а.с. 12).

На виконання п. 3.2. договору, відповідач надав позивачу звіти про реалізацію товару за січень - червень 2018 року, згідно із яких, відповідачем реалізовано товару на суму 75 027, 33 грн. (т.1, а.с. 13-18).

Враховуючи вище наведене, у зв`язку із частковою оплатою реалізованого товару, у відповідача утворилась заборгованість у сумі 6 027, 33 грн.

В подальшому, з урахуванням заборгованості за реалізований товар та оскільки відповідач не надав вчасно звіти про реалізацію товару за липень - жовтень 2018 року, позивач звернувся до відповідача із вимогою вих. №1652 від 24.10.2018 року. (т.1, а.с. 21).

Зі змісту листа-вимоги вбачається, що позивач просив відповідача відповідно до п. 3.5. договору здійснити повний розрахунок за товар отриманий згідно із видаткових накладних №1187 від 06.12.2017 року, №325 від 28.03.2018 року в семиденний термін з моменту отримання даної вимоги.

Направлення листа-вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист №1910100998807, квитанції про оплату поштових послуг та повідомлення про вручення поштового відправлення. (т.1, а.с. 22-23).

В своїй апеляційній скарзі відповідач не згоден з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно скористався приписами пункту 3.5. договору та зазначає, що листи, якій останній надсилав позивача електронною поштою і є звітами (інформацією) про обсяги реалізації покупцем придбаного товару, а оскільки в зазначених листах було зазначено про відсутність реалізації, то і строк оплати по цій продукції не настав.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів відхиляє зазначені вище доводи апелянта виходячи з наступного.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Крім того, в силу статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 663 311, 73 грн. (видаткові накладні №1187 від 06.12.2017 року, №325 від 28.03.2018 року, т.1, а.с. 10-11).

Згодом, відповідно до видаткової накладної (повернення) №ВП-000002 від 22.03.2018 року відповідач повернув позивачу товар на суму 377 362, 25 грн. (т.1, а.с. 12).

Відповідно до звітів про реалізацію товару за січень - червень 2018 року відповідачем реалізовано товару на суму 75 027, 33 грн. (т.1, а.с. 13-18).

Як стверджував позивач в позовній заяві у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за реалізований товар становила 6 027, 33 грн., що також підтверджується випискою по рахункам. (т.2, а.с. 31).

Крім того, 12.12.2018 року відповідач здійснив оплату заборгованості за договором на суму 24 000, 00 грн.

Відповідно до п. 3.3. договору розрахунок за товар, що поставляються за даним договором, здійснюються відповідачем протягом 30 календарних днів з дати надання відповідачем позивачу звіту про реалізовану продукцію, придбану за даним договором.

Матеріали справи містять лише звіти про реалізацію товару за січень - червень 2018 року, згідно із яких, відповідачем реалізовано товару на суму 75027,33 грн.

Проте, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем умов договору відповідно до п. 3.2., згідно з яким інформація (Звіт) про обсяги реалізації покупцем придбаного за цим договором товару, надається до 5 числа кожного місяця, наступного за звітним.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що останній відповідно до п. 3.2. договору подавав звіти систематично, шляхом надсилання їх електронною поштою, а починаючи з липня 2018 року надсилав листи, які на думку відповідача і є звітами (інформацією) про обсяги реалізації покупцем придбаного товару в яких зазначав про відсутність реалізації оскільки матеріали справи не містять навіть копій вказаних листів.

У відповідності до пункту 3.5. договору сторони погодили, що в разі невиконання вимог п.3.2., п.3.3. договору відповідач зобов`язаний за вимогою позивача провести повний розрахунок за всю отриману від постачальника продукцію у семиденний термін.

Відтак, колегія суддів зазначає, що сторони у договорі передбачили таку можливість, як вимога позивача до відповідача про проведення повного розрахунку за всю отриману від постачальника продукцію у семиденний термін, зокрема п. 3.5. договору, а оскільки відповідачем не надано доказів вчасного подання звітів про реалізацію товару за липень - жовтень 2018 року, така вимога позивача є правомірною та обґрунтованою.

Отже, враховуючи вище викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості у розмірі 192 949, 48 грн. (з урахуванням часткової сплати на суму 24 000, 00 грн. після подання позову).

Крім того, у зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання за договором позивачем нараховані 704, 79 грн. - пені та 216, 95 грн. - штрафу у розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов`язання.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В пункті 8.6. договору сторони погодили, що у випадку порушення порядку і строків оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу.

Колегія суддів здійснивши перевірку розрахунку пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 701, 45 грн., а тому вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.5. договору передбачено, що у випадку порушення договору винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 0,1 % від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Місцевий господарський суд правомірно здійснив перерахунок штрафу, оскільки заборгованість відповідача за договором становить 192 949, 48 грн. то й відповідно нарахування штрафу слід здійснювати від зазначеної суми боргу, а тому вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 192, 95 грн.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року у справі №910/15912/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 року у справі № 910/15912/18 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15912/18.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.06.2019 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

О.О. Хрипун