Постанова

від 21.05.2019 по справі 523/8200/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1524/19

Номер справи місцевого суду: 523/8200/18

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

за участю секретаря - Чепрас А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2018 року у складі судді Сувертак І.В.,

встановив:

14.06.2018 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі в розмірі 30 000 грн. щомісячно, починаючи з 06 січня 2018 року і до повноліття дитини, додаткові витрати на дитину в сумі 16 400 грн. та витрати пов`язані з витребуванням доказів у справі в сумі 536 грн. В липні 2018 року вона подала додаткову позовну заяву, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 за період з 14.06.2015 по 31.12.2017 в сумі 744 421 грн., допустивши в цій частині негайне виконання судового рішення, стягнути аліменти на утримання дитини за період з 01.01.2018 по 31.01.2018 в сумі 27 500 грн., а також аліменти на утримання неповнолітньої дитини починаючи з 01.01.2018 в твердій грошовій сумі в розмірі 30 000 грн., додаткові витрати на дитину в сумі 16 400 грн., судові витрати, пов`язані з витребуванням доказів у справі в сумі 536 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що шлюбні відносини між нею та відповідачем припинилися, від шлюбу мають неповнолітнього сина. Позивачка проживає окремо та займається неповнолітнім сином. Відповідач не проявляє участі у вихованні дитини, працює, займається підприємницькою діяльністю, матеріально забезпечений, однак лише після нагадувань надає часткову матеріальну допомогу на утримання сина. У зв`язку з особливістю хвороби, наявної у дитини, син потребує особливого догляду та особливого раціону й режиму харчування. Позивачка не має можливості працювати у зв`язку з хворобою дитини. Наявність хвороби у сина потребує додаткових витрат на його лікування.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 за період з 14 червня 2015 року по 31 грудня 2017 року в сумі 744 421 грн., аліменти на утримання неповнолітнього сина за період з 01 січня 2018 року по 31 січня 2018 року в сумі 27 500 грн, аліменти на утримання неповнолітнього сина, починаючи з 01 лютого 2018 року в твердій грошовій сумі в розмірі 30 000 грн щомісячно до повноліття дитини - до 16 жовтня 2030 року включно; судом допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина в межах суми платежу за один місяць - 30 000,00 грн; стягнуто додаткові витрати на дитину в сумі 16 400,00 грн; позовну вимогу щодо допущення негайного виконання судового рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина за період з 14.06.2015 по 31.12.2017 в сумі 744 421 грн залишено без задоволення; стягнуто витрати, пов`язані з витребуванням доказів у справі в сумі 536 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині розміру щомісячної суми, аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 за період з 01 січня 2018 року по 31 січня 2018 року в сумі 27 500 грн., аліменти на утримання неповнолітнього сина, починаючи з 01 лютого 2018 року в твердій грошовій сумі в розмірі 30 000 грн. щомісячно до повноліття дитини - до ІНФОРМАЦІЯ_1 включно та скасувати повністю в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 за період з 14 червня 2015 року по 31 грудня 2017 року в сумі 744 421 грн. Просив стягнути аліменти на утримання неповнолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. щомісячно до повноліття дитини.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом було відмовлено в задоволенні клопотання про забезпечення доказів, які визначають дохід відповідача. Судом для розрахунку взято не дохід відповідача, а суму грошового обороту його діяльності. За результатами 2015 року збиток відповідача склав 81355,42 грн., у 2016 році 312193,85 грн., у 2017 році 26653,14 грн., у 2018 8783,13 грн. У зв`язку з цим відповідач вимушений був оформити кредит та договір овердрафту. Відповідач здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку на власний ризик, тобто не має стабільного прибутку, у зв`язку з чим сума аліментів повинна бути виражена в твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн. Стягнення судом 30000 грн. суперечить ч.5 ст. 183 СК України, оскільки аліменти не можуть бути більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що складає 18600 грн. На утриманні відповідача є дружина, донька і мати похилого віку, що також не було враховано судом.

Також, не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про допущення негайного виконання судового рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина за період з 14.06.2015 по 31.12.2017 в сумі 744 421 грн. та ухвалити нове рішення про задоволення вказаної позовної вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, враховуючи стан здоров`я та потреби неповнолітньої дитини, суд міг на підставі ч.2 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина за період з 14.06.2015 по 31.12.2017 в сумі 744 421 грн. Оскільки відповідач одночасно є фізичною особою-підприємцем, а також єдиним засновником та керівником ТОВ ВОРОТА.ДВЕРІ.ПРИВОДИ , то загальна сума його доходів за період з 14.06.2015 по 31.12.2017 розрахована з суми доходів, зазначених ним у податкових деклараціях про доходи, а також з суми отриманої заробітної плати в якості керівника ТОВ. Отже, доходи відповідача складаються з заробітної плати та доходів від підприємницької діяльності, що зазначаються в податковій декларації. Сімейним кодексом України встановлено, що аліменти на утримання дитини присуджуються в частці саме від доходу її матері або батька, а не від прибутку, як стверджує відповідач.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 позивач просила скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційних скаргах, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що з 29.08.2001 по 18.04.2012 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьком якого є відповідач ОСОБА_2

Син ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю.

Задовольняючи позов про стягнення аліментів в розмірі 744421 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 злісно ухилявся від обов`язку сплати аліментів, доказами чого є:

- наявність у нього вищої освіти, відтак обізнаності в нормах діючого законодавства та усвідомлення порядку розрахунку аліментів на одну дитину щодо необхідності відрахування ј частини від усіх видів заробітку;

- свідоме припинення виплат з 06 січня 2018 року;

- відсутність коштів для придбання дитині необхідних речей;

- витрати на утримання дитини, підтверджені чеками;

-здійснення активної підприємницької діяльності, розмір допомоги на сина у 2015, 2016 та 2017 роках в значно меншому розмірі, ніж чверть його загальних доходів.

Інших мотивів задоволення позову в цій частині рішення суду не містить.

Крім того, судом вирішено про стягнення аліментів за три роки до звернення до суду шляхом визначення періодів, зокрема:

-з 14.06.2015 до 31.12.2017 в розмірі 744421 грн. без визначення того, в якому розмірі вони підлягали сплаті щомісячно, і наскільки це узгоджується з наступним розміром аліментів;

-з 01.01.2018 по 31.01.2018 в розмірі 27500 грн. без обґрунтування.

Обґрунтовуючи факт ухилення відповідача від виплати аліментів за ч. 2 ст. 199 СК України, позивачка посилалася на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 24.03.2016 (а.с. 147, т.3), заяву до Портофранківського ВП від 19.04.2016 (а.с. 142-143, т.1) та відповідь, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність; талон - повідомлення про реєстрацію заяви №6830; запит до ринку про наявність торгової точки; відповідь Порто-франківського ВП від 22.04.2016; адвокатський запит від 22.03.2016 до Центру №2 надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Одеси (а.с.145,146 т.1); копію листа Територіального сервісного центру 5142 від 23.03.2016 щодо наявності у власності відповідача чотирьох автомобілів (а.с. 34 т.1).

Зазначені докази як підстава для стягнення аліментів за минулий період всупереч вимогам закону не були предметом оцінки суду першої інстанції, судом не наведено обґрунтування стягнення аліментів за минулий період.

Відповідно до частини другої статті 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Надаючи оцінку наданим доказам в порядку ст.367 ЦПК України, суд виходить з того, що докази приховування доходів, отриманих від підприємницької діяльності, відсутні, а витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі у відповідному статусі існує з 2010 року.

Зміст заяви на адресу керівництва ринку вказує, що про наявність торгових місць на ньому позивачці було відомо і до звернення, і в самій заяві вона повідомляє про те, що оплату аліментів відповідач здійснює нерегулярно, що є підтвердженням факту надання утримання. Майно у вигляді автомобілів зареєстроване, отже, лист не є доказом того, що відповідач ухилявся від сплати аліментів.

В позовній заяві, а також в інших - заявах зверненнях, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач з 2015 року надавав матеріальну допомогу, однак суми були не достатніми для утримання дитини, при цьому розмір не був визначений судом, і доказів про досягнення згоди сплачувати їх в певному розмірі не надано.

Викладене також є підставою унеможливлення задоволення вимог про стягнення аліментів за минулий період в порядку ч.2ст.191 СК України, оскільки незгода з розміром аліментів, не визначених у встановленому порядку, не є ознакою ухилення від їх сплати.

З огляду на викладене, роздруківка електронної переписки ОСОБА_1 не може бути прийнята до уваги як довод ухилення від сплати аліментів.

Таким чином, доказів наявності об`єктивних перешкод звернутися до суду про стягнення аліментів раніше позивачкою не надано, навіть за відсутності остаточних відомостей про суму доходу, і суд першої інстанції належним чином ці обставини не дослідив.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зважаючи на те, що ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, свідомим невиконанням своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини, і позивач не була позбавлена права раніше звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину, проте вказаним правом скористалася лише у 2018 році, то підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів за минулий період з 14.06.2015 по 31.12.2017 у сумі 744 421 грн. та з 01.01.2018 по 31.01.2018 у сумі 27 500 грн. є необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства та наявним в матеріалах справи доказам.

Викладене свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність рішення суду вимогам законності та обґрунтованості, при цьому рішення окремими частинами викладено від імені позивача, що є окремою ознакою невідповідності вимогам закону.

Неправильне вирішення спору в цій частині мало наслідком невірне встановлення часу стягнення аліментів, із рештою висновків суду також погодитися неможна, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч.3 ст.181 СК України).

Положеннями ст.182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі ст.183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч.1ст. 184 СК України).

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст.182 СК України, так і положень ст.ст.183,184 СК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, є засновником та керівником ТОВ ВОРОТА. ДВЕРІ. ПРИВОДИ та має значний дохід від підприємницької діяльності. Відповідно до відомостей, які містяться в матеріалах справи, грошовий оборот діяльності підприємства, яке належить позивачу, у 2015 році становив 1 016 626,58 грн., що складається: 998 700 грн. (дохід ФОП) + 17 926,58 грн. (зарплата фізособи) = 1 016 626,58 грн. У 2016 році 1 510 603,79 грн., що складається з: 1 488 163,61 грн. ( дохід ФОП) + 22 440,18 грн. (зарплата фізособи-керівника ТОВ) = 1 510 603,79 грн. У 2017 році 1 454 301,96 грн., що складається з: 1 404 344,85 грн. (дохід ФОП) + 49 957,11 грн. (зарплата фізособи-керівника ТОВ) = 1 454 301,96 грн.

Викладене свідчить про те, що відповідач не лише отримує заробітну плату, а й частину доходу отримує від підприємницької діяльності, заробіток носить мінливий характер, відтак наявні підстави для стягнення аліментів в твердій грошовій сумі.

Разом із тим, апеляційний суд погоджується з доводом апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що відомості про грошовий дохід підприємства не є тотожними отриманому ним заробітку, тому обґрунтованими є вимоги про необхідність визначення аліментів в меншому, ніж 30000 грн. розмірі щомісячно. В рішенні суду першої інстанції оцінка цим доводам не надана.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік №2629-VIII від 23.11.2018 року встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років, який становить з 1 січня 2019 року - 2027 гривень.

Враховуючи вищевикладене, та те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, і представником відповідача не наведено чіткого розрахунку розміру доходу щомісячно, який би узгоджувався з письмовими доказами, суд приходить до висновку, що на утримання свого сина ОСОБА_3 відповідач має можливість сплачувати аліменти у розмірі, який відповідає десяти прожитковим мінімумам на дитину відповідного віку, що становить 20 270 грн. та відповідає принципам сімейного законодавства, інших дітей у ОСОБА_2 немає.

Твердження ОСОБА_2 про те, що він отримує середньомісячну заробітну плату в сумі 3000 грн. на посаді директора ТОВ ВОРОТА. ДВЕРІ. ПРИВОДИ , а тому не має можливості сплачувати аліменти більш ніж 5000 грн. на місяць до уваги суду не приймаються, оскільки встановлений факт отримання доходів не лише у вигляді заробітної плати, а й факт здійснення виплат по кредитним зобов`язанням, які в кілька разів перевищують розмір його заробітної плати, відтак є окремим підтвердженням отримання доходу не лише в межах мінімальної заробітної плати.

Відповідно до листа ДФС ГУ ДФС в Одеській області (а.с.10-109 том 3) відповідач здійснює підприємницьку діяльність з 12.03.2010 по теперішній час, доводи про збитковість діяльності належними доказами не підтверджено.

Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Необхідність стягнення додаткових витрат, обґрунтована наявністю у ОСОБА_3 хвороби, постановкою на спеціальний диспансерний облік, необхідністю додаткових обстежень, лікування та оздоровлення, забезпечення особливим харчовим раціоном.

Разом із тим, стягнення додаткових витрат на дитину в сумі 16 400 грн. судом першої інстанції всупереч діючим правилам про рівність обов`язків батьків покладено лише на відповідача.

Оскільки додаткові витрати заявлені і підтверджені в розмірі 16 400 грн., частка батька в додаткових витратах на дитину становить 8 200 грн. (16 400:2), то саме в такому розмірі мала бути стягнена судом з огляду на вищевикладені вимоги закону.

Зважаючи на матеріальне становище відповідача, а також необхідність додаткових витрат на дитину, стягненню з відповідача підлягають 8 200 грн. додаткових витрат.

Матеріали справи свідчать, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції направлялися адвокатські запити, що потягло за собою відповідні витрати, які склали 536 грн., тому на підставі п.3 ч.3 ст.133 ЦПК сума вказаних втрат підлягає стягненню з відповідача.

Зважаючи на викладене, рішення суду як таке, що не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, підлягає скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення позову з огляду на мотиви та підстави, викладені вище.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 в частині доводів про недопущення судом негайного виконання рішення щодо стягнення аліментів за минулий період, на законі не грунтується.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць; присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу; встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України; надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку. Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

Отже, законодавець надає право допустити негайне виконання рішення щодо стягнення аліментів лише в межах суми платежу за один місяць. Допущення негайного виконання рішення в стягнутій сумі аліментів за спірний період законом не передбачено.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та у разі задоволення позову витрати покладаються на відповідача.

З відповідача ОСОБА_2 на користь держави стягненню підлягає судовий збір у сумі 1920,20 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 ), аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 20 270 грн. щомісячно, починаючи з 14.06.2018 року і до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 ), додаткові витрати на дитину в сумі 8 200 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 ) витрати, пов`язані з витребуванням доказів у справі в сумі 536 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) на користь держави судові витрати в сумі 1920,20 грн.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за період з 14.06.2015 по 14.06.2018 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: