Постанова

від 30.05.2019 по справі 33/2-09-366

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року м. ОдесаСправа № 33/2-09-366 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Будішевської Л.О.

суддів Таран С.В., Мишкіної М.А.

при секретарі судового засідання Бендерук Є.О.

за участю представників учасників справи:

від ОСОБА_1. - ОСОБА_2

від ФОП Гавури А.О. - не з'явився

від ФОП Рожко В.В. - Салімоненко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009, ухвалене суддею Мазур Д.Т., м. Одеса, повний текст складено 14.04.2009

у справі № 33/2-09-366

за позовом Фізичної особи-підприємця Гавури Андрія Олександровича

до Фізичної особи-підприємця Рожка Володимира Володимировича

про визнання дійсним договору про спільну діяльність та визнання права власності.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2009 року Фізична особа-підприємець Гавура Андрій Олександрович (далі ФОП Гавура А.О.) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Рожка Володимира Володимировича (далі ФОП Рожко В.В.) в якому просив:

- визнати дійсним договір про спільну діяльність, укладений між ФОП Гавурою А.О. та ФОП Рожком В.В. у 2005 році щодо спільного придбання нежитлових приміщень авторемонтної майстерні, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу № 13 від 27.01.2005;

- визнати за ФОП Гавурою А.О. право власності на нежитлові приміщення авторемонтної майстерні, що складаються з майстерні площею 58,9 кв.м., майстерні - 61 кв.м., кабінету - 7,4 кв.м., кабінету - 6,4 кв.м., підсобного приміщення - 7,1 кв.м., кладової - 7 кв.м., коридору - 5.7 кв.м. кладової - 2,5 кв.м. туалету - 2,2 кв.м. кладової - 1,5 кв.м., коридору - 15,1 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

25.01.2005 на торги представництва Херсонської товарної біржі Ізумруд в м. Миколаєві було виставлено нерухоме майно - Лот № 1 у складі: нежитлові приміщення авторемонтної майстерні загальною площею 218,8 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 518 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Переможцем аукціону став відповідач, який придбав Лот № 1 за 96932 грн., про що свідчить протокол № 1 цільового аукціону на представництво Херсонської товарної біржі Ізумруд в м. Миколаєві від 21.01.2005.

Після проведення аукціону було укладено договір купівлі-продажу № 13 від 27.01.2005, відповідно до якого Одеська залізниця (продавець) продала, а відповідач (покупець) купив нежитлові приміщення авторемонтної майстерні загальною площею 218,8 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 518 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п. 2.1. даного договору ціна нежитлових приміщень склала 96932 грн.

На протязі багатьох років позивач перебував з відповідачем у дружніх стосунках, вони спільно займалися технічним обслуговуванням автомобілей. Тому коли відповідачу необхідно було сплачувати грошову суму, обумовлену п. 3.1 договору купівлі-продажу, він звернувся до позивача з проханням оформити на останнього кредит у банківській установі з метою розрахуватися за придбане майно. Це прохання відповідач мотивував відсутністю у нього Одеської реєстрації, а також нерухомого майна, необхідного для забезпечення кредитного договору з банком. Позивач погодився на дану пропозицію за умови, що в подальшому сторони зареєструють право власності на нерухомість пропорційно грошовим внескам на придбання нерухомості.

На виконання домовленостей щодо спільної діяльності з відповідачем, позивач уклав 26.01.2005 з АКІБ УкрСиббанк кредитний договір № 1903-08 ОФ, згідно умов якого банк надав позивачу кредит в сумі 16000 доларів США зі строком погашення до 26.01.2012. Позивач сплатив суму у розмірі 86945,60 грн. за нежитлове приміщення авторемонтної майстерні згідно договору купівлі-продажу № 13 від 27.01.2005, що підтверджується платіжним дорученням № 4704 від 28.01.2005.

Після сплати позивачем 86945,60 грн. за нежитлове приміщення авторемонтної майстерні, що складає 89,7 % від вартості об'єкта, нежитлові приміщення були передані відповідачу згідно акту прийому-передачі нерухомого майна від 02.02.2005 та зареєстровані за ним на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09.03.2005 про яке стало відомо позивачу лише у 2008 році.

Станом на день подання позову домовленість відповідачем не виконана, стосунки між сторонами погіршились. При цьому позивач продовжу сплачувати суму кредиту та відсотки по кредитному договору. Повертаючи запозичені кошти, залишився без засобів виробництва та робочих приміщень, а власником та єдиним користувачем нерухомого майна залишився відповідач.

Відповідач відмовляється виконати домовленості з позивачем або повернути йому грошові кошти та відсотки за кредитним договором, що є незаконним привласненням чужих грошових коштів без належних правових підстав та порушенням домовленості при сплаті за Лот № 1. Відповідач зобов'язаний повернути позивачу частку нерухомого майна, яке він набув за кошти останнього на підставі договору про спільну діяльність, укладеного щодо спільного придбання нежитлових приміщень авторемонтної майстерні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.02.2009 за вищезазначеною позовною заявою порушено провадження у справі № 33/2-09-366.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.04.2009 у справі № 33/2-09-366 позов задоволено частково, провадження у справі в частині визнання дійсним договору про спільну діяльність припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України (в редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення) у зв'язку з відсутністю предмету спору; визнано право власності ФОП Гавури А.О. на 897/1000 частин нежитлових приміщень за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, № 211 загальною площею 218,8 кв.м, що розташовані на земельній ділянці площею 528 кв.м. Стягнуто з відповідача на користь позивача 869,46 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Місцевий господарський суд дійшов наступних висновків.

Між сторонами був укладений у письмовій формі спрощеним способом договір простого товариства, правове регулювання якого здійснюється ст.ст. 1132-1143 ЦК України.

Письмовою формою цього договору виступає платіжне доручення № 4707 від 28.01.2005, яким ФОП Гавура А.О. перерахував представництву Херсонської товарної біржі Ізумруд в м. Миколаєві 86945,60 грн. за придбане ФОП Рожко В.В. нерухоме майно. Також на підтвердження укладання договору простого товариства свідчить договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 218,8 кв.м, що розташовані на земельній ділянці площею 528 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27.01.2005 у представництві Херсонської товарної біржі Ізумруд в м. Миколаєві між Одеською залізницею та Рожко В.В.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення авторемонтної майстерні пропорційно його вкладу у спільну діяльність.

Укладений між сторонами договір простого товариства щодо спільного придбання нежитлових приміщень авторемонтної майстерні не вимагав нотаріального посвідчення, а його укладання у письмовій формі спрощеним способом відповідає вимогам ст. 181 ГК України, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині вимоги ФОП Гавури А.О. визнати такий договір дійсним.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, відповідач подав на нього апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.10.2009 відповідачу відмовлено у поновленні пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009 у справі № 33/2-09-366. Апеляційну скаргу повернуто скаржнику.

Відповідачем подано на рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009 у справі № 33/2-09-366 касаційну скаргу.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2009 рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009 у справі № 33/2-09-366 залишено без змін.

Суд касаційної інстанції погодився з висновком господарського суду Одеської області про те, що сторони уклали між собою договір простого товариства та спільно діяли з метою придбання авторемонтної майстерні. Частка позивача в простому товаристві складає 897/1000 частин спірних нежитлових приміщень, тому суд першої інстанції правомірно визнав за позивачем право власності на зазначену частку.

23.04.2019 з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009 звернулась Жура Наталія Петрівна (далі ОСОБА_1.), в якій просить його скасувати, провадження у справі № 33/2-09-366 закрити.

Апеляційна скарга мотивована наступним.

ОСОБА_1. (колишнє прізвище ОСОБА_1) є співвласником спірних нежитлових приміщень авторемонтної майстерні. З 10.01.2003 по 25.02.2009 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з Рожко В.В., а спірне майно придбане 27.01.2005 за сумісні грошові кошти.

У березні 2019 року ОСОБА_1. запропонувала Рожко В.В. поділити спільне майно у добровільному порядку, шляхом укладання договору про поділ майна. 18.04.2019 із листування з Рожко В.В. їй стало відомо про існування рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009 у справі № 33/2-09-366. При розгляді даної справи у суді першої інстанції ОСОБА_1. не була залучена до участі у ній, проте рішення суду впливає на її права, інтереси та обов'язки, як співвласника спірного майна.

Статус Фізичної особи-підприємця Гавура А.О. отримав лише 19.12.2006, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (НОМЕР_1, дата державної реєстрації 19.12.2006, номер запису 25560000000052755). Тобто якщо і припустити, що між сторонами у справі укладено договір про спільну діяльність, то стороною такого договору у 2005 році могла бути лише фізична особа Гавура А.О., о отже спір з цього приводу не може розглядатись господарським судом.

Право власності на спірне майно Рожко В.В. набув за договором купівлі-продажу, як фізична особа. Крім того, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09.03.2005 у справі № 2-2836/2005, яке є чинним, визнано дійсним вищезазначений договір купівлі-продажу та визнано за Рожко В.В. право власності на спірне майно, також, як за фізичною особою. Тобто власником спірного майна і стороною договору купівлі-продажу є фізична особа Рожко В.В., а отже це додатково свідчить про неможливість розгляду даної справи саме господарським судом.

Правовідносини, які виникли між Одеською залізницею та Рожко В.В. з приводу укладення договору купівлі-продажу від 27.02.2005 не мають жодної ознаки виникнення між ФОП Гавурою А.О. та ФОП Рожком В.В. господарського договору.

Грошові кошти у розмірі 16000 доларів США Гавура А.О. отримав за кредитним договором № 1903-08 ОФ від 26.01.2005 на споживчі цілі, що вбачається з п. 1.4. кредитного договору, а не на виконання домовленостей щодо спільної діяльності з Рожко В.В.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1. просила скасувати рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009 та закрити провадження у справі № 33/2-09-366 на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства).

Колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановлено, що оскаржуване рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009 у справі № 33/2-09-366 в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2019 у справі №33/2-09-366 за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 10.05.2019 та роз'яснено про їх право в строк до 10.05.2019 подати до суду будь-які заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань.

Ухвалою суду від 13.05.2019 справу № 33/2-09-366 призначено до розгляду на 30.05.2019 о 11:30 год.

В судове засідання 30.05.2019 з'явились представники ОСОБА_1. та ФОП Рожка В.В., просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009 скасувати, провадження у справі № 33/2-09-366 закрити.

Представник ФОП Гавури А.О. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників ОСОБА_1. та ФОП Рожка В.В., перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17).

Колегією суддів встановлено, що з 10.01.2003 по 24.02.2009 ОСОБА_1. перебувала в зареєстрованому шлюбі з Рожко В.В., що підтверджується наявними в матеріалах даної справи свідоцтвом про укладення шлюбу від 10.01.2003 № 338421 та свідоцтвом про розірвання шлюбу від 24.02.2009 № 071592.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. (ч. 1 ст. 63 Сімейного кодексу України).

Враховуючи, що спірне майно придбане Рожком В.В. 27.01.2005, тобто в момент його перебування з ОСОБА_1. у шлюбі, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення у даній справі безпосередньо стосується прав, інтересів та обов'язків ОСОБА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.01.2005 на торгах представництва Товарної біржі Ізумруд Рожка В.В. визнано переможцем аукціону по продажу майна, що належить Одеській залізниці (нежитлові приміщення авторемонтної майстерні, загальною площею 218,8 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 528 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.).

27.01.2005 між Одеською залізницею (продавець) та Рожком В.В. (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 13, відповідно до умов якого Одеська залізниця продала, а Рожко В.В. купив вищезазначене нерухоме майно. Ціна нежитлового об'єкту згідно протоколу аукціону № 1 від 27.01.2005 вкладає 96932 грн. в т.ч. ПДВ 13712 грн. Покупець сплачує продавцю 96932 грн. на протязі 3-х банківських днів з дня підписання цього договору. Остаточний розрахунок повинен бути виконаний не пізніше 01.02.2005. Розрахунок за придбаний об'єкт нерухомого майна здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування всієї суми на рахунок представництва Товарної біржі Ізумруд .

28.01.2005 Гавура А.О. перерахував представництву Товарної біржі Ізумруд 86945,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4707 від 28.01.2005. Призначення платежу: згідно договору купівлі-продажу №13 від 27.01.2005 за нежитлове приміщення авторемонтної майстерні .

02.02.2005 між Одеською залізницею та Рожком В.В. складено та підписано акт прийому-передачі нерухомого майна до договору купівлі-продажу № 13 від 27.01.2005.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09.03.2005 у справі № 2-2836/2005, зокрема, визнано за Рожком В.В. право власності на спірне нерухоме майно.

Предметом спору у даній справі є вимоги ФОП Гавури А.О. визнати дійсним договір про спільну діяльність, укладений між ФОП Гавурою А.О. та ФОП Рожком В.В. у 2005 році щодо спільного придбання нежитлових приміщень авторемонтної майстерні за договором купівлі-продажу № 13 від 27.01.2005 та визнати за ФОП Гавурою А.О. право власності на 897/1000 частин спірних нежитлових приміщень пропорційно його вкладу у спільну діяльність.

Задовольняючи вимоги ФОП Гавури А.О. в частині визнання за ним права власності на 897/1000 частин спірних нежитлових приміщень, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивач та відповідач уклали між собою договір простого товариства та спільно діяли з метою придбання авторемонтної майстерні.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Відповідно до статтей 1130-1132 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 1133 та ч. 1 ст. 1134 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Відповідно до статтей 33, 34 ГПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що саме на позивача при його зверненні до господарського суду з даним позовом було покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами того, що сторони спільно діяли з метою придбати нежитлове приміщення авторемонтної майстерні для ведення спільної діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження того, що між сторонами укладено договір простого товариства та того, що вони спільно діяли з метою придбання авторемонтної майстерні надано лише платіжне доручення, яким Гавура А.О. перерахував представництву Товарної біржі Ізумруд 86945,60 грн.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що лише сплата Гавурою А.О. грошової суми на користь Товарної біржі Ізумруд не може вважатись достатнім доказом того, що Гавура А.О. та Рожко В.В. уклали договір про спільну діяльність та погодили всі його умови.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи позивача про те, що на виконання домовленостей з Рожком В.В. щодо спільного придбання авторемонтної майстерні він уклав з банком кредитний договір №1903-08 ОФ від 26.01.2005, оскільки у цьому кредитному договорі відсутні будь-які посилання на такі обставини. Більш того, пунктом 1.4. договору визначено, що цільове призначення (мета) кредиту є споживчі цілі.

Укладений між Одеською залізницею та Рожком В.В. договір купівлі-продажу № 13 від 27.01.2005 також не містить будь-яких ознак виникнення між Рожком В.В. та Гавурою А.О. договору про спільну діяльність.

Крім того, в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази обміну між позивачем та відповідачем листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також докази, що підтверджують існування домовленостей щодо спільного придбання авторемонтної майстерні.

Отже надані позивачем документи, зокрема, платіжне доручення №4704 від 28.01.2005, кредитний договір №1903-08 ОФ від 26.01.2005 та договір купівлі-продажу №13 від 27.01.2005 не доводять його участі у спільному придбанні нерухомості з відповідачем.

Крім того, судова колегія зазначає, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на індивідуально визначене майно.

Разом з тим, приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції визнав право власності ФОП Гавури А.О. на 897/1000 частин спірного майна, вийшовши за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, що є порушенням ст. 83 ГПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення).

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги послався на статтю 1212 ЦК України, зазначивши, що відповідач зобов'язаний повернути набуте майно у зв'язку з тим, що підстава, на якій воно було набуте відпала. При цьому позивачем не доведений ні факт укладання договору про спільну діяльність, ні факт його припинення.

Колегія суддів також вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі за вимогою ФОП Гавури А.О. про визнання договору спільної діяльності дійсним, оскільки закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами і які повністю відкидають можливість судового захисту особи у господарському суді. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, спір в цій частині не припинив свого існування, тому висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для закриття провадження у даній справі у зв'язку з відсутністю предмета спору є неправомірним.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні позову ФОП Гавури А.О. слід відмовити у повному обсязі.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_1. про те, що даний спір не підвідомчий господарському суду.

У вирішенні питання щодо того, чи може бути учасником судового процесу в господарському суді громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності, але у спірних правовідносинах виступає не як суб'єкт підприємницької діяльності, слід враховувати не лише суб'єктний склад сторін у справах, а й характер правовідносин, у яких вони виникли. За приписом ч. 1 ст. 1 ГПК (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення) зазначені в ній особи (в тому числі громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності) вправі звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ. (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 Про деякі питання застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року )

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з: утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень; приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації; захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права; з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, включаючи спори за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів, що посвідчують право інтелектуальної власності. (рекомендації президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам ).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що характер правовідносин між позивачем та відповідачем у даній справі, а також положення ст. 3 ГК України свідчать про те, що спір між сторонами у справі є господарсько-правовим, отже підлягає розгляду господарським судом.

Відповідно до ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009 у справі № 33/2-09-366 підлягає скасуванню, із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-283 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2009 у справі № 33/2-09-366 скасувати.

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Гавури Андрія Олександровича відмовити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гавури Андрія Олександровича на користь ОСОБА_1 1481,19 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.06.2019.

Головуючий суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран

Суддя М.А. Мишкіна