Ухвала

від 30.05.2019 по справі 22/161

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

30.05.2019Справа № 22/161

За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс" на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І.

у справі №22/161

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АД Шина"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортна компанія "Транссервіс"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Суддя Літвінова М.Є.

Секретар судового засідання Зінчук С.В.

Представники учасників судового процесу:

від заявника (боржника): Отрешко С.В.;

від стягувача: Спиридонов О.В.;

державний виконавець: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ад Шина" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортна компанія "Транссервіс" (відповідач) суми заборгованості у розмірі 54869,04 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2010 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Транссервіс" (03026, м.Київ, вул.Червонопрапорна 154, р/р НОМЕР_1 в ВАТ "Банк Український капітал", МФО 320371, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 32156302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ад Шина" (02660, м.Київ, вул.Закревського 16, р/р НОМЕР_2 ВАТ ВТБ Банк м.Київ, МФО 321767, ідент. код 35974863) 34984,99 грн основного боргу, 2035,83 грн інфляційних збитків, 355,72 грн 3% річних, 533,59 грн судових витрат, в іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2010 вищевказане судове рішення залишено без змін.

31.08.2010 Господарським судом міста Києва було видано наказ про примусове виконання рішення від 14.06.2010 в справі №22/161.

19.01.2011 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції м.Києва було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №23764536 про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 31.08.2010 в справі №22/161.

02.02.2011 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції м.Києва винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №23764536 про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 31.08.2010 в справі №22/161.

23.04.2019 старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревою А.І. винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 31.08.2010 в справі №22/161.

23.04.2019 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Транссервіс" старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревою А.І. було направлено виклик із врахуванням того, що вимоги виконавчого документу не виконано та зобов`язано керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Транссервіс" з`явитись до виконавця 03.05.2019 о 10:00 за адресою: 03022, м.Київ, вул.Ломоносова, 22/15, щодо сплати боргу за вищевказаним виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату.

Також 23.04.2019 старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревою А.І. винесено постанову про арешт майна боржника у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів на суму 41952,14 грн.

Відповідно до платіжного доручення №2187 від 03.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Транссервіс" було сплачено на рахунок Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві 37910,13 грн на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 31.08.2010 в справі №22/161 та постанови про поновлення виконавчих дій ВП №23764536 від 23.04.2019.

20.05.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс" на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І., в якій скаржник просить суд прийняти рішення про скасування постанови державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І. ВП№237645536 від 23.04.2019 про арешт майна боржника; прийняти рішення та видати наказ про закриття виконавчого провадження №237645536 від 19.01.2011.

В обґрунтування означеної скарги боржник посилався на те, що ним було виконано рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2010 в справі №22/161, на виконання якого вказаним судом видано наказ про примусове виконання рішення від 31.08.2010, шляхом оплати заборгованості на суму 37910,13 грн, на підтвердження чого 03.05.2019 державному виконавцю було представлено оригінал платіжного доручення №2187 від 03.05.2019, а отже на думку скаржника, у державного виконавця не було законних підстав для накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс".

Розпорядженням в.о.керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/1210 від 20.05.2019 у зв`язку із звільненням судді Самсіна Р.І . призначено повторний автоматизований розподіл справи №22/161, внаслідок чого справу № 22/161 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс" на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І. призначено на 30.05.2019.

В судове засідання 30.05.2019 з`явились представники стягувача та боржника.

Представник боржника надав суду усні пояснення по суті заявленої скарги, просив суд її задовольнити.

Державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазарева А.І. або інша посадова особа, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав скаржника в судове засідання 30.05.2019 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Про проведення відповідного судового засідання державна виконавча служба була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050526147.

Відповідно до ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Таким чином неявка в судове засідання представників Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві не перешкоджає розгляду скарги по суті.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс" на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І. не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:

1) верховенства права;

2) обов`язковості виконання рішень;

3) законності;

4) диспозитивності;

5) справедливості, неупередженості та об`єктивності;

6) гласності та відкритості виконавчого провадження;

7) розумності строків виконавчого провадження;

8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;

9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. (п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження")

Частиною 1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст.10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 18 Закону України Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Статтею 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.ч.2, 3, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Крім того відповідно до ч.1 ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У рішенні у справі Янголенко проти України, no.14077/05, від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.

У рішенні у справі Савіцький проти України, no.38773/05, від 26.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене п.1 ст.6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Європейський суд з прав людини повторює, що п.1 ст.6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п.1 ст.6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини no. 15729/07, від 05.07.2012).

Тобто практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід`ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

Частина 2 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції станом на дату відкриття виконавчого провадження передбачала, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п`ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Як встановлено судом, 19.01.2011 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції м.Києва винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №23764536 про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 31.08.2010 в справі №22/161, якою зокрема, надано боржнику строк для добровільного виконання - семиденний термін з дня отримання постанови. При цьому доказів добровільного виконання боржником рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2010 в справі №22/161 у вказаний термін матеріали справи не містять.

Як вже вказувалось судом, виконавче провадження №23764536 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 31.08.2010 в справі №22/161 було зупинено 02.02.2011, вчинення виконавчих дій з примусового виконання вказаного виконавчого документу поновлено 23.04.2019.

Крім того 23.04.2019 старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревою А.І. було направлено виклик на адресу боржника із врахуванням того, що вимоги виконавчого документу не виконано та зобов`язано керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Транссервіс" з`явитись до виконавця 03.05.2019 о 10:00 за адресою: 03022, м.Київ, вул.Ломоносова, 22/15, щодо сплати боргу за вищевказаним виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату, а також винесено постанову про арешт майна боржника у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів на суму 41952,14 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно з ч.ч.4-6 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно із ч.1 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (ч.2 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження").

Як вказано в ч.3 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день винесення (23.04.2019) старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревою А.І. постанови про арешт майна боржника у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів на суму 41952,14 грн, рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2010 в справі №22/161 фактично виконано боржником не було, як і не було сплачено виконавчий збір, інші витрати виконавчого провадження, з урахуванням чого накладення арешту на майно боржника було правомірним.

Наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №2187 від 03.05.2019 підтверджується здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Транссервіс" оплати на рахунок Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві 37910,13 грн на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 31.08.2010 в справі №22/161 та постанови про поновлення виконавчих дій ВП №23764536 від 23.04.2019, однак доказів оплати скаржником виконавчого збору, інших витрат виконавчого провадження на суму 4042,01 грн матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.4 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника .

Враховуючи вищевикладене, за висновками суду, старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревою А.І. винесено постанову про арешт майна боржника в межах виконавчого провадження №23764536 відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження" та в межах наданих законом повноважень, внаслідок відсутності доказів виконання боржником судового рішення.

За таких підстав, вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Транссервіс" про скасування постанови державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І. ВП№237645536 від 23.04.2019 про арешт майна боржника є безпідставною, внаслідок чого скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Транссервіс" про закриття виконавчого провадження №237645536 від 19.01.2011, суд зазначає наступне.

За змістом ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п.9 ч.1 ст.39). Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (ч.2 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження").

Отже, з системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України полягає, що однією з підстав закінчення виконавчого провадження є фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Наразі, з матеріалів справи не вбачається виконання боржником свого обов`язку зі сплати виконавчого збору, інших витрат виконавчого провадження на суму 4042,01 грн, а отже відсутні законні підстави для закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Суд зазначає, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов`язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржують ся (ч.1 ст.342 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд вважає, що доводи скаржника є безпідставними, у зв`язку з чим скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс" на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І., в якій скаржник просить суд прийняти рішення про скасування постанови державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І. ВП№237645536 від 23.04.2019 про арешт майна боржника; прийняти рішення та видати наказ про закриття виконавчого провадження №237645536 від 19.01.2011 не підлягає задоволенню.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст.234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс" на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І.

2. Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст ухвали складено та підписано 04.06.2019

Суддя М.Є. Літвінова